Вирок № 87776177, 03.02.2020, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №359/4681/18

Провадження №1-кп/359/81/2020

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 лютого 2020 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Вознюка С.М.,

при секретарях судового засідання Моргушко Л.В., Петрової Я.А., Пугач Д.О.,

за участю прокурорів Дяченка С.В., Гайфуліна О.О., Добривечір К.В., Мойсієнко О.В., потерпілої ОСОБА_1 , її представника - адвоката Чемериса І.В., обвинуваченої ОСОБА_2 , її захисника - адвоката Титаренка Д.М., свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні з технічною фіксацією в залі суду кримінальне провадження №12018110100000104, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.01.2018 року, що надійшло до суду з обвинувальним актом, по обвинуваченню

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Овруч Житомирської області, одруженої, маючої на утриманні двох неповнолітніх дітей, з вищою освітою, громадянки України, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_1 ,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 286 КК України, за наступних обставин.

Так, 15.12.2017 року, близько 13 год. 00 хв., в світлий період доби, водій ОСОБА_2 перебувала за кермом автомобіля «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що був припаркований на прилеглій території - Привокзальній площі (вул. Привокзальна, 1), м. Бориспіль Київської області.

В цей час, водій ОСОБА_2 , проявляючи злочинну недбалість, не врахувала дорожню обстановку, не діяла таким чином, що не створювати небезпеки іншим учасникам руху, чим грубо порушила п.п. 2.3 б), 10.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року та введених в дію з 01.01.2002 року, виїжджаючи з місця паркування розпочала рух зазначеного автомобіля під своїм керуванням заднім ходом, не переконавшись в безпечності маневру та не звернувшись за допомогою до інших осіб.

Після руху заднім ходом водій ОСОБА_2 здійснила наїзд задньою частиною автомобіля «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на пішохода ОСОБА_1 , яка в цей час стояла позаду автомобіля.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 отримала тілесне ушкодження у вигляді перелому великого виростку лівої плечової кістки зі зміщенням уламків, яке згідно висновку експерта №11-д від 12.02.2018 року відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Дана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_2 , яка грубо порушила Правила дорожнього руху України, а саме:

п.2.3 б), згідно якого для забезпечення безпеки дорожнього руху, водій зобов`язаний бути уважним, та не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі;

п.10.9, згідно якого, під час руху транспортного засобу заднім ходом, водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху, а для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.

Порушення ОСОБА_2 указаних пунктів Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинному зв`язку з ДТП та отриманими ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесними ушкодженнями.

Таким чином, ОСОБА_2 вчинила неумисні дії, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_1 , тобто скоїла кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України.

Потерпілою ОСОБА_1 заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди на суму 55988 грн. 69 коп., що в подальшому уточнено в частині відшкодування матеріальних збитків.

Під час судового розгляду даного кримінального провадження, ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні даного кримінального правопорушення не визнала, та зазначила, що під час руху транспортного засобу, за кермом якого вона перебувала, не відволікалась, слідкувала за обстановкою та не могла наїхати на потерпілу, оскільки на її автомобілі відсутні будь-які сліди контакту з потерпілою, остання впала самостійно з метою отримання від неї матеріальної вигоди. Також зазначила, що свідок ОСОБА_3 постійно змінювала свої покази, зазначала неправдиву та недостовірну інформацію, що стало підставою для притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності. Цивільний позов не визнала в повному обсязі.

Однак, незважаючи на невизнання своєї вини, суд вважає, що вина ОСОБА_2 у вчиненні даного злочину доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом.

Так, доказами вчинення кримінального правопорушення саме ОСОБА_2 є покази потерпілої, свідка ОСОБА_3 , подані стороною обвинувачення письмові докази та матеріали проведеного слідчого експерименту, а також висновків експерта від 11.05.2018 року та від 15.07.2019 року.

