Рішення № 87812828, 24.02.2020, Кремінський районний суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року м. Кремінна

Справа № 414/2474/17

Провадження № 2/414/99/2020

Кремінський районний суд Луганської області в складі:

головуючого судді: Ковальова В.М.

за участю секретаря: Олєйнікової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кремінна у спрощеному провадженні, в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

ПАТ КБ «Приватбанк» /далі Банк/ 06 грудня 2017 року звернувся до суду із позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 10 січня 2008 року ОСОБА_2 у ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є Банк, отримала кредит у розмірі 9 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% річних на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань, станом на 31 жовтня 2017 року загальна сума заборгованості становить 56 143 грн. 18 коп., яка складається з: 6 922 грн. 16 коп. заборгованості за кредитом, 43 359 грн. 44 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 2 950 грн. заборгованості за пенею та комісією, 250 грн. фіксованої частини штрафу та 2 661 грн. 58 коп. процентної складової штрафу. Тому просить стягнути з відповідача загальну суму заборгованості та сплачені судові витрати.

Представник позивача Осовська Ю.С. у судовому засіданні вимоги Банку підтримала.

Представник відповідача ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги Банку не визнала. Посилається на те, що з Тарифами Банку, Умовами та правилами надання банківських послуг ОСОБА_2 ознайомлена не була та не ставила свій підпис під зазначеними документами, анкета-заява містить виправлення, тому ці докази є неналежними.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Згідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України.

Статтею 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 вказаного Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Докази, які були надані суду, свідчать про наступне.

Відповідно до анкети-заяви від 10 січня 2008 року (а.с.7) ОСОБА_3 отримала у ЗАТ КБ «Приватбанк» кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» та висловила згоду з тим, що вказана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг. У заяві також зазначено, що відповідач ознайомилася з Умовами, Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку.

Відповідно до Статуту (а.с. 20) позивач є правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «Приватбанк».

Згідно довідки (а.с.127) ОСОБА_1 на підставі кредитного договору б/н 10 січня 2008 року отримала кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до 09.2015 року. Цей номер картки вказано у заяві (а.с.7зв.). Факт отримання відповідачем кредитної картки та користування нею також підтверджується фотографією останньої з карткою у руках (а.с.125) та випискою по рахунку (а.с.117-123), в якій зазначена остання дата користування карткою - 25 квітня 2015 року.

Тому суд не може погодитися з доводами представника відповідача про відсутність кредитних правовідносин між сторонами.

До позову Банком додано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» (а.с.8), Умови та правила надання банківських послуг (а.с.9-14), довідка про внесення змін в тарифи по елітним карткам (а.с. 124).

Згідно із розрахунком заборгованості за договором б/н від 10 січня 2008 року, який надав Банк, за клієнтом ОСОБА_1 (а.с.4-6) станом на 31 жовтня 2017 року рахується загальна сума заборгованості у розмірі 56 143 грн. 18 коп., яка складається з: 6 922 грн. 16 коп. заборгованості за кредитом, 43 359 грн. 44 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 2 950 грн. заборгованості за комісією /у позовній заяві вказана у тому числі пеня/ та 2 911 грн. 58 коп. заборгованості по судовим штрафам.

Отже у судовому засіданні встановлено, що між Банком та ОСОБА_4 виникли цивільні (зобов`язальні) правовідносини у сфері споживчого кредитування, в яких позивач виступає кредитодавцем (виконавцем послуги кредитування), а відповідач споживачем (отримувачем вказаної послуги), та в межах яких виник спір щодо права позивача як кредитора у цьому зобов`язанні отримати кредитні кошти та сплату процентів за його користування.

Враховуючи викладене суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в частині тіла кредиту у розмірі 6 922 грн. 16 коп. підлягають задоволенню.

Однак суд не бачить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, а також штрафів з огляду на наступне.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», Умови та правила надання банківських послуг, довідку про внесення змін в тарифи по карткам. Зазначеними документами визначаються: пільговий період користування коштами, процентна ставка; права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку; відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування тощо.

Однак Умови та правила надання банківських послуг і довідка не засвідченні належним чином та не містять підпису боржника, не містить будь-яких доказів, які б вказували на ознайомлення відповідача із саме цими за змістом документами, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами.

До виниклих між сторонами правовідносин також неможливо застосувати правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, без наявності доказів про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг на час підписання анкети-заяви, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг Банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст.8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг, що передбачено ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятої 09 квітня 1985 року за № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03липня 2019 року у справі № 342/180/17, який суд враховує під час розгляду цієї цивільної справи з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що під час укладення договору з ОСОБА_4 Банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що підпис споживача ОСОБА_5 під Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» відсутній, остання зазначає, що з цими документами не ознайомлена, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 січня 2008 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 43 359 грн. 44 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 2 950 грн. заборгованості за пенею та комісією, 250 грн. фіксованої частини штрафу та 2 661 грн. 58 коп. процентної складової штрафу задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом «Про судовий збір»).

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1 600 грн., який відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно від задоволеної частини вимог (6 922 грн. 16 коп. х 100% / 56 143 грн. 18 коп. = 12,33%; 1 600 грн. х 12,33 / 100 = 197 грн. 28 коп.), тобто у розмірі 197 грн. 28 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, 1 «д», код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 10 січня 2008 року у розмірі 6 922 грн. 16 коп. та судові витрати у розмірі 197 грн. 28 коп., а всього стягнути 7 119 (сім тисяч сто дев`ятнадцять) грн. 44 коп. на р/р НОМЕР_3 , МФО 305299.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України на рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Кремінський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складання. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення /складання/, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.М. Ковальов