Ухвала суду № 87774003, 24.02.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

24 лютого 2020 року Справа № 915/200/20 м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О., розглянувши заяву №б/н від 21.02.2020 Фермерського господарства «Фортуна», про забезпечення позову у справі

за позовом: Фермерського господарства «Фортуна», 57240, Миколаївська область, Вітовський район, с.Партизанське

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, 54034, м.Миколаїв, пр-т. Миру, 34

про: - визнання недійсним та скасування наказу;

- визнання права постійного користування на земельну ділянку

21.02.2020 Фермерське господарство «Фортуна» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н від 21.02.2020 в якій просить суд:

- визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року №12152/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою», наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 20 грудня 2019 року №12367/0/14-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року №12152/0/14-19-СГ»;

- визнати таким, що набув права постійного користування Фермерське господарство «Фортуна» на земельні ділянки з кадастровим номером 4823380400:07:000:0385 - площа 15,90 га та 4823380400:07:000:0386 - площа 14,612 га, розташовані на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534.

Як на підставу позовних вимог посилається на те, що відповідно до рішення Бармашівської сільської ради народних депутатів від 19 листопада 1992 року №11/9 XI сесії XXI скликання та рішення виконавчого комітету Бармашівської сільської ради народних депутатів від 10 лютого 1993 року «Про надання земель під розширення селянського (фермерського) господарства» громадянину ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 534 на земельну ділянку площею 15,90 га та 15,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства із земель Бармашівської (наразі Білозірська) сільської ради Жовтневого (наразі Вітовського) району Миколаївської області. Вказані земельні ділянки зареєстровано в Державному земельному кадастрі та їм присвоєно такі кадастрові номери 4823380400:07:000:0385 - площа 15,90 га. та 4823380400:07:000:0386 - площа 14,612 га. В подальшому громадянин ОСОБА_1 створив та зареєстрував підприємство - Фермерське господарство "Фортуна" про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи - Фермерське господарство «Фортуна». У ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин ОСОБА_1 помер. Як стало відомо фермерському господарству «Фортуна» з відповіді Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 07.02.2020 р. № 29-14-0.22-1042/2-20 отриманої на запит адвоката Ткаченко О.І. право постійного користування земельними ділянками наданими громадянину ОСОБА_1 припинено на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року № 12152/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» (додається) з урахуванням внесених змін наказом Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 20 грудня 2019 року № 12367/0/14-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області_від 18 грудня 2019 року № 12152/0/14-19-СГ». Вважає, що вищевказаний наказ порушує права Фермерського господарства «Фортуна» на користування зазначеними земельними ділянками, оскільки є незаконним та необґрунтованим, тому підлягає скасуванню.

Разом з позовною заявою позивачем надана заява про забезпечення позову в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 грудня 2019 року № 12152/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» з урахуванням внесених змін наказом Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 20 грудня 2019 року № 12367/0/14-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року № 12152/0/14-19-СГ», зобов`язання Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області утриматись від дій, пов`язаних з припиненням права постійного користування ФГ «Фортуна» земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 30,90 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, відповідно до державного акту на право постійного користування землею зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 534, у тому числі утриматись від дій, пов`язаних з передачею земельної ділянки до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, від дій пов`язаних із внесенням відповідних змін до земельно-облікових відомостей та від дій, пов`язаних з передачею земельних ділянок (із земель, що перебували у постійному користуванні ФГ «Фортуна») у власність чи користування фізичним та юридичним особам.

В обґрунтування заяви зазначає, що у користуванні фермерського господарства перебуває земельна ділянка отримана засновником Остапенком М.Г. відповідно до рішення Бармашівської сільської ради народних депутатів від 19 листопада 1992 року № 11/9 XI сесії XXI скликання та рішення виконавчого комітету Бармашівської сільської ради народних депутатів від 10 лютого 1993 року «Про надання земель під розширення селянського (фермерського) господарства» на праві постійного користування землею, загальною площею 15,90 га та 15,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства із земель Бармашівської (наразі Білозірська) сільської ради Жовтневого (наразі Вітовського) району Миколаївської області відповідно державного акту на право постійного користування землею зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 534. Вказує, що на даний час земельні ділянки оброблені та засіяні озимими зерновими культурами. Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області право постійного користування земельними ділянками наданими громадянину ОСОБА_1 припинено на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року № 12152/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» з урахуванням внесених змін наказом Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 20 грудня 2019 року № 12367/0/14-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року№ 12152/0/14-19-СГ» Зазначені накази прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, і вони порушують права ФГ "Фортуна" на користування зазначеною земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 30,90 га. Зазначає, що не зважаючи на те, що право постійного користування земельною ділянкою в судовому порядку не припинено, п. 2 наказу передбачає віднесення земельної ділянки 30,90 га до земель запасу, що може мати незворотний характер, оскільки земельна ділянка буде передана у користування чи у власність, що, окрім втрати права користування, призведе до понесення Фермерським господарством «Фортуна» великих майнових втрат, в тому числі у зв`язку з неможливістю зібрання вирощеного господарством врожаю. Виконання посадовими особами Головного управління Держгеокадастру у Миколаївської області наказів № 12152/0/14-19-СГ від 18.12.2019 та № 12367/0/14-19-СГ від 20 грудня 2019 року призведе до утруднення або неможливості захисту та відновлення прав ФГ «Фортуна». У зв`язку з цим вважає, що є підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки існує реальна загроза того що відповідач зможе розпорядитись вказаними земельними ділянками на власний розсуд, що завдасть шкоди інтересам Фермерського господарства - фактичного землекористувача, та призведе до неможливості поновлення його прав та законних інтересів, оскільки існує реальна загроза втрати цих земельних ділянок та втрати результату роботи на них, оскільки земельні ділянки вже засіяні озимими культурами. Доцільність та необхідність вжиття вищеназваних заходів забезпечення позову в першу чергу, полягає в ефективному поновленні порушених прав та інтересів позивача - Фермерського господарства «Фортуна». Не вжиття заходів забезпечення може призвести до передачі земельних ділянок відповідачем у приватну власність невизначеному колу осіб, що призведе до неможливості реального захисту інтересів фермерського господарства, а також унеможливить або ускладнить виконання рішення суду. Фермерське господарство «Фортуна», вважаючи себе законним користувачем цих земельних ділянок провів комплекс осінньо-польових робіт та засіяв земельну ділянку озимими культурами. У зв`язку з ситуацією, що виникла існує загроза втрати результатів цих робіт, а саме збирання врожаю.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд ухвалив відмовити у задоволенні заяви з огляду на наступне.

У відповідності до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст.137 ГПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.

Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Одночасно з цим, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, в тому числі:

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Згідно зі ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається із заяви про забезпечення позову, заявником не вказано та не надано до неї доказів на підтвердження наміру чи вчинення відповідачем дій щодо розпорядження спірним майном.

Позивачем не вказано та не надано до неї доказів на підтвердження загрози по збиранню врожаю з спірних земель.

Посилання позивача на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду ґрунтується на припущеннях.

Позивачем не доведено належними засобами доказування, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Заявником не надано жодних належних, допустимих та вірогідних доказів в розумінні ст.ст.76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, із яким діюче законодавство пов`язує застосування заходів щодо забезпечення позову.

Відповідно до приписів ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст.3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Подана позивачем заява про забезпечення позову, за своїм змістом, зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить жодних належних, допустимих та вірогідних доказів в розумінні ст.ст.76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, із яким діюче законодавство пов`язує застосування заходів щодо забезпечення позову.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Фермерського господарства «Фортуна» про вжиття заходів забезпечення позову.

Відмова у задоволенні заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76, 77, 79, 136, 137, 138, 140, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви №б/н від 21.02.2020 Фермерського господарства «Фортуна» - відмовити повністю.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України набирає законної сили 24.02.2020.

Ухвала може бути оскаржена у відповідності п.4 ч.1 ст.255 ГПК України.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Н.О. Семенчук