Ухвала суду № 87776830, 21.02.2020, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/1269/20

Провадження № 2/265/846/20

У Х В А Л А

21 лютого 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Щербіна А. В., за участю секретаря судового засідання Головченко М.Ю.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу Слащев А.Г., приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу Лушкіна О.В., про визнання договору купівлі – продажу недійсним.

Позовна заяви та додані до неї матеріали були передані судді 21.02.2020 року.

Одночасно з пред`явленням позову, ОСОБА_1 до суду була подана заява про забезпечення позову. В обґрунтування вказаної заяви, остання зокрема зазначила, що Спірним майном є квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 яка належить Відповідачу по справі. Не дивлячись на той факт, що квартира була в іпотеки, без її відомості, не відповідно до Закону України «Про іпотеку» ця квартира була продана через довірене лице, про що подається позовна заява. Після того, як Заявниця висловила свій намір звернутися до суду за захистом своїх прав, 06.02.2020 року Відповідач продав спірну квартиру ОСОБА_4 . На думку останньої, це говорить про те, що в будь який час квартира знову може бути продана для подальшого ускладнення виконання рішення суду. Посилаючись, зокрема на ст.149, 150 ЦПК України, просила суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених ч.5 цієї статті.

Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та оцінивши докази, які мають значення для розгляду заяви про забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Частина 2 ст.149 ЦПК України передбачає, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до ОСОБА_2 пред`явлений позов про визнання недійсним договору купівлі – продажу квартири АДРЕСА_2 (надалі – спірна квартира), який було укладено 28.09.2018 року між ОСОБА_1 , від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Слащевим А.Г. та зареєстрований в реєстрі за №1924.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19.02.2020 року №200914159, власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі – продажу від 06.02.2020 року є ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 оскаржує договір купівлі – продажу від 28.09.2018 року, який по суті було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , через його невідповідність вимогам закону та просить визнати його недійсним.

Суд звертає увагу, що чинне цивільне законодавство України, передбачає зокрема два способи захисту прав колишнього власника майна та розмежовує випадки їх застосування.

Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Поряд з цим, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_2 , станом на 19.02.2020 року перебуває у власності ОСОБА_4 , який не є стороною оскаржуваного Позивачем договору. Отже такий спосіб захисту порушеного права як реституція (ч.1 ст.216 ЦК України) в даному випадку застосований бути не може.

В той же час, будь – яких вимог про витребування майна від добросовісного набувача з боку ОСОБА_1 до ОСОБА_4 в рамках вищевказаної позовної заяви не заявлялося. Отже, ОСОБА_4 не є учасником справи.

Частина 3 ст.150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Таким чином, суд робить висновок, що обраний ОСОБА_1 захід забезпечення позову у вигляді арешту спірної квартири, з урахуванням заявлених позовних вимог і складом учасників судового розгляду не є співмірним із заявленими позивачем вимогами та не забезпечить ефективне виконання рішення суду по цій справі.

Отже суд вважає, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149 – 153 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у вигляді накладання арешту на майно – відмовити.

2. Ця ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

3. Ця ухвала складена та підписана 21 лютого 2020 року.

Суддя А.В. Щербіна