Рішення № 87795434, 18.02.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2020 р. Справа№200/9829/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Голошивця І.О., при секретарі судового засідання - Шташаліс О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Харківської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення,-

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної митної служби України, Харківської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.03.2019 між ОСОБА_1 , як покупцем та ДЗЗД «Рум Кар 65» (Варна, Болгарія), як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу автотранспортного засобу Вольцваген модель Бора, рама НОМЕР_1 . Відповідно до договору купівлі - продажу, автомобіль було придбано Позивачем за 1500 болгарських лев. Проведення розрахунку за договором підтверджується фактурою №0000000013 від 22.03.2019. Вартість товару за договором підтверджується митною (експертною) декларацією країни відправлення 19BG002005AA162010 від 22.03.2019. З метою здійснення митного контролю та митного оформлення товару, представником митним брокером позивача ОСОБА_4 (ТОВ «БРОКБІЗН3ЕСТРЕЙД»), із застосуванням процедури електронного декларування, до Харківської митниці Державної фіскальної служби було подано митну декларацію UA807170/2019/018366 від 28.03.2019. По вказаній декларації було заявлено до митного оформлення автомобіль Вольцваген модель Боро, рама НОМЕР_1 . На етапі перевірки митної вартості, відповідач відмовив позивачу у визнанні митної вартості товарів за основним методом, у зв`язку з неможливістю здійснення митного оформлення товарів, в зв`язку з невірним визначенням їх митної вартості та прийнято рішення про коригування митної вартості від 28.03.2019 № UА807000/2019/001755/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 28.03.2019 № UА807170/2019/00862. Зі змісту зазначеного рішення не вбачається причин, чому позивачу було відмовлено у митному оформлені товару. Тому позивач вважає рішення про коригування митної вартості автомобіля та картку відмови в прийомі митної декларації та митного оформлення протиправними та просить їх скасувати у судовому порядку.

Від представника Державної митної служби України до суду було надано клопотання, відповідно до якого зазначено, що Держмитслужба не є особою, яка має відповідати за позовом, оскільки не приймала рішень, не вчиняла дій чи бездіяльності, які б порушували права, свободи або законні інтереси позивача.

До суду від представника Харківської митниці Державної фіскальної служби надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач зазначив, що прийняття оскаржуваних рішень здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначені Митним кодексом України. Відповідач посилається на те, що Харківська митниця зобов`язана здійснювати контроль за повнотою нарахування митних платежів та правильністю визначення бази митного оподаткування, зокрема, митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України. На позивача покладається обов`язок доведення правильності визначення митної вартості свого транспортного засобу, заявленої у митній декларації від 28.03.2019. При подальшому аналізу було виявлено, що згідно звіту про оцінку транспортного засобу програмного комплексного SCHWACKE 310280/29675828 від 28.03.2019 (SCHWACKE - Соde: №10523438), вартість подібного ТЗ на ринку Європи з урахуванням характеристик ТЗ (марки, моделі, ріку виготовлення, комплектації, пробігу та іншим) складає 1738,22 Євро. Крім того, 28.03.2019 митним органом було проведено консультацію, та було доведено рівень митної вартості, який є в наявності у митного органу, а саме: 1738,22 Євро (відповідно до звіту про оцінку по SCHWACKE). Декларантом всупереч положенням ч. 2 ст. 53 МК України не було надано документів, що підтверджують оплату вказаного ТЗ. Так, відповідно до інвойсу №13 від 22.03.2019 наданого декларантом разом з митною декларацією №UA807170/2019/018366 (доданий позивачем до позовної заяви), вбачається, що розрахунок за ТЗ здійснювався шляхом банківського переводу, проте доказів здійснення такого переводу декларантом не було надано разом з вказаною митною декларацією. Таким чином, з урахуванням наявної інформації, відповідач не мав законних підстав для прийняття рішення щодо можливості застосування митної вартості, заявленої декларантом. У зв`язку з викладеним, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.09.2019 відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 01.10.2019.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від відкладено розгляд справи для надання додаткових доказів на 30.10.2019.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.10.2019 заяву ОСОБА_1 про заміну сторони у справі - задоволено. Замінено відповідача - Харківську митницю Державної фіскальної служби на його правонаступника - Державну митну службу України. Відкладено розгляд справи на 26.11.2019.

26.11.2019 відкладено розгляд справи до 10.12.2019 для надання додаткових доказів.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2019 залучено у якості другого відповідача - Харківську митницю Державної фіскальної служби. Призначено проведення підготовчого провадження на 23.01.2020.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 18.02.2019.

Представники сторін у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , як покупець та ДЗЗД «Рум Кар 65» (Варна, Болгарія), як продавцем, уклали 22.03.2019 договір купівлі-продажу автотранспортного засобу Вольцваген модель Бора, рама НОМЕР_1 . Відповідно до договору купівлі - продажу, вартість транспортного засобу встановлена у розмірі 1500 болгарських лев (а.с. 21).

28.03.2019 до митного поста «Харків - центральний» Харківської митниці ДФС, особою уповноваженою на декларування - митним брокером ОСОБА_4 (а.с. 27-29), була подана до митного контролю та митного оформлення електронна митна декларація (далі ЕМД або МД) №UA807170/2019/018366 з товаром: легковий автомобіль: марка автомобіля: Wolkswagen, модель Bora, календарний рік виготовлення - 2000 рік, країна виробник DE, який надійшов на адресу фізичної особи ОСОБА_1 (мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) (а.с. 71)

Разом з вказаною МД декларантом були надані наступні документи: 0380 копія інвойсу №13 від 22.03.2019; 1721 копія акту огляду № UA408020/2019/3924 від 25.03.2019; 2800 копія свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 від 22.03.2019 (тимчасовий); 2800 Копія свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_6 від 02.12.2015 (старий); 4207 копія договору про надання послуг митного брокера №60е від 22.03.2019; 9000 BG002000 9934 від 21.09.2018 (декларація імпорту в Болгарію); 9000 б/н від 23.03.2019 (розшифровка VIN-коду); 9000 декларація б/н від 22.03.2019; 9000 довідка №СНЕ-112.212.578 від 10.09.2018 (зняття з обліку); 9000 довіреність 1 від 22.01.2019; 9000 заява 60 від 22.03.2019; 9202 287 від 22.03.2019 квитанція про сплату митних платежів; 9610 19BG002005АА162010 від 22.03.2019; копія паспорту гр. України ОСОБА_1 ; копія закордонного паспорту ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 була визначена митна вартість за першим методом та складала 1500,00 BGN (болгарських лев) або 23389,49 грн. (еквівалент - 766,95 евро).

28.03.2019 року на електронну адресу декларанта (декларант, який діяв від імені позивача) посадова особа митниці направила повідомлення про необхідність надати документи у відповідності до вимог Митного кодексу України, а саме: копію митної декларації країни відправлення; виписку з бухгалтерської документації (рахунки на оплату ТЗ, рахунки транспортних витрат, рахунки з аукціона, тощо); висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями тощо (а.с.75).

ОСОБА_4 до Харківської митниці було надано лист від 28.03.2019, відповідно до якого, було зазначено, що згідно декларації №UA807170/2019/018366 інших документів надати немає можливості, просила видати рішення.

28.03.2019 митницею було прийняте Рішення про коригування митної вартості № UА807000/2019/001755/2 (надалі - Рішення) (а.с. 15) та Картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА807170/2019/00862 (а.с. 16), згідно з якими вартість автомобіля, визначену декларантом для цілей нарахування митних платежів, було відхилено та визначено коригування митної вартості згідно ст. 64 Митного кодексу України, де вартість транспортного засобу складає 1738,22 євро чи 3399,61 BGN (болгарських лев).

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважає рішення про коригування митної вартості товарів UА807000/2019/001755/2 та картку відмови в прийомі митної декларації та митного оформлення UА807170/2019/00862 незаконними та необґрунтованими, прийнятими з порушенням вимог чинного законодавства, під час коригування митної вартості відповідач не спростував дійсну ціну товару та не надав будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а тому є такими, що підлягають скасуванню.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Правовідносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 Митного кодексу України №4495-VI від 13.03.2012 року - далі МК України).

Стаття 49 Митного кодексу України встановлює, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу (ст. 51 Митного кодексу України).

Частиною 2 статті 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно частині 2 статті 52 даного Кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

На підставі статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1).

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина 2).

Статтею 54 Митного кодексу України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина 2).

При цьому, відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У пунктах 1 та 4 частини 4 статті 54 МК України зазначено, що орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Згідно частини 6 цієї статті, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 Митного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 Митного кодексу України).

Як встановлено судом, декларантом одночасно із митною декларацією було надано відповідачу низку документів для підтвердження митної вартості товару і обраний метод її визначення. Наведені документи вказані відповідачем в картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Однак, відповідачем не зазначено між якими саме документами, з доданих до декларації, виявлено розбіжності.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду, відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 в справі №809/1884/16.

Згідно частини 1 статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частини 2 вказаної статті Кодексу основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Частиною 3 статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина 4 статті 57 Митного кодексу України).

Згідно частини 5 вказаної статті Кодексу у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина 6 статті 57 Митного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Згідно частини 2 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до частини 3 статті 58 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини 1 статті 57 цього Кодексу.

Суд зазначає, що відповідач не навів обґрунтованих підстав, які б викликали сумнів у визначеній декларантом ціні товару, в тому числі будь-які відомості про отримання від компетентних органів Болгарії щодо підтвердження чи не підтвердження обставини відчуження позивачу продавцем нерезидентом автомобіля марки Wolkswagen, модель Bora, 2000 року виготовлення, та отримання або не отримання від позивача коштів в сумі 1500,00 BGN (болгарських лев) та/або іншої суми за відчужений вказаний транспортний засіб.

Згідно рішенню про коригування митної вартості товарів за № UА807000/2019/001755/2від 28.03.2019 року, митна вартість транспортного засобу визначена за другорядним методом (за системою оцінки транспортних засобів SCHWACKE, де вартість транспортного засобу за складає 1738,22 євро або 3399,61 BGN (болгарських крон)), оскільки за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої фактурної вартості транспортного засобу встановлено, що заявлено неповні відомості про його фактурну вартість.

Основний метод відповідачем не застосовувався тому, що використані декларантом відомості не є об`єктивними та достатньо підтвердженими документально. Декларанту направлено запит про необхідність надання додаткових документів, що підтверджують заявлений рівень митної вартості транспортного засобу, оскільки надані документи не підтвердили заявлений рівень митної вартості. Відповідно до листа від 28.03.2019 декларант додаткових документів не надав (а.с. 76).

Суд зазначає, що застосований відповідачем метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів врегульований статтею 59 Митного кодексу України, відповідно до якої у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті.

При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як:

1) фізичні характеристики;

2) якість та репутація на ринку;

3) країна виробництва;

4) виробник.

Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вимогам частини другої цієї статті. Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5-7 частини десятої статті 58 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці в таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними ідентичними товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.

У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо ідентичних товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.

Як встановлено судом, митну вартість імпортованого транспортного засобу, що вказана декларантом у митній декларації № UA807170/2019/018366, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору.

Натомість, у відзиві відповідач вказує на те, що згідно відомостей системи оцінки вживаних автомобілів SCHWACKE, середня вартість продажу автомобіля складає 1738,22 євро, проте доказів того, що відповідно до ст. 59 МК України при отриманні відомостей з системи оцінки SCHWACKE за основу для визначення митної вартості транспортного засобу взята вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього, суду не надано.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що спрацювання системи аналізу та управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.02.2019 в справі №805/2713/16-а.

Відповідач в оскаржуваному рішенні та картці відмови від 28.03.2019, а також у відзиві на позов не вказав на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно непідтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості, або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов`язковою при обчисленні такої вартості. Обов`язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований також в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року по справі №809/278/17.

Як встановлено судом, декларантом позивача були надані митному органу наступні документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення, а саме: 0380 копія інвойсу №13 від 22.03.2019; 1721 копія акту огляду № UA408020/2019/3924 від 25.03.2019; 2800 копія свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 від 22.03.2019 (тимчасовий); 2800 Копія свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_6 від 02.12.2015 (старий); 4207 копія договору про надання послуг митного брокера №60е від 22.03.2019; 9000 BG002000 9934 від 21.09.2018 (декларація імпорту в Болгарію); 9000 б/н від 23.03.2019 (розшифровка VIN-коду); 9000 декларація б/н від 22.03.2019; 9000 довідка №СНЕ-112.212.578 від 10.09.2018 (зняття з обліку); 9000 довіреність 1 від 22.01.2019; 9000 заява 60 від 22.03.2019; 9202 287 від 22.03.2019 квитанція про сплату митних платежів; 9610 19BG002005АА162010 від 22.03.2019; копія паспорту гр. України ОСОБА_1 ; копія закордонного паспорту ОСОБА_1 .

Зміст вказаних документів підтверджує заявлену митну вартість ввізного товару - 1500 BGN (болгарських лев). Таким чином, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною рахунку-фактури (інвойсу) №.13 від 22.03.20119.

При вивченні вказаних вище документів (договору купівлі-продажу та рахунку-фактури (інвойсу)), зауважень щодо їх викладення та змісту, а саме купівлі автомобіля у відповідача не виникало.

Таким чином, з урахуванням викладеного судом встановлено, що подані 28.03.2019 декларантом позивача до митного оформлення документи за назвою і змістом відповідали вимогам пунктів 1, 3 частини 2 статті 53 Митного кодексу України.

Отже, дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною рахунку щодо транспортного засобу, який імпортується, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями частиною 1 статті 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною договору купівлі продажу від 22.03.2019.

На підставі наведеного суд зазначає, що відповідачем не доведено обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості транспортного засобу за ціною договору від 22.03.2019, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.

Окрім цього, згідно позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 30.10.2018 року у справі №826/25605/15, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем надані відповідачу для митного оформлення автомобілю документи, передбачені МК України, що дають можливість визначити митну вартість товару за першим методом визначення митної вартості - за ціною договору (контракту).

У свою чергу, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна неможливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем, а тому висновки щодо документального не підтвердження позивачем митної вартості товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості за допомогою іншого методу є протиправним.

Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 810/1954/18, від 06 березня 2019 року у справі № 809/278/17, постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 809/784/16.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. за надання правової допомоги, суд зазначає наступне.

На підтвердження понесених витрат було надано:

- договір про надання правової допомоги від 19.06.2019 року №1/19/06/19;

- акт прийому - передачі наданих послуг за договором від 19.06.2019 №1/19/06/19;

- квитанція до прибуткового касового ордеру № 1-19/06/19 від 19.06.2019.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підтвердження цих обставин, до суду повинен бути наданий договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.

Пунктом 2 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження понесених витрат було надано разом з іншим договір про надання правової допомоги від 19.06.2019 року №1/19/06/19, відповідно до якого розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору допомогу, визначається сторонами у розмірі 5000,00 грн.

Суд зазначає, що доказами, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги повинні бути оформлені у встановленому законом порядку документи: квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо.

До матеріалів справи надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 1-19/06/19 від 19.06.2019 на суму 5000,00 грн..

Згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15.05.2018 у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне у тому числі доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 01.10.2013 за № 1686/24218.

Таким чином, суд вважає, що в разі проведення готівкових розрахунків між адвокатом та клієнтом (що і має місце в контексті даного спору), у тому числі для належного дотримання вимог податкового законодавства, рух коштів повинен бути відображений в Книзі обліку доходів та витрат.

Суд наголошує, що доказів ведення Книги обліку доходів та витрат до суду надано не було.

Як передбачено ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Враховуючи те, що наданими документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд вважає, що заява про вирішення питання щодо судових витрат по адміністративній справі задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Так, частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 24.06.2019 (а.с. 3).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн., наведена сума відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню з бюджетних асигнувань Харківської митниці Державної фіскальної служби.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 77, 90, 132, 139, 242-244, 246, 255, 271, 283, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної митну службу України, Харківської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Харківської митниці ДФС № UА807170/2019/00862 від 28.03.2019.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Харківської митниці ДФС № UА807000/2019/001755/2 від 28.03.2019.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Харківської митниці Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39534151, юридична адреса: 61003, м. Харків, вул. Короленка, буд. 16Б) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_4 ) понесені судові витрати з судового збору у розмірі 768,40 грн.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 18 лютого 2019 року.

Повний текст рішення складено відповідно до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець