Рішення № 87771016, 13.02.2020, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/3587/18

Провадж. 2/0202/108/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 лютого 2020 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська

в складі: головуючого судді - Бєльченко Л.А.

при секретарі - Мартем`яновій Ю.М.,

розглянувши у відкритому у судовому засіданні в м. Дніпрі в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання договору дарування недійсним внаслідок його удаваності, визнання укладеним договору купівлі - продажу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду з цим позовом у червні 2018 року, представник позивача, адвокат Завалко В.Ю., зазначив, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 18.06.2010 року. Від спільного життя мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 10.04.2012 року ними була придбана квартира АДРЕСА_1 . На придбання цієї квартири сторони витратили частину спільних коштів, а частину 25 000 і 40 000 доларів США вони позичили у батька ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , і у знайомого їх сім`ї ОСОБА_6 відповідно. 02.02.2018 року позивач дізналася, що ОСОБА_2 уклав з відчужувачем квартири ОСОБА_7 договір дарування, а не договір купівлі-продажу спірної квартири і вважає, що відповідачем оформлено саме договір дарування з метою позбавлення позивача в майбутньому претендувати на частину квартири, що була придбана за спільні кошти. Тому представник позивача просив визнати договір дарування спірної квартири недійсним внаслідок його удаваності і визнати, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 10.04.2012 року був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Крім того, посилаючись на норми статей 60,61,70 Сімейного кодексу України, представник позивача просив визнати вказану квартиру спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 і здійснити її поділ, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірної квартири, а також відшкодувати судові витрати у справі.

Під час розгляду справи представник позивача, адвокат Завалко В.Ю., позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити. У судовому засіданні 13.02.2020 року представник позивача заявив, що 31.07.2018 року відповідач відчужив спірну квартиру на підставі договору купівлі - продажу гр. ОСОБА_9 , на підтвердження чого надав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В цьому ж судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про залучення у справі співвідповідачем гр. ОСОБА_9 з метою пред`явлення до останньої в майбутньому позовних вимог у цьому ж провадженні.

Ухвалою суду в судовому засіданні 13.02.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про залучення у справі співвідповідачем гр. ОСОБА_9 , оскільки відповідно до ч.1 ст. 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача залучити співвідповідача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного провадження - до початку першого судового засідання. В даній справі, що розглядається за правилами загального провадження, розгляд справи по суті розпочато 13.11.2019 року. Крім того, дане клопотання мотивовано тим, що позивач у майбутньому в цьому ж провадженні пред`явить нові вимоги до гр. ОСОБА_9 , що суперечить положенням ч.3 ст. 51 ЦПК України про можливість залучення у якості співвідповідача після спливу строків, зазначених в ч.1ст.51 цього Кодексу, яка передбачає залучення співвідповідача або заміну первісного відповідача належним виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав і не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого відповідача чи заміну неналежного відповідача.

Також в судовому засіданні 13.02.2020 року представником позивача заявлено клопотання про призначення судово - почеркознавчої експертизи для з`ясування, чи виконано підписи від руки на заяві про державну реєстрацію спірної квартири ОСОБА_1 , чи іншою особою. Ухвалою суду в судовому засіданні відмовлено у задоволенні даного клопотання, оскільки останнє заявлено з пропуском строку, встановленого ч.ч. 2,3 ст. 83 ЦПК України. Крім того, зазначений документ (заява на державну реєстрацію спірної квартири) сам по собі не стосується предмету спору, а підлягає оцінці разом із всіма доказами в справі.

Ухвалою суду від 10.09.2018 року у справі призначалась судово - почеркознавча експертиза на предмет справжності підпису на наданих позивачем розписках і часу виконання розписок, наданих на підтвердження придбання спірної квартири за спільні кошти. Проведення даної експертизи було покладено на ОСОБА_2 (а.с.140). Але експертиза не проведена у зв`язку з не внесенням коштів на рахунок експертної установи (а.с. 178,179).

31.08.2018 року відповідач звернувся до ОСОБА_1 з зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою суду від 06.09.2018 року зустрічний позов повернутий ОСОБА_2 відповідно до положень Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованої Україною відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» від 10.11.1994 року і ратифікованою Грузією 11.07.1996 року ( ст.20 ч.3) (а.с.118).

Відповідач і його представник, адвокат Капітанов Д.Г., позовні вимоги не визнали. Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначив, що 10.04.2012 року відповідач отримав в дар від ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., яка є близькою подругою позивача. ОСОБА_1 була присутня у нотаріуса під час укладання даного договору. Отже, твердження позивача про те, що вона дізналася про укладання договору дарування 02.02.2018 року, не відповідають дійсності. Представник відповідача вважає, що позивачем не надано доказів, що договір дарування, вчинений між відповідачами у справі, є удаваним. Також просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності. Не визнав відповідач і його представник факт отримання позивачем в борг грошових коштів для придбання спірної квартири від ОСОБА_5 і від ОСОБА_6 , зазначивши, що ОСОБА_5 є батьком позивача ОСОБА_1 , а ОСОБА_6 , його, відповідача товаришем. Останній проживає в Російський Федерації і на момент нібито надання грошових коштів в борг і написання розписки ОСОБА_6 і ОСОБА_1 взагалі знайомі не були. Вважає, що надані позивачем розписки були виготовлені перед поданням позову до суду. Спірна квартира є приватною власністю відповідача, оскільки набута ним на підставі договору дарування, тому не може бути визнана спільною сумісною власністю подружжя. Просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, направила на адресу суду нотаріально посвідчену заяву, в якій зазначила, що дійсно 10.04.2012 року між нею і ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. Під час укладання договору дарування ОСОБА_2 перебував у нотаріуса разом зі своєю дружиною ОСОБА_1 , остання була обізнана, що ОСОБА_2 набуває в дар спірну квартиру. Тому просила суд відмовити у задоволенні позову, справу просила розглядати за її відсутності (а.с.184).

Третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. в судове засідання не з`явилась, направила на адресу суду заяву з проханням розглядати справу без її участі (а.с.93).

З`ясувавши всі обставини справи і перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з такого.

Під час розгляду справи встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 18.06.2010 року.

10.04.2012 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. (а.с.31,159).

Позивач ОСОБА_1 просить суд визнати даний договір недійсним внаслідок його удаваності.

Відповідно до ч.ч.1-3,5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положенням ч.1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року роз`яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права і обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати іншій правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Аналіз наведених норм діючого законодавства дає підстави дійти висновку, що удаваний правочин з метою приховати іншій правочин, який насправді вчиняється, укладається саме між сторонами правочину; саме сторони правочину мають на меті приховати інший правочин, вчиняючи удаваний правочин.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_3 , надіславши на адресу суду нотаріально посвідчену заяву, підтвердила факт укладання між нею та ОСОБА_2 договору дарування спірної квартири. Остання також зазначила, що під час укладання даного договору у нотаріуса була присутня ОСОБА_1 і остання була обізнана про укладання цього договору.

Крім того, з матеріалів інвентаризаційної справи КП «ДМБТІ» Дніпропетровської області вбачається, що 10.04.2012 року ОСОБА_2 видав на ім`я ОСОБА_1 довіреність, котрою уповноважував останню відкрити замовлення в КП «ДМБТІ» Дніпропетровської області для отримання витягу про реєстрацію права власності на спірну квартиру; отримати витяг про реєстрацію права власності та технічний паспорт на спірну квартиру тощо. 18.04.2012 року ОСОБА_2 зверталась із заявою до КП «ДМБТІ» Дніпропетровської області про проведення державної реєстрації квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування (а.с.154-159).

Вищезазначене також свідчить про те, що позивач під час укладання договору дарування була обізнана, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був укладений саме договір дарування спірної квартири.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статей 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи зібрані у справі докази і надаючи їм оцінку, суд вважає, що позивачем не доведено, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладався між відповідачами з метою приховання іншого правочину, тобто є удаваним, а тому немає підстав для визнання його недійсним і визнання, що був укладений договір купівлі-продажу цієї квартири.

Відповідно до положень ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення закріплені в ст. 60 СК України.

На підтвердження позовних вимог в частині визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя позивач надала копії розписок про отримання в борг від ОСОБА_6 і ОСОБА_5 грошових коштів для придбання квартири у розмірі 40 000 доларів США і 25 000 доларів США відповідно (а.с.21,22).

Проте суд не приймає зазначене до уваги, оскільки копії розписок не підтверджують придбання спірної квартири за грошові кошти нібито отримані позивачем в борг, і не є належними, допустимими, достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 КПК України.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя № 11 від 21.12.2007 року зазначено: «Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання». В абзаці другому пункту 24 цією Постанови роз`яснено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу, але за договором дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як від шкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їм моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю одного з них.

Встановивши, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 за час шлюбу, але належить останньому на підставі договору дарування, підстав для визнання якого удаваним і вважати, що між відповідачами був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, не встановлено, суд не вбачає правових підстав для визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . У зв`язку із зазначеним, відсутні підстави для поділу цієї квартири як спільно нажитого майна подружжя відповідно до вимог ч.1 ст. 70 СК України і визнання за позивачем права власності на 1/2 її частину.

Відповідачем ОСОБА_2 заявлено про застосування строку позовної давності.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа має право звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюються тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Під час розгляду справи встановлено, що позивач, звернувшись до суду з цим позовом у червні 2018 року, пропустила встановлений законодавством строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору дарування, який був укладений 10.04.2012 року, про що ОСОБА_1 було достеменно відомо.

Проте суд при прийнятті рішення по справі не зважує на це, оскільки є самостійні підстави для відмови у задоволенні позову по суті пред`явлених позивачем вимог.

Відповідно до положень ст.. 141 ЦПК України підстав для відшкодування судових витрат немає.

Керуючись ст. 4,5,10,12,13,81,89,259-263,265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Відмовити ОСОБА_1 у позовних вимогах до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання договору дарування недійсним внаслідок його удаваності, визнання укладеним договору купівлі - продажу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції.

Суддя Л.А. Бєльченко