Рішення № 87774057, 12.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2020Справа № 910/12785/18

За позовом ОСОБА_1

До 1. Компанії «Ей.Ес.Пі.Ай.Ейч.ЕлПі»

2.Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства

«Реєстрація нерухомості» Вітько Маріанни Мирсаєтівни

3. Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства

«Реєстрація нерухомості» Мосійчук Оксани Василівни

4. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегера

Людмили Олександрівни

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача

1. Акціонерне товариство закритого типу «Велмед»

7. Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР»

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1

2. Компанія «Транс-Медіка ЛЛС ЛТД»

3. Приватне підприємство «Інтерконус»

4. ОСОБА_2

5. ОСОБА_3

6. ОСОБА_4

про зобов`язання виконати договір та визнання незаконним дій,

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичак О.М. за участю секретаря судового засідання

Смігунова В.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Ковальова О.О.,

від відповідача 1: Таран О.М.,

від відповідача 2: не з`явився,

від відповідача 3: не з`явився,

від відповідача 4: не з`явився,

від третьої особи 1: не з`явився,

від третьої особи 2: не з`явився,

від третьої особи 3: не з`явився,

від третьої особи 4: не з`явився,

від третьої особи 5: не з`явився,

від третьої особи 6: не з`явився,

від третьої особи 7: Чміль В.В., Пирог А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії "Ей.Ес.Пі.Ай.Ейч.ЕлПі", Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Вітько Маріанни Мирсаєтівни, Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Мосійчук Оксани Василівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегера Людмили Олександрівни про визнання недійсним рішення Компанії "Ей.Ес.Пі.Ай.Ейч. ЕлПі" про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчениого 19.04.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко O.A. за реєстровим №777; скасування запису про право власності 26838612, здійсненого державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Вітько Маріанною Мирсаєтівною згідно рішення 41840888 від 27.06.2018 року; скасування рішення про державну реєстрацію номер 41853443, рішення 41852216 від 02.07.2018 року, прийнятого Державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Мосійчук Оксаною Василівною; скасування рішення про державну реєстрацію № 41864117 від 02.07.2018, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною; скасування рішення про державну реєстрацію № 41864266 від 02.07.2018, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що він є засновником та акціонером Акціонерного товариства закритого типу "Велмед". Акціонерне товариство закритого типу "Велмед" є власником нерухомого майна, а саме адміністративної будівлі літера А, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1456,5 кв.м. відповідно до свідоцтва про право власності серії САЕ №940810. Позивач зазначає, що вказане майно було передано в іпотеку, в свою чергу, іпотекодержателем було звернуто стягнення на предмет іпотеки та зареєстровано право власності на вказане майно всупереч тому, що позивачем було погашено суму заборгованості за кредитним договором, що стало підставою для звернення з даним позовом.

Ухвалою від 08.11.2018р. відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 03.12.2018р.; залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Акціонерне товариство закритого типу «Велмед» та на стороні відповідача 1 Компанію «Транс-Медіка ЛЛС ЛТД», Приватне підприємство «Інтерконус», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що твердження позивача про погашення заборгованості за кредитним договором у 2006р. є безпідставними та доказово необґрунтованими. Вказані обставини, на думку відповідача 1, вказують на правомірність задоволення кредитором своїх вимог до боржника шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою від 03.12.2018р. залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи 7, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР».

03.12.2018р. підготовче засідання відкладено на 27.12.2018р.

26.12.2018р. до суду надійшло клопотання Акціонерного товариства закритого типу «Велмед» про витребування доказів. Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою від 27.12.2018р. судом було постановлено: повідомити Компанію «Транс-Медіка ЛЛС ЛТД», що підготовче засідання по справі відбудеться 06.09.2019р. в приміщенні Господарського суду міста Києва за адресою: 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 44-Б, зал судових засідань №7; зобов`язати позивача надати до суду належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на англійську мову копії ухвали Господарського суду міста Києва від 27.12.2018р. у справі № 910/12785/18, позовної заяви з додатками у трьох примірниках в термін до 15.01.2019р.; зобов`язати позивача протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали здійснити оплату послуг з вручення ухвали від 27.12.2018 р. Господарського суду міста Києва по справі та позовних матеріалів ОСОБА_1 , Компанії «Транс-Медіка ЛЛС ЛТД» та надати суду відповідні докази.

Ухвалою від 12.03.2019р. направлено судове доручення про вручення судових документів до центрального органу США - U.S. Department of Justice Civil Division Office of International Judicial Assistance Benjamin Franklin Station через Process Forwarding International (ABC Legal Services: 633 Yesler Way, Seattle, WA 98104; USA); зупинено провадження у справі № 910/12785/18 до надходження відповіді від U.S. Department of Justice Civil Division Office of International Judicial Assistance Benjamin Franklin Station на судове доручення Господарського суду міста Києва про вручення судових документів у справі № 910/12785/18.

Приймаючи до уваги, що судом було вчинено всі дії, які передбачено господарським процесуальним законодавством України та Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року з метою належного повідомлення Компанії «Транс-Медіка ЛЛС ЛТД» про судове засідання у справі № 910/12785/18, з огляду на те, що сплив термін, який судом визначено як достатній для повідомлення учасника справи - нерезидента України, провадження у даній справі було поновлено ухвалою від 06.09.2019р.

06.09.2019р. судом було відкладено підготовче засіданні на 26.09.2019р.

У судовому засіданні 26.09.2019р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання третьої особи 7 про призначення колегіального розгляду справи як необґрунтованого та безпідставного.

Підготовче засідання було відкладено на 15.10.2019р.

Ухвалою від 27.09.2019р. судом було відмовлено в задоволенні клопотання від 23.09.2019р. Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР» про витребування доказів клопотання №12/26 від 26.12.2018р., яке надійшло до Господарського суду міста Києва 26.12.2019р., та клопотання без номеру та дати, що надійшло до Господарського суду міста Києва 17.01.2019р.

У судовому засіданні 15.10.2019р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання третьої особи 7 про витребування доказів правосуб`єктності відповідача 1. Підготовче засідання відкладено на 06.11.2019р.

06.11.2019р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР» було подано заяву про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/12785/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2019 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР" про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/12785/18 передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу справи № 910/12785/18, визначено суддю Мудрого С.М.

Ухвалою від 11.11.2019р. в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР" про відвід судді Спичака О.М. відмовлено.

Ухвалою від 14.11.2019р. призначено підготовче засідання на 27.11.2019р.

27.11.2019р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР» було подано заяву про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/12785/18.

27.11.2019р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР" було подано заяву про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/12785/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР" про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/12785/18 передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу справи №910/12785/18, визначено суддю Усатенко І.В.

Ухвалою від 02.12.2019р. в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР" про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи відмовлено.

Ухвалою від 02.12.2019р. призначено розгляд справи на 26.12.2019р.

26.12.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 15.01.2020р.

15.01.2020р. судом було розглянуто клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР» №17/34 від 27.11.2019р. та №1/15 від 15.01.2020р. про застосування до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича та Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» заходів процесуального примусу, а саме тимчасового вилучення документів. Вказані клопотання залишені судом без задоволення з огляду на наступне.

За приписами ч.1 ст.131 Господарського процесуального кодексу України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Статтею 132 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) штраф. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов`язків, встановлених цим Кодексом.

У разі неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин, суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом (ч.1 ст.134 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з системного аналізу наведеної правової норми полягає, що застосування такого заходу процесуального примусу як тимчасове вилучення доказів для дослідження судом є право, а не обов`язком суду.

При цьому, судом було враховано, що в матеріалах справи станом на момент вирішення спору по суті було достатньо доказів для ухвалення законного та справедливого рішення суду, а отже, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом не було доцільним, а не застосування такого заходу процесуального примусу не призвело до унеможливлення з`ясування всіх обставин, що входять до предмету доказування у спорі.

15.01.2020р. судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2020р.

Представником позивача у судовому засіданні 12.02.2020р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.

Представники відповідачів та третіх осіб 1-6 у судове засідання не з`явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представником третьої особи 7 було надано усні пояснення по суті спору.

Наразі, з огляду на неявку відповідачів та третіх осіб 1-6 суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка відповідачів та третіх осіб 1-6 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 12.02.2020р.

