Рішення № 87767464, 10.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2020 року м. Київ № 826/10979/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Шуст Н.А., розглянувши адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Голови Дніпровського районного суду м. Києва

Бірса Оксани Володимирівни

Дніпровського районного суду м. Києва

Державної казначейської служби України

третя особа Державної судової адміністрації України

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

за участі представників сторін:

позивача - Дзюба Олександр Анатолійович

від позивача - Гичка Надія Богданівна

від відповідача - Русакова Ілона Григорівна

від третьої особи - ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з позовом до Голови Дніпровського районного суду міста Києва Бірса Оксани Володимирівни, Дніпровського районного суду міста Києва (02000, м. Київ, вул. Сергієнка, буд. 3, код ЄДРПОУ 02896696), Державної казначейської служби України (01601, вул. Бастіонна,6, код ЄДРПОУ 37567646), третя особа: Державна судова адміністрація України , в якому (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 15 від 06.06.2018 року "Про відрахування зі штату суддів суддю ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Дніпровського районного суду м. Києва ;

- стягнути з Дніпровського районного суду м. Києва на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату (суддівську винагороду) за час вимушеного прогулу за період з 06.06.2018 року по 10 лютого 2020 року;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Дніпровського районного суду м. Києва та в частині стягнення на його користь середнього заробітку за один місяць.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскільки спірний наказ було винесено на підставі незаконного рішення Вищої ради правосуддя, яке в подальшому було скасовано, то наявні підстави для скасування наказу про відрахування зі штату суддів та відновлення порушених прав позивача.

Відповідач -Дніпровський районний суд м. Києва надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що не заперечує щодо позовних вимог в частині скасування наказу № 15 «Про відрахування зі штату суддів ОСОБА_1 » від 06.06.2018 року, в частині інших позовних вимог покладається на розсуд суду та просить урегулювати спір у відповідності до вимог чинного законодавства на підставі наявних в справі доказів, без участі голови суду Бірси О.В та представника Дніпровського районного суду м. Києва.

В заявленому позові в якості третьої особи була зазначена Вища рада правосуддя, яка надала свої пояснення відносно позовних вимог та зауважила, що питання, які порушені у позові не відносяться до компетенції Вищої ради правосуддя. Просила прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі.

Третя особа - Державна судова адміністрація надала пояснення відносно позовних вимог та зазначила, що вважає позов необґрунтованим, суми стягнення середнього заробітку позивача, виходячи із розміру посадового окладу судді місцевого суду, розраховані невірно, а вина у завданні моральної шкоди позивачу не доведена. Просила у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання по справі.

За клопотання представника позивача, ухвалою суду від 13 вересня 2018 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням в адміністративній справ № 9901/440/18.

Ухвалою суду від 14 серпня 2019 року провадження у справі було поновлено.

У підготовчому судовому засіданні 17.10.2019 протокольною ухвалою суду визначено Вищу раду правосуддя співвідповідачем по справі та залучено в якості третьої особи - Державну судову адміністрацію України.

Ухвалою суду від 10.02.2020 року провадження у справі в частині стягнення з Держави Україна на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України моральної шкоди, завданої незаконним рішенням Вищої Ради правосуддя, було закрито.

В судовому засіданні 10.02.2020 року проголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Матеріалами справи встановлено, що Указом Президента України №346/2003 «Про призначення суддів» від 21.04.2003 року позивача призначено на посаду судді Дніпровського районного суду м. Києва строком на п`ять років.

19.05.2003 року позивача було зараховано на посаду судді Дніпровського районного суду м. Києва на підставі наказу №140/с від 19.05.2003 року.

30.10.2008 року Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №625-VI позивач був обраний на посаду судді Дніпровського районного суду м. Києва безстроково, про що 30.10.2008 року внесено у трудову книжку відповідний запис №13.

27.02.2017 року на підставі заяви заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В «Про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя прийнято рішення №348/2дп/15-17 про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 03 липня 2017 року №1907/2дп/15-1 притягнуто суддю Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення його з посади судді.

Підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стало порушення ним при постановленні ухвал від 19 лютого 2014 року у справах №755/5456/14-к і №755/5460/14-к гарантованих статтею 29 Конституції України та статтями 5 і 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на свободу та особисту недоторканість та права на справедливий судовий розгляд.

