Рішення № 87790549, 17.02.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/10979/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.,

при секретарі Сіренко Д.В.,

за участі

позивачки ОСОБА_1 ,

представників позивачки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу № 755/10979/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Київської міської ради, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , Київської міської ради в якому просить встановити факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 протягом 2000-2006 р.р. та визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 62-67).

Позовні вимоги позивачка мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 випадково помер за підозрілих обставин у віці 43 роки, тому обставини його швидкої смерті та кремації викликають у неї і органів прокуратури та поліції великі сумніви щодо природності смерті та підозри щодо вбивства ОСОБА_5 групою осіб з метою заволодіння його квартирою, яка залишилась після смерті батьків, з приводу чого на підставі її звернення у 2007 р. порушена кримінальна справа № 54-2104.

Позивачка зазначає, що з 2000 по 2006 р.р. вона постійно проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 до дня смерті останнього.

Позивачка вказує, що нею до Сьомої Київської державної нотаріальної контори у визначені законом строки була подана заява про визнання її спадкоємцем четвертої черги, оскільки інших родичів у ОСОБА_5 не залишилося, а спільних дітей у них не було. Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю документів на підтвердження спільного проживання зі спадкодавцем.

Зазначає, що після подачі в нотаріальну контору довідки правління ЖБК будинку про факт спільного проживання нотаріусом в оформленні спадщини знову було відмовлено з посиланням на те, що від імені ОСОБА_5 видано заповіт на сторонню особу.

Вказує, що за її позовом постановлене рішення Дніпровським районним судом м. Києва від 27.03.2009 року яким визнано недійсним заповіт ОСОБА_5 на ОСОБА_4 від 18.01.2006 року. Мотивувальною частиною цього рішення суду було встановлено факт її проживання з ОСОБА_5 більше п`яти років.

На її чергову заяву про прийняття спадщини постановою Сьомої Київської державної нотаріальної контори від 29.07.2009 року знову було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність спадкової справи, яка не була повернута судом.

Позивачка зазначає, що наслідком цього за її зверненням рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.07.2010 року було зобов`язано державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори Конончук Т.В. видати їй свідоцтво на спадщину після померлого ОСОБА_5 . Проте рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01.03.2011 року вказане рішення скасоване через те, що державний нотаріус Коночук Т.В. не могла виступати в якості відповідача.

Вказує, що в подальшому 24.12.2016 р. вона знову подавала до нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, на яку отримала відмову з протирічливими обгрунтуваннями, через що черговий раз зверталася до суду, при цьому рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27.12.2018 року та постановою Київського апеляційного суду від 19.03.2019 р. в задоволенні її позову було відмовлено через обрання не вірного способу захисту свого права, у зв`язку з чим подала цей позов.

Позивачка зазначає, що з ОСОБА_5 вони з 2000 по 2006 р.р. перебували у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство, проживали однією сім`єю, їх відносини будувалися на любові та взаємній злагоді. Через це 23.11.2001 року вони повінчалися у Печерській Лаврі .

Позивачка вказує, що вона та ОСОБА_5 разом також піклувалися за тяжко хворою матір`ю ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 .

Позивачка стверджує, що через відсутність постійної роботи ОСОБА_5 перебував на її утриманні і ця допомога була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування, вона постійно надавала йому гроші для забезпечення власних потреб, надання медичної допомоги йому та його матері, яка тяжко хворіла, купувала їм їжу та одяг.

Зазначає, що нею було проведено поховання ОСОБА_5 , що підтверджується відповідною довідкою, а також довідкою про одержання праху спадкодавця.

Після смерті ОСОБА_5 залишилась квартира АДРЕСА_1 , яка йому належала після смерті батька.

Позивачка вказує, що рішення про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 необхідне для залучення її в якості потерпілої у кримінальній справі та для спадкування майна ОСОБА_5 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.07.2019 р. відкрите провадження у справі у порядку загального позовного провадження (а.с. 76, 77).

24.09.2019 року до суду надійшов відзив на позов поданий представником відповідача Київської міської ради Солдатенко Л.М. у якому просить розглянути справу без участі представника Київської міської ради та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з тим, що позивачкою не надано жодних належних доказів на підтвердження позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , наявності між останнім та позивачкою взаємних прав та обов`язків (а.с. 88-93).

Ухвалою суду від 03.10.2019 року задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_3 про витребування доказів (а.с. 106, 107).

01.11.2019 року до суду надійшла подана позивачкою відповідь на відзив Київської міської ради з проханням задовольнити позов у повному обсязі, вказуючи, що посилання у відзиві є недоречними та грунтуються на припущеннях, у ньому не відображається реальних обставин справи і не має жодних спростувань поданих суду доказів (а.с. 120-122).

Ухвалою суду від 02.12.2019 р. задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_3 про виклик свідків (а.с. 183, 184).

Ухвалою суду від 02.12.2019 р. підготовче провадження закрите, справа призначена до судового розгляду по суті (а.с. 177, 178).

В судовому засіданні позивачка та її представники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 позові вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві.

Позивачка додатково пояснила, що познайомилась вона з ОСОБА_5 у 2000 р. в лікарні по АДРЕСА_2 , між ними зав`язались стосунки, почали зустрічатись. На той час вона була розлучена, ОСОБА_5 у шлюбі не перебував. Спільно стали проживати з весни чи осені 2000 року у її квартирі АДРЕСА_3 . Майже через рік після їх спільного проживання вони з ОСОБА_7 обвінчалися. Після того як у 2002 р. захворіла матір ОСОБА_5 - ОСОБА_8 на рак горла, вони перейшли жити у квартиру АДРЕСА_1 ., доглядали за ОСОБА_9 , за якою потрібний був постійний догляд. Вона на той час працювала і отримувала пенсію, ОСОБА_5 був плиточником, заробляв добре, проте мав роботу не постійно, ОСОБА_10 отримувала пенсію. Вони мали спільний бюджет, разом витрачали гроші на спільні потреби, купували продукти, ліки, вона готувала їсти. Мати ОСОБА_7 померла у 2005 р. Вона приховувала свій вік від ОСОБА_11 , тому шлюб не реєструвала, оскільки різниця у віці між ними була значна.

Представник відповідача Київської міської ради та відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили.

Представник відповідача Київської міської ради у поданому відзиві на позов просив розглянути справу без участі їхнього представника.

Відповідач ОСОБА_4 відзив на позов не подав.

Відповідно положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, вислухавши пояснення позивачки, представників позивачки, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 у віці 43 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 7).

ОСОБА_5 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , що є предметом спору, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.06.2005 року виданого державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 3у-1576 та в Київському міському БТІ 12.07.2005 року (а.с. 49, 50 зв.).

За повідомленням КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 23.10.2019 р., первинна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 була проведена за ОСОБА_12 на підставі довідки ЖБК «Домобудівник-3» № 76 від 19.10.1995 р.; далі право власності перейшло та зареєстроване за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою № 7 25.06.2005, № 3у-1576 (а.с. 118).

Згідно повідомлення Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у місті Києві від 30.10.2019 року за № 17371/3.1-44, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутня будь яка інформація щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_4 ; актового запису про шлюб ОСОБА_11 , 1962 р.н. не виявлено (а.с. 162, 163).

19 липня 2006 року до Сьомої Київської державної нотаріальної контори надійшла заява позивачки від 15.07.2006 р. про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 та видачу свідоцтва про право на спадщину (а.с. 8).

Отже, заява про прийняття спадщини подана ОСОБА_1 у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк у межах шести місяців з часу відкриття спадщини.

З копії спадкової справи № 448 щодо майна померлого ОСОБА_5 (а.с.123-148) вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до нотаріальної контори звертався ОСОБА_4 якому за повідомленням Сьомої Київської державної нотаріальної контори від 02.11.2006 року було відмовлено у видачі свідоцтва у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини (а.с. 133).

ОСОБА_4 до нотаріальної контори подавався заповіт від 18.01.2006 р. виданий на його ім`я від імені ОСОБА_5 (а.с. 132).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27.03.2009 року у справі № 2-1182/1, ухваленим за позовом ОСОБА_1 , визнано заповіт ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_4 посвідчений 20 лютого 2006 року Яцьківською сільською радою Васильківського району Київської області недійсним (а.с. 170-171).

Постановою Сьомої Київської державної нотаріальної контори від 29.07.2009 року позиваці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 з посиланням на знаходження спадкової справи у Дніпровському районному суді м. Києва (а.с. 15).

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надано довідки від 15.05.2006 року № 59 та від 06.07.2006 року № 86 видані головою правління ЖБК «Домобудівник-3», у яких зазначено про те, позивачка дійсно проживала спільно з ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_4 на час відкриття спадщини з 2000 року по 2006 рік (а.с. 9, 10).

Також надано грамоту про вінчання та довідки Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври української православної церкви від 09.11.2006 року з підтвердженням про те, що 23 листопада 2001 року в Храмі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври було здійснено вінчання між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с. 24-25зв.).

Відповідно довідки на одержання праху № 4.89.Д (а.с. 28) та довідки Виробничого управління Комунального господарства Броварської міської ради Київської області від 20.11.2006 р. № 239, урну з прахом ОСОБА_5 отримала 16.11.2006 року ОСОБА_1 , яка й провела поховання урни 19.11.2006 р. на Броварському міському кладовищі (а.с. 29).

Свідок ОСОБА_13 суду засвідчила, що позивачка та ОСОБА_14 жили в її (свідка) парадному в будинку АДРЕСА_5 , вона заходила у їхню квартиру № 125 , де також мешкала матір ОСОБА_7 , у якої був рак горла. Ще вони постійно зустрічались на вулиці, так як мали собак, яких вигулювали. ОСОБА_15 та ОСОБА_7 вінчались у Лаврі , після чого її з чоловіком запросили додому відсвяткувати це свято. Тоді з ними за столом також була матір ОСОБА_17 , яка поздоровила позивачку та ОСОБА_7 з вінчанням та попросила ОСОБА_18 берегти її сина. ОСОБА_19 у 2005 р., доглядали за нею ОСОБА_7 та позивачка, їсти переважно готувала ОСОБА_18 . Позивачка жила там на правах дружини ОСОБА_7 , вони мали спільний бюджет, оскільки за життя ОСОБА_7 їй говорив, що зароблені ним гроші коли він клав плитку віддавав ОСОБА_18 .

Суд приймає до уваги вищезазначені письмові докази та покази свідка, які підтвердили, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки у суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідком. Дані про заінтересованість свідка в результаті розгляду справи відсутні, її показання об`єктивно підтверджуються та не суперечать іншим наданим доказам.

Чинним законодавством України встановлено, що "сім`єю" на відміну від "шлюбу" є проживання осіб, пов`язаних спільним побутом, та у яких є взаємні права та обов`язки один до одного. При цьому, необхідно звернути увагу, що для існування сім`ї не існує спеціального порядку реєстрації.

Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. При цьому органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Також ст. 12 Конвенції встановлено і право на шлюб.

Відповідно до частин 2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Положеннями ст. 74 Сімейного кодексу України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 4 СК України, кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя.

Разом з тим, при застосуванні наведених приписів чинного законодавства слід враховувати, що у повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік не перебувають у шлюбі, однак, проживають разом, ведуть спільне господарство, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї, ззовні такі відносини подібні до шлюбних.

Судом встановлено, що позивачка та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу, оскільки між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю та були пов`язані спільним побутом, правами та обов`язками.

Звертаючись до суду позивачка просить встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 з 2000 по 2006 роки.

При цьому суд враховує наступне.

Як роз`яснено у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли та продовжують існувати після набрання ним чинності.

Виходячи із принципу незворотності дії у часі, встановленого ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України, на правовідносини, що виникли раніше дія вказаних нормативних актів не поширюється.

Інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки, який породжує юридичні наслідки, передбачений Цивільним кодексом 2004 року і такий факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.

Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , оскільки вони проживати однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, що підтверджено показами свідка та наявними в матеріалах справи доказами, тому у зв`язку з доведеністю цих позовних вимог встановлення заявленого позивачкою факту, який згідно принципу незворотності дії закону у часі та п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, підлягає до встановлення з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_5 , тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При вирішенні спору суд також враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 546/912/16-ц, відповідно якої інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив. Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.

Встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, з пояснень позивачки, необхідно їй для отримання статусу потерпілого у кримінальному провадженні. На підтвердження цього ОСОБА_1 надано постанову про відмову у визнанні потерпілим від 15.02.2013 року, винесену слідчим слідчого відділу Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві про розгляді матеріалів досудового розслідування внесеного до ЄРДР за № 120130040002633 від 14.02.2013 р. за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, відповідно якої позивачці було відмовлено у залученні потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (а.с. 27).

Позов в частині вимог про визнання за позивачкою права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування задоволенню не підлягає, оскільки в рамках спірних правовідносин з урахуванням періоду задоволених позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення, не може бути застосована норма ст. 1264 ЦК України якою визначено четверту чергу спадкоємців за законом, якими є особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27.03.2009 року у справі № 2-1182/1 встановлено, що вона є спадкоємцем четвертої черги щодо майна ОСОБА_5 , так як проживала з останнім більш як п`ять років однією сім`єю.

Проте до таких тверджень позивачки суд відноситься критично, оскільки предметом спору у вказаній справі було оспорювання правочину, а саме визнання заповіту недійсним, та зазначений висновок міститься лише в мотивувальній частині рішення на підтвердження права ОСОБА_1 в тій страві оспорити заповіт.

Також вказаний позивачкою відповідач ОСОБА_4 є неналежним відповідачем у справі, оскільки спадщина останнім не приймалась, а складений на ім`я ОСОБА_4 заповіт визнаний недійним.

З урахування наведеного позов підлягає задоволенню частково.

Згідно ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачку звільнено від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 5, 11, 16, 1216, 1217, 1264 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 74 СК України, постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про спадкування" від 30.05.2008 року № 7, ст. ст. 4, 12, 76, 81, 89, 133, 141, 259, 265, 268, 273, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Київської міської ради, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_11 з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 - день смерті ОСОБА_11 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_9 .

Відповідач - Київська міська рада, місце знаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 22883141.

Третя особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, місце знаходження: 01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-Д, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34691374.

Повне судове рішення складено 24 лютого 2020 року.

Суддя Л.М.Виниченко