Рішення № 87774685, 11.02.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/25356/19

Провадження 2/127/3606/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2020 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань Шеремети А.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

13.09.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 13.12.2012 року між АТ АБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При укладенні даного договору сторони керувались положенням ч. 1 ст. 634 ЦК України про договір приєднання.

Збільшення кредитного ліміту банком за ініціативою банку визначене п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору.

Відповідач ОСОБА_1 погодився, що підписана ним заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, що викладені на сайті, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 використав кредитні кошти, але не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання і не погасив борг, тому станом на 17.06.2019 року заборгованість перед банком становить 264 714, 09 грн.

Дана сума складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 12 420,09 грн.; нарахованої пені за прострочене зобов`язання - 247 705, 68 грн.; заборгованості за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 4 588, 32 грн.

Разом з тим, кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Тому позивач на підставі ст.ст. 526, 629, 1050, 1054 ЦК України просив стягнути заборгованість за кредитним договором в сумі 125 259, 51 грн., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту - 12 420, 09 грн.; загальної заборгованості за кредитом за період з 13.12.2012 року по 01.08.2018 року в сумі 112 839,42 грн.

В судовому засіданні представник позивача Рудич І.Р., що діє на підставі дійсної до 07.03.2021 року довіреності № 829-К-О (а.с. 89) позовні вимоги підтримала відповідно до обставин, що викладені в позовній заяві. Суду пояснила, що станом на 17.06.2019 року загальна заборгованість відповідача перед банком за кредитним договором від 13.12.2012 року становить 264 714,09 грн. Враховуючи, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, банком визначена заборгованість відповідача в сумі 125 259, 51 грн., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту - 12 420,09 грн.; загальної заборгованості на наданим кредитом (пені) за період з 13.12.2012 року по 01.08.2018 року в сумі 112 839,42 грн. Також додала, що з розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відповідач повністю погасив кредит 24.06.2015 року, проте 25.06.2015 року знову зняв 7961,26 грн. та 27.06.2015 року зняв 38,74 грн., всього 8 000 грн. Крім того, з його карти було списання обов`язкових платежів по оплаті товару з магазину на суму 386,04 грн. та три рази по 308,01 грн. З 10.10.2015 року нараховується обов`язкова комісія на обслуговування картки по 20 грн. Дані суми підлягають стягненню, оскільки відповідач знав свій обов`язок, був ознайомлений і приєднався до Умов і правил надання банківських послуг, Тарифами банку. Заперечення відповідача вважає безпідставними, просила позов задоволити в повному обсязі.

В судовому засіданні 14.01.2020 року відповідач ОСОБА_1 позов не визнав. Суду пояснив, що він погасив кредит 24.06.2015 року і в цей же день виїхав за кордон, в подальшому коштів з картки не знімав. Просив відмовити в задоволенні позову, оскільки з Умовами і правилами надання банківських послуг не був ознайомлений, банком був порушений Закон України «Про захист прав споживачів». В судове засідання 11.02.2020 року відповідач не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений під розписку.

Судом вчинені наступні процесуальні дії у справі.

24.10.2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі № 127/25356/19 (а.с. 62).

14.11.2019 року в судовому засіданні явку представника позивача визнано обов`язковою (а.с. 80).

14.01.2020 року постановлено ухвалу про витребування доказів у позивача (а.с. 92).

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 13.12.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит в АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

До АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 звернувся із анкетою-заявою про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, в якій було зазначено, що клієнт погоджується, що підписана ним заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, що викладені на сайті, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг (а.с. 11).

До кредитного договору і до позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с.12) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщений на сайті: https://privatbank.ua/terms/(а.с. 13-46).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що станом на 17.06.2019 року заборгованість перед банком становить 264 714, 09 грн.

Дана сума складається з: заборгованості за тілом кредиту - 0, 00 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 12 420, 09 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками - 0, 00 грн.; нарахованої пені за прострочене зобов`язання - 247 705,68 грн.; заборгованості за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 4 588, 32 грн.

Разом з тим, кредитодавець пред`явив вимоги про стягнення частини заборгованості за кредитом, в сумі 125 259, 51 грн. Дана сума складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 12 420,09 грн.; загальної заборгованості на наданим кредитом за період з 13.12.2012 року по 01.08.2018 року (а.с. 9-10).

Дана сума підлягає частковому стягненню з відповідача.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 13.12.2012 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту стягнути складові його повної вартості, зокрема загальну заборгованіть за наданим кредитом за період з 13.12.2012 року по 01.08.2018 року в сумі 112 839,42 грн. Які складові містить дана сума - в позові не зазначено.

В судовому засіданні представник позивача повідомила, що дана сума є пенею, що також підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 9-10).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13.12.2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

Так, пунктом 2.1.1.12.2 визначено, що за користування кредитом протягом пільгового періоду клієнт сплачує банку відсотки в розмірі 0,01% від суми операцій за рахунок кредиту. В разі непогашення клієнтом боргових зобов`язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку відсотки в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування. Сплату відсотків за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих відсотків (договірне списання). В разі, якщо в дату нарахування відсотків згідно цих Умов клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили про збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов`язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування відсотків. Згідно ст. 212 ЦК України, в разі, якщо будь-яка прострочена заборгованість за кредитом є більшою ніж 90 днів - починаючи з 91 дня вся (загальна) заборгованість за кредитом є простроченою.

Відповідно до п. 2.1.1.12.8 банк стягує комісію за обслуговування відповідно до Тарифів/Пам`яткою клієнта/Довідкою про умови кредитування, Тарифами банку, якщо інше не передбачено п. 2.1.1.12.13. Сплата комісії здійснюється відповідно до п. 2.1.1.3.3 Умов і правил.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Верховним Судом у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 висловлена позиція про те, що неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.12.2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (13.09.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу ОСОБА_1 . Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату інших платежів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем ОСОБА_1 та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13.12.2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі комісії за обслуговування (членський внесок), а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено упункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Таким чином, суд вважає безпідставними позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 загальної заборгованості за наданим кредитом за період з 13.12.2012 по 01.08.2018 року (пені) в сумі 112 839,42 грн. через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по її сплаті позивачу у анкеті-заяві від 13.12.2012 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

З цих самих підстав суд вважає необґрунтованою вимогу про сплату банку комісії за обслуговування кредиту (членський внесок) (визначена п. 2.1.1.12.7.5, 2.1.1.12.8, 2.1.1.3.3) за період з липня 2015 року до червня 2019 року в сумі по 20 грн. (відображена в розрахунку заборгованості та у виписці по особовому рахунку), за рахунок якої відбувалось збільшення розміру кредиту (п.2.1.1.12.2 Умов та правил надання банківських послуг).

Згідно наданого розрахунку ОСОБА_1 з 13.12.2012 року отримував кредитні кошти і погашав заборгованість, тому станом на 25.06.2015 року заборгованість по тілу кредиту, відсоткам була відсутня (а.с. 9). Дані обставини підтвердила представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні.

В судовому засіданні також було встановлено, що борг виник з 25.06.2015 року станом на 17.06.2019 року.

Відповідно до виписки по особовому рахунку і відповідно до розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 з картки витратив кошти шляхом зняття готівки в банкоматі: 25.06.2015 року в сумі 7961,26 грн., 27.06.2015 року в сумі 38,74 грн. (всього 8 000 грн.), крім того, з картки здійснювалось щомісячне списання коштів на оплату товарів в магазині: 04.07.2015 року в сумі 386,04 грн., 12.07.2015 року в сумі 308,01 грн., 12.08.2015 року в сумі 308,01 грн., 12.09.2015 року в сумі 308,01 грн.

Загальна сума фактичних витрат ОСОБА_1 - 9 310,07 грн.

На погашення боргу по кредиту ОСОБА_1 вніс 130 грн. 07.07.2015 року та 61,68 грн. 10.10.2016 року, а всього 191,68 грн.

В судовому засіданні встановлено, що збільшення тіла кредиту також відбувалось за рахунок списання коштів на комісію за обслуговування (по 20 грн.), що з наведених вище підстав є неправомірним.

Тому суд вважає справедливим стягнути з ОСОБА_1 різницю між сумою фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту) і сумою погашення за наданим кредитом, що становить 9 118,39 грн. (9 310,07 грн. - 191,68 грн. = 9 118,39 грн.), оскільки відповідач фактично використав кредитні кошти, проте обов`язку щодо повернення боргу не виконав. Права позивача порушені і підлягають захисту саме в такий спосіб.

Твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що він не користувався карткою з 25.06.2015 року є безпідставним і недоведеним, крім того, спростовується випискою по особовому рахунку із зазначенням дат і сум використаних кредитних кошів.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Разом з тим, вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

При зверненні до суду з позовом згідно платіжного доручення від 23.08.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» сплатило 1 921 грн. судового збору (а.с. 1). Судом задоволено вимоги на 8 % і стягнуто з відповідача 9 118,39 грн., тому судовий збір підлягає стягненню на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам, в сумі 153, 68 грн. (1921?8%= 153,68 грн.).

Керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 509, 634, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок для погашення заборгованості та судових витрат № НОМЕР_2 , МФО 305299, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, адреса для листування: 49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.12.2012 року, станом на 17.06.2019 року в сумі 9118,39 грн., а також судовий збір в сумі 153,68 грн.

В решті позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (в редакції закону №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року).

Повне судове рішення складене 21.02.2020 року.

Суддя: