Рішення № 87809990, 13.02.2020, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/188/20

Справа № 235/7591/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого - судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря Овчаренко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі — ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 11.12.2014 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9 902,13 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з "1" по "25" число кожного місяця відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими AT КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір, підтверджується підписом у заяві.

В порушення вимог ст.ст.526, 527, 530 ЦК України та умов договору відповідач зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим відповідно до вимог ч.2 ст.1054, ч.2 ст.1050 ЦК України позивач просить достроково повернути кредит на загальну суму 25 858,29 грн станом на 15 жовтня 2019 року, з яких 9 902,16 грн – заборгованість за кредитом, 8 763,40 грн – заборгованість по процентам за користування кредитом, 6 040,48 грн – заборгованість за пенею та комісією, 1 152,25 грн - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, надала відзив на позовну заяву, в якому позов не визнала у повному обсязі, зазначивши, що 11 грудня 2014 року вона отримала кредит у розмірі 9 902,13 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. У позовній заяві не вказаний номер кредитної картки, наданої їй банком, а також не вказаний строк дії картки. Відповідно у позові не вказаний кінцевий строк повернення кредитних коштів. Таким чином, позивачем не надано доказів, що визначена у доданому до позову розрахунку заборгованість нарахована за період строку дії картки. Вона також заперечує проти позовних вимог позивача в частині стягнення з ОСОБА_2 штрафу.

14 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», в ст. 2 якого зазначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основи) суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

У п.5 ст.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов`язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальне цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014, у період із 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання вимог цього закону КМУ прийняв розпорядження № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з додатком до цього розпорядження до зазначених населених пунктів належить м. Покровськ (Красноармійськ) Донецької області, де вона зареєстрована та проживає.

В подальшому розпорядженням КМУ від 5.11.2014р. № 1079-р дію розпорядження КМУ від 30.10.2014р. зупинено.

Розпорядженням КМУ від 02.12.2015р. № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність розпорядження КМУ від 30.10.2014р. № 1053р та розпорядження КМУ від 5.1 1.2014p. № 1079-р.

Згідно із додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року до зазначених населених пунктів належить і м. Покровськ (Красноармійськ) Донецької області, де вона зареєстрована та проживає.

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Відповідно до ст.58 Конституції України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Зворотна дія в часі закону чи іншого нормативно-правового акта полягає, в тому, що його юридична обов`язковість поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, причому саме з моменту їх виникнення. При такій дії відбувається перегляд, корекція попередніх рішень щодо таких фактів вже відповідно до нового закону чи іншого нового нормативно-правового акта.

Проте, не можуть мати зворотної дії юридичні норми, які встановлюють нові права й обов`язки чи заборони, оскільки порушення таких прав, невиконання таких обов`язків, недотримання таких заборон завжди буде новим видом, новим складом правопорушень.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Розпорядження Кабінету Міністрів є підзаконним нормативно-правовим актом.

У даному випадку розпорядження містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Отже, норми підзаконного правового акта - розпорядження КМУ від 5.11.2014р. розповсюджувались на правовідносини, які виникли до вступу цього розпорядження в силу, та регулювались нормами вищезазначених діючих законодавчих актів.

Оскільки на теперішній час м. Покровськ (Красноармійськ) Донецької області, де вона зареєстрована та проживає, згідно затвердженого переліку є територією де проводилася антитерористична операція, штрафні санкції були нараховані банком після набрання чинності Закон) України від 2 вересня 2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», та в момент чинності вищезазначених нормативно-правових актів, то визначені Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» тимчасові заходи для забезпечення підтримки осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції, з урахуванням положень ст.5 ЦК України та ст.58 Конституції України, розповсюджуються на неї та звільняють її від обов`язку по оплаті на користь позивача всієї суми штрафних санкцій.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України № 6-2879 цс/16 при обчисленні розміру стягуваної заборгованості за кредитними договорами з громадян України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, суди повинні враховувати вимоги статті 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-V11 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Вказаний закон зазначає, що забороняється нарахування пені і штрафних санкцій.

Виходячи з наведеного, вважає позовні вимоги в цій частині незаконними.

Згідно розрахунку, наведеного позивачем в позовної заяви, розмір заборгованості вказаний станом на 15 жовтня 2019 року. Однак, згідно розрахунку, доданого позивачем до позову загальна заборгованість за черговим платежем виникла 1 січня 2015 року.

Вважає, що в даному випадку необхідно враховувати правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6-14 цс 14), відповідно до якої картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Відповідно до ст.257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач звернувся із позовом до суду 17 жовтня 2019 року.

Виходячи з наведеного, вважає, що для позовних вимог про стягнення заборгованості за щомісячними платежами, що виникла до 1 січня 2018 року сплив строк позовної давності.

Таким чином, вимоги позивача не ґрунтуються на законі, правових підстав для задоволення позову немає.

У встановлений судом строк позивачем надано відповідь на відзив, в якій він послався на те, що з наданої копії Генеральної угоди від 11.12.2014 року чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що останній погодила наступне «Я згодна (єн) з тим, що Генеральна угода разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком Кредитний Договір. Я ознайомилась (вся) і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку...».

Також з Генеральної угоди чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 1,5% (18% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. Тобто сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови.

Крім того, вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку.

Відповідач підписанням Генеральної угоди приєдналвсь до Умов та Правилами надання банківських послуг. Угода разом з Умовами та Тарифами є кредитним договором.

Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача — баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції).

Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі.

Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов`язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору - договору про відкриття кредитної лінії.

Враховуючи норми закону та докази що містяться в матеріалах справи можна дійти висновку, що правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов`язання не виконані та кредитором не прийняті.

Позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подання позовної заяви до суду.

Відповідно по даному договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту.

Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.

Відповідно до правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 06.2018 року.

Він звернувся до суду з позовом до відповідача 23.10.2019 року — до спливу строку позовної давності.

У зв`язку з цим обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду.

Щодо спеціального строку позовної давності, то підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені немає, оскільки порушення зобов`язання триває, відсутня можливість встановити початок перебігу позовної давності, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі

Також зауважує, що згідно виписки по рахунку, вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що вона знала про умови кредитування та визнала свої зобов`язання за договором. Тому посилання відповідача про те, що вона не була ознайомлена з умовами кредитування не має прийматись судом до уваги.

Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі.

Позивач про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, його представник в судове засідання не з`явився, надав клопотання, в якому підтримав позовні вимоги, просив справу розглянути за відсутності його представника.

Представник відповідача Романов В.А. в судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідний зміст спірних правовідносин.

Відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 11.12.2014 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9 902,13 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з "1" по "25" число кожного місяця відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.

Відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість за договором в сумі 25 858,29 грн станом на 15 жовтня 2019 року, з яких 9 902,16 грн – заборгованість за кредитом, 8 763,40 грн – заборгованість по процентам за користування кредитом, 6 040,48 грн – заборгованість за пенею та комісією, 1 152,25 грн - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором № б/н від 11.12.2014 року, укладеного між АТ КБ “ПриватБанк” та клієнтом ОСОБА_1 .

Разом з тим, визначаючи суму заборгованості по кредитному договору, суд вважає за необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов`язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

Як вбачається з правових позицій, викладених в Постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі №614цс14, яка була ухвалена за наслідками перегляду цивільної справи за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.

За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналогічні правові позиції викладені і в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 181/467/17, сторонами в якій були ПАТ КБ «Приватбанк» та позичальник. Зокрема, у вказаному судовому рішенні зазначено, що висновок судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності з моменту внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості є помилковим. Згідно з вищенаведеним пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, а не закінченням строку дії договору. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104 цс16.

Довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 11.01.2020 року свідчить про те, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 11.12.2014 року отримала картку № НОМЕР_1 , термін дії до 06/2018 року.

Таким чином строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки з позовом до ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся 23 жовтня 2019 року (дата здачі позову поштовій організації), тоді як строк дії картки встановлено до 06/2018 року, тобто у межах позовної давності.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розробляє саме підприємець (в даному випадку Банк).

Оскільки умови договорів приєднання розробляє Банк, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим, Банк повинен підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг Банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ч.2 ст.536 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. За змістом частини другої цієї статті, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначають акти законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначають сторони в самому договорі).

Враховуючи положення ст.ст.77, 79-81 ЦПК України, суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Банк, пред`являючи вимоги до відповідача про погашення кредиту, просить стягнути заборгованість за тілом кредиту та відсотки, посилаючись на те, що між сторонами укладено кредитний договір на підставі анкети-заяви, Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, яка розміщена на банківському сайті, як невід`ємна частина цього договору.

Між тим, судом встановлено, що в анкеті-заяві від 26.10.2010 процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування ( а.с.6-31).

Таким чином, роздруківка Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 11.12.2014 року з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи.

За таких обстави, суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, оскільки Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 11.12.2014 року, що розміщена на банківському сайті, не містить підпису відповідача не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного 26.10.2010 між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Між тим, у ч.ч.1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суд враховує, що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви від 26.10.2010 року, в якій не зазначено строку повернення кредиту (користування ним).

Факт отримання від АТ КБ «Приватбанк» грошових коштів у розмірі 9 902,13 грн відповідачем не спростовано та вбачається з розрахунку заборгованості, довідки про рух кошті по рахунку.

Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті в повному обсязі, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2019 року у справі № 591/1325/17 (провадження № 61-26267 св18).

З урахуванням наведеного, суд стягує борг за тілом кредиту в розмірі 9 902,16 грн, а щодо вимоги про стягнення процентів за користування кредитом в сумі 8 763,40 грн відмовляє в задоволенні цієї позовної вимоги.

Ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або пересилилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що проводять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи зобов`язані скасувати зазначеним у зазначеній статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідно до п.20 ч.1 Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», затвердженого розпорядженням КМУ № 1275-р від 02.12.2015р. на виконання Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» м. Покровськ Донецької області відноситься до вказаного Переліку.

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована в м. Покровськ Донецької області, отже на неї поширюється дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем безпідставно на суму заборгованості по кредитним договором нараховано пеню та штрафи: 6 040,48 грн – заборгованість за пенею та комісією, 1 152,25 грн - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди, які підлягають виключенню із суми заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вказаних вимог закону, процент задоволених судом позовних вимог за позовом становить 38,29 %, з розрахунку 25 858,29 грн – 100%, 9 902,16 грн – х%, х = 9 902,16 грн х 100% : 25 858,29 грн.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 735,55 грн, з розрахунку 38,29% х 1921,00 грн : 100%.

Відповідно до ст.ст.252-256, 261, 526, 536, 549, 551, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст.81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 грудня 2014 року в сумі 9 902 (дев`яти тисяч дев`ятисот двох) гривень 16 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на відшкодування сплаченого судового збору 735 (сімсот тридцять п`ять) гривень 55 копійок.

В іншій частині позові відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законно сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 13 лютого 2020 року. Повне рішення складено 24 лютого 2020 року.

Суддя Г.В. Назаренко