Потерпіла ОСОБА_1 зазначила, що перебувала на Привокзальній площі в м. Борисполі Київської області 15.12.2017 року, та перебуваючи на проїжджій частині указаної площі (місце де зазвичай громадяни очікують маршрутні транспортні засоби), очікувала необхідний їй транспортний засіб. В подальшому вона відчула удар та не втримавшись упала на асфальтоване дорожнє покриття позаду від автомобіля. При цьому автомобіль зупинився, а водій - жінка вийшла з нього, та почала агресивно себе поводити звинувачуючи її у тому що сталось із-за її неуважності та безпечності, а також стверджувала, що вона перебуває в нетверезому стані. Піднявшись, будучи збентеженою такою поведінкою водія, та відчувши, що з нею все добре вона пішла до своєї маршрутки та поїхала в напрямку дому. По дорозі їй стало зле і вона, відчувши біль, в подальшому вийшла з автобусу й прослідувала до лікарні, де при її огляді виявили перелом плечової кістки. Після цього лікар повідомив працівників поліції про подію, оскільки вона повідомила, що отримала перелом внаслідок ДТП.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні повідомив, що він будучи водієм маршрутного транспортного засобу, перебуваючи на маршруті в кінці 2017 року, очікував на Привокзальній площі на пасажирів. Перед відправленням, незадовго до цього, до салону автобусу зайшла занепокоєна потерпіла та почала говорити, що на неї здійснила наїзд жінка - водій, яка її звинуватила у перебуванні в нетверезому стані. Безпосередньо самої події він не бачив, очевидцем не був. В подальшому біля центру міста пасажирка вийшла.

Свідок ОСОБА_3 , допитана двічі під час судового розгляду, зважаючи на розбіжність показів та сумніву обвинуваченої в достовірності показів останньої, суду повідомила, що безпосередньо була очевидцем події ДТП та наїзду на ОСОБА_1 транспортного засобу під керуванням водія - жінки взимку 2017 року. Вона, будучи продавцем магазину, що розташований на Привокзальній площі в м. Борисполі Київської області, бачила, як автомобіль синього кольору здавав задом та зачепив пішохода, яка стояла на площі в очікуванні маршрутного транспортного засобу. Повідомила, що в тому місці, із-за запаркованих машин, люди очікують автобус перебуваючи на проїзній частині. Підтвердила, що вона бачила, як машина перед наїздом на пішохода, здаючи заднім ходом, проїхала близько десяти метрів, потім побачила, як пішохід упав, а машина зупинилась, з неї вийшла водій - жінка, однак через нетривалий час пішохід піднялась та пішла з місця події, а машина поїхала. Вона для себе зрозуміла, що нічого страшного не трапилось, однак потім її було викликано в якості свідка події через деякий час. Свідок також зазначила, що обвинувачена намагалась з нею спілкуватись та здається погрожувала їй, щоб вона надала правдиві покази в суді. ОСОБА_3 підтвердила свої покази також на слідчому експериментів за її участі та участі обвинуваченої від 07.03.2019 року.

З цього приводу, на думку суду, покази свідка ОСОБА_3 узгоджуються з показами свідка ОСОБА_4 та потерпілої ОСОБА_1 , а тому не викликають у суду сумніву щодо їх достовірності та правдивості.

Крім того, судом досліджені докази сторони обвинувачення, які, в свою чергу свідчать про наступне:

- згідно відомостей бази «Армор» від 15.12.2017 року №18563704, лікарем повідомлено про потерпілу ОСОБА_1 , якій встановлено діагноз перелом шийки лівої плечової кістки з відривом великого бугорка, остання пояснила що отримала тілесні ушкодження після дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 78);

- довідкою лікаря Бориспільської ЦРЛ ОСОБА_5 від 11.01.2018 року №2003, згідно якої ОСОБА_1 зверталась на травмпункт лікарні за медичною допомогою 15.12.2017 року, та їй встановлено діагноз - перелом шийки лівої плечової кістки з відривом в/с бугорка (а.с. 79);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 29.04.2018 року з фотоілюстрацією за участю потерпілої ОСОБА_1 , яка вказала місце наїзду на неї транспортного засобу під час того, як вона стояла нерухомо та чекала маршрутний транспортний засіб (а.с. 86-88);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 28.04.2018 року з фотоілюстрацією за участю свідка ОСОБА_3 , яка вказала місце на якому стояв припаркований транспортний засіб «Dacia Logan», н.з. НОМЕР_2 , траєкторію руху даного транспортного засобу та місце де указаний автомобіль здійснив наїзд задньою частиною на потерпілу ОСОБА_1 , яка в цей час перебувала в нерухомому стані (а.с. 89-91);

- висновком судово-медичної експертизи КОБСМЕ від 12.02.2018 року №11-д (лікар-експерт ОСОБА_6 ), згідно якого у ОСОБА_1 згідно представленої медичної документації малось тілесне ушкодження у вигляді перелому великого виросту лівої плечової кістки зі зміщенням уламків, що відносить до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. При цьому такі тілесні ушкодження могли утворитись внаслідок наїзду на потерпілу транспортного засобу, а експертом досліджено амбулаторну картку ОСОБА_1 та отримано підтвердження за ренгензнімками щодо перелому та даті його утворення (а.с. 93-94);

- висновком експерта НДКЦ МВС України від 11.05.2018 року №12-1/875 (експерт ОСОБА_7 ), згідно якого в заданій дорожній ситуації, з технічної точки зору, водій автомобіля «Dacia Logan», н.з. НОМЕР_2 , повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.9 ПДР України; технічна можливість попередження водієм указаного автомобіля наїзду на пішохода ОСОБА_1 полягала у виконанні вимог ним вимог п. 10.9 ПДР України (при умові, що на початку руху автомобілем, пішохід перебував в нерухомому стані (стояв) позаду автомобіля в полі зору водія); при виконанні вимог п. 10.9 ПДР України, водій мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода ОСОБА_1 , нащо у нього не було перешкод технічного характеру) (а.с. 98-99).

Крім того, з метою перевірки показів обвинуваченої, потерпілої та свідка ОСОБА_3 за ініціативи сторони захисту судом призначено проведення окремої процесуальної дії під час судового розгляду у вигляді слідчого експерименту в порядку, передбаченому ст.ст. 332, 333 КПК України.

У цьому зв`язку, після проведення такої слідчої дії, судом досліджено додатково отримані докази, а саме: протокол проведення слідчого експерименту від 07.03.2019 року слідчим СВ Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області Богданом Є.Г., що призначений за ухвалою суду від 07.02.2019 року, та відеозапис такої слідчої дії, за участю потерпілої ОСОБА_1 , обвинуваченої ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_3 та експерта ОСОБА_7 , згідно якого додатково встановлені фактичні дані події та проведено безпосереднє відтворення обставин події за участю водія ОСОБА_2 та перевірено її свідчення про місце та обставини, що мали місце 15.12.2017 року (а.с. 169-170).

З урахуванням такої слідчої дії під час судового розгляду, судом 03.05.2019 року також за ініціативи сторони захисту призначено судову авто технічну експертизу.

Згідно висновку експерта НДКЦ МВС України від 15.07.2019 року №12-1/1112 (експерт ОСОБА_7 ), в заданій дорожній ситуації (фактичні дані встановлені на підставі протоколу проведення слідчого експерименту від 07.03.2019 року), з технічної точки зору, в діях водія автомобіля «Dacia Logan», н.з. НОМЕР_2 , вбачаються невідповідності вимогам п. 10.9 ПДР України; технічна можливість попередження водієм указаного автомобіля наїзду на пішохода ОСОБА_1 полягала у виконанні вимог ним вимог п. 10.9 ПДР України; при виконанні вимог п. 10.9 ПДР України, водій мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода ОСОБА_1 , нащо у нього не було перешкод технічного характеру; при цьому була перевірена версія водія ОСОБА_2 ; для встановлення відповідності дій пішохода не потрібно спеціальних знань в галузі авто техніки, дане питання може бути вирішене відповідно до вимог Розділу 4 «Обов`язки і права пішохода» ПДР України (а.с. 219-222).

Таким чином, експерт підтвердив наявність у діях водія ОСОБА_2 порушень вимог п. 10.9 ПДР України, що не виключало здійснення наїзду на потерпілу та подальше її ушкодження.

При цьому, відсутність на автомобілі ОСОБА_2 будь-яких пошкоджень в задній його частині, не може бути підставою для висновку про відсутність контакту з пішоходом, оскільки з моменту події 15.12.2017 року до 11.01.2018 року, коли проведено огляд транспортного засобу обвинуваченої (а.с. 82-84), пройшло більше ніж три тижні і таки сліди могли зникнути внаслідок експлуатації автомобіля. Крім того, як встановлено судом, контакт між автомобілем та пішоходом відбувся незначний, що стало наслідком падіння потерпілої на дорожнє покриття, і саме внаслідок цього у ОСОБА_1 встановлено наявність відповідного перелому.

При цьому, твердження обвинуваченої про намагання потерпілої заробити на ній кошти внаслідок обговорення у вчиненні ДТП, також судом не приймається до уваги, оскільки, як встановлено в ході судового розгляду, ОСОБА_1 залишила місце події одразу ж після дорожньо-транспортної події, і лише у зв`язку з тим, що в подальшому відчула біль та звернулась до лікарні, у неї було діагностовано перелом плечової кістки, у зв`язку з чим вона проходила лікування. Така поведінка останньої не може свідчити про намагання потерпілою отримати певні кошти від обвинуваченої, оскільки таких вимог безпосередньо після ДТП до неї не поступало. Цивільний позов заявлено лише в суді, фактично через рік після події.

Подані стороною захисту матеріали отримані в порядку тимчасового доступу відносно свідка ОСОБА_3 та потерпілої ОСОБА_1 (а.с. 201-202, том 1, а.с. 12-16 том 2) оцінюються судом у відповідності до ст. 89 КПК України, як недопустимі докази, оскільки останні жодним чином не свідчать про наявність в діях свідка чи потерпілої умислу на неправдиві покази, введення суду в оману щодо дійсних обставин кримінального правопорушення, а також не можуть бути належними доказами, оскільки допит ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснено безпосередньо в судовому засіданні, а покази останніх перевірялись на слідчому експерименті та знайшли своє відображення у відповідному висновку експерта.

На думку суду первинна інформацію про отримання тілесних ушкоджень з Бориспільської ЦРЛ, висновок СМЕ щодо виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень, а також надані ОСОБА_8 покази узгоджуються між собою, та беруться судоми в основу обвинувального вироку.

З цього приводу, покази ОСОБА_2 є такими, що спрямовані на уникнення нею відповідальності та у зв`язку з тим, що остання вчинила ненавмисні дії і саме зважаючи на неуважність при керуванні транспортним засобом вчинила наїзд на потерпілу ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного, ураховуючи всі подані сторонами докази, суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, а саме спричиненні потерпілій ОСОБА_1 тілесних ушкоджень середньої тяжкості внаслідок керування транспортного засобу, що мало місце 15.12.2017 року.

При встановлених обставинах, оцінюючи зібрані докази, суд вважає, що вина обвинуваченої у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю і зібраних доказів достатньо для визнання її винною.

Дії обвинуваченої кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення під час керування транспортним засобом правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Таку кваліфікацію дій ОСОБА_2 суд вважає правильною.

Так, об`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, включає такі обов`язкові ознаки: діяння, обстановку, наслідки та причинний зв`язок між діянням і наслідками.

Діяння полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, яке може вчинятися шляхом дії або бездіяльності і полягати у: вчиненні дій, які заборонені правилами; невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Діяння при вчиненні цього злочину завжди пов`язане з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів.

Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст. 286 КК України.

Суб`єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною формою вини.

