Рішення № 87774097, 24.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.02.2020Справа № 910/17307/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 50-г)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ" (03115, м. Київ, просп. Перемоги, 89-А)

про стягнення 8 357,41 грн

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Просат" про стягнення 8 357,41 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 01.08.2016 між Державним підприємством "Науково дослідний інститут будівельного виробництва" (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою від повільністю "Просат" (надалі - відповідач) укладено Договір оренди нерухомого майна №10/16, за умовами якого орендодавець передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 6,0 кв.м., в тому числі частину даху площею 3 кв.м. та частину технічного поверху площею 3 кв.м. За доводами позивача, відповідач не виконав свої зобов`язання щодо слати орендної сплати, у зв`язку з чим, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 8 357,41 грн., з яких: 7 554,44 грн. - основна заборгованість, 491,57 грн. - пені, 84,77 грн. - інфляційні нарахування, 226,63 грн. - штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2019 залишено позовну заяву без руху в порядку ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу час для усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду, а саме надати докази сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн. та оформлену належним чином прохальну частину позовної заяви із зазначенням всіх відомостей щодо сторін та ціни заборгованості.

18.12.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій докази сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн. та прохальну частину позовних вимог із зазначенням відомостей щодо сторін та ціни заборгованості.

Таким чином, позивачем у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.12.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/17307/19 та вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.12.2019 та 24.01.2020 поштові конверти, якими на адресу відповідача направлялась ухвала суду від 23.12.2019, були повернені до суду з відміткою «неправильно зазначена (відсутня) адреса одержувача.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За вказаних обставин, у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та про його право подати відзив на позовну заяву.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім того, суд звертає увагу, що застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 серпня 2016 року між Державним підприємством "Науково дослідний інститут будівельного виробництва" (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Просат" (надалі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 10/16 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 6,0 кв. м., в т. ч. частину даху площею 3 кв. м. для розміщення трьох антен та частину технічного поверху площею 3 кв. м. для розміщення обладнання в Інженерному корпусі Будівлі, що знаходиться за адресою: 03110, м. Київ, проспект В. Лобановського, 51 (надалі - Майно), та перебуває на балансі Державного підприємства «Науково дослідний інститут будівельного виробництва», вартість якого була визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.05.2016 і становить 260230,0 грн.

Майно було передано в оренду з метою розміщення телекомунікаційного обладнання оператора, що надає послуги з доступу до Інтернет (п.1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору в редакції Договору №1 від 16.01.2017 про внесення змін договору оренди нерухомого майна №10/16 від 01.08.2016 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць - грудень 2016 року 3903,45 грн.

Відповідно до п. п. 3.2., 3.3. договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу (Орендодавцеві) у співвідношенні 30% до 70% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному п. 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менш ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості (п. 3.7.; 3.8. договору).

Пунктом 3.11 договору встановлено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії Договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Договір було укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діяв з 01.08.2016 по 31.07.2019 включно (п. 10.1. договору).

01 серпня 2016 у відповідності до договору орендодавцем було передано, а орендарем прийнято у строкове платне користування майно за актом приймання-передавання майна за адресою: м. Київ, пр-т. Червонозоряний, 51.

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує, що відповідач всупереч умовам договору не здійснив оплати за оренду майна в дохід державного бюджету, що стало підставою виникнення у останнього заборгованості перед позивачем за період з квітня 2019 по жовтень 2019 року у розмірі 8 357,41 грн, з яких: заборгованість з орендної плати у розмірі 7 554,44 грн, пеня у розмірі 491,57 грн, інфляційні втрати у розмірі 84,77 грн та штраф у розмірі 226,63 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з листом №340-05/7697 від 20.09.2019, у якому просив останнього сплатити заборгованість за договором №10/16 від 01.08.2016 протягом 10 днів. Проте, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, заборгованість відповідачем не сплачена, майно за актом приймання-передачі не повернуто.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Як встановлено судом, за Актом приймання-передавання майна від 01.08.2016 відповідачу було передано у строкове платне користування майно загальною площею 6 м. кв., що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т. Червонозоряний, 51 та перебуває на балансі Державного підприємства «Науково дослідний інститут будівельного виробництва».

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено обов`язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Судом встановлено, що у п. 3.6. договору сторони передбачили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу (Орендодавцеві) у співвідношенні 30% до 70% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що орендар зобов`язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з наданих позивачем розрахунків, відповідач у визначений договором строк орендні платежі, в частині сплати орендної плати до бюджету у розмірі відповідно до пропорцій розподілу зазначених у п. 3.6 договору, за користування державним нерухомими майном не здійснив, у зв`язку з чим станом на момент розгляду спору за відповідачем обліковується прострочена заборгованість перед позивачем по орендній платі за період з квітня 2019 по жовтень 2019 у розмірі 7 554,44 грн.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Оскільки факт заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, а матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем орендних платежів у строки, встановлені договором, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованість у вищевказаній сумі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 84,77 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розрахунок останніх є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Що стосується нарахованої пені у розмірі 491,57 грн та штрафу у розмірі 226,63 грн, суд зазначає наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання.

Пунктом 3.7., 3.8 договору встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені та штрафу, суд дійшов висновку, що розрахунок останніх є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ" (03115, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 89-А; ідентифікаційний код 33689783) на користь Державного бюджету України (одержувач УК у Шевченківському районі м. Києва, код одержувача 37995466, банк одержувача Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, р/р 31117094026011, КЕКД 22080300, призначення платежу - плата за оренду іншого державного майна) основний борг по орендній платі у розмірі 7 554 (сім тисяч п`ятсот п`ятдесят чотири) грн 44 коп., пеню у розмірі 491 (чотириста дев`яносто одна) грн 57 коп. штраф у розмірі 226 (двісті двадцять шість) грн 63 коп., інфляційні втрати у розмірі 84 (вісімдесят чотири) грн 77 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ" (03115, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 89-А; ідентифікаційний код 33689783) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 50-г; ідентифікаційний код 19030825) судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24.02.2020

Суддя Л. Г. Пукшин