Рішення № 87796896, 24.02.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа №440/5071/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Полтавській області), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Лубенського відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №11 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.11.19 №403, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком;

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 1.09.76 по 15.07.77, з 21.07.77 по 25.10.77, з 1.12.79 по 26.08.80, з 5.08.82 по 13.11.84 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 25.09.19.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно відмовив у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, оскільки позивач є громадянином України, досяг пенсійного віку та має достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 73-74/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивачем разом із заявою про призначення пенсії не надано доказів на підтвердження особи та реєстрації місця проживання в Україні. Крім того, посилався на відсутність у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу через недійсність трудової книжки, у якій наявні виправлення у прізвищі позивача.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.19 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.20 справу призначено до розгляду з викликом (повідомленням) учасників справи.

У судове засідання 21.02.20 учасники справи не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Згідно з частиною першою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

А відповідно до частини дев`ятої цієї статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та постійно проживає на території Держави Ізраїль, що підтверджено відміткою у паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 27.06.17 /а.с. 14/.

25.09.19 позивач через свого представника - ОСОБА_2 звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком /а.с. 24-25, 53, 55/.

До заяви додано копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 27.06.17, з відміткою про постійне проживання в державі Ізраїль, копію та оригінал трудової книжки, довідку про заробітну плату за період до 1.07.2000, документи про стаж /а.с. 26/.

5.11.19 представником позивача надіслано пенсійному органу довідку Лубенського райвійськкомату від 8.10.19 №907 та довідку ДНЗ "Електрорадіотехнічний ліцей м. Полтави" від 28.10.19 №161.

Рішенням відділу з питань перерахунків пенсій №11 управління застосування пенсійного законодавства ГУПФ України в Полтавській області від 13.11.19 №403 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком в Україні з посиланням на відсутність документів, що підтверджують у встановленому законодавством порядку його особу та місце проживання (реєстрації) в Україні /а.с. 47-48/. Крім того, відповідач зазначив, що трудова книжка від 25.07.75 недійсна, оскільки має виправлення у прізвищі.

Не погодившись з рішенням відповідача від 13.11.19 №403 та вбачаючи наявність підстав для зобов`язання відповідача призначити та виплачувати йому пенсію за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Статтею 46, пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону України від 9.07.03 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.05 за №22-1 /далі - Порядок №22-1/.

Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Отже, заява про призначення пенсії може бути подана особисто заявником або його представником, повноваження якого підтверджені у встановленому законодавством порядку.

Підпунктом 4 пункту 2.1 Порядку №22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 встановлено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Крім того, статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1.2 цієї Інструкції визначено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Як було передбачено пунктами 5, 18 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 №529 "Про трудові книжки робітників і службовців", заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників".

Крім того, пунктом 2.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162, визначено, що заповнення трудових книжок і вкладишів до них здійснюється на мові союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР.

А відповідно до пункту 2.12 цієї Інструкції, зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження вносяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) із посиланням на номер і дату цих документів. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Окрім того, як визначено частиною другою статті 73 названого Кодексу, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Виходячи з предмета цього спору, суд, надаючи правову оцінку спірному рішенню пенсійного органу, перевіряє відповідність такого рішення вимогам частини другої статті 2 КАС України, а саме - чи прийнято таке рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом, що їх видав, конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень є можливим лише у разі достатнього та належного обґрунтування таким суб`єктом підстав та умов, що передували ухваленню рішення.

Невиконання відповідним органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Так, мотивуючи рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідач виходив з того, що разом із заявою від 25.09.19 про призначення пенсії не надано доказів на підтвердження особи та реєстрації місця проживання позивача на території України.

Однак, таке твердження суд визнає безпідставним, оскільки згідно зі статтею 2 Закону України від 11.12.03 №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном, зі збереженням всіх конституційних прав, зокрема й права на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення громадянина.

Відтак, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України, так як відповідно до конституційних принципів України право на пенсійне забезпечення гарантується громадянам України незалежно від того, де проживає така особа.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.09.19 у справі №475/164/17, та узгоджується із позицією Конституційного Суду України із зазначеного питання, викладеною у пункті 3 Рішення від 7.10.09 №25-рп/2009.

За таких обставин, відсутність реєстрації місця проживання особи на території України не є визначеною законом підставою для відмови такій особі у призначенні пенсії.

Матеріалами справи підтверджено, що разом із заявою про призначення пенсій за віком ОСОБА_1 , серед іншого, подано засвідчену нотаріусом копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон PU 168908 від 27.06.17 /а.с. 58-59/.

У паспортному документі зазначено дату народження особи та міститься відмітка, що позивач перебуває на консульському обліку в Державі Ізраїль, що, на думку суду, повністю відповідає вимогам, зазначеним у Порядку №22-1, щодо підтвердження особи позивача, його віку та місця проживання, а також наявності громадянства України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення ГУПФ України в Полтавській області від 13.11.19 №403 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у цій частині не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому є протиправним.

Стосовно доводів відповідача про недійсність наданої позивачем разом із заявою про призначення пенсії трудової книжки від 25.07.77 серії НОМЕР_2 з огляду на наявність виправлення у прізвищі позивача, суд зауважує, що на внутрішній стороні обкладинки трудової книжки міститься запис, скріплений підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, про те, що прізвище позивача виправлено на підставі паспорта серії НОМЕР_3 від 22.11.79. Наведене у повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162. А тому, доводи пенсійного органу про те, що надана позивачем трудова книжка є недійсною суд визнає безпідставними.