В судовому засіданні 12.02.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи 7, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

26.11.1997р. між Компанією «Транс-Медіка ЛЛС ЛТД» (кредитор) та Акціонерним товариством закритого типу «Велмед» (дебітор) було укладено кредитний договір №17/34, за умовами п.1.1 якого кредитор надає дебітору фінансовий кредит для придбання приміщення під офіс, організацію аптеки зі складським приміщенням та проведення ремонтних робіт, розширення виробництва та поповнення обігових коштів для здійснення статутної діяльності на суму 500 000 доларів США на строк 36 місяців на умовах, встановлених цим договором.

Згідно п.2.1 договору №17/34 від 26.11.1997р. дебітор зобов`язується закінчити використання та повернути наданий кредитором кредит згідно строків прийнятих зобов`язань протягом 36 місяців з дати отримання.

Відповідно до п.2.3 кредитного договору за користування кредитом дебітор платить кредитору проценти 20% річних, проценти сплачуються після погашення основного боргу.

Дія даного договору зупиняється після повного повернення кредиту та оплати процентів кредитору (п.4.1 договору №17/34 від 26.11.1997р.).

30.08.2002р. сторонами було укладено договір про зміни до кредитного договору, згідно якого викладено п.1.1 в новій редакції, а саме визначено, що кредитор надав дебітору фінансовий кредит для придбання приміщення під офіс, організацію аптеки зі складським приміщенням і проведення ремонтних робіт, розширення виробництва і поповнення обігових коштів для здійснення статутної діяльності на суму 280000 доларів США.

Одночасно, сторонами погоджено, що дебітор зобов`язується закінчити використання й повернути наданий кредитором кредит до 30.08.2005р. За користування кредитом дебітор сплачує кредитору проценти - 12% річних з суми отриманого доходу.

Наразі, належні докази погашення позичальником заборгованості за кредитним договором №17/34 від 26.11.1997р. (як то банківські виписки з рахунку Акціонерного товариства «Велмед» чи платіжні доручення) в матеріалах справи відсутні.

16.04.2013р. Акціонерному товариству «Велмед» було видано свідоцтво №2499481 про право власності на нерухоме майно, а саме адміністративну нежилу будівлю (літ.А), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1458, 5 кв.м.

19.04.2013р. між Компанією «Транс-Медіка ЛЛС ЛТД» (іпотекодержатель) та Акціонерним товариством закритого типу «Велмед» (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, яким згідно п.1.1 забезпечується виконання зобов`язання, що виникло у іпотекодавця на підставі кредитного договору №17/34 від 26.11.1997р. зі змінами, внесеними 30.08.2002р., укладеного ним з іпотекодержателем у простій письмовій формі на суму 280 000 доларів США, з обумовленим строком повернення боргу до 30.08.2005р. з нарахуванням відсотків за користування кредитом у розмірі 12% річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку адміністративну нежилу будівлю (літ.А), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1458, 5 кв.м.

У вказаному вище договорі іпотеки сторони оцінили предмет іпотеки в сумі 7 749 389 грн. Оцінка предмету іпотеки проведена за згодою сторін з урахуванням ринкових цін та обсягу можливих витрат, пов`язаних з його реалізацією.

За умовами договору від 19.04.2013р. у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем в строк до 24.05.2013р. зобов`язання за основним договором, сторони домовились про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено шляхом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», в тому числі, й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплатити нотаріальні дії на іпотекодавця.

Цей договір вступає в силу з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання зобов`язань за основним договором та додатковими угодами до нього.

Вказаний договір іпотеки було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстровано за №777.

26.09.2016р. між Компанією «Транс-Медіка ЛЛС ЛТД» (кредитор) та Компанією «Ей.Ес.Пі.Ай.Ейч.ЕлПі» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором №17/34 від 26.11.1997р.

В матеріалах справи також міститься договір відступлення права вимоги від 25.11.2016р. між Компанією «Транс-Медіка ЛЛС ЛТД» (кредитор) та Компанією «Ей.Ес.Пі.Ай.Ейч.ЕлПі» (новий кредитор), за умовами п.1.1 якого кредитор відступає (передає), а новий кредитор набуває (приймає) належне кредитору (іпотекодержателю) право вимоги за договором іпотеки, як іпотекодержателя, включаючи але не обмежуючись, право звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором і за рахунок предмету іпотеки задовольнити свої вимоги за кредитним договором, на умовах визначених договором про відступлення права вимоги, у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором. З моменту підписання сторонами цього договору новий кредитор набуває всіх прав іпотекодержателя за договором іпотеки, а кредитор, відповідно, вибуває з будь-яких правовідносин за договором іпотеки і втрачає (передає новому кредитору) усі та будь-які права вимоги за договором іпотеки.

За умовами п.2.1 договору від 25.11.2016р. право вимоги за договором вважається переданим (відступленим) з моменту вчинення нотаріусом цього договору.

Згідно п.4.1 договору від 25.11.2016р. новий кредитор не здійснює на користь кредитора будь-яких додаткових виплат за відступлення прав за договором іпотеки.

Цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань (п.8.6 договору від 25.11.2016р.).

Вказаний договір про відступлення права вимоги посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстровано за №1140.

Одночасно, в контексті правомірності вказаного договору відступлення суд не приймає до уваги надані до матеріалів справи відомості про припинення 01.06.2016р. Компаніі «Транс Медіка ЛЛС ЛТД» з огляду на таке.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018р. по справі №203/2612/13-ц, постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12 та від 04.03.2019р. по справі №5015/6070/11.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).

Слід зауважити, що на теперішній час договір відступлення права вимоги від 25.11.2016р. у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

До того ж, суд зазначає, що позивачем заяви про вихід суду за межі позовних вимог та визнання недійсним вказаного вище договору цесії заявлено не було.

Як свідчить наявна в матеріалах справи інформаційна довідка №130788857 від 13.07.2018р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 27.06.2018р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Вітько Маріанною Мирсаєтівною згідно рішення 41840888 від 27.06.2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію №41840888 від 27.06.2018р. було внесено запис № 26838612 про право власності Компанії «Ей.Ес.Пі.Ай.Ейч.ЕлПі» на адміністративну нежилу будівлю (літ.А), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1458, 5 кв.м. Підставою виникнення права власності визначено: договір іпотеки, серія та номер 777, договір відступлення права вимоги, серія та номер 1140.

Одночасно, 27.06.2018р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Вітько Маріанною Мирсаєтівною згідно рішення №41840888 від 27.06.2018р. було внесено запис №26838917 про право власності Приватного підприємства «Інтерконус» на адміністративну нежилу будівлю (літ.А), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1458, 5 кв.м. Підставою виникнення майнового права визначено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 27.06.2018р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А.

02.07.2018р. до реєстру внесено запис про поділ об`єкта нерухомого майна згідно висновку №Б-Н/29/006/2018-170 Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Дослідний інституту «БУДГЕОПРОЕКТ» щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна.

Внаслідок поділу об`єкта нерухомого майна за Приватним підприємством «Інтерконус» Державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Мосійчук Оксаною Василівною було зареєстровано право власності на: об`єкт нерухомого майна №1588329680000, а саме нежитлові приміщення (в літ.А) загальною площею 952,6 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; об`єкт нерухомого майна №1588295380000, а саме нежитлові приміщення (в літ.А) загальною площею 505,9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

02.07.2018р. між Приватним підприємством «Інтерконус» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) будо укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами п.1.1 якого продавець передає у власність покупця (продає), а покупець приймає (купує) належні продавцю на праві власності нежитлові приміщення (в літ.А) загальною площею 952,6 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

02.07.2018р. на підставі вказаного правочину приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41864117 та зареєстровано право власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна №1588329680000, про що внесено запис №26860432.

Одночасно, 02.07.2018р. між Приватним підприємством «Інтерконус» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами п.1.1 якого продавець передає у власність покупця (продає), а покупець приймає (купує) належні продавцю на праві власності нежитлові приміщення (в літ.А) загальною площею 505,9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

02.07.2018р. на підставі вказаного правочину приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41864266 та зареєстровано право власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна №1588295380000, про що внесено запис №26860529.

Наразі, в матеріалах справи відсутні докази визнання жодного з вищенаведених договорів недійсними, а отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги вищезазначені договори як підстави у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення для їх сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

Наразі, за твердженнями позивача, Акціонерне товариство закритого типу «Велмед», акціонером якого згідно статуту є ОСОБА_1 , було протиправно позбавлено права власності на адміністративну нежилу будівлю (літ.А), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1458, 5 кв.м., оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось всупереч того, що заборгованість за кредитним договором №17/34 від 26.11.1997р. була погашена ще у 2006р. Вказані обставини, на думку заявника, свідчать про наявність підстав для визнання рішення відповідача 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки недійсним, а також скасування рішень державних реєстраторів щодо поділу об`єкта й реєстрації права власності на нерухоме майно за третіми особами 3, 4, 5.

Як вказувалось вище, відповідач 1 проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що твердження позивача про погашення заборгованості за кредитним договором у 2006р. є безпідставними та доказово необґрунтованими. Вказані обставини, на думку відповідача 1, вказують на правомірність задоволення кредитором своїх вимог до боржника шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з розглядуваним повинно бути доведено суду обставини порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки у зобов`язальних правовідносинах між Компанією «Ей.Ес.Пі.Ай.Ейч.ЕлПі» та Акціонерним товариством закритого типу «Велмед», а також подальше відчуження об`єкта нерухомого майна, невідповідність вказаного правочину вимогам чинного на момент його видання законодавства, ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси заявників буде відновлено.

Як вказувалось судом вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що Акціонерне товариство закритого типу «Велмед», акціонером якого згідно статуту є ОСОБА_1 , було протиправно позбавлено права власності на адміністративну нежилу будівлю (літ.А), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1458, 5 кв.м., оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось всупереч того, що заборгованість за кредитним договором №17/34 від 26.11.1997р. була погашена ще у 2006р. Вказані обставини, на думку заявника, свідчать про наявність підстав для визнання рішення відповідача 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки недійсним, а також скасування рішень державних реєстраторів щодо поділу об`єкта й реєстрації права власності на нерухоме майно за третіми особами 3, 4, 5.

Оцінюючи наведені вище твердження позивача, а також обраний останнім спосіб захисту прав, а саме визнання рішення відповідача 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки недійсним, суд зазначає таке.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Зі змісту статті 202 Цивільного кодексу України полягає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Судом вище було встановлено, що 27.06.2018р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Вітько Маріанною Мирсаєтівною згідно рішення 41840888 від 27.06.2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію №41840888 від 27.06.2018р. було внесено запис № 26838612 про право власності Компанії «Ей.Ес.Пі.Ай.Ейч.ЕлПі» на адміністративну нежилу будівлю (літ.А), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1458, 5 кв.м. Підставою виникнення права власності визначено: договір іпотеки, серія та номер 777, договір відступлення права вимоги, серія та номер 1140. Тобто, фактично набуття права власності було вчинено у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Суд зазначає, що звернення відповідача 1 до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на майно у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки з подальшою реєстрацією такого права, не є правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, який може бути визнано недійсним в судовому порядку. Ефективним способом захисту порушеного права позивача щодо переходу права власності на нерухоме майно до відповідача 1 за наявності фактів порушення встановленого діючим законодавством порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності є оскарження у встановленому відповідним процесуальним Законом порядку до відповідного суду неправомірних дій щодо державної реєстрації права власності та державної реєстрації прав на спірне майно за відповідачем 1. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018р. по справі №915/297/17 та від 26.09.2019р. по справі №910/8635/18.

Отже, виходячи з наведеного вище, позовні вимоги про визнання недійсним рішення Компанії "Ей.Ес.Пі.Ай.Ейч. ЕлПі" про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчениого 19.04.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко O.A. за реєстровим №777, задоволенню не підлягають.

До того ж, судом вже вказувалось, що належні докази погашення позичальником заборгованості за кредитним договором №17/34 від 26.11.1997р. (як то банківські виписки з рахунку Акціонерного товариства «Велмед» чи платіжні доручення) в матеріалах справи відсутні.

Щодо вимог позивача про скасування запису про право власності 26838612, здійсненого державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Вітько Маріанною Мирсаєтівною згідно рішення 41840888 від 27.06.2018 року; скасування рішення про державну реєстрацію номер 41853443, рішення 41852216 від 02.07.2018 року, прийнятого Державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Мосійчук Оксаною Василівною; скасування рішення про державну реєстрацію № 41864117 від 02.07.2018, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною; скасування рішення про державну реєстрацію № 41864266 від 02.07.2018, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною, господарський суд зазначає наступне.

Судом вище вказувалось, що відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, за висновками суду, позивачем не було доведено суду обставин порушення його прав та законних інтересів як акціонера Акціонерного товариства закритого типу «Велмед» внаслідок вчинення оспорюваних реєстраційних дій. При цьому, суд зауважує наступне.

Відповідно до статей 509, 510 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно зі статтями 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Згідно зі статтею 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. Аналогічних висновків слід дійти і щодо юридичних фактів, які призводять до припинення чи зміни прав товариства, зокрема, що виникають з договорів іпотеки, як то припипення права власності на предмет іпотеки у зв`язку із зверненням на нього стягнення іпотекодаржалетелем.

При цьому, у зв`язку з припиненням майнових прав товариства у даному випадку на об`єкт нерухомого майна правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється.

Тобто, порушення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства як іпотекодавця, а не корпоративних прав його учасника.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.10.2019р. по справі №916/2084/17 та від 15.10.2019р. по справі №905/2559/17.

Одночасно, в контексті наведеного слід також врахувати, що усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (CreditIndustrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (CaseTerem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21 грудня 2017 року).

Отже, у суду відсутні підстави вважати, що внаслідок вчинення оспорюваних реєстраційних дій було порушено права та законні інтереси ОСОБА_1 , що вказує на відсутність обов`язкової складової судового захисту - порушене право чи законний інтерес позивача.

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на суб`єктний склад учасників судового процесу у спорі про скасування реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомого майна.

Зі змісту позовної заяви полягає, що позивач порушення своїх прав вбачає в наслідках, спричинених рішеннями про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, набуте відповідачем 1 у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, у подальшому поділене та відчужене на користь третіх осіб, а саме Приватного підприємства «Інтерконус», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Слід зазначити, що заявляючи вказаний позов позивач фактично має намір скасувати записи про державну реєстрацію, за якими було зареєстровано майнові права (право власності) Приватного підприємства «Інтерконус», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Тобто, з урахуванням наведеного суд вважає, що спір про скасування реєстраційних записів щодо об`єкта нерухомого майна та рішень державних реєстраторів у даному випадку, пов`язаний з порушенням цивільних прав на володіння та розпорядження об`єктами, а отже, відповідачами у такій справі мають бути особи, права на майно яких оспорюється та щодо яких здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у даному випадку треті особи 3, 4, 5. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 23.01.2019р., від 20.11.2019р. Великої Палати Верховного Суду по справах №911/1681/18, № 1440/1778/18.

В контексті наведеного слід також зауважити, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частини перша та друга статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.09.2019р. по справі №910/7122/17.

Правовим наслідком визначення позивачем неналежного відповідача є відмова в задоволенні позову до такого відповідача. Вказану правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019р. по справі №905/386/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі № 523/9076/16-ц.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо залишення без задоволення в повному обсязі позову ОСОБА_1 до Компанії "Ей.Ес.Пі.Ай.Ейч.ЕлПі", Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Вітько Маріанни Мирсаєтівни, Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Мосійчук Оксани Василівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегера Людмили Олександрівни про визнання недійсним рішення Компанії "Ей.Ес.Пі.Ай.Ейч. ЕлПі" про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно Договору іпотеки, посвідчениого 19.04.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко O.A. за реєстровим №777; скасування запису про право власності 26838612, здійсненого державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Вітько Маріанною Мирсаєтівною згідно рішення 41840888 від 27.06.2018 року; скасування рішення про державну реєстрацію номер 41853443, рішення 41852216 від 02.07.2018 року, прийнятого Державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Мосійчук Оксаною Василівною; скасування рішення про державну реєстрацію № 41864117 від 02.07.2018, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною; скасування рішення про державну реєстрацію № 41864266 від 02.07.2018, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 24.02.2020р.

Суддя Спичак О.М.