Рішення № 87801602, 11.12.2019, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/11683/18

2/296/990/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2019 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі судді Сингаївського О.П.,

за участі секретаря судового засідання Четвертухи О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод», третя особа Державний концерн "Укроборонпром" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

28.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод», в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, а також стягнути матеріальну та моральну шкоду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01.02.2016 працював на посаді заступника директора з питань безпеки у Державному підприємстві «Житомирський бронетанковий завод».

Наказом №345-ОС від 29.10.2018 його було звільнено з посади за п.1 ст.40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату). Вважає даний наказ незаконним та таким, що прийнятий з порушенням трудового законодавства, оскільки на підприємстві фактично не відбулось скорочення чисельності або штату працівників, так як з моменту його повідомлення про наступне звільнення і до моменту звернення до суду відповідач здійснював набір нових працівників на роботу. Усі працівники, які були попередженні про звільнення у зв`язку із скороченням штату, окрім позивача, були працевлаштовані відповідачем на ті ж посади, які раніше займали. Фактично скорочення не проводилося, а були змінені назви окремих посад, що призвело до зміни істотних умов праці. Ще до звільнення позивача, з 10.10.2018, до штатного розпису було введено 56 посад і тому відповідач зобов`язаний був запропонувати йому всі посади, які він мав би займати згідно своєї кваліфікації чи спеціальності. Відтак, просив визнати незаконним наказ №345-ОС від 29.10.2018 та скасувати його; поновити його на посаді заступника директора з питань безпеки з 29.10.2018; стягнути із відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 29.10.2018 по день фактичного поновлення на посаді та 17 160 грн. завданої моральної шкоди.

Ухвалою суді Корольовського районного суду м. Житомира Сингаївського О.П. від 14 січня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін у судове засідання (т.1, а.с. 41).

07 березня 2019 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що доводи, наведені у позовній заяві, є безпідставними, оскільки роботодавцем дотримано процедуру, визначену законодавством перед прийняттям рішення про видачу наказу про звільнення: працівника попереджено про скорочення штату, надано письмову пропозицію про переведення на вакантні посади (начальника служби економічної безпеки, начальника групи служби охорони на умовах строкового трудового договору), від яких він відмовився. До того ж, призначення на посаду заступника директора з питань безпеки та організаційних питань, що введена до штатного розпису з 10.10.2018, вимагає наявності економічної або юридичної освіти.

Даними про наявність у ОСОБА_1 відповідної освіти підприємство не володіє, тому ця посада позивачеві не пропонувалася. Крім того, призначення на цю посаду, відповідно до Статуту підприємства, потребує попереднього погодження з ДК «Укроборонпром», яким уже було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 . Також представник відповідача вважає надуманими доводи позивача про переслідування його директором підприємства та звільнення з мотивів перешкоджання позивача доводити підприємство до банкрутства, оскільки підприємство продовжує стабільно працювати, забезпечується своєчасна виплата заробітної плати майже 800 працівникам, перераховуються обов`язкові платежі до бюджету тощо. Також вважає такими, що не підлягають до задоволення, вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки її завдання не підтверджено відповідними доказами (т.1, а.с. 57-63).

В судовому засіданні 22 липня 2019 року за клопотанням представника відповідача залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача Державний концерн «Укроборонпром».

16 вересня 2019 року від представника Державного концерну «Укроборонпром» надійшли пояснення, в яких він просив слухати справу за відсутності їхнього представника (т.1, а.с.163-166).

Позивач у останнє судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити (т.2, а.с. 4).

Представник відповідача у судові засідання неодноразово не з`являвся, подаючи до суду заяви про відкладення слухання справи у зв`язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду від 25.05.2019 (т.2, а.с. 1-2).

Суд дослідив матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та встановив, що позов є обгрунтованим та підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступні обставини.

Судом встановлено, що з 01.02.2016 ОСОБА_1 працював на посаді заступника директора з питань безпеки у Державному підприємстві «Житомирський бронетанковий завод».

07.08.2018 позивачу вручено попередження про наступне звільнення із зазначенням про відсутність вакантних посад. Разом з цим, до Державного концерну «Укроборонпром» направлено клопотання про надання погодження на його звільнення.

29.10.2018 ОСОБА_1 вручено пропозицію, в якій запропоновано посаду начальника служби економічної безпеки або посаду начальника групи служби охорони (на умовах строкового трудового договору терміном на 3 місяці).

Від запропонованих посад позивач відмовився та просив відповідача перевести його на інші посади по безстроковому трудовому договору, які б він міг би займати згідно своєї кваліфікації чи спеціальності, проте наказом від 29 жовтня 2018 року № 345-ОС позивача було звільнено з роботи за п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України, розглядаючи трудовий спір, пов`язаний зі звільненням у зв`язку із скороченням штату, суди мають з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або ж власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частинами 1,3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників

персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З копії диплома, виданого Сумським вищим артилерійським командним училищем ім. М.В.Фрунзе 09 червня 1993 року, вбачається, що ОСОБА_1 в 1993 році закінчив цей навчальний заклад і отримав вищу освіту за спеціальністю «Командна тактична артилерія» та здобув кваліфікацію інженера з експлуатації артилерійського озброєння.

Згідно довідки Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» від 11.04.2019 вих.№02/1437, станом на 29 жовтня 2018 року на підприємстві була вакантна 21 посада. Серед них були : посада головного інженера, заступника з виробництва, конструктора, а також робочі посади : водія електрокара, слюсара з ремонту бойових та спеціальних машин цеху №1, слюсара-електрика з ремонту електрообладнання бойових та спеціальних машин цеху №1, наповнювача балонів цеху №1, маляра цеху №1 та цеху №3(2 од.), випробувача двигунів цеху №2, слюсара з механоскладальних робіт цеху №3 (4 од.), слюсара з механоскладальних робіт цеху №5, токара-розточувальника цеху №5, фрезерувальника цеху №5, прибиральниці (т. 2, а.с. 5-10).

Відповідач хоча і своєчасно повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов`язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що наказ від 29 жовтня 2018 року №345-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з питань безпеки у зв`язку зі скороченням штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України, є незаконним, він підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на раніше займаній посаді.

За змістом частин першої, другої ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Ураховуючи те, що ОСОБА_1 був звільнений без законної підстави, він підлягає поновленню на роботі, з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 ( далі - Постанова).

Відповідно до листів Міністерства соціальної політики про розрахунок норми тривалості

робочого часу на 2018-2019 рік та з врахуванням ст.235 КЗпП України середній заробіток позивача має бути розрахований за 281 робочий день вимушеного прогулу.

З довідки Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» від 06.03.2019 №ЗУП00000142 вбачається, що за серпень та вересень 2018 року ОСОБА_1 виплачена заробітна плата в сумі 81 748,63 грн. Кількість робочих днів в серпні 2018 року становила - 22, у вересні 20.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 1946 грн. 39 коп. (81 748,63 грн. : 42 робочих дні).

Таким чином, при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного розрахунку: 281 (кількість робочих днів за період вимушеного прогулу) х 1946 грн. 39 коп. (середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню) = 562271,06 грн.

У зв`язку із тим, що звільнення позивача відбулось із порушенням вимог трудового законодавства, що безперечно заподіяло йому душевні страждання, обгрунтованим є посилання на те, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з роз`ясненнями, викладених у пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер, тривалість та обсяг спричинених моральних страждань внаслідок незаконного звільнення, вимушених внаслідок цього змін в житті позивача, ступінь вини відповідача, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і діями заподіювача.

Незаконне звільнення з роботи вплинуло на емоційний стан позивача, призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків, його моральних страждань, переживань, стресу, необхідності останнього у прикладенні додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає обгрунтованим розміром такого відшкодування в сумі 7 000 грн.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша

частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про поновлення на роботі на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, відповідач в дохід державного бюджету України має сплатити судовий збір в сумі 6397,51 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 12, 81, 258, 263, 265 ЦПК України, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказу № 345 ОС від - 9 жовтня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з питань безпеки Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з питань безпеки Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» з 29 жовтня 2018 року.

Стягнути з Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» на користь ОСОБА_1 середньомісячний-заробіток за час вимушеного прогулу прогулу, з 29 жовтня 2018 року по день винесення рішення, в сумі 562 271,06 грн..

Стягнути з Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» на користь ОСОБА_1 на відшкодування спричиненої моральної шкоди в сумі 7 000,00 грн. (сім тисяч).

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення з Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» на користь ОСОБА_1 середньомісячною заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 43 864,92 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» в дохід державного бюджету України судовий збір в сумі 6397,51 грн..

Cуддя О. П. Сингаївський