Рішення № 87766556, 24.02.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 лютого 2020 року м. Рівне №460/4254/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини А 2117 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А2117 (далі - відповідач) про:

- визнання протиправними дій щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, у зв`язку з звільненням з військової служби у запас;

- зобов`язання Військової частини А2117 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13.09.2019.

Мотивуючи вимоги позову, позивач зазначав, що проходив військову службу у Військовій частині А2117. На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач протиправно не здійснив із позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки в період з 2016 по 2017 роки, передбачену ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач вважає, що за таких умов, а також з урахуванням правової позиції Верховного Суду у справі №620/4218/18, мають місце протиправні дії відповідача. Тому, з метою відновлення порушених прав, звернувся до суду із цим позовом та просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 23.12.2019 відкрито провадження у справі. Розгляд справи провести вирішено за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву від 14.01.2020, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав, що у ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено право військовослужбовців на відпустки, а також порядок їх надання та відкликання з них. У період дії особливого періоду надання відпустки учасникам бойових дій, що передбачена законом України "Про відпустки" терміном 14 календарних днів припиняється. Згідно з довідкою від 07.02.2017 №58, яку позивач додав до позову, ОСОБА_1 дійсно в період з 21.10.2016 бере участь в антитерористичній операції. Також зазначено, що ця довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій. З цього випливає, що позивач у 2016 році не набув статусу учасника бойових дій. У адміністративному позові позивач просить зобов`язати військову частину А2117 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, при цьому статус учасника бойових дій отримав 05.10.2017 згідно з посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_1 . на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 14.09.2019 військовою частиною А2117 були проведені всі необхідні розрахунки при звільненні відповідно до наказу командира військової частини А2117 № 188 від 13.09.2019. Окрім того, зазначав, що на день видання наказу командира військової частини від 03.09.2019 №35-РС про звільнення з військової служби позивач рапорт на виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій терміном 14 календарних днів не подавав. З огляду на викладене, просив у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.20-23).

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та за наявними у справі матеріалами, то у відповідності до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 05.10.2017 (а.с.8).

Так, судом встановлено і сторонами не заперечувалось, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А2117 та відповідно до наказу Міністра командира 304 окремого дорожньо-комендантського батальйону (по особовому складу) від 03.09.2019 №35-РС, був звільнений у запас, у зв`язку з закінченням строку контракту.

Наказом командира Військової частини А2117 (по стройовій частині) від 13.09.2019 №188 позивач з 14.09.2019 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до Дубенського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Рівненської області (а.с.10).

Відповідно до довідки Військової частини-польова пошта В0577 від 07.02.2017 №58 ОСОБА_1 дійсно в період з 21.10.2016 до окремого розпорядження безпосередньо бере участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції Донецької та Луганської областей (а.с.9).

06.11.2019 позивач звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби (а.с.11).

Листом від 19.11.2019 за №1046 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки з огляду на те, що на час прийняття наказу про його виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 14.09.2019 військовою частиною А2117 були проведені всі необхідні розрахунки при звільненні відповідно до наказу від 13.09.2019 №188. Окрім того, вказано, що позивач не подавав рапорт на виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, терміном 14 календарних днів (а.с.12).

За таких обставин, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з приписами ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

16.05.2019 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановлено рішення у зразковій справі № 620/4218/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Зобов`язано Військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишено без змін.

Рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений п.17-18 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Також вказаним рішенням визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права.

Тому, на переконання суду, за ознаками типової справи, які наведені у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019, за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі, слід враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеному рішенні, які полягають у наступному.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ч.1 ст.12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п.8 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.16-2 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки".

Таким чином, на час звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути прийняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву, про те, що позивач не звертався з рапортом про виплату йому компенсації за невикористану додаткову відпустку, а отже не має на неї права, оскільки право позивача щодо отримання грошової компенсації є абсолютним та не може бути обмежено. Таке нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є обов`язком відповідача.

Разом з тим, суд враховує, що право на додаткову пільгу, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ позивач набув з моменту набуття статусу учасника бойових дій.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач саме в 2017 році отримав статус та посвідчення учасника бойових дій НОМЕР_1 від 05.10.2017. При цьому, довідка від 07.02.2017 №58 про безпосередню участь ОСОБА_1 в антитерористичній операції, на яку посилається позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, є лише підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ за період з 2017 по 2019 роки, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними відповідних дій відповідача, а також зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за вказаний період підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що статус учасника бойових дій позивач набув у 2017, а не у 2016 році, а також на те, що відповідач не довів правомірність своїх дій щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік, то адміністративний позов слід задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А 2117 (с.Привільне, Дубенський район, Рівненська область, 35622, код ЄДРПОУ 24974161) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А2117 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину А2117 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 14.09.2019.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 24 лютого 2020 року.

Суддя Борискін С.А.