14.12.2017 року Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Дніпровського районного суду м. Києва Дзюби Олександра Анатолійовича та його представника - адвоката Наугольної Олени Володимирівни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 03 липня 2017 року №1907/2дп/15-17 прийняла рішення №4114/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 03 липня 2017 року №1907/2дп/15-17 про притягнення судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

16.01.2018 року Вища рада правосуддя, розглянувши подання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про звільнення судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України, прийняла рішення №60/0/15-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України.

06.06.2018 року на підставі вказаного рішення Вищої ради правосуддя №60/0/15-18 від 16.01.2018 року Головою Дніпровського районного суду видано наказ №15 «Про відрахування зі штату суддів судді ОСОБА_1 ».

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2018 року скаргу позивача на рішення Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2017 року №4114/0/15-17, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 03 липня 2017 року №1907/2дп/15-17, задоволено, рішення Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2017 року №4114/0/15-17 скасовано.

13 червня 2019 року Вища рада правосуддя за результатами повторного розгляду скарги судді Дніпровського районного суду м. Києва Дзюби О.А та його представника, ухвалила рішення, яким рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 03 липня 2017 року №1907/2дп/15-17 скасувала, а дисциплінарне провадження закрила.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя було задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої Ради правосуддя від 16 січня 2018 року №60/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

Ухвалюючи вказане рішення Верховний суд зазначив, що з огляду на те, що рішення від 14 грудня 2017 року №4114/0/15-17, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, скасоване Великою Палатою Верховного суду з підстав невідповідності критеріям обґрунтованості та не підтвердження наявності обставин, що свідчать про вчинення позивачем дій, які б можна було кваліфікувати, як істотний дисциплінарний проступок, суд дійшов висновку про те, що обставини, які слугували підставою для звільнення позивача оскаржуваним рішенням, є непідтвердженими.

Зазначене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Вищою радою правосуддя не оскаржувалось.

Вважаючи наказ про відрахування позивача зі штату суддів Дніпровського районного суду м. Києва незаконним, таким, що порушує його право на працю, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 112 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402) рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Згідно з ч. 4 ст. 116 Закону №1402 суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.

Разом з тим, згідно із ч.2 ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Суд зазначає, що відповідно до вказаної норми, видача головою суду оскаржуваного наказу № 15 «Про відрахування зі штату суддів суддю ОСОБА_1 » на підставі рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади було не правом голови, а його обов`язком.

Наявна у справі і досліджена судом копія рішення Вищої ради правосуддя від 16.01.2018 року №60/0/15-18 про звільнення позивача з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва є належним, допустимим і достатнім доказом на підтвердження факту звільнення позивача компетентним органом з посади судді названого суду, який вказує на наявність у відповідача підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №1402, для прийняття оскаржуваного наказу про відрахування позивача із штату цього суду.

Таким чином, на час прийняття цього наказу відповідач діяв правомірно й відповідно до зазначених вище норм законів України і доводи представника позивача, наведені у позовній заяві, не спростовують цього.

Проте, встановлений судом факт скасування Великою Палатою Верховного Суду вищевказаного рішення Вищої ради правосуддя про звільнення позивача з посади судді свідчить, що підстава відрахування позивача із штату суду відпала.

Суд констатує, що національне законодавство не містить правового механізму поновлення особи на посаді судді в разі незаконного звільнення і не передбачає прийняття уповноваженим органом (посадовою особою) повторного рішення про призначення на посаду судді або про поновлення на посаді судді у разі скасування рішення про звільнення з посади судді.

Водночас, ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Виходячи із даної конституційної гарантії захисту особи від незаконного звільнення, зважаючи на скасування судом рішення про звільнення позивача з посади судді і відсутність у законодавстві вимоги повторного прийняття рішення про призначення на посаду судді або поновлення на посаді судді у разі скасування рішення про звільнення з посади судді, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивач на посаді та зарахування його у штат суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13 при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Відповідно до абзацу "з" пункту 1 розділу 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (погодинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку № 100).

При цьому, відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються, зокрема, основна заробітна плата; доплати і надбавки за вислугу років тощо.

Згідно ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус судців" № 1402-VII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України "По судоустрій і статус судців" суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

У відповідності до пункту 22 Розділу XII Прикінцевих та перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Згідно пункту 23 Розділу XII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус судців" № 2453-VI редакції закону від 2010 року VI (далі - Законі 2453-VI).

Таким чином, суд вважає, що суддівська винагорода для обчислення середнього заробітку позивачу повинна нараховуватися відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI.

Частиною третьою статті 133 Закону № 245З-VI визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Вказана норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

Пунктом третім Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Як вбачається із Довідки № 353 від 13.06.2019 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в місті Києві, заробітна плата позивача за квітень 2018 року становила 17 620,00 грн., за травень 2018 року - 17 620,00 грн.

Середньоденна заробітна плата становить 881,00 (вісімсот вісімдесят одна) гривня 00 коп.

Загальна сума середнього заробітку за період з 07 червня 2018 року по 10 червня 2019 року становила 222 893, 00 (двісті двадцять дві тисячі вісімсот дев`яносто три) гривні 00 коп.

Проте, суд вважає, що даний розрахунок є необґрунтованим з огляду на наступне.

При здійсненні вищезазначених розрахунків не враховано надбавки (щомісячної доплати) до посадового окладу судді за вислугу років та не враховано коефіцієнт коригування заробітної плати, що разом призвело до заниження середньомісячної заробітної плати та, відповідно, середньоденної заробітної плати.

Відповідно до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402- VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років -30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

На момент призначення позивача на посаду судді діяв Закон України "Про статус судців" № 2862-ХІІ від 15.12.1992 року.

Згідно з частинами 1, 4, 6 статті 44 Закону України "Про статус суддів" № 2862-ХІІ заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років -15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

З 30.07.2010 року набув чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів» № 2453-УІ від 07.07.2010 року.

Відповідно до частини 5 статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ (була введена в дію з 1 січня 2012 року) суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Згідно зі статтею 131 Закону України "Про судоустрій і статус судців" № 2453-VIдо роботи на посаду судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Водночас, пунктом 11 Розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VІІІ від 12.02.2015 року, який набрав чинності 25.03.2015 року, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ викладено у новій редакції.

Відповідно до частини 5 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону № 192-VІІІ) суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років-50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років-80 відсотків посадового окладу.

З 30.09.2016 року набув чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ від 02.06.2016 року.

Пунктом 34 розділу XII "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону України (в редакції Закону України № 1798-VІІІ від 21.12.2016 року) визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Отже, виходячи з дати призначення позивача на посаду судді (21.04.2003 року), на нього повсаджується дія частини 6 статті 44 Закону України "Про статус суддів", яка передбачала можливість зарахування до стажу роботи судді, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років, також час роботи на попередніх посадах, зокрема на посадах слідчих, а також інших працівників, яким законом були передбачені такі пільги.

Так, статтею 33 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року (чинного на час призначення позивача на посаду судді) була передбачена виплата надбавки за вислугу років державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу, залежно від стажу державної служби.

Постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 року затверджено порядок обчислення стажу державної служби (надалі - Порядок № 283), яким визначалися посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців.

Відповідно до абзаців 5 та 7 частини 2 статті 25 Закону України "Про державну службу" встановлюються такі категорії посад державних службовців, зокрема, п`ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інші прирівняні до них посади.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 283 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Матеріалами справи підтверджується, що у трудовій книжці позивача містяться записи про те, що він у період з 01.10.1997 року по 01.10.1999 року обіймав посаду спеціаліста І категорії юридичного відділу Ватутінської районної державної адміністрації міста Києва та у період з 04.01.2000 року по 16.05.2003 року обіймав посади в Міністерстві юстиції України: з 04.01.2000 року по 06.05.2000 року - головний консультант департаменту легалізації об`єднань громадян; з 06.05.2000 року по 20.03.2003 року - провідний спеціаліст департаменту легалізації об`єднань громадян; з 20.03.2003 року по 16.05.2003 року - головний спеціаліст департаменту легалізації об`єднань громадян.

Таким чином, позивач, будучи призначеним 01.10.1997 року на посаду в центральному органі державної влади, був прийнятий на державну службу та по 16.05.2003 року проходив державу службу з присвоєнням 15-го, 11-го та 10-го рангів державного службовця.

Так, виходячи з аналізу вищезазначеної норми закону, вказаний період державної служби, який становить 5 років 4 місяці 12 днів, підлягає включенню до стажу державної служби, а також до стажу роботи судді, що дає право на одержання надбавки (щ0 доплати) до посадового окладу за вислугу років.

Станом на день звільнення (06.06.2018 року) стаж роботи позивача на посаді судді, з врахуванням стажу державної служби, становив 20 років 3 місяці 2 дні, що дає право на щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» з 01 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1762 грн. Кількість планових днів у квітні і травні 2018 року становила 40 днів. Заробітна плата (суддівська винагорода), з урахуванням доплати за вислугу років (50% посадового окладу) за квітень і травень 2018 року становить 52860,00 грн.

Середньоденна заробітна плата становить 1321, 50 грн. (одна тисяча триста двадцять одна) гривня 50 коп. (52860,00: 40).

Вказаний розмір суддівської винагороди з її структурними складовими, а саме з посадовим окладом у розмірі 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та доплатою за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу, гарантію суддівської незалежності, встановлену законом, позивач мав право на отримання, оскільки йога право на працю було порушено та він був фактично позбавлений можливості працювати через обставини, що не залежать від нього особисто та не обумовлені його поведінкою.

Крім того, до вказаних сум підлягає застосуванню коефіцієнт коригування заробітної плати, що розраховується на день виплати.

Згідно своєї правової природи коефіцієнт коригування заробітної плати потрібний для компенсації працівникам витрат у заробітках в разі підвищення окладів (тарифних ставок) під час обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, відповідно до норм Порядку № 100.

Відповідно до абзацу 1 пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до акту законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах) у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

У своїй постанові від 22.05.2019 р. у справі №572/2429/15 ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не відступив від застосовуваної правової позиції щодо строків і розміру виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та застосував ч. 2 ст. 235 КЗпП, відповідно до якої законом не передбачаються будь-які підстави для зменшення розміру середнього заробітку, що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу.

При цьому Верховний Суд також наголосив, що якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, то під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника також підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Отже, підсумовуючи суд прийшов до висновку, що умовою для проведення коригування є підвищення окладів, яке відбулося у розрахунковому періоді або в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток.

Таким розрахунковим періодом у випадку позивача є період вимушеного прогулу, який триває з 06.06.2018 року (день звільнення) по день поновлення на посаді.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі.

Оскільки оскаржуваним наказом голови Дніпровського районного суду міста Києва від 06.06.2018 року № 15 позивача відраховано зі штату суду з 06 червня 2018 року - днем звільнення ОСОБА_1 є 06 червня 2018 року. Тому фактично з 06 червня 2018 року позивач з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати.

А тому сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику за час вимушеного прогулу рахується саме з дня звільнення, тобто з 06 червня 2018 року по день винесення судом рішення про поновлення на посаді.

За час вимушеного прогулу відбулося неодноразове підвищення посадового окладу судді згідно з актів законодавства.

Так, положення ч. 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року -10 мінімальних зар0 плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 poку - 15 мінімальних заробітних плат".

Положення ч. 3,10 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року № 192, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.

Отже, відповідно до вказаного рішення Конституційного Суду України зміна розміру складових суддівської винагороди мала місце саме 04.12.2018 року, тому із вказаної дати виникає необхідність у коригуванні заробітної плати.

Розмір суддівської винагороди момент звільнення позивача становив з доплатою за вислугу років у сумі 26 430, 00 грн, із застосуванням розміру посадового окладу 17 620, 00 грн. та з доплатою за вислугу років у розмірі 8 810,00 грн., тоді як з урахуванням рішення Конституційного суду Україні становить 39645, 00 грн. із застосуванням розміру посадового окладу 26430,00 грн (15 * 1762,00) та з доплатою за вислугу років в розмірі 13215,00 грн. (50 % посадового окладу)

Тобто мало місце підвищення окладу позивача на 13215, 00 грн., при цьому коефіцієнт коригування складає 1,5 (39645,00 : 26430, 00).

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про державний бюджет на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1921 гривню Оскільки в силу закону відбулося збільшення розрахункової величини, на основі якої здійснюється розрахунок суддівської винагороди (мінімальний прожитковий мінімуму для працездатних осіб), то необхідно здійснити коригування суддівської винагороди, починаючи з 01.01.2019 року, яка відповідно складатиме 43222,50 грн. із застосуванням розміру посадового окладу 28815,00 грн (15 * 1921,00) та з доплатою за вислугу років в розмірі 14407,50 грн. (50 % посадового окладу).

Тобто з 01.01.2019 року відбулося підвищення посадового окладу позивача на 3577,50 грн., при цьому коефіцієнт підвищення окладу складає 1,09023837 (43222,50:39645,00)

Коригування середньоденного заробітку на коефіцієнт збільшення відбувається наступним чином: 1982,25грн*1,09023836549=2 161,12 грн (середньоденний заробіток з 01.01.2019-31.12.2019 року).

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року становить 2102 грн. Оскільки в силу закону відбулося збільшення розрахункової величини, на основі якої здійснюється розрахунок суддівської винагороди (мінімальний прожитковий мінімуму для працездатних осіб), то необхідно здійснити коригування суддівської винагороди, починаючи з 01.01.2020 року, яка відповідно складатиме 47295,00 грн. із застосуванням розміру посадового окладу 31530,00 грн (15 *2102,00) та з доплатою за вислугу років в розмірі 15765,00 грн. (50 % посадового окладу).

З наведеного вбачається, що з 01.01.2020 року відбулось підвищення посадового окладу позивача на 3577,50 грн, при цьому коефіцієнт підвищення окладу складає 1,0942217595.

Коригування середньоденного заробітку на коефіцієнт збільшення відбувається наступним сином: 2 161,12 грн*1,0942217595=2 364,74 (середньоденний заробіток починаючи з 01.01.2020 року ).

Отже, підсумовуючи викладене, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача складає за періоди: з 06.06.2018 року по 31.11.2018 року - 1321,5*124 дні=163 866,00 грн; з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року - 1982,25*20 днів=39 645,00 грн; з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року-2 161,12 *250 днів=540 280 грн; з 01.01.2020 року по 10.02.2020 року-2 364,74 грн*27 днів=63 847,98 грн.

Тобто, загальна заробітна плата (суддівська винагорода) за час вимушеного прогулу складає 807 638,98 грн. (вісімсот сім тисяч шістсот тридцять вісім) гривень 98 коп.

В зв`язку із тим, що під час розгляду даної справи суд прийшов до висновку, що позивача було відраховано зі штату судців Дніпровського районного суду міста Києва без законної підстави, заява про його поновлення розглядалась більше одного року не з його вини, а також те, що за час його вимушеного прогулу неодноразово підвищувалися посадові оклади згідно актів законодавства, то саме вищевказаний розмір середньої заробітної плати (суддівської винагороди) за час вимушеного прогулу підлягає стягненню.

Відповідач 2 - роботодавець, Дніпровський районний суд міста Києва, як податковий агент згідно з норм Податкового кодексу України, та як страхувальник, згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зобов`язаний виплатити позивачеві суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, утримавши з нього при виплаті податок з доходів фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В частині позовних вимог про негайне поновлення позивача на посаді судді Дніпровського районного суду м. Києва, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Так, наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог є відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, повинен не лише вирішити позовні вимоги у відповідності до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права.

Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.

Водночас, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Так, оскільки рішення Вищої ради правосуддя, яке стало підставою для видання наказу про відрахування зі штату суду скасоване, то існують все правові підставою для відновлення порушеного права позивача, його попереднього становища, яке існувало до порушення його права, зокрема скасування спірного наказу про відрахування зі штату суду, поновлення позивача на займаній посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Більш того, згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

У відповідності до частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді судді у штаті суду та виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць підлягають негайному виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивачем не понесено судових витрат у зв`язку із розглядом даної справи.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77,139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю;

2. Визнати незаконним та скасувати наказ № 15 від 06.06.2018 року "Про відрахування зі штату суддів суддю ОСОБА_1 ";

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді судді Дніпровського районного суду м. Києва ;

4. Стягнути з Дніпровського районного суду м. Києва на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату (суддівську винагороду) за час вимушеного прогулу за період з 06.06.2018 року по 10 лютого 2020 року;

5. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Дніпровського районного суду м. Києва та в частині стягнення на його користь середнього заробітку за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено і підписано 24 лютого 2020 року

Суддя Н.Г. Вєкуа