Так, обвинувачена під час керування автомобілем марки «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не діяла таким чином, щоб не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров`ю громадян, допустила злочинну недбалість, яка полягає у тому, що вона рухаючись заднім ходом, не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою та не звернулась по допомогу до третіх осіб, внаслідок чого здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді перелому великої величної кістки зі зміщенням уламків. Тому між діяннями ОСОБА_2 та такими наслідками існує безпосередній причинно-наслідковий зв`язок. Обвинувачена не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх діянь, хоча повинна була і могла їх передбачити. Це свідчить про наявність в її діяннях злочинної недбалості. Вчинений злочин є закінченим.

Додатковою обставиною, яка сприяла настанню таких наслідків є, на думку суду, недотримання пішоходом ОСОБА_1 також вимог Розділу 4 Правил дорожнього руху України, а саме перебування на проїжджій частині, де знаходження пішохода, поза визначених дорожньою розміткою місць виключається.

Зазначена обставина враховується судом при призначенні ОСОБА_2 покарання.

Враховуючи викладене, суд дійшов до переконання, що ОСОБА_2 повинна бути засуджена за ч.1 ст.286 КК України, за порушення під час керування транспортним засобом правил безпеки дорожнього руху, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Призначаючи покарання обвинуваченій, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченої й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про необхідність обрання покарання, визначеного санкцією ч. 1 ст. 286 КК України. При цьому, як зазначалось вище на вид та розмір покарання впливає і поведінка потерпілої, яка також сприяла настанню таких наслідків для неї особисто.

Так, судом враховується те, що ОСОБА_2 вчинила злочин з необережності, який відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості. В той же час строк притягнення до відповідальності не минув.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_2 , суд, у відповідності до ч.2 ст. 66 КК України, визначає порушення потерпілою ОСОБА_1 вимог ПДР України щодо заборони перебування на проїзній частині, п. 4.14, а саме: пішоходам забороняється: виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов`язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої, у відповідності до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Обвинувачена раніше не судима, має місце реєстрації та місце постійного проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога за місцем проживання не перебуває. Згідно характеристики за місцем проживання ОСОБА_2 характеризується позитивно.

Указані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченій, оскільки мають істотне значення щодо вивчення її особистості та відношення до скоєного нею.

З цього приводу, суд вважає за доцільне призначити покарання у виді визначеного розміру штрафу, передбаченого санкцією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, без позбавлення права керування транспортними засобами.

Підстави для застосування положення ст. 69 КК України судом не встановлені.

Підсумовуючи все вище зазначене, суд вважає, що саме дана міра покарання відносно обвинуваченої є необхідною і достатньою для виправлення та попередження скоєння нею нових злочинів, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та особу обвинуваченої.

В ході розгляду кримінального провадження потерпіла ОСОБА_1 пред`явила цивільний позов про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, що пов`язаний з лікуванням та отриманими тілесними ушкодженнями.

В судовому засіданні потерпіла та її представник вищезазначений цивільний позов підтримали в повному обсязі та просили задовольнити, з викладених у ньому підстав.

Обвинувачена ОСОБА_2 цивільний позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні.

Прокурор вважає, що заявлений цивільний позов підлягав задоволенню з урахуванням норм ЦК України та судової практики щодо розміру задоволення заявленої моральної шкоди, заподіяної злочином в сфері дорожньо-транспортних подій.

Щодо вирішення пред`явленого цивільного позову, в рамках даного кримінального провадження, по суті, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.

Частиною 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як роз`яснив Вищій спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові № 4 від 01.03.2013 р. "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" у п. 6 особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Також, суд звертає увагу, що ВСУ у постанові по справі № 6-2808цс15 від 20.01.2016 р. зробив правовий висновок, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, тобто останній вправі одержати повне відшкодування шкоди безпосередньо від особи, яка її завдала, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність такої особи.

Крім того, у відповідності до ст. 1167 ЦК України фізична особа, яка зазнала душевних страждань, має право на відшкодування моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я може бути відшкодована шляхом одноразової виплати або щомісячних виплат.

Таким чином, особами, які мають право на відшкодування шкоди у зв`язку з заподіянням тілесних ушкоджень має потерпіла ОСОБА_1 .

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440і 450 ЦК України, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (далі в тексті - Постанова) особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з тим, ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 1188 ЦК України - шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Суд вважає наведені доводи позивача частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

Щодо вимоги потерпілої ОСОБА_1 про відшкодування завданої моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_2 суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, у відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Суд керується також рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 р. і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення.

Крім того, в даному рішенні Європейський суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Встановлено, що у зв`язку з заподіянням середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпіла ОСОБА_1 зазнала душевних переживань та страждань. При цьому вона зазнала моральних страждань та перебувала певний період часу у стресовому стані, оскільки мала необхідним носити гіпс, що істотно вплинуло на життєдіяльність потерпілої. Остання змушена додавати додаткових зусиль для подальшої організації свого життя. У цьому зв`язку, з огляду на вимоги розумності і справедливості, а також матеріальний стан обвинуваченої, та наявність вини у діях потерпілої щодо порушення вимог ПДР, розмір моральної шкоди, яку належить відшкодувати ОСОБА_1 , на думку суду, повинен становити 15000 грн. В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними.

Визначений судом розмір відшкодування не перевищує відповідних засад розумності, виваженості та справедливості, визначених згідно п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

З матеріалів справи не вбачається достатньо переконливих доказів заподіяння такого розміру моральної шкоди, який передбачений позовом, а також такого матеріального стану відповідача, який би свідчив про його спроможність реально задовольнити вимоги позивача у заявлених нею розмірах грошового стягнення. Відтак, зазначений вище розмір задоволених позовних вимог, на думку суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушує баланс між правами обвинуваченої, з одного боку, та інтересами потерпілої, - з іншого.

Вирішуючи питання про обґрунтованість цивільного позову щодо відшкодування матеріальних збитків суд відкидає докази здійснених витрат потерпілої щодо лікарських засобів які не притаманні лікуванню переломів та пов`язані із загальними захворюванням. Так, суд не приймає до уваги докази понесених витрат пов`язаних з придбанням таких лікарських засобів, як: Епадолу , Троксевазину, Корвалменту, Терафлю, Ремантадину. В іншій частині докази придбання медикаментів та лікарських засобів, суд вважає, достатніми і допустимими, а тому вважає за необхідне також задовольнити вимоги позивача в частині завданих матеріальних збитків та суму 2152 грн. 43 коп. В той же час, у задоволенні іншої частини вимог слід відмовити.

Зважаючи на викладені обставини на норми законодавства, відповідний цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню на загальну суму 17152 грн. 43 коп. У задоволенні іншої частини вимог потерпілої слід відмовити.

Крім того, з обвинуваченої на користь держави слід стягнути витрати на проведення експертиз у розмірі 2714 грн. 10 коп.

Долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід обвинуваченій не обирався, підстав для його обрання судом не встановлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 100, 124, 126, 127-129, 318, 322, 342-351, 358, 363-368 КПК України, ст.ст. 50, 65-66, 75-77, ч.1 ст. 286 КК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_2 визнати винною у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4250 (чотири тисячі двісті п`ятдесят) грн. 00 коп. без позбавлення права керування транспортними засобами.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_3 ) - 2152 грн. 43 коп. завданих матеріальних збитків та 15000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, а всього 17152 (сімнадцять тисяч сто п`ятдесят дві) грн. 43 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_1 ) на користь Держави України (отримувач коштів: Борисп. УК/Бориспіль/21081100; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007070; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: UA888999980313070106000010004; код класифікації доходів: 21081100), - 2714 (дві тисячі сімсот чотирнадцять) грн. 10 коп. процесуальних витрат, пов`язаних з призначенням судових експертиз.

Речові докази в кримінальному провадженні після набрання вироком суду законної сили, а саме: автомобіль марки «Dacia Logan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , - залишити в користуванні власника ОСОБА_2 .

Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення через Бориспільський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Вирок суду набирає законної сили по завершенню строку на його апеляційне оскарження, а у разі оскарження вироку в апеляційному порядку - після постановлення судом апеляційної інстанції рішення за наслідками перегляду такого вироку суду.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя С.М.Вознюк