Рішення № 87806057, 25.02.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.02.2020 Справа № 920/1209/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, матеріали справи № 920/1209/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрцентраль” (87547,

Донецька область, м. Маріуполь, вул. Троїцька, буд. 43, код ЄДРПОУ

36167480)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Теса Групп” (40022,

м. Суми, вул. Привокзальна, буд. 25, каб. 4, код ЄДРПОУ 39383446)

про стягнення 59799 грн 20 коп.,-

УСТАНОВИВ:

09.12.2019 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача неустойку у вигляді штрафу згідно пункту 9.9. Договору №2019/6-03 від 03 червня 2019 року про надання послуг в розмірі 59 799 грн. 20 коп. А також стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 16.12.2019 у справі №920/1209/19 позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

28.12.2019 до суду надійшла заява позивача № 2612ю від 26.12.2019 ( вх.№10722 від 28.12.2019) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 08.01.2020 було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження та відзиву на позов із урахуванням вимог статтей 165, 251 ГПК України до 28.01.2020; встановлено строк позивачу для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.ст. 166, 251 ГПК України до 03.02.2020; встановлено відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог ст.ст. 167, 251 ГПК України до 06.02.2020.

27.01.2020 від відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю “Теса Групп” до суду надійшла заява б/н від 25.01.2020 (вх.№266к від 27.01.2020) про заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, в якій відповідач просить суд постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що про існування даного судового провадження дізнався 24.01.2020 з мережі інтернет (сайт – Єдиний державний реєстр судових рішень) та станом на 25.01.2020 року відповідач не отримував копії позовної заяви і доданих до неї документів. Тому, враховуючи вказане, відповідач вважає, що позбавлений можливості подати відзив на позовну заяву у встановлений в ухвалі від 08.01.2020 строк та фактично позбавлений права на отримання правничої допомоги та кваліфікаційного захисту власних прав, гарантованого Конституцією України.

Ухвалою суду від 28.01.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Теса Групп” б/н від 25.01.2020 (вх.№266к від 27.01.2020) про заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження – залишено без задоволення.

27.01.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 25.01.2020 (вх.№684 від 27.01.2020), відповідно до якого зазначає, що оскільки відповідачем не отримано позовну заяву з додатками, він не має можливості сформувати свою правову позицію по справі. Тому просить суд надати додаткову можливість для формування власної правової позиції та її належної відображенні у даній справі.

05.02.2020 відповідачем подано до суду відзив, відповідно до якого відповідач зазначає, що не погоджується з вимогами позовної заяви, вважає їх не обґрунтованими та помилковими, також вказує на те, що реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не є господарським зобов`язанням.

19.02.2020 позивачем надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, керуючись принципами змагальності та диспозитивної господарського процесу, які закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступних висновків:

Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРЦЕНТРАЛЬ» (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕСА ГРУПП» (надалі - Відповідач) був укладений договір про надання послуг № 2019/6-03 (надалі - Договір), згідно якого Відповідач взяв на себе зобов`язання надати послуги за кодом ДК021:2015(СРУ): 50000000-5 «Послуги з ремонту і технічного обслуговування» щодо виконання ремонту вентилятору головного провітрювання типу В1ДД-47У (вентилятор №1) скіпового стовбуру №1 на території ДП «Шахта ім. М.С. Сургая», відповідно до технічного завдання, а Позивач - прийняти і оплатити надані послуги, відповідно до умов Договору

Відповідно до пункту 9.9 Договору № 2019/6-03 про надання послуг від 03.06.2019г «Виконавець зобов`язується зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України. У податковій накладній зазначити код послуги згідно з ДКПП. У випадку, якщо Виконавець не зареєстрував податков накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, або не зазначив у податковій код послуги згідно з ДКПП Виконавець сплачує на користь Замовника неустойку у вигляді штрафу в розмірі, еквівалентному сумі податкового кредиту не отриманого (втраченого) по такій податковій накладній».

Через несплату відповідачем штрафу, передбаченого п. 9.9 Договору позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у вигляді штрафу в розмірі 59 799 грн 20 коп.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що у відповідності до умов договору та керуючись п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, відповідач на дату виникнення податкових зобов`язань, склав податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавтсовм, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та направив її для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом терімн. Згідно даних електронного кабінету платника податків ТОВ «Теса Групп», до відповідача застосовано п.п. 1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податків у зв`язку із чим унеможливлено подальшу реєстрацію податкових накладних.

На думку відповідача дії ГУ ДВС у Сумській області щодо відмови у реєстрації податкових накладних вказують на виникнення обставин, визначених п. 10.1 Договору – Сторона не несе відповідальності за порушення Договору, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності).

Окрім цього, відповідач зазначає, що реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не є господарським зобов`язанням.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

При цьому, штрафні санкції, відповідно до статтей 173, 230 Господарського кодексу України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов`язань.

Отже, суд приходить до висновку, що зобовязання щодо своєчасності внесення відповідачем податкових накладних до Єдиного реєстру податкових накладних не є зобов`язанням господарським, відповідальність за порушення якого може врегульовуватись умовами Договору, а за своєю правовою природою це зобовязання є податковим, яке регулюється нормами податкового законодавства, та за порушення якого нормами Податкового кодексу України передбачена окрема відповідальність у вигляді штрафних санкцій згідно кодексу, також ним врегульований порядок дій сторін внаслідок невиконання однією з них вимог щодо своєчасної реєстрації податкових накладних.

Зазначення сторонами у Договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних згідно п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Зазначені висновки відповідають сталій судовій практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема у Постановах Верховного суду від 12.03.2018 у справі № 920/216/17, від 02.05.2018 у справі № 908/3565/16, від 13.04.2018 у справі № 902/380/17.

Крім того, умовами п. 9.9 Договору не визначений розмір штрафних санкцій, оскільки він може бути визначений або у вигляді конкретної суми, або у відсотках від суми невиконаного зобов`язання, посилання в договорі на необіхідність визначення еквівалентної суми податкового кредиту не отриманого (втраченого) по такій податковій накладній, не може розцінюватись як визначений сторонами розмір штрафних санкцій відповідно до вищенаведених вимог закону, що підлягає стягненню в примусовому порядку.

Враховуючи вищезазначене, а також приймаючи до уваги, що оскільки визначений позивачем вид відповідальності у вигляді штрафної санкції в розмірі еквівалента суми податкового кредиту не отриманого (втраченого) по податковій накладній, не заснований на нормах закону в сфері господарсько-правової діяльності, він не підтверджує обґрунтованість заявлених вимог, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до вимог ст. 129, 130 ГПК України судовий судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129,. 130, 185, 232, 233, 236, 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволені позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 25.02.2019.

Суддя С.В. Заєць