Рішення № 87800046, 24.02.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2020м. ДніпроСправа № 904/82/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: Новиков К.О.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер Фуд" (м. Чугуїв, Харківської області)

до Фізичної особи - підприємця Григоренко Вікторії Вікторівни (смт. Слобожанське, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 144/19-Д від 01.03.2019 у загальному розмірі 133 474 грн. 32 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастер Фуд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Григоренко Вікторії Вікторівни (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу № 144/19-Д від 01.03.2019 у загальному розмірі 133 474 грн. 32 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 113 900 грн. 64 коп. - основного боргу;

- 17 292 грн. 74 коп. -пені;

- 683 грн. 42 коп. - інфляційні втрати;

- 1 597 грн. 52 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу № 144/19-Д від 01.03.2019 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 13.06.2019 та 24.06.2019 товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 113 900 грн. 64 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.07.2019 по 24.12.2019 в сумі 17 292 грн. 74 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з липня по листопад 2019 року у сумі 683 грн. 42 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 01.07.2019 по 24.12.2019 в сумі 1 597 грн. 52 коп.

Ухвалою суду від 03.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 30.01.2020.

У судове засідання 30.01.2020 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив. Судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, оскільки поштове повідомлення про отримання ним ухвали суду від 03.01.2020, як і сам конверт, до суду не повернулося. З метою встановлення належності повідомлення відповідача судом здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 45 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 08.01.2020, які долучені до матеріалів справи. При цьому, з вказаних доказів вбачається, що станом на 30.01.2020 відправлення з ухвалою суду від 03.01.2020 повернуто за зворотною адресою 28.01.2020; причини повернення не зазначені (а.с.64-65).

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 30.01.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 24.02.2020; з метою фактичного та якнайшвидшого повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи судом було додатково направлено відповідачу телефонограму з інформацією про дату наступного судового засідання та зміст ухвал суду на номери телефонів, що містяться у договорі та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вказана телефонограма була отримана представником відповідача 31.01.2020, отже завчасно (а.с.72).

У судове засідання 24.02.2020 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 24.02.2020 вдруге не з`явився, причин неявки суду не повідомив, при цьому, судом було зауважено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 30.01.2020, як і сам конверт, до суду не повернулося. З метою встановлення належності повідомлення відповідача судом здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 431 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 31.01.2020, які долучені до матеріалів справи. При цьому, з вказаних доказів вбачається, що станом на 24.02.2020 відправлення з ухвалою суду від 30.01.2020 перебуває у точці видачі/доставки з 11.02.2020 (а.с.79,82).

Більше того, ухвала суду від 03.01.2020 також не була вручена відповідачу та вказане поштове відправлення було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.74-77), отже вказані обставини носять систематичний характер.

З цього приводу суд зазначає наступне.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.01.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Слобожанське, вулиця Сиренєва, будинок 7, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.49-52).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні з моменту інформування одержувача про їх надходження, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 03.01.2020, отже строк на розгляд даної справи закінчується 03.03.2020 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Отже, враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 03.03.2020, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався, у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням ним відзиву на позов, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 24.02.2020 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зауважив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, що йому відомі, та надані всі докази, необхідні для прийняття законного, обґрунтованого рішення. Окремо представник позивача звертав увагу, що з моменту відкриття провадження у справі і на станом на теперішній час відповідачем спірна заборгованість не погашена, на підтвердження чого до матеріалів справи була долучено довідка за підписом керівника та головного бухгалтера, відповідно до якої станом на 21.02.2020 заборгованість відповідача перед позивачем у справі № 904/82/20 складає 113 900 грн. 64 коп.

У судовому засіданні 24.02.2020 були оглянуті оригінали первинних документів, на підставі яких позивачем заявлена до стягнення спірна заборгованість, а саме: договору купівлі-продажу № 144/19-Д від 01.03.2019 з додатками, видаткових накладних від 13.06.2019 та від 24.06.2019 та інші оригінали документів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 24.02.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 01.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастер Фуд" (далі - продавець, позивач) та Фізичною особою -підприємцем Григоренко Вікторією Вікторівною (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу (дистриб`юторський договір) № 144/19-Д (далі - договір, а.с.10-14), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений товар у відповідності до умов договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з дня підписання сторонами та діє до 31.12.2020. За відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору за один місяць до закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на той же самий строк та на тих же самих умовах, які були передбачені договором.