До того ж, суд зауважує, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 6.02.18 у справі №677/277/17.

А тому, позивач не може нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки роботодавцем та на нього не можуть бути покладені негативні наслідки недотримання роботодавцем вимог щодо правильності заповнення трудової книжки та виправлення помилок у ній.

Суд зауважує, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У даному випадку, органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав, адже такі дії державного органу не відповідатимуть принципу верховенства права.

Спірне рішення не містить інших обґрунтованих мотивів, що свідчили б про наявність підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, а тому його належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.

Стосовно позовних вимог щодо зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 1.09.76 по 15.07.77, з 21.07.77 по 25.10.77, з 1.12.79 по 26.08.80, з 5.08.82 по 13.11.84 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 25.09.19, суд виходить з такого.

Зі змісту залученого до матеріалів справи розрахунку страхового стажу суд встановив, що відповідач підтвердив наявність у ОСОБА_1 страхового стажу тривалістю 25 років /а.с. 49/.

Представник відповідача у відзиві на позов звертала увагу на недостатність підтвердженого у встановленому законодавством порядку страхового стажу для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.

З розрахунку страхового стажу суд встановив, що пенсійний орган відмовився зарахувати до страхового стажу такі періоди:

з 1.09.76 по 15.07.77 - період навчання позивача у Полтавському технічному училищі №1;

з 21.07.77 по 25.10.77 - робота кіномеханіком у Лубенській районній дирекції кіномережі Полтавського обласного управління кінофікації;

з 1.12.79 по 26.08.80 - робота кіномеханіком у Лубенській районній дирекції кіномережі Полтавського обласного управління кінофікації;

з 5.08.82 по 13.11.84 - робота на посаді радіомеханіка 5 розряду Лубенського заводу "Побутрадіотехніка".

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України від 10.02.98 №103/98-ВР "Про професійну (професійно-технічну) освіту" час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Записами у трудовій книжці позивача №№ 1-3 підтверджено, що позивач у період з 1.09.76 по 15.07.77 навчався у Полтавському технічному училищі №1, а 21.07.77 прийнятий на роботу кіномеханіком у Лубенській районній дирекції кіномережі Полтавського обласного управління кінофікації /а.с. 60/.

Отже, період навчання позивача у Полтавському технічному училищі №1 з 1.09.76 по 15.07.77 зараховується до страхового стажу, адже перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Факт працевлаштування позивача у спірні періоди підтверджено відповідними записами у трудовій книжці та архівними довідками архівного сектору виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 5.02.20 №№ 07-03/М-49-01, 07-03/М-49-02, до яких додані копії наказів про прийняття позивача на роботу та про звільнення /а.с. 111-117/.

При цьому зазначення в окремих наказах прізвища позивача " ОСОБА_3 " безумовно має місце з огляду на неправильний його переклад на російську мову.

Суд зауважує, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

Позивач при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком надав пенсійному органу оригінал трудової книжки від 25.07.77 серії НОМЕР_2 .

Вказаний документ містить записи про повну трудову діяльність позивача, скріплені печатками роботодавців, у хронологічному порядку з посиланням на первинні документи.

Спірне рішення, так само, як і відзив відповідача на позов, не містять належного обґрунтування правомірності виключення пенсійним органом зазначених вище періодів навчання та трудової діяльності ОСОБА_1 зі страхового стажу.

А оскільки закон зобов`язує пенсійний орган у разі прийняття рішення про відмову у призначенні особі пенсії за віком навести належне мотивування та зазначити усі без виключення підстави для ухвалення такого рішення, суд погоджується з доводами представника позивача про те, що періоди з 1.09.76 по 15.07.77, з 21.07.77 по 25.10.77, з 1.12.79 по 26.08.80, з 5.08.82 по 13.11.84 належить зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 .

А відтак, суд, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, задля унеможливлення ухвалення пенсійним органом протиправних рішень з питань призначення позивачу пенсії за віком, вважає за необхідне зобов`язати ГУПФ України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 1.09.76 по 15.07.77, з 21.07.77 по 25.10.77, з 1.12.79 по 26.08.80, з 5.08.82 по 13.11.84.

Разом з цим, щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 25.09.19, суд виходить з того, що уповноваженим органом для призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.

Адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Натомість завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

За таких обставин, вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком суд залишає без задоволення.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.09.19 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

При прийнятті рішення за результатами повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком ГУПФ України в Полтавській області має всебічно, повно і об`єктивно розгляду всі подані документи, як того вимагає пункт 4.7 Порядку №22-1, а також врахувати, що відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, тобто позивач має право на призначення пенсії за віком з 25.09.19.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджено квитанцією від 17.12.19 №0825150422201040 /а.с. 3/. Вказану суму судового збору зараховано до спеціального фонду державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 4/.

Відповідач доказів понесення судових витрат до суду не надав.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої наведеної статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Зважаючи на те, що передумовою для виникнення спору є прийняття відповідачем протиправного рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати повністю.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13 листопада 2019 року №403.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 1.09.1976 по 15.07.1977, з 21.07.1977 по 25.10.1977, з 1.12.1979 по 26.08.1980, з 5.08.1982 по 13.11.1984.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2019 року про призначення пенсії за віком з 25 вересня 2019 року з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Стягувач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 ).

Боржник: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927: вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Кукоба