Рішення № 87778356, 13.02.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3578/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Волевському Л.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області (61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55-а) до про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі; зобов`язання повернути нежитлові приміщення, скасування записів державної реєстрації на право власності та витребування нежитлових приміщеньза участю представників:

прокурор - Мельничук О.А., службове посвідчення № 044423 від 04.10.2016

від відповідача 1 - Цуварев О.Ф., довіреність № 08-21/4294/2-19 від 19.1.2019

від відповідача 2 - Романенко Т.М., довіреність № 13451 від 24.12.2019

від відповідача 3 - Кушнарьов О.Є, директор ТОВ "Клімон-37"

від відповідача 4 - Радутний О.Е., ордер ХВ № 000031 від 17.12.2019, адвокат

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області від керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області надійшла позовна заява до відповідачів: 1. Харківської міської ради, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Клімон-37", 4. Фізичної особи - підприємця Нестеренко Ігоря Івановича, в якій прокурор просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині, а саме, п. 3 додатку до рішення;

2. Визнати недійсним договір №5411-В-С від 07.12.2016 купівлі-продажу нежитлової будівлі, за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11, літ. «В-1», загальною площею 214,5 кв.м. та вартістю 596880,00 грн., укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з ТОВ "Клімон-37", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за №2122;

3. Зобов`язати ТОВ "Клімон-37" повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 2-:-7,9,10 загальною площею 144,1 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "В-1" за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11;

4. Скасувати запис №19995161 про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 2-:-7,9,10, загальною площею 144,1 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "В-1" за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11, за ТОВ "Клімон-37";

5. Витребувати у фізичної особи-підприємця Нестеренка Ігоря Івановича на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху №№1,8,11,12, загальною площею 70,4 кв.м., в нежитловій будівлі літ. «В-1», що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11;

6. Скасувати запис № 20086681 про проведену державну реєстрацію права власності нежитлові приміщення 1-го поверху №№1,8,11,12, загальною площею 70,4 кв.м., в нежитловій будівлі літ. «В-1», що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11, за фізичною особою-підприємцем Нестеренко Ігорем Івановичем.

Судові витрати зі сплати судового збору прокурор просить покласти на відповідачів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.12.2019 о 12:00.

13.12.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 4 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 30349) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

19.12.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 30895) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

19.12.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 30916) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

19.12.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 4 надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №30960) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.12.2019 підготовче засідання відкладено на 16.01.2020 на 12:00, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України.

27.12.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача (вх. № 31729) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.01.2020 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 21.01.2020 до 11:30, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України.

20.01.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 4 надійшла заява про застосування позовної давності (вх. № 1214).

20.01.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 3 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 1305) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.01.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 20.02.2020 та підготовче засідання відкладено на 13.02.2020 на 11:00.

03.02.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора надійшла відповідь на відзив третього відповідача, яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Відповідно до приписів ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

В підготовчому засіданні 13.02.2020 року прокурор та представники сторін надали письмову згоду на розгляд справи по суті.

Відповідно до ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Оскільки у підготовчому судовому засіданні 13.02.2020 року вирішені питання, визначені у частині другій статті 182 ГПК України, враховуючи письмову згоду всіх учасників справи, суд вважає за можливе закрити підготовче провадження та розпочати розгляд справи по суті.

Прокурор в судовому засіданні 13.02.2020 заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та наполягав на задоволенні позову.

Відповідач 1 в судовому засіданні 13.02.2020 проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2 в судовому засіданні 13.02.2020 проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідач 3 в судовому засіданні 13.02.2020 проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідач 4 в судовому засіданні 13.02.2020 проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Судом досліджено оригінали документів, копії яких містяться у матеріалах справи.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 13.02.2020 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення учасників справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

18.01.2007 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грація" було укладено Договір оренди нежитлових приміщень № 2904 (далі - Договір) (т.с. І а.с. 156-162), відповідно до умов якого, орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення, загальною площею 214,5 кв.м. (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», інвентарний №31789 від 10.10.2006), розташоване за адресою вул. Коцарська, 11, літера «В-1», та відображається на балансі КВЖРЕП Ленінського району м. Харкова.

Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі розпорядження управління комунального майна та приватизації №1680 від 22.12.2006 «Про переукладення договору оренди №1869 від 20.07.1993 на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11» (п. 1.1. Договору).

Згідно з п. 1.3. Договору, майно передано в оренду з метою використання під склад.

Відповідно до положень п. 1 Додаткової угоди 2 до Договору оренди №2904 від 18.01.2007, орендарем по договору оренди нежитлових приміщень від 18.01.2007 з 21.11.2007 погоджено вважати Товариство з обмеженою відповідальністю "Клімон-37", як правонаступника.

Додатковою угодою №15 від 16.11.2015 пункти додаткової угоди №14 до договору оренди №2904 від 18.11.2007 викладено в наступній редакції: "3.1. вартість об`єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 589 838 грн. станом на 27.11.2015; п. 3.2 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання №566/11 від 23.12.2011. базова орендна плата становить за жовтень 2015 року - 7 372, 98 грн. Ставка орендної плати становить 15% у рік.".

Згідно з п. 10.1. в редакцією Додаткової угоди №17 від 08.11.2016, цей договір діє з 18.10.2016 до 18.10.2017. Орендар зобов`язаний в строк до 18.10.2017 у встановленому порядку оформити договір оренди земельної ділянки, на якій розміщено об`єкт оренди та надати копію даного договору до управління комунального майна та приватизації.

Відповідно до умов п. 4.7. Договору оренди орендар зобов`язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця. Здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством (п. 4.8. Договору).

Згідно з п. 5.3. Договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

Відповідно до п. 5.6. Договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його придбання.

Рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).

У п. 3 вказаного переліку зазначено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем -TOB "Клімон-37" підлягають нежитлова будівля, за адресою вул. Коцарська, 11, літ. «В-1», загальною площею 214,5 кв.м.

У подальшому на підставі вказаного рішення відповідача 1 - Харківської міської ради з відповідачем 3 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Клімон-37" укладено Договір купівлі-продажу № 5411-В-С від 07.12.2016 (т.с. І а.с. 56-61), відповідно до умов якого, шляхом викупу у власність ТОВ "Клімон-37" перейшло все майно, яке було орендовано на підставі Договору оренди №2904 від 18.01.2007 в редакції Додаткової угоди №14 від 17.10.2014, а саме нежитлова будівля, за адресою вул. Коцарська, 11, літ. «В-1», загальною площе. 214,5 кв.м. Оціночна вартість нежитлової будівлі складає 497 400 грн., разом ціна продажу нежитлової будівлі становить 596 880 грн. з ПДВ.

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що рішення міської ради від 26.10.2016 №412/16 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». При цьому, прокурором наголошено про те, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, досудовим розслідуванням встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.

Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об`єктів нерухомості та укладання спірних договорів купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016 роки, Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, прокурор звернувся з відповідною позовною заявою до господарського суду Харківської області, в якій просить: визнати незаконним та скасувати рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині, а саме, п. 3 додатку до рішення; визнати недійсним договір №5411-В-С від 07.12.2016 купівлі-продажу нежитлової будівлі, за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11, літ. «В-1», загальною площею 214,5 кв.м. та вартістю 596880,00 грн., укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з ТОВ "Клімон-37", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за №2122; зобов`язати ТОВ "Клімон-37" повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 2-:-7,9,10 загальною площею 144,1 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "В-1" за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11; скасувати запис №19995161 про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 2-:-7,9,10, загальною площею 144,1 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "В-1" за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11, за ТОВ "Клімон-37"; витребувати у фізичної особи-підприємця Нестеренка Ігоря Івановича на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху №№1,8,11,12, загальною площею 70,4 кв.м., в нежитловій будівлі літ. «В-1», що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11 та скасувати запис № 20086681 про проведену державну реєстрацію права власності нежитлові приміщення 1-го поверху №№1,8,11,12, загальною площею 70,4 кв.м., в нежитловій будівлі літ. «В-1», що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11, за фізичною особою-підприємцем Нестеренко Ігорем Івановичем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" (далі-Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування України" визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування України" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об`єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Згідно з ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування України" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом.

У відповідності до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування України" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідачами у відзивах на позов наголошено про те, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладання договору купівлі - продажу право комунальної власності на нежитлові приміщення літ «В-1» загальною площею 214,5 кв.м. по вул. Коцарська, 11 у м. Харкові зареєстровано 26.08.2008 за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, на підставі свідоцтва про право власності від 18.08.2008 б/н, виданий виконавчим комітетом Харківської міської ради.

18.01.2007 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі-Управління) та ТОВ ФІРМА "ГРАЦІЯ" укладено договір оренди № 2904 (далі-Договір) на нежитлові приміщення загальною площею 214,5 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11, літ. В-1 які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

У додатковій угоді № 2 до договору оренди нежитлового приміщення № 2904 від 18.01.2007 зазначено, що "орендарем по договору оренди нежитлових приміщень № 2904 від 18.01.2007 з 21.11.2007 вважати Товариство з обмеженою відповідальністю "Клімон-37", як правонаступника".

Додатковою угодою № 14 від 17.10.2014 до договору оренди нежитлового приміщення будівлі) № 2904 від 18.01.2007 даний договір викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 5.6. Договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

Вказаний пункт відповідав положенням чинного на час укладення договору оренди законодавству України.

А саме, статті 289 Господарського кодексу України частиною 1 якої зазначено, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Рішенням Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).

Згідно п. 3 додатку 1 до рішення нежитлова будівля за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11, літ. В-1, загальною площею 214,5 кв.м. підлягали приватизації шляхом викупу ТОВ "Клімон-37".

Вказане рішення прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12,2011 № 565/11.

Таким чином, єдиним законним власником нежитлових приміщень літ. «В-1» загальною площею 214,5 кв.м. по вул. Коцарська, 11 у м. Харкові, на момент прийняття рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині прийняття рішення щодо приватизації вказаного майна шляхом викупу ТОВ "Клімон-37", була територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Також, відповідачами у своїх запереченнях було вказано, що відповідачем 1 дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято. В свою чергу прокурором не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права інших осіб.

На виконання вказаного рішення Управлінням комунального майна та приватизації доручено суб`єкту оціночної діяльності ФОП Буйницький М.В. проведення оцінки вартості майна, нежитлової будівлі літ. «В-1» загальною площею 214.5 кв.м., за адресою: Харків, вул. Коцарська, 11 станом на 31.10.2016.

10.11.2016 проведено рецензування звіту. Згідно з висновком рецензента: звіт представлений суб`єктом оціночної діяльності ФОП Буйницького М.В., відповідає основним вимогам нормативно-правових актів по оцінці майна, має незначні недоліки, які не впливають а достовірність оцінки і може бути використаний, згідно із метою оцінки.

Ринкова вартість зазначеного об`єкта складає 497400 грн. без урахування ПДВ. Висновок стверджено 22.11.2016.

07.12.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки а комунального майна Харківської міської ради і ТОВ «Клімон-37» укладено договір купівлі - продажу № 5411-В-С.

Договір нотаріально засвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 2122.

Відповідно до акту № 5411-В-С нежитлові приміщення передані Товариству з обмеженою відповідальністю "Клімон-37". Вищезгаданий договір купівлі-продажу нежитлових приміщень був укладений у відповідності з діючим на той час законодавством.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Клімон-37" листом від 30.03.2017 звернулось до Управління комунального майна та приватизації для надання згоди на відчуження належного йому майна на праві приватної власності на підставі договору № 5411-В-С.

Управління комунального майна та приватизації міської ради листом від 04.04.2017 за вих. № 5771 надано відповідну згоду.

У подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Клімон-37" надано копію договору купівлі - продажу від 21.04.2017 №736 нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 1,8,11,12 загальною площею 70.4 кв.м. в нежитловій будівлі літ «В-1», що знаходяться за адресою вул . Коцарська, 11 у м. Харкові , укладеного з ФОП Нестеренко І.І. А тому твердження прокурора про те, що Управлінням дозвіл ТОВ "Клімон-37" щодо подальшого відчуження вказаного майна не надавався не відповідає фактичним обставин справи.

Конституцією України передбачено, форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Тобто, вирішення питання щодо приватизації об`єктів комунального майна здійснюється органами місцевого самоврядування на пленарних засіданнях.

Згідно з ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Оскільки предметом спору є питання приватизації нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова тому, застосуванню підлягають норми законів України "Про місцеве самоврядування", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11, "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 4 ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється в тому числі шляхом викупу.

Згідно з ст.ст. 4, 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України та органи приватизації, створені місцевими Радами. Покупцями об`єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" включення об`єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.

Програма приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11, визначає основні цілі, пріоритети, завдання, способи приватизації комунального майна, групи об`єктів, що підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету міста Харкова, завдання щодо реалізації стратегії відносин власності в 2012-2016 рр. та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми.

Приватизація майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради.

Продавцем об`єктів приватизації є Харківська міська рада від імені територіальної громади міста в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Покупцями об`єктів приватизації можуть бути: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства); юридичні особи, зареєстровані на території України; юридичні особи інших держав.

Ініціатива щодо приватизації об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства. Ініціатива щодо відчуження об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.

Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.

Ця Програма діє до прийняття Харківською міською радою нової Програми приватизації об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Програма приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 визначає мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022.

При прийнятті рішень щодо приватизації узгодження, які надійшли до Управління до набуття чинності цієї Програми, вважаються дійсними.

Продаж об`єктів комунальної власності, які до набрання чинності цієї Програми включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та щодо яких прийнято рішення про приватизацію, а також таких, що перебувають в процесі приватизації, здійснюється відповідно до прийнятого рішення про приватизацію з урахуванням способів продажу, передбачених цією Програмою, якщо це не суперечить п. 3.10 цієї Програми.

Ця Програма діє до прийняття Харківською міською радою Програми приватизації об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на наступний період.

Згідно з положеннями Програми приватизація майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради.

Відповідно до Програми продавець - територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління.

Покупцями об`єктів приватизації можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених пп. 1.3.3 цієї Програми; юридичні особи інших держав, крім передбачених пп. 1.3.3 цієї Програми.

До об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, належать в тому числі, окреме індивідуально визначене майно (рухоме та нерухоме майно, у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення).

Ініціатива щодо приватизації об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.

Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.

Управління має право залучати незалежних консультантів і суб`єктів оціночної діяльності для проведення робіт щодо приватизації об`єктів комунальної власності, у тому числі на конкурентній основі.

Приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою.

Приватизація об`єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі -конкурс); іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Орендарі, що виявили бажання приватизувати орендоване майно, подають до Управління заяву про включення такого майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Управлінням готується проект рішення сесії Харківської міської ради з переліками об`єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації.

Рішення про затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління.

Після затвердження на сесії Харківської міської ради переліків об`єктів, що підлягають приватизації, Управління здійснює заходи щодо приватизації об`єктів відповідно до чинного законодавства.

Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Право власності на майно підтверджується договором купівлі - продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Договір купівлі-продажу комунального майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

Стаття 140 Конституції України встановлює межі дії органів місцевого самоврядування - самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.

Таким чином, при прийнятті рішення Харківської міської ради «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16, Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016р.р.

Стосовно посилання прокурора у позовній заяві на порушення порядку приватизації спірного майна шляхом викупу, зважаючи на те, що до об`єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, слід зазначити наступне.

Положеннями ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами.

Тобто, законодавець виділив два випадки коли органом приватизації може бути застосована така форма приватизації як викуп: щодо об`єктів приватизації, непроданих на аукціоні або за конкурсом; щодо об`єктів приватизації, якщо право покупця передбачено законодавчими актами.

Законодавчими актами або законодавством є закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Таким чином, положення ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не встановлюють обмеження щодо передбачення спеціальних випадків коли у особи може виникнути право на приватизацію об`єкту шляхом його викупу, лише в рамках цього Закону, а є відсилання до інших законодавчих актів.

Положеннями ст. 289 Господарського кодексу України визначено, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Частиною 2 ст. 777 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Таким чином, право ТОВ "Клімон-37" на викуп орендованого майна виникло із договору оренди, положень ст. 289 Господарського кодексу України, і йому кореспондує обов`язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме їй за умови належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором найму.

Положеннями ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлені особливості приватизації окремих груп об`єктів, проте в ній не зазначено, що п.1 ч. 1 цієї статті встановлює виключний випадок, коли об`єкт оренди може бути приватизовано шляхом викупу орендарем.

Дана норма встановлює додаткові гарантії для добросовісного орендаря, що за згодою наймодавця здійснив невідокремлювані поліпшення об`єкту оренди, у випадку якщо право на викуп не передбачено договором.

Тобто, орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості.

Отже, фактично орган приватизації самостійно прийняв рішення про приватизацію об`єктів у спосіб їх викупу покупцем відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Вказаний висновок суду в повному обсязі узгоджуються з позицією Конституційного Суду України, яку наведено у п. 5 мотивувальної частини та абзацу 2 п. 1 резолютивної частини рішення від 13.12.2000 № 4-рп/2000 у справі №1-16/2000. Згідно означеного рішення доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків визначених законом.

Разом з цим слід зазначити, що першим відповідачем дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято.

В свою чергу, прокурором не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що п. 3 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права інших осіб.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що твердження прокурора про невідповідність оспорюваного акту органу місцевого самоврядування вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, є необґрунтованими.

Що стосується визнання договору №5411-В-С від 07.12.2016 купівлі-продажу нежитлової будівлі, за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11, літ. «В-1», загальною площею 214,5 кв.м. та вартістю 596880,00 грн., укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з ТОВ "Клімон-37", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за №2122 - недійсним та скасувати його державну реєстрацію, слід зазначити наступне.

Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, вимогами п.1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів.

До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації.

У даному випадку, сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, тому посилання прокурора на те, що спірні правочини не відповідають ст. 203 ЦК України не підтверджені належними та допустимими доказами.

Стосовно посилання прокурора на ст. 228 ЦК України, як на підставу недійсності оскаржуваних договорів, які суперечить інтересам держави та суспільства, суд зазначає наступне.

У п. 3.7. Постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", роз`яснено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Зазначене кореспондується з правовою позицією викладеною у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Проте, прокурором не наведено жодного належного, достовірного та достатнього доказу стосовно наявності вище значених намірів у сторін оскаржуваних правочинів.

Таким чином, судом встановлено що п. 3 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято Харківською міською радою в межах своїх повноважень та не протирічить Законам України "Про місцеве самоврядування України", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програмі приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 років, а договір №5411-В-С від 07.12.2016 купівлі-продажу нежитлової будівлі, за адресою: м. Харків, вул. Коцарська, 11, літ. «В-1», загальною площею 214,5 кв.м. та вартістю 596880,00 грн., укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з ТОВ "Клімон-37", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за №2122, у повній мірі відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

При цьому, прокурором жодними належними та допустимими доказами не доведено порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні із наслідком таких порушень, які прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними, а відтак і вилучення придбаного нерухомого майна у власників майна.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Також, у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом. Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.

З наведеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що Європейський суд наголошує на необхідності з`ясування при вирішенні спорів, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахування принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. Констатуючи порушення ст. 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003р. майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Пунктом 55-58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень проти України" від 22.02.2008р. визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Спорронґ та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, Sеrіеz А nо. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессоз Компанія Нав`єра та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Sеrіеz А nо. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-ІХ).

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 по справі № 905/2236/18 викладена наступна правова позиція:

"Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця."

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.

Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини в позові про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, з огляду на наявність імовірних порушень процедури такого відчуження з боку органу місцевого самоврядування, судом враховано, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки.

При цьому, прийняття органами влади протиправних рішень не може бути наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього, не поновить будь-яких порушених прав громади, і як наслідок, призведе до додаткових бюджетних витрат.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.

Щодо заяви відповідача 4 про застосування позовної давності (вх. № 1214), суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оскільки право та охоронюваний законом інтерес держави, за захистом якого прокурор звернувся до суду, не порушено відповідачами, то в позові слід відмовити саме з підстав його необґрунтованості.

З огляду на приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи висновки господарського суду про відмову у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору у даному разі покладаються на прокурора.

Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "21" лютого 2020 р.

Суддя Є.М. Жиляєв