До договору сторонами були підписані додатки № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 (а.с.15-25).

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили наступні відомості про товар:

- найменування товару: питна вода, безалкогольні сильногазовані напої, безалкогольні енергетичні сильногазовані напої, мінеральна вода;

- одиниці виміру: ПЕТ пляшка ємністю 0,5 л, 1,5 л, 2,0 л, 3,0 л, 6,0 л, скляна пляшка ємністю 0,5 л.;

- відомості про тару: піддон дерев`яний 1000*1200 мм, 800*1200 мм (Європіддон), маркований за стандартами продавця;

- одиниця виміру: шт.

Відповідно до умов пункту 1.3. договору асортимент, ціна товару визначаються на підставі додатку № 1 до договору та вказуються у видаткових накладних.

За приписами пунктів 1.4, 1.5. договору поставка товару здійснюється партіями. Асортимент, кількість товару та вартість кожної партії товару визначається за видатковими накладними. Загальна вартість поставленого товару визначається шляхом сумування вартості товару за всіма видатковими накладними, виданими за договором.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у розділі 2 договору сторонами були визначені умови поставки товару, зокрема:

- поставка товару здійснюється партіями на підставі заявок покупця (пункт 2.1. договору);

- поставка товару здійснюється продавцем на умовах DDU відповідно до Міжнародної інтерпретації торгових термінів Інкотермс в редакції 2000 року, якщо інше не передбачено додатково, за адресою, вказаною в заявці на поставку товару (пункт 2.4. договору);

- строк поставки товару не повинен перевищувати 5 календарних днів з моменту отримання від покупця заявки, яка містить інформацію, вказану в пункті 2.3. договору (пункт 2.5. договору).

На виконання умов договору, позивачем 13.06.2019 та 24.06.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 113 900 грн. 64 коп. відповідно до таких видаткових накладних:

- видаткової накладної № 554 від 13.06.2019 на суму 46 116 грн. 72 коп. (а.с.32);

- видаткової накладної № 583 від 24.06.2019 на суму 67 783 грн. 92 коп. (а.с.33).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Кожна з вказаних видаткових накладних підписана представником відповідача та скріплена його печаткою.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого товару, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у пункті 2.6. договору сторони погодили, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем на умовах, які залежать від дати поставки товару, вказаної у видатковій накладній:

- оплата за товар, поставлений в період з 15 квітня по 15 вересня, здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу на 15 календарних днів від дати поставки товару, вказаної у видатковій накладній;

- оплата за товар, поставлений в період з 16 вересня по 14 квітня, здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу на 21 календарний день від дати поставки товару, вказаної у видатковій накладній. Оплата за товар може здійснюватися в порядку передоплати.

Позивач посилається на те, що поставлений 13.06.2019 та 24.06.2019 товар на загальну суму 113 900 грн. 64 коп. відповідачем у визначені договором порядку та строки оплачений не був, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 113 900 грн. 64 коп. Вказане і є причиною спору.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість поставленого позивачем 13.06.2019 та 24.06.2019 за договором купівлі-продажу (дистриб`юторський договір) № 144/19-Д від 01.03.2019 товару, який відповідач відмовився оплатити у добровільному порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами у пункті 2.6. договору умови оплати, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав у такі строки:

- за видатковою накладною № 554 від 13.06.2019 на суму 46 116 грн. 72 коп. граничний строк оплати - 28.06.2019;

- за видатковою накладною № 583 від 24.06.2019 на суму 67 783 грн. 92 коп. граничний строк оплати - 09.07.2019.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлений товар не був оплачений відповідачем у встановлені строки.

Більше того, в матеріалах справи міститься підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2019, в якому сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором у сумі 113 900 грн. 64 коп. (а.с.39).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 113 900 грн. 64 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 113 900 грн. 64 коп.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 8.2. договору сторони передбачили, що при порушенні покупцем строків оплати товару покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день прострочення до дня фактичного виконання зобов`язань.

Отже, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.07.2019 по 24.12.2019 в сумі 17 292 грн. 74 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.7), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, але арифметично розрахунок проведено невірно. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.7), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено слідуюче:

- за видатковою накладною № 554 від 13.06.2019 на суму 46 116 грн. 72 коп. граничний строк оплати - 28.06.2019; товар не оплачений відповідачем, отже правомірним є нарахування пені за період з 01.07.2019 по 24.12.2019 на суму 46 116 грн. 72 коп., яка за розрахунком суду складає 7 272 грн. 54 коп., однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення 7 238 грн. 43 коп.;

- за видатковою накладною № 583 від 24.06.2019 на суму 67 783 грн. 92 коп. граничний строк оплати - 09.07.2019; товар не оплачений відповідачем, отже правомірним є нарахування пені за період з 10.07.2019 по 24.12.2019 на суму 67 783 грн. 92 коп., яка за розрахунком суду складає 10 104 грн. 45 коп., однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення 10 054 грн. 31 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних вище періодах пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 17 292 грн. 74 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з липня по листопад 2019 року у сумі 683 грн. 42 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.9), та встановлено, що під час його проведення позивачем були враховані наведені вимоги, були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, але арифметично розрахунок проведено невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено слідуюче:

- за видатковою накладною № 554 від 13.06.2019 на суму 46 116 грн. 72 коп. граничний строк оплати - 28.06.2019; товар не оплачений відповідачем, отже, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за період з липня по листопад 2019 року на суму 46 116 грн. 76 коп., які за розрахунком суду складають 274 грн. 20 коп.;

- за видатковою накладною № 583 від 24.06.2019 на суму 67 783 грн. 92 коп. граничний строк оплати - 09.07.2019; інфляційні втрати підлягають нарахуванню за період з липня по листопад 2019 року на суму 67 783 грн. 92 коп., які за розрахунком суду складають 403 грн. 03 коп., а всього - 677 грн. 23 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 677 грн. 23 коп.

Також, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.07.2019 по 24.12.2019 в сумі 1 597 грн. 52 коп.

Господарським судом також враховано, що у наведеному позивачем розрахунку 3% річних (а.с.8) позивач здійснив нарахування 3% річних за накладною від 13.06.2019 в сумі 667 грн. 11 коп. та за накладною від 24.06.2019 в сумі 930 грн. 40 коп., що всього складає 1 597 грн. 51 коп., однак у підсумку позивач вказав 1 597 грн. 52 коп., що у судовому засіданні представник позивача пояснив технічною помилкою, яка була також зазначена у прохальній частині позовної заяви.

Таким чином, господарський судом вимоги позивача щодо стягнення 3% річних розглядаються виходячи із фактично розрахованої позивачем суми - 1 597 грн. 51 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.8), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, але арифметично розрахунок проведено невірно. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с.8), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено слідуюче:

- за видатковою накладною № 554 від 13.06.2019 на суму 46 116 грн. 72 коп. граничний строк оплати - 28.06.2019; товар не оплачений відповідачем, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 01.07.2019 по 24.12.2019 на суму 46 116 грн. 72 коп., які за розрахунком суду складають 670 грн. 90 коп., однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення 667 грн. 11 коп.;

- за видатковою накладною № 583 від 24.06.2019 на суму 67 783 грн. 92 коп. граничний строк оплати - 09.07.2019; товар не оплачений відповідачем, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 10.07.2019 по 24.12.2019 на суму 67 783 грн. 92 коп., які за розрахунком суду складають 935 грн. 98 коп., однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення 930 грн. 40 коп.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних вище періодах 3% річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 1 597 грн. 51 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 101 грн. 90 коп. - частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер Фуд" до Фізичної особи-підприємця Григоренко Вікторії Вікторівни про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 144/19-Д від 01.03.2019 у загальному розмірі 133 474 грн. 32 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Григоренко Вікторії Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер Фуд" (63501, Харківська область, м. Чугуїв, мікрорайон Авіатор, будинок 162; ідентифікаційний код 38227944) - 113 900 грн. 64 коп. - основного боргу, 17 292 грн. 74 коп. - пені, 677 грн. 23 коп. - інфляційних втрат, 1 597 грн. 51 коп. - 3% річних, 2 101 грн. 90 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 24.02.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко