Рішення № 87796367, 20.02.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

20 лютого 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5171/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Тихонова І.В.,

при секретарі судового засідання Таращенко О.В.,

за участю:

представника першого позивача: Артюха В.В.

другого позивача: ОСОБА_2.

представника відповідача: Шуваєвої Т.І.,

розглянувши в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін справу № 360/5171/19 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач - 1) та ОСОБА_2 (далі - позивач - 2) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі -відповідач), в якому просять:

- зобов`язати відповідача вирахувати і виплачувати позивачу щомісячну страхову виплату, одноразову страхову виплату у розмірі 230520 грн., витрати на лікування ОСОБА_3 в реанімаційному відділенні Сєвєродонецької міської багатопрофільної лікарні з 25.02.2019 по 20.03.2019 згідно товарних чеків і листків призначень, оригінали яких знаходяться в Сєвєродонецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області;

- зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_2 . витрати на поховання в розмірі 21379 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 , який був прописаний і проживав з батьками, однією сім`єю після розлучення, був приватною особою-підприємцем та сплачував єдиний соціальний внесок, працюючи водієм таксі на особистому транспортному засобі.

25.02.2019, знаходячись на роботі, прямуючи з пасажиром, ОСОБА_4 , з м. Сєвєродонецьк до м. Старобільськ на слизькій дорозі перед селом Боровеньки ОСОБА_3 не впорався з керуванням і потрапив ДТП, в наслідок якої він і пасажир потрапили у лікарню, де останній 20.03.2019 помер у реанімаційному відділенні.

Після звернення до Головного управління Держпраці у Луганській області про розслідування нещасного випадку на виробництві були надані акт проведення спеціальної розслідування нещасного випадки за формою Н-5 і акт № 1/1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом за формою Н-1, тобто смерть сина ОСОБА_1 була визнана нещасним випадком, пов`язаним з виробництвом, і позивачі звернулись до Сєвєродонецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, яке не має статусу юридичної особи, а є структурним підрозділом юридичної особи - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганської області, про виплату всіх належних виплат.

Позивачам було запропоновано надати великий обсяг документів, в тому числі і всі товарні чеки і квитанції на ліки і лікарські засоби з листками призначень лікаря в оригіналі, що через деякий час було їм надано.

Після неодноразових звернень і запитань, коли будуть виплати, спочатку обіцяли, а потім сказали, що виплат не буде.

Тоді позивачі звернулись з письмовим проханням надати нам письмову відповідь, в якій мотивування відмови в виплатах з посиланням на ст.242 ЦК України, де мова йде про малолітніх, неповнолітніх дітях і недієздатних особах. Щодо відмови в виплаті компенсації за ліки і лікарські засоби зазначено, що відмовою в призначенні страхових виплат в разі смерті є відсутність відомостей про середню заробітну плату (дохід) перед настанням страхового випадку потерпілого ОСОБА_3 , тому що відсутні ці дані в Державному реєстрі застрахованих осіб, а Управління Пенсійного Фонду України за письмовим запитом відповідача про надання індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_3 за формою ОК-7 відмовило в наданні таких даних.

Користуючись необізнаністю позивачів, також у відповіді відповідача нічого не зазначено, чому не виплачується одноразова допомога, а також витрати на поховання.

Обов`язок Фонду виплатити ці кошти з`ясувалися лише після того, як ОСОБА_5 , прочитав Закон. Питанням поховання займалась цивільна дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , з якою він інколи періодично проживав.

Ритуальні послуги на поховання згідно замовлення покупця № 324 від 20.03.2019 складають 16 756 грн. та на поминальний обід згідно товарних чеків з рахунками № № 988385, 988395 від 21.03.2019 складають 4110 грн. і 513 грн., а всього за поминальний обід 4623 грн., а всього витрати на поховання склали 21379 грн.

Позивачі вважають, що діями щодо невиплати страхових виплат, витрат на лікування та поховання відповідач грубо порушує норми чинного законодавства та права позивачів на соціальний захист.

Ухвалою від 11.12.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом п`яти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду письмові докази, додані до позовної заяви, у належним чином засвідчених копіях, для приєднання до матеріалів справи та для вручення відповідачу; докази сплати судового збору або обґрунтоване клопотання про звільнення/відстрочення, розстрочення сплати судового збору.

На виконання вимог ухвали суду 18.12.2019 позивачами надано клопотання про звільнення від сплати або відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою суду від 23.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, відстрочено сплату судового збору, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

10.01.2020 за вх. № 971/2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 85-87), у якому останній заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.

Стосовно зобов`язання вирахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату зазначив, що частиною 8 ст. 42 Закону України № 1105-ХІУ передбачено, що у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за з вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

За даними, отриманими з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (електронний обмін), в розрахунковому періоді 12 календарних місяців перед настанням страхового випадку (лютий 2018 року - січень 2019 року), відомості про дохід ОСОБА_3 відсутні. У зв`язку з цим, Сєвєродонецьким міським відділенням був зроблений запит до Управління Пенсійного Фонду України в м, Сєвєродонецьку (далі - УПФУ в м. Сєвєродонецьку) № 1116/02-1 від 17.05.2019 про надання інформації для призначення страхових виплат. Згідно відповіді УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 23.05.2019 № 12082/02-22 Сєвєродонецькому міському відділенню було відмовлено у наданні запитуваної інформації.

Таким чином, у зв`язку з вищезазначеним, Сєвєродонецьке міське відділення не мало змоги призначити у відповідному розмірі щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 .

Щодо вимог позивача - ОСОБА_1 виплатити одноразову допомогу на сім`ю у розмірі 230520 грн. зазначив, що відповідно до ч.6 ст. 42 Закону України № 1105-ХІV та підпункту 5.2.5. пункту 5.2 розділу V Порядку № 11 передбачено, що «непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право (батьки померлого, незалежно від того, разом вони проживали чи окремо), - мають право тільки для призначення щомісячних страхових виплат, одноразова виплата їм, як утриманцям, не призначається». На підставі чого вважає, що вимога щодо зобов`язання виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Вимога щодо зобов`язання компенсувати витрати на лікування сина в реанімаційному відділенні Сєвєродонецької міської багатопрофільної лікарні зазначив, що оскільки потерпілий ОСОБА_3 помер, то за відшкодуванням вартості самостійно придбаних лікарських засобів, згідно чинного законодавства, має право звернутися до Сєвєродонецького міського відділення лише законний представник. Зазначив, що громадянка ОСОБА_1 , не є законним представником в розумінні норм Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України.

Щодо зобов`язання виплатити ОСОБА_2 витрати на поховання в розмірі 21379 грн. зазначив, що ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_1 не звертались з заявою про виплату витрат на поховання до Сєвєродонецького міського відділення, документів, підтверджуючих витрати на поховання, також не надавали. В зв`язку з цим, вважає, що вимоги щодо виплати витрат на поховання є передчасними.

На підставі вищевикладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

Представник першого позивача та другий позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 10.01.2019 за вх. № 971/20120.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

Судом установлено, що Головним управлінням Держпраці у Луганській області складено акт проведення спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 25 лютого 2019 року о 14 год. 10 хв. з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 від 26 березня 2019 року (арк.спр.7-8).

Відповідно до вищезазначеного акту встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради Луганської- області 14 березня 2016 року, код з ЄДРПОУ НОМЕР_1 .

Основний вид діяльності, згідно КВЕД 49,32 - надання послуг таксі.

ФОП ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Місце проведення господарської діяльності, згідно реєстру платників єдиного податку: Україна, Луганська область, м. Сєвєродоиецьк.

Для надання послуг таксі використовується автомобіль HONDA CIVIC, реєстраційний номер НОМЕР_2 , дата державної реєстрації 24.05.2017.

Місцем настання нещасного випадку є автодорога 0-130508, сполученням «Нова Астрахань - Боровеньки» біля с. Боровеньки у Луганській області, пряма ділянка дороги з асфальтобетонним покриттям, поза межами населених пунктів.

Відповідно до домової книги для прописки громадян, в будинку АДРЕСА_5 мешкають: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 (арк.спр.25-26).

20.03.2019 ОСОБА_3 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 24 березня 2019 року (арк.спр.21).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі Закон № 1105-XIV).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Частиною першою статті 47 Закону№ 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону№ 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частиною сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ст.41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV (далі - Закон України № 1105-ХІV) у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є: діти, які не досягай 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) особи, які досягай пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють; 3) інваліди члени сім`ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов`язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Відповідно до п.1.2 розділу І постанови правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11 (далі - Порядок №11) про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов`язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи:

1) допомогу по тимчасовій непрацездатності;

2) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

3) щомісячну страхову виплату втраченого заробітку потерпілого (далі - щомісячна страхова виплата);

4) страхову виплату потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу, нижчеоплачувану роботу;

5) щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого;

6) відшкодування вартості поховання потерпілого та пов`язаних з цим ритуальних послуг.

Особам, які в установленому законом Порядку добровільно застрахувалися від нещасного випадку (далі - добровільно застраховані особи), у разі настання страхового випадку страхові виплати призначаються управлінням (відділенням) Фонду.

Частиною 8 ст. 42 Закону України № 1105-ХІV передбачено, що у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за з вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

Відповідно пункту 5.5 розділу V Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11 сума страхових виплат непрацездатним особам, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право, визначається в такому порядку:

1) якщо кошти на утримання стягувалися за рішенням суду, страхові виплати визначаються в сумі, призначеній судом;

2) якщо кошти на утримання не стягувалися в судовому порядку, сума страхової виплати визначається в розмірі 25 відсотків середньомісячного заробітку потерпілого.

Згідно п. 31 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266, середня заробітна плата (дохід) для страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, обчислюється робочими органами фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування з використанням даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Крім того, відповідно до вимог частини 6 ст.42 Закону України № 1105-ХІV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Відповідні положення передбачені в п.5.4. розділу V вищезазначеного Порядку № 11.

На виконання ухвали суду щодо надання доказів, Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області надано на адресу суду довідку Формою ОК-7 індивідуальні відомості про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_3 , за звітний період 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік та 2018 рік щодо сплати відповідних страхових внесків (арк.спр.80-81).

Також, з матеріалів справи встановлено, що відповідачем під час надання відзиву на позовну заяву про виплати належних страхових виплат надано витяги з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідно до яких, ОСОБА_3 за 2018 рік отримував мінімальну заробітну плату у розмірі 3 723,00 грн. та за січень 2019 рік 4 173,00 грн. та сплачував ЄСВ за відповідний період (арк.спр.90-91).

На підставі вищевикладеного, суд вважає доводи відповідача, що Сєвєродонецьке міське відділення не мало змоги призначити у відповідному розмірі щомісячні страхові виплати та виплатити одноразової допомоги матері померлому є не змістовними та необґрунтованими, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати і виплачувати щомісячну страхову виплату в разі смерті потерпілого та одноразову страхову виплату в разі смерті потерпілого підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання компенсувати витрати на лікування сина в реанімаційному відділенні Сєвєродонецької міської багатопрофільної лікарні, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 ст. 42 Закону України № 1105-ХІУ Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення).

Механізм організації цілеспрямованого, своєчасного та ефективного лікування потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, їх медичної реабілітації, а також забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення Фондом соціального страхування України визначаються Положенням про організацію лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення, затвердженим Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 09.06.2010 № 18 (далі - Положення № 18).

Згідно п. 4 розділу III Положення № 18 встановлено, що у разі самостійної оплати лікування, медичної реабілітації їх вартість компенсується виконавчою дирекцією Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду потерпілим чи законним представникам потерпілих, роботодавцям за умови перебування потерпілого на обліку на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок або рахунків, оригіналів розрахункових документів, що підтверджують їх витрати.

Розділ II Положення № 18 встановлено, що у разі звернення законного представника потерпілого він повинен мати при собі разом із зазначеними документами документ, що підтверджує його особу, та засвідчену в установленому порядку довіреність від потерпілого або інші документи, визначені чинним законодавством.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду перевіряється комплектність документів, поданих потерпілим (законним представником потерпілого).

Поняття представництво за законом передбачені статтею 242 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що 1. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. 2. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. 3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа».

Оскільки під час розгляду справи, позивачем як законним представником потерпілого не надано відповідний документ, або засвідчену в установленому порядку довіреність, визначеним законодавством, суд вважає позовні вимоги за відшкодування вартості самостійно придбаних лікарських засобів слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо позовних вимог другого позивача ОСОБА_2 щодо зобов`язання виплатити витрати на поховання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 ст. 42 Закону № 1105-ХІУ у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Витрати на поховання проводяться робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України відповідно до Постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про витрати на поховання та пов`язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» від 03.10.2008 № 45, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 жовтня 2008 року за № 1040/15731 (далі - Постанова № 45).

Відповідно до п. 3 Постанови № 45 витрати на поховання проводяться робочими органами виконавчої дирекції Фонду страхувальнику або сім`ї застрахованого чи іншій особі, яка здійснювала поховання у разі його смерті, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 4 Постанови № 45 витрати на поховання та пов`язані з цим ритуальні послуги проводяться тільки за наявності документів (довідок, рахунків тощо), що підтверджують відповідні витрати на день поховання, які зазнані страхувальником, сім`єю потерпілого або іншими особами, але не вище розмірів витрат на поховання потерпілого та пов`язаних з цим ритуальних послуг для відділень управління.

Під час розгляду справи, другим позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження порушення її прав та звернення з відповідною заявою до відповідача з питанням виплат понесених фактичних витрат на поховання, а тому вимоги ОСОБА_2 щодо зобов`язання виплатити витрати на поховання є передчасними.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем частково доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви в цій частині не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 23.12.2019 відстрочено сплату судового збору у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (код ЄДРПОУ 41313100, 93411, Луганська область, пр-т Гвардійський, буд. 30) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати і виплачувати ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату в разі смерті потерпілого та одноразову страхову виплату в разі смерті потерпілого.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_4 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (код ЄДРПОУ 41313100, 93411, Луганська область, пр-т Гвардійський, буд. 30) про зобов`язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (код ЄДРПОУ 41313100, 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 30) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 25 лютого 2020 року.

Суддя І.В. Тихонов