Рішення № 87773425, 12.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2020Справа № 910/14476/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (вул. Воздвиженська, 56, м. Київ, 04071)

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг" (вул. Воздвиженська, 56, м. Київ, 04071),

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп" (вул. М. Коцюбинського, б. 49-А, офіс 303/3, м. Чернігів, 14000)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області "Центр реєстрації" Бондарук Юлія Олександрівна (вул. Краснова, б. 7, прим. 9, м. Київ, 03115),

2. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна (вул. Тургенєвська, 69, прим. 10, м. Київ, 04053),

3. Державний реєстратор Комунального підприємства "Світоч" м. Києва Дмитрунець Любомир Васильович (просп. Перемоги, 9, м. Київ, 01135)

про визнання недійсним договору та скасування рішень державних реєстраторів

Представники сторін:

від позивача: Ліпінський Є.В.,

від відповідача-1: Кириченко Р.Ю.,

від відповідача-2: не з`явився,

від третьої особи-1: не з`явився,

від третьої особи-2: не з`явився,

від третьої особи-3: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп" про визнання недійсним договору та скасування рішень про реєстрацію прав, а саме:

1) визнання недійсним Договору відступлення прав вимоги за Договором іпотеки від 08 листопада 2016 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Балтик Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяною Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за №2221;

2) скасування рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області "Центр реєстрації" Бондарук Юлії Олександрівни про державну реєстрацію переходу права власності від 09.08.2018, індексний номер рішення 42465139;

3) скасування рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію змін до права власності від 30.08.2018, індексний номер рішення 42776793;

4) скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Світоч" м. Києва Дмитрунця Любомира Васильовича про державну реєстрацію переходу права власності від 18.12.2018, індексний номер рішення 44692575;

5) скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Світоч" м. Києва Дмитрунця Любомира Васильовича про державну реєстрацію переходу права власності від 18.12.2018, індексний номер рішення 44692797.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки від 08.11.2016 був укладений раніше за Договір відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням (Кредитним договором) від 09.11.2016, що, в свою чергу, свідчить про його невідповідність вимогам законодавства та положенням ст.24 ЗУ "Про іпотеку", п.7.6. Договору іпотеки. З урахуванням того факту, що в момент укладення оскаржуваного договору сторонами правочину не дотримано положень ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України щодо відповідності Договору відступлення прав вимоги за Договором іпотеки вимогам ст. 24 ЗУ "Про іпотеку", а також положенням самого договору (п.7.6), позивач вважає наявними обґрунтовані підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 № 910/14476/19 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

25.10.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14476/19, призначено підготовче засідання у справі на 27.11.2019, залучити до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області "Центр реєстрації" Бондарук Юлію Олександрівну, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяну Миколаївну, державного реєстратора Комунального підприємства "Світоч" м. Києва Дмитрунця Любомира Васильовича.

27.11.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшли докази направлення позову третім особам.

27.11.2019 на електронну пошту суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 27.11.2019 з`явився представник позивача, представники відповідача та третіх осіб не з`явилися.

27.11.2019 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти підготовче засідання на 18.12.2019.

У підготовче засідання 18.12.2019 з`явилися представники позивача та відповідача-1, представники відповідача-2 та третіх осіб не з`явилися.

Представник відповідача-1 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосити перерву в підготовчому засіданні до 22.01.2020.

22.01.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

В підготовче засідання 22.01.2020 з`явилися представники позивача та відповідача-1, представники відповідача-2 та третіх осіб не з`явилися.

Представник відповідача-1 просив поновити строк на подання відзиву на позов та прийняти позов до розгляду.

Суд зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі № 910/14476/19 визначено відповідачам строк для подання відзиву на позов - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Вказана ухвала була направлена на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг": вул. Воздвиженська, 56, м. Київ, 04071, однак конверт з цією ухвалою повернуто до суду з причин не розшуку адресата.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, в силу наведених приписів, суд доходить висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі № 910/14476/19 вважається врученою відповідачу-1.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача-1 ознайомлювався з матеріалами справи № 910/14476/19 03.12.2019 та 20.12.2019.

Однак, відзив на позов подано відповідачем-1 лише 22.01.2020, тобто з суттєвим пропуском строку, встановленого судом в ухвалі від 30.10.2019 у справі № 910/14476/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

За приписами ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Натомість, представник відповідача-1 не навів таких причин неможливості подання відзиву на позов у встановлений строк, які суд може суд визнати поважними.

Стаття 118 Господарського процесуального кодексу України, визначає, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ураховуючи вищевикладене, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг" на позовну заяву залишити розгляду.

Представник відповідача-1 у підготовчому засіданні просив суд надати додатковий час для подання доказів.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити відповідачу в наданні часу для подання доказів.

У підготовчому засіданні судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання 22.01.2020 судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.02.2020.

12.02.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли пояснення (викладені в письмовій формі).

В судове засідання 12.02.2020 з`явилися представники позивача та відповідача-2.

Представники відповідача-2 та третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали суду 22.01.2020 рекомендованим листом з повідомленням про вручення у порядку ч. 5 ст. 242 ГПК України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду від 22.01.2020 була вручена під розписку третім особам-2, 3, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Конверт з ухвалою суду від 22.01.2020, направлений на адресу третьої особи-1, був повернутий до суду у зв`язку з відсутністю адреси одержувача, що в силу ст. 242 ГПК України вважається врученням ухвали.

Крім того, ухвала Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача-2, зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України, а саме: вул. М. Коцюбинського, б. 49-А, офіс 303/3, м. Чернігів, 14000, що підтверджується реєстром поштового відправлення.

При цьому суд зазначає, що ухвала про відкриття провадження у справі № 910/14476/19 отримана уповноваженою особою відповідача-2, тобто був обізнаний про провадження у справі № 910/14476/19.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач-2 має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду від 22.01.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідача-2 та третіх осіб було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а їх неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.

Представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 12.02.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.10.2006 між Акціонерним банком «Енергобанк» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ройланс-Україна», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", (Позичальник) укладено договір про надання кредиту № 610-34, за умовами п.1.1 якого Банк надає Позичальнику кредит в сумі 20 000 000 (Двадцять мільйонів) гривень терміном з 24 жовтня 2006 року по 21 жовтня 2016 року на придбання об`єктів нерухомого майна, що знаходяться на вул. Воздвиженській, 56 та 56 літера «А» у м. Києві. Надання кредитних коштів здійснюється шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_1 в АБ «Енергобанк» згідно з відповідним листом Позичальника.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, забезпеченням виконання зобов`язань Позичальника за цим Договором є іпотека об`єктів нерухомого майна, що знаходяться на вул. Воздвиженській, 56 та 56 літера «А» у м. Києві, які будуть придбані за участю кредитних коштів. Договори іпотеки укладаються в термін відповідно до п. 5.5. цього Договору.

29.12.2006 на виконання п.п. 2.1, 5.5 договору про надання кредиту № 610-34 Акціонерним банком «Енергобанк» (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ройланс-Україна», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за умовами п. 1.1 якого (в редакції додаткового договору до договору іпотеки від 17.01.2012) цей Договір забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає з Договору про надання кредиту №610-34 від 24 жовтня 2006 року, з усіма змінами та доповненнями до нього (далі - Кредитний договір), укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, за умовами якого Іпотекодержатель надав Іпотекодавцеві кредит в сумі 27 508 826,97 грн. терміном з 24 жовтня 2006 року по 05 грудня 2016 року на придбання та реконструкцію об`єктів нерухомого майна, що знаходяться на вул. Воздвиженській, 56 у м. Києві. Іпотекодавець зобов`язаний повернути Іпотекодержателю кредит в строк, передбачений договором, сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 15% річних, відповідно до умов Кредитного договору, а також можливу неустойку та інші витрати у розміні і у випадках, передбачених Кредитним договором. Цей Договір забезпечує вимогуІпотекодержателя, що випливає з Кредитного договору в повному обсязі, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, що передбачене умовами Кредитного договору.

Згідно з п. 1.2 договору іпотеки (в редакції договору про внесення змін до договору іпотеки від 23.07.2014) для забезпечення своєчасного виконання Основного зобов`язання за Кредитним договором, в тому числі по сплаті всіх сум по зазначеному договору, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, сплаті пені, Іпотекодавець передає Іпотекодержателю на умовах передбачених цим Договором в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення №№1, 2 (групи приміщень №9), № XXXVIII підвалу 2-го рівня, з № 1 по № 7 (групи приміщень № 8), з №XXXIV по №XXXVII, №ХХХІХ підвалу першого рівня - паркінг, з №1 по №26 (групи І приміщень №1), з №1 по №V першого поверху, з №1 по №21 (групи приміщень №2), №№І, II другого поверху, з №1 по №27 (групи приміщень №3), №№1, II третього поверху, з №1 по №22 (групи приміщень №4), №№1, її четвертого поверху, з №1 по №22 (групи приміщень №5), №№І, II п`ятого поверху, з №1 по №23 (групи приміщень №6), №№І, II, III шостого поверху, з №1 по №17 (групи приміщень №7) №№І ,11, III мансарди, тераса, №ХХХІІІ мезоніну - офіс загальною площею 3 689,10 (три тисячі шістсот вісімдесят дев`ять цілих десять сотих) кв.м., які розташовані в м. Києві по вул. Воздвиженська № 56 (п`ятдесят шість) (літера А), що складає 97/100 (дев`яносто сім сотих) частин від нежилої будівлі площею 3802,30 (три тисячі вісімсот два цілих тридцять десятих) кв.м. (далі - Предмет іпотеки).

Право власності на предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 27 жовтня 2010 року на бланку серії САВ №856435 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва №991-В від 27.10.2010, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим номером 32373585, номер запису: 8151-П в книзі: 144п-230, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 28636043 від 11 січня 2011 року; право власності Іпотекодавця зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 лютого 2014 року за номером запису 4747882, дата та час державної реєстрації 21.02.2014, 11:42:41 (витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно №18096739 від 21.02.2014).

03.11.2016 між Публічним акціонерним банком «Енергобанк» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп" (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги за договором про надання кредиту № 610-34 від 24.10.2006, за умовами п. 1 якого Банк відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальника за договором, визначеним у Додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржник, включаючи права вимоги до правонаступників Боржника або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржника, за Договором про надання кредиту № 610-34 від 24 жовтня 2006 року, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до нього, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - «Основний договір», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

03.11.2016 між Публічним акціонерним банком «Енергобанк» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп" (Новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В. 29.12.2016 за реєстраційним номером 6485, відповідно до п. 1 якого Банк відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку за Договором іпотеки від 29.12.2006 року, укладеним між АТ «Енергобанк» та ТОВ «РОЙЛАНС - УКРАЇНА» (правонаступником якого є ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна»), надалі - Іпотекодавець, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В. та зареєстрованим за №6485, надалі за текстом - Договір іпотеки, зазначеним у Додатку №1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Іпотекодавця або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Іпотекодавця, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «РОЙЛАНС - УКРАЇНА» (правонаступником якого є ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна»), за договором про надання кредиту № 610-54 від 24.10.2006 року.

08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп" (Первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг" (Новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, за яким Первісний іпотекодержатель відступає Новому іпотекодержателю, а Новий іпотекодержатель набуває права вимоги Первісного іпотекодержателя за Договором іпотеки від 29.12.2006 року, укладеним між АТ «Енергобанк» та ТОВ «РОЙЛАНС - УКРАЇНА» (правонаступником якого є ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна»), посвідченим приватним нотаріусом Кіпрського міського нотаріального округу Морозовим Г.В. та зареєстрованим за № 6485, зазначеним у Додатку №1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Іпотекодавця або інших осіб, до яких перейшли обов`язки іпотекодавця, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЙЛАНС - УКРАЇНА (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна»), за Договором про надання кредиту № 610-34 від 24.10.2006 року.

Згідно з п. 2 вказаного договору Новий іпотекодержатель в день укладення цього Договору набуває усі права Ілотекодержателя за Договором іпотеки у зв`язку з повним виконанням своїх зобов`язань як поручителя за Договором поруки від «04» листопада 2016 р., укладеним між Первісним іпотекодержателем та Новим іпотекодержателем на підставі ст. 512 та 556 Цивільного кодексу України.

09.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг" (Новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (надалі також - договір відступлення), відповідно до п. 1.1 якого за цим Договором Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги та всіх інших прав до Боржника за Кредитним договором в порядку і в обсязі, що визначені цим Договором відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, але не виключно, п. 1 ч. 1 от. 512 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 1.2 договору про відступлення, до Нового кредитора переходять права Первісного кредитора до Боржника за Кредитним договором в повному обсязі та па умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, включаючи, але не обмежуючись: право вимога повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та несплачених процентів в розмірі, передбаченому Кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами Кредитного договору.

Станом на день укладення та підписання даного Договору заборгованість Боржника перед Первісним кредитором згідно із умовами Кредитного договору становить 2 842 058,66 грн, з яких 130 145,97 гри. - основна заборгованість за Кредитним договором, 2 711 912,69 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Як встановлено у п. 4.2 договору, підписанням даного Договору Новий кредитор підтверджує, що Первісний кредитор повідомив його про те, що права вимоги за Кредитним договором на суму 6 747 000,00 грн перейшли до ТОВ «АК КОНСАЛТИНГ» у зв`язку з погашенням частини заборгованості Боржника як поручителя за Договором поруки від 04.11.2016 р. на підставі Акту приймання-передачі прав вимоги від 04.11.2016 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки від 08.11.2016 був укладений раніше за Договір відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням (Кредитним договором) від 09.11.2016, що, в свою чергу, свідчить про його невідповідність вимогам законодавства та положенням ст.24 Закону України "Про іпотеку", п.7.6. Договору іпотеки. З урахуванням того факту, що в момент укладення оскаржуваного договору сторонами правочину не дотримано положень ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України щодо відповідності Договору відступлення прав вимоги за Договором іпотеки вимогам ст. 24 Закону України "Про іпотеку", а також положенням самого договору (п.7.6), позивач вважає наявними обґрунтовані підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення.

За змістом статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статі 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може містити будь-які умови, узгоджені сторонами на власний розсуд. Наявність таких умов не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, якщо вони не суперечать нормам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Як встановлено судом, в обґрунтування підстав недійсності договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 08.11.2016 позивач посилається на те, що в ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку", а також у п. 7.6 договору іпотеки від 29.12.2006 вказується на обов`язковість одночасності відступлення права вимоги за основним зобов`язанням та за договором іпотеки, однак договір відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням укладений відповідачами пізніше за договір про відступлення прав за іпотечним договором.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Положення ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" щодо необов`язковості отримання згоди іпотекодавця при відступленні права вимоги за договором іпотеки за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов`язанням спрямовані на уникнення ситуацій, при яких відступлення права вимоги за іпотечним договором передує відступленню права вимоги за основним зобов`язанням.

Так, договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки може укладатися як в той самий день, що й договір про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, так і через певний проміжок часу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі № 914/1782/16.

У п. 7.6 договору іпотеки від 09.12.2006 визначено, що відступлення прав за цим договором здійснюється іпотекодержателем без згоди іпотекодавця за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за зобов`язанням.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Зокрема, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. (ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України)

Як передбачено частинами 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 556 Цивільного кодексу України, після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). У цій нормі закріплений окремий випадок (підстава) суброгації.

Умовами суброгації прав кредитора до майнового поручителя є такі: 1) основне зобов`язання має бути дійсним; 2) застава, якою забезпечується основне зобов`язання, має бути дійсною; 3) поручитель має виконати обов`язок боржника перед кредитором.

Як встановлено судом з поданих доказів, Товариство з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг", виконавши свій обов`язок як поручителя за договором поруки від 04.11.2016 щодо погашення заборгованості боржника (позивача) у розмірі 6 747 000,00 грн за договором про надання кредиту № 610-34 від 24.10.2006, набуло прав кредитора у цьому зобов`язанні в момент його виконання за боржника, а саме, 04.11.2016. При цьому, підставою для заміни кредитора у основному зобов`язанні є юридичний факт виконання обов`язку поручителем, що не потребує вчинення додаткових правочинів щодо відступлення прав.

Вказані обставини засвідчені сторонами у самому договорі про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 08.11.2016.

При цьому, договір відступлення прав вимоги, що укладений відповідачами 09.11.2016, стосується відступлення відповідачу-1 решти заборгованості боржника перед відповідачем-2 за договором про надання кредиту № 610-34 від 24.10.2006 у розмірі 2 842 058,66 грн.

Отже, на підставі викладеного суд доходить висновку, що у цьому випадку доводи позивача про порушення відповідачами положень ст. 24 Закону України «Про іпотеку» при укладенні договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 08.11.2016 безпідставні та такі, що не відповідають дійсності.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Як встановлено судом, сторонами спірного договору зазначені Товариство з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп", тоді як з позовом про визнання недійсним такого правочину звернулася особа, яка його стороною не є, а саме, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна".

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання недійсним додаткового договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.

Отже, саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" як позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, суд зазначає, що всупереч наведеному позивач не довів перед судом, яким чином було порушено його право відповідачами саме на момент укладення спірного договору.

Натомість, твердження позивача про позбавлення відповідачем-1 права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" на нерухоме майно, яке було предметом іпотеки, суд не бере до уваги, оскільки набуття іпотекодавцем права власності на майно є результатом невиконання іпотекодержаталем (боржником) своїх грошових зобов`язань та жодним чином не свідчить про порушення права останнього під час укладення договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 08.11.2016, що укладений між відповідачами, у зв`язку з чим у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Разом з тим, позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області "Центр реєстрації" Бондарук Юлії Олександрівни про державну реєстрацію переходу права власності від 09.08.2018, індексний номер рішення 42465139; Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію змін до права власності від 30.08.2018, індексний номер рішення 42776793; державного реєстратора Комунального підприємства "Світоч" м. Києва Дмитрунця Любомира Васильовича про державну реєстрацію переходу права власності від 18.12.2018, індексний номер рішення 44692575; державного реєстратора Комунального підприємства "Світоч" м. Києва Дмитрунця Любомира Васильовича про державну реєстрацію переходу права власності від 18.12.2018, індексний номер рішення 44692797, також задоволенню не підлягають як похідні вимоги від основної вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24.02.2020

Суддя Т. Ю. Трофименко