Рішення № 87827679, 20.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 лютого 2020 р. Справа № 120/212/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Ніконової Тетяни Василівни,

представника позивача, що бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції Залокоцької Вікторії Дживанівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернулася представник ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24 грудня 2019 року №2-25381/15-19-СГ про відмову у наданні дозволу на розробку документації, а також зобов`язати відповідача розглянути подане клопотання щодо надання відповідного дозволу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначила, що за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка знаходиться на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено в наданні відповідного дозволу у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів.

Вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки представник позивача звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою від 27 січня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Цією ж ухвалою частково задоволено заяву представника позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

10 лютого 2020 року представником позивача подано до суду клопотання про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за результатами розгляду якого ухвалою суду від 11 лютого 2020 року подане клопотання задоволено.

17 лютого 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що у клопотанні від 19 листопада 2019 року позивач просила орган Держгеокадастру надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, за результатом розгляду якого прийнятий оскаржуваний наказ, яким відмовлено у наданні дозволу. У відзиві йдеться про те, що земельна ділянка, зазначена заявником на викопіюванні із кадастрового плану, вже є сформованою (кадастровий номер 0524580400:01:003:0365) на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Бушинської сільської ради Тиврівського району, що, на думку відповідача, унеможливлює передачу відповідної земельної ділянки у власність саме за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Так, відповідач посилається на положення частини 6 статті 79-1 Земельного кодексу України, згідно із якими формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

20 лютого 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні, що відбулося 20 лютого 2020 року, підтримала позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись при цьому на обставини, що наведені у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. За результатами розгляду поданої представником відповідача заяви від 20 лютого 2020 року суд постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою відмовив у її задоволенні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, заслухавши представника позивача, суд встановив наступне.

19 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Проте, наказом від 24 грудня 2019 року №2-25381/15-19-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило заявницю про неможливість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів. Окрім того, у наказі зазначено, що земельна ділянка є частиною земельного масиву, на якому проведена інвентаризація у 2013 році та присвоєний кадастровий номер 0524580400:01:003:0365.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 10, 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Особливу увагу суд звертає на положення статті 79-1 ЗК України, частиною 1 якої передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини 2 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частини 3, 4 статті 79-1 ЗК України).

Відповідно до частини 5 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відтак, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Визначаючись з приводу правомірності відмови відповідача у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, суд звертає увагу на наступне.

У клопотанні від 19 листопада 2019 року позивач не просила надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Натомість, ОСОБА_1 у клопотанні просила надати дозвіл на виготовлення іншого виду документації із землеустрою (проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність), що суперечить вимогам частини 6 статті 79-1 ЗК України.

Разом із тим, на необхідності застосування до спірних правовідносин положень частини 6 статті 79-1 ЗК України неодноразово вказував і Верховний Суд у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №823/1172/17, від 25 листопада 2019 року у справі №823/1178/17, від 26 листопада 2019 року у справі №823/1180/17, від 23 січня 2020 року у справі №823/1174/17, а також і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 28 січня 2020 року у справі №120/2640/19-а та №120/2700/19-а.

З огляду на викладене суд погоджується з доводами відповідача, що в даному випадку надання дозволу на розроблення проекту землеустрою суперечитиме нормам чинного земельного законодавства, що, у свою чергу, є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку, передбаченому частиною 7 статті 118 ЗК України.

У зв`язку із необгрунтованістю позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 24 грудня 2019 року задоволенню також не підлягає й позовна вимога щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання ОСОБА_1 та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, оскільки така вимога є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку про наявність обґрунтованих підстав у відповідача для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачеві сплаченого нею при зверненні до суду судового збору у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39767547).

Повний текст рішення складено 25.02.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович