Рішення № 87828701, 26.02.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року Справа № 280/5957/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника – Кальченка Андрія Володимировича, до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

03 грудня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1 ), в особі представника – Кальченка Андрія Володимировича, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач або ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-52330-56, винесену відповідачем.

Ухвалою від 09.12.2019 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

В обґрунтування заявлених позовних вимог в уточненій позовній заяві (вх. №53410 від 17.12.2019) зазначає, що не погоджується із спірним рішенням, вважає його прийняття протиправним, незаконним, таким, що порушує права та інтереси позивача як сумлінного платника податків. При цьому, наголошує, що ніколи підприємницькою діяльністю не займався і заяв про реєстрацію в якості приватного підприємця ніколи не підписував, крім того, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація позивача в якості приватного підприємця не проводилась, З посиланням на судові рішення по справах №280/1668/19 та №280/4301/19, просить визнати оскаржену вимогу за нарахування зобов`язань зі сплати єдиного внеску протиправною та скасувати її.

Відповідно до ухвали від 21.12.2019 відкрите спрощене позовне провадження у справі та призначений розгляд справи на 20 січня 2020 року без виклику (без повідомлення) учасників справи.

Відповідач позов не визнав, надіслав на адресу суду відзив на адміністративний позов (№1959 від 14.01.2020), у якому вказує, що відповідно до наявної у Мелітопольському управлінні ГУ ДФС у Запорізькій області інформації ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем 09.09.1993 Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради, номер державної реєстрації №2020, перебуває на загальній системі оподаткування, при цьому, відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця відсутні, а тому вважає, що у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач як перебуває на обліку як ФОП та є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Наголошує, що відповідач не є суб`єктом державної реєстрації та до повноважень контролюючого органу не відноситься державна реєстрація фізичних осіб-підприємців. Причиною відсутності позивача у Єдиному державному реєстрі є те, що позивачем у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не була подана заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру, оскільки він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 09.09.1993 – раніше набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», отже, на думку відповідача, можна зробити висновок, що позивач умисно скриває факт його державної реєстрації фізичною особою-підприємцем 09.09.1993. Стверджує, що з 2017 року набули чинності зміни, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Так, з 2017 року у разі якщо такими платниками податку не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону). З 01.01.2018 відповідно до цього Закону платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону). Зауважує, що позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 цього Закону, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено, у зв`язку із чим ГУ ДФС у Запорізькій області 15.11.2019 сформовано оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52330-56 на загальну суму 26539,26 грн. за формою та у строки, визначені законодавством, а тому вважає оскаржуване рішення є законним та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивачем до матеріалів справи надано відповідь на відзив (вх. №2324 від 15.01.2020), у якій додатково вказує, що відзив від 08.01.2020 підписаний неуповноваженою відповідачем особою. Стосовно викладеної у відзиві позиції наголошує, що у листі від 15.05.2019 №2435 зазначається, що за даними книги обліку видачі свідоцтв про державну реєстрацію підприємницької діяльності ОСОБА_1 09.09.1993, як фізична особа-підприємець, однак позивач ніяких заяв щодо реєстрації підприємницької діяльності не подавала і свідоцтва про державну реєстрацію підприємницької діяльності не отримувала, при цьому, оскільки діючим законодавством не передбачено оскарження листа від 15.05.2019 №2435, а свідоцтва про державну реєстрацію позивача як суб`єкта підприємницької діяльності, не існує, тому вказаний лист не є належним доказом того, що позивач є фізичною особою-підприємцем. На підставі викладеного, просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-52330-56, винесену відповідачем.

У свою чергу, від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №3499 від 22.01.2020), доводи яких є аналогічними, раніше викладеним у відзиві на позовну заяву.

Так, у відповідності до ч. 9 ст. 205 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

На підставі приписів ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2019 по справі №280/1668/19, яке набрало законної сили відповідно до ухвали Третього апеляційного адміністративного суду про повернення апеляційної скарги від 29.08.2019, визнана протиправною та скасована вимога Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2018 №Ф-52330-56 У, якою ОСОБА_1 було нараховано ЄСВ в сумі 15819,54 грн.

Крім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.11.2019 по справі №280/4301/19 визнана протиправною та скасована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-52330-56, винесена Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Проте, оскільки станом на 31.10.2019 за даними облікової картки платника податків за позивачем обліковувалась недоїмка із сплати єдиного податку на суму 26539,26 грн., у 15 листопада 2019 року ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-52330-56 на вказану суму.

Так, за змістом листа-відповіді Відділу реєстрації Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 15.05.2019 №2435 на лист відповідача №25722/10/08-01-56 від 06.05.2019, ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем 09.09.1993, про що свідчить запис в журналі за №2020. Реєстраційна справа позивача в паперовій формі до відділу реєстрації не передавалась. Зі змісту вказаного листа судом також встановлено, що інформація щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у відділі реєстрації відсутня.

В той же час, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань свідчить, що відомості про позивача у Реєстрі відсутні.

Вважаючи прийняту відповідачем вимогу від 15.11.2019 №Ф-52330-56 на суму недоїмки у розмірі 26539,26 грн. протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI).

Статтею 2 Закону №2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік осіб, зазначених у в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», - здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою (абзаци 2, 3, 5 та 7 частина перша статті 5 Закону № 2464-VI).

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону України № 2464-VI, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Отже, з 01.01.2017 єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Крім того, з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2018, зокрема, щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 01 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI).

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзаци 1, 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).

Таким чином, фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного внеску, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно частини 4 статті 5 Закону № 2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Згідно з матеріалами справи позивачу нараховано ЄСВ як фізичній особі-підприємцю.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 1993 року, про що свідчить лист Відділу реєстрації Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 15.05.2019 №2435, і відсутні дані про припинення у Єдиному державному реєстрі, у зв`язку з чим має обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску. Відповідач, також пояснив, що відсутність даних взагалі в Єдиному державному реєстрі щодо позивача, як ФОП, зумовлена тим, що позивач зареєстрував підприємницьку діяльність до впровадження Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (до 01.07.2004) і не вчинив дії щодо внесення цих відомостей у 2004 році.

При цьому, позивач зазначив, що не здійснює підприємницьку діяльність, не зареєстрований як фізична особа-підприємець, на підтвердження зазначеного надав до суду Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відсутні відомості щодо неї як ФОП.

Отже, в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця.

У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі – Закон України №755-IV).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Пунктом 7 частини першої цієї ж статті закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Водночас, пунктом восьмим частини першої статті 4 Закону України № 755-IV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У той же час, як зазначалось судом вище, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не містить зібраної, накопиченої, обробленої та облікованої інформації щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що вказує на безумовну відсутність такого суб`єкта господарювання.

Між тим, щодо посилання відповідача на те, що позивач є фізичною особою - підприємцем з 09.09.1993, суд зазначає, що долучені до справи докази (лист Відділу реєстрації Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 15.05.2019 №2435, відповідь на запит в ЄДР) підтверджують, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця. Відповідач цю обставину визнає, а наявність у позивача в 2017-2019 роках статусу фізичної особи-підприємця підтверджує тим, що в ЄДР відсутні відомості про припинення ним підприємницької діяльності, зареєстрованої до утворення ЄДР.

З приводу цих обставин суд вважає за необхідне зазначити таке.

01.07.2004 набрав чинності Закон 755-IV, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до частини другої статті 4 даного Закону порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною другою статті 43 Закону №755-IV за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» за №2390-VI від 01.07.2010 процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2)

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3).

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункту 4).

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними (пункт 8).

Також суд зазначає, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2019 по справі №280/1668/19, яке набрало законної сили 29 серпня 2019 року відповідно до ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.08.2019, визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2018 №Ф-52330-56У, якою позивачу було нараховано ЄСВ в сумі 15 819,54 грн.

Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом вказано рішення судом була надана оцінка листа Відділу реєстрації Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 15.05.2019 №2435, як доказу по справі та зазначено, що вищенаведені докази не підтверджують факту реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця. На думку суду належними доказами цього факту можуть бути копія рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про державну реєстрацію позивача, копія свідоцтва про державну реєстрацію або виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Інших доказів реєстрації позивача як фізичної особи – підприємця, платника податків та єдиного внеску відповідачем суду не надано.

Отже, в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України, вищезазначені обставини не потребують доказування.

Щодо посилання відповідача на те, що згідно з базою даних АІС «Податковий блок» позивач знаходиться на обліку в Мелітопольському управлінні ГУ ДПС у Запорізькій області як основний платник податків - фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності та не знятий з обліку суд зазначає.

Статус суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи та фізичної особи - підприємця є різними. Поняття «фізична особа - підприємець» запроваджене після набрання чинності новими Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України з 01.01.2004, а порядок реєстрації підприємців та перереєстрації раніше зареєстрованих як СПД-ФО осіб визначав Закон №755-IV. Цей Закон, згідно з пунктом 1 розділу VІІІ «Прикінцеві положення», набрав чинності з 01.07.2004 та дія його поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців (частина перша статті 3).

Перехідними положеннями Закону № 755-IV визначалося, що особа, зареєстрована як СПД-ФО, повинна подати державному реєстратору реєстраційну картку для внесення до ЄДР відомостей про неї як про ФОП.

Станом на 2010 рік проблема СПД-ФО, зареєстрованих до 01.07.2004, котрі не звернулися до державного реєстратора щодо внесення відомостей в ЄДР, залишалася актуальною. Тому законодавець для вирішення цієї проблеми прийняв Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.07.2010 року №2390-VI (набрав чинності 10.02.2011, далі Закон №2390-VI), відповідно до якого передбачив:

- кінцеві строки подання усіма зареєстрованими до 1 липня 2004 року підприємцями реєстраційних карток для включення відомостей про них до ЄДР;

- визначив обов`язок спеціально уповноважених органів з питань державної реєстрації підготувати аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 8);

- порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій;

- робота цих комісій (за участі представників ПФУ та податкової інспекції, тепер - ДФС) полягала в опрацюванні та звірці інформації про всіх суб`єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих до 01.07.2004 та не внесених в ЄДР, та скеруванні узагальненої інформації державному реєстратору - для включення до ЄДР відомостей про таких суб`єктів господарювання (в тому числі СПД-ФО).

Отже, впродовж строку дії Закону №2390-VI держава в особі уповноважених нею органів повинна була опрацювати (провести інвентаризацію та звірку) інформацію всіх реєстраційних та контролюючих органів про суб`єктів господарювання, зареєстрованих до 01.07.2004 та не внесених в ЄДР, а також самостійно (без подання таким суб`єктом господарювання реєстраційної картки) внести відомості про цих суб`єктів до ЄДР.

Закон №2390-VI втратив чинність 25.04.2014, а отже - з цієї дати завершено процес інвентаризації державною та внесення нею в ЄДР відомостей про суб`єктів господарювання, котрі зареєстровані до 01.07.2004 та самостійно (шляхом подання реєстраційної картки) не ініціюють їх перереєстрацію в ЄДР.

Відповідно до положень статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд переконаний, що єдиним належним та допустимим доказом наявності в фізичної особи статусу підприємця є відповідні відомості в ЄДР (частина четверта статті 9 Закону № 755-IV), то відсутність таких відомостей про позивача в ЄДР однозначно підтверджує, що він не має статусу фізичної особи - підприємця.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець та є платником єдиного внеску у відповідності до пункту 4 статті 4 Закону № 2464-VI, у зв`язку з чим оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною.

При цьому, необхідно звернути увагу, що твердження позивача, що відзив від 08.01.2020 підписаний неуповноваженою відповідачем особою, спростовується доказами, які долучені представником ГУ ДПС у Запорізькій області до матеріалів справи, а саме: належним чином завіреними копіями довіреності від 11.11.2019 №146/08-01-08-09, посадової інструкції старшого державного інспектору сектору з правових питань Мелітопольського управління ГУ ДПС у Запорізькій області, наказу від 04.11.2019 №842-о про призначення ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат.

Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з даним позовом, позивачем було сплачено судовий збір в сумі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією №42 від 27.11.2019.

Також, частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З метою отримання професійної правничої допомоги, позивачем було укладено договір про надання правових послуг адвоката від 27.11.2019 з адвокатом Кальченком Андрієм Володимировичем (ордер на надання правової допомоги серія ЗП №79484 від 27.11.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №657 від 28.12.2007).

Відповідно до акту виконаних робіт про надання правової допомоги від 27.11.2019 вартість послуг склала 1500,00 грн., а саме:

- усна консультація з вивчення документів – 300,00 грн.;

- складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-52330-56– 600,00 грн.;

- складання відповіді на відзив – 600,00 грн.

Зазначені послуги були сплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №3 від 13.01.2020 на суму 1500,00 грн.

При цьому, представник відповідача звернувся до суду із клопотанням (вх. №3498 від 22.01.2020), у якому просить відмовити позивачу у задоволенні клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що адвокатом Кальченко Андрієм Володимировичем складено та подано до суду позовну заяву з додатками та надано відповідь на відзив, таким чином, вимоги щодо стягнення судових витрат з правничої допомоги за підготовку позовної заяви та відповіді на відзив в сумі 1200,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується усної консультацї щодо характеру спірних правовідносин, вона, на думку суду, є складовою частиною підготовки позовної заяви.

Також суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Лавентс проти Латвії» наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).».

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

З урахуванням вищевикладених обставин, норм права та практики Європейського суду з прав людини, вимоги щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу за усну консультацію щодо характеру спірних правовідносин є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-52330-56, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривен 40 копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 1200,00 грн. (одна тисяча двісті гривень 00 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль