Рішення № 87767529, 24.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2020 року м. Київ №826/3505/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаНаціональної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Кабінет Міністрів Українипро визнання протиправною та скасування постанови №2868 від 26.11.2015 року , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (03057, м. Київ. вул. Смоленська, 19), в якому просить:

- звернутись до Верховного суду з питання здійснення подання до Конституційного Суду України, щодо конституційності Законів України "Про ЖКП", "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", "Про природні монополії" та Указів Президента "Про утворення НКРЕКП", "Про затвердження положення про НКРЕКП", з питань їх не відповідності (неконституційності) ст. 106, 116 ( та інших) Конституції України;

- визнати протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову НКРЕКП від 26.11.2015 року №2868 ( зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2016 року за №24/28154) "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб`єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг".

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до оскаржуваної постанови відповідачем встановлено тарифи на житлово-комунальні послуги для ПАТ «Київводоканал», споживачем яких є позивач. За твердженням позивача, регулювання цін і тарифів в державі віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України, оскільки відповідач не є ані підрозділом КМУ, не міністерством, ні взагалі органом влади, то останній, встановивши тарифи на житлово-комунальні послуги втрутився в повноваження кабінету Міністрів України, що є підставою для визнання протиправною та нечинною постанови НКРЕКП. Окрім того, відповідачем не здійснено державної реєстрації оскаржуваного акта, що також є підставою для його скасування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання у справі.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є постійно діючим, незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. За твердженням відповідача, в редакції Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» на момент прийняття оскаржуваної постанови НКРЕКП було установлено, що органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (частина перша статті 2 Закону). При цьому, підпунктом 6 пункту 4 Положення було передбачено, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань бере участь у регулюванні платіжно-розрахункових операцій у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, на ринку природного газу відповідно до законодавства. Окрім того, відповідачем наголошено, що постанову НКРЕКП від 26.11.2015 №2868 було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.01.2016 за №24/28154, що підтверджується листом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 №28306-0-26-15/10.1. З урахуванням зазначеного, на переконання відповідача, оскаржувана постанова НКРЕКП від 26.11.2015 №2868 прийнята згідно з вимогами чинного законодавства, а тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Протокольною ухвалою суду 16.04.2018 закінчено підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

В судове засідання, призначене на 04.06.2018 сторони не прибули (про час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином), у зв`язку з чим суд перейшов до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 та є споживачем житлово-комунальних послуг, які надає ПАТ «Київенерго».

26.11.2015 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було прийнято постанову «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг №2868, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2016 за №24/28154.

Позивач, вважаючи, що даною постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг порушено її права, як користувача комунальними послугами, звернулась до суду з даним позовом.

В позовній заяві позивач стверджує, що відповідно до ст. 106 Конституції України, Президента України не наділено повноваженнями утворювати комісії, призначати їх членів, голів, затверджувати положення про них тощо, а оскільки відповідач не є ані підрозділом КМУ, ані міністерством, ані органом державної влади, то відповідач, встановивши тарифи на ЖКП, шляхом прийняття оскаржуваної постанови, втрутився в повноваження КМУ.

Відповідач, в свою чергу, окрім наголошення правомірності оскаржуваної постанови, зазначає також про відсутність доказів порушення прав позивача, у зв`язку з прийняттям оскаржуваної постанови, на переконання відповідача, законні права та інтереси позивача порушено не було.

Суд, ретельно дослідивши доводи сторін, викладені у позові та у відзиві на позов, враховуючи докази, наявні в матеріалах справи, дійшов наступних висновків.

По-перше, необхідно зазначити, що оскільки публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" надає послуги у межах міста Києва, в якому проживає позивач, то, відтак, вона є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується оскаржуваний акт, а тому позивач має право його оскаржити відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства.

Наведені обставини спростовують доводи відповідача щодо відсутності доказів застосування до позивача оскаржуваної постанови.

Що стосується позовних вимог по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту третього статті 116 Конституції України проведення політики соціального захисту, як і цінової політики, віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.

Положеннями статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів, зокрема, забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення.

Разом з тим, п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

При цьому, згідно з вимогами статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудцнкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (замійа та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» внутрішньобудинкові системи - мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулюванні споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

Пунктом З частини першої статті 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» установлено, що тарифи на комунальні послуги - тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для суб`єктів, які с виконавцями цих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» (в редакції на момент прийняття оскаржуваної постанови НКРЕКП) органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Поряд з цим, необхідно зазначити, що відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Так, 27 серпня 2014 року Указами Президента України № 692 та № 693 були ліквідовані Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, що діяли на підставі Положень затверджених Указами Президента України від 23.11.2011 № 1059 та № 1073 відповідно.

Натомість, Указами Президента України від 27.08.2014 № 694 та від 10.09.2014 № 715 було створено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та затверджено «Положення» про неї.

Відповідно до пункту 1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014, (дія якого розповсюджувалась на НКРЕКГІ до 26.11.2016) (далі - Положення) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКГІ), е державним колегіальним органом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України.

НКРЕКП є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг.

Підпунктом 6 пункту 4 Положення було передбачено, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань бере участь у регулюванні платіжно - розрахункових операцій у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, на ринку природного газу відповідно до законодавства.

Варто також повідомити, що оскільки, відповідно до Положення, НКРЕКП визначена органом державного регулювання діяльності як у сфері енергетики, так і у сфері комунальних послуг, тому повноваження, надані законами державному органу, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, стосуються саме НКРЕКП.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, як орган державного регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг наділений повноваженнями по встановленню тарифів на послуги водопостачання.

Враховуючи, що відповідач наділений повноваженнями щодо встановлення та затвердження тарифів на послуги водопостачання, суд зазначає, що спірна постанова від 26.11.2015 №2868 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб`єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг» прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Що стосується доводів позивача відносно того, що відповідачем не здійснено державної реєстрації оскаржуваного акта, суд зазначає, що постанову НКРЕКП від 26.11.2015 №2868 було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.01.2016 за № 24/28154, що підтверджується листом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 № 28306-0-26-15/10.1 (додається).

Крім того, такі твердження позивача спростовують власне зазначені нею самою позовні вимоги, адже позовна вимога № 5 містить посилання позивача на факт реєстрації Міністерством юстиції України 11.01.2016 оскаржуваної постанови НКРЕКП за № 24/28154.

Що стосується вимог позивача в частині звернення до Верховного Суду з питання здійснення подання до Конституційного суду України щодо конституційності Законів України "Про ЖКП", "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", "Про природні монополії" та Указів Президента "Про утворення НКРЕКП", "Про затвердження положення про НКРЕКП", з питань їх не відповідності (неконституційності) ст. 106, 116 (та інших) Конституції України, суд зазначає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки, частина четверта статті 7 КАС України передбачає право суду, а не його обов`язок, на звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання у разі виникнення сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України.

Разом з тим, у суду відсутні сумніви та підстави для звернення до Верховного Суду в порядку, визначеному ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 19, 73-77, 79, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Н.Г. Вєкуа