Рішення № 87765619, 18.02.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 лютого 2020 року м. Ужгород№ 260/1818/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Закарпатській області), якою просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу начальника Ужгородського управління Головного управління ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.11.2019 року №Ф-26492-17.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 2003 року позивач займався підприємницькою діяльністю та був зареєстрованим фізичною особою-підприємцем. Проте, у подальшому (в 2011 році) він припинив свою підприємницьку діяльність, про що подав відповідну заяву державному реєстратору (однак примірник заяви у позивача не зберігся). З дня припинення позивачем підприємницької діяльності він не подавав податкової та іншої звітності. Разом з тим, з 2002 року по теперішній час позивач постійно та безперервно працює директором ТОВ «Євро-парк», яке сплачує за нього, як за найманого працівника, всі встановлені законодавством податки та збори, у тому числі і єдиний соціальний внесок.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, а також додаткові письмові пояснення. У вказаних документах зазначає, що позивач перебував у статусі фізичної особи-підприємця, а відтак, незалежно від отримання них доходу, повинен сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Доказів припинення підприємницької діяльності позивач не надав. Зазначає, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками(застрахованими особами), не звільняються від сплати єдиного соціального внеску за себе. Заявляє, що надана позивачем довідка форми ОК-7 не є належним доказом сплати ЄСВ за позивача, оскільки не містить розміру сплаченого страхового внеску. Також представник відповідача вважає, що квитанція до прибуткового касового ордера не може бути видана самозайнятою особою, яка проводить незалежну професійну діяльність.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак 18.02.2020 року подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, проте подав заяву про розгляд справи без його участі.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

З 2003 року ОСОБА_1 займався підприємницькою діяльністю і був зареєстрованим фізичною особою-підприємцем, що сторони спору не заперечують.

04 листопада 2019 року начальником Ужгородського управління ГУ ДПС у Закарпатській області винесено вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) №Ф-26492/17 в розмірі 26534,29 грн.

Обставини щодо фактичного припинення ним діяльності і подання заяви про це не підлягають з`ясуванню у даній справі, оскільки не мають жодного правового значення.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що позивач безперервно перебував у ньому в якості господарюючого суб`єкта.

Тому, для правильного вирішення спору у даній справі слід встановити факт отримання ОСОБА_1 доходу в статусі підприємця та сплати ним за відповідний період єдиного соціального внеску.

Пунктом 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст.2 Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим п.1 ч.1 ст.4 Закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд звертає увагу на тому, що п.4 ч.1 ст.4 Закону з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого п.1 та п.3 ч.1 ст.7 Закону (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З цього приводу Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19 та від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм вищевказаного Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції констатує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач за період 2017-2019 роки здійснював господарську діяльність і отримував дохід від цього. Тобто, пояснення позивача з цього приводу відповідачем не спростовано.

Разом з тим, ОСОБА_1 надано до позовної заяви докази його перебування у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Парк» на посаді директора цього Товариства з 2002 року по теперішній час.

З наявної у матеріалах справи довідки форми ОК-7 слідує, що назване Товариству сплачує за ОСОБА_1 єдиний внесок, про що проставлено відмітку «Так».

Пунктом 6 розділу 5 Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року №10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 року №8-1), встановлено, що інформація з Реєстру застрахованих осіб формується та надається за такими формами: індивідуальні відомості про застраховану особу - згідно з додатками 3 - 5 до цього Положення (у тому числі за формою ОК-7).

За приписами п.9 цього ж розділу Положення страхувальникам надається інформація із Реєстру застрахованих осіб про застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з цими страхувальниками, за період перебування особи у трудових відносинах із страхувальником, а також відомості про страховий стаж цих застрахованих осіб, необхідні для призначення соціальних виплат.

На підставі викладеного суд відхиляє доводи представника відповідача про неналежність наявної у матеріалах справи довідки форми ОК-7 та визнає останню належним доказом, оскільки її видача прямо передбачена приписами законодавства.

Наявність у цій довідці відмітки «Так» за кожен місяць, починаючи з 2011 року по грудень 2019 року включно, беззаперечно свідчить про врахування ОСОБА_1 страхового стажу за цей період часу на посаді керівника ТОВ «Євро-Парк».

Тому суд визнає, що вказаним Товариством було сплачено за ОСОБА_1 страхових внесок за відповідний проміжок часу, а доводи представника відповідача про відсутність у довідці даних щодо розміру страхових платежів є лише можливими припущеннями щодо неповної сплати ЄСВ, які недоведені суб`єктом владних повноважень у вставлений процесуальним законом спосіб.

Натомість, факт порушення ТОВ «Євро-Парк» вимог законодавства щодо сплати всіх обов`язкових платежів за застраховану особу, не повинен і не може мати негативних наслідків для самої застрахованої особи, а відповідальність за таке порушення повинне нести саме Товариство.

З урахуванням наведеного, суд визнає, що ОСОБА_1 , як господарюючий суб`єкт, який фактично не здійснював таку діяльність і не отримував від неї доходу, не повинен був сплачувати страхові платежі (ЄСВ), оскільки за період 2017-2019 роки такі платежі були сплачені за нього роботодавцем - ТОВ «Євро-Парк».

Відтак, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим позов слід задовольнити.

Разом з тим, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 8000,00 грн.

Представник відповідача у письмових поясненнях та клопотанні про зменшення розміру витрат на правничу допомогу вважав такі витрати необґрунтованими.

Згідно зі ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає що між ОСОБА_1 та адвокатом Розманом Сергієм Юрійовичем укладено договір від 10.12.2019 року про надання правничої допомоги. Вартість правничої допомоги за Договором визначена 8000,00 грн.

До позовної заяви наданий опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за укладеним договором від 10.12.2019 року про надання правничої допомоги, а саме: вивчення даних клієнтом документів - 1 год. (1500,00 грн.); перегляд законодавчої бази, пошук і вивчення судової практики 1 год. (1000,00 грн.); надання консультації клієнту 1 год. (1000,00 грн.); підготовка позовних матеріалів - 3 год. (4500,00 грн.).

Окрім того, в матеріалах наявна квитанція до прибуткового касового ордера №20 від 11.12.2019 року на суму 8000,00 грн.

З аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа № 810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд зазначає, що при визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі «East/West Allianse Limited» суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що вартість послуг правового характеру у розмірі 8000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Крім того, представник позивача - адвокат Розман С.Ю. згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є також фізичною особою-підприємцем, який згідно з КВЕД здійснює діяльність у сфері права.

З урахуванням цьому, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо неналежності квитанції до прибуткового касового ордеру від 11.12.2019 року №20, оскільки така відповідає вимогам законодавства та підтверджує факт отримання коштів від позивача належним суб`єктом.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 43143065) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу начальника Ужгородського управління Головного управління ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.11.2019 року №Ф-26492-17.

Стягнути з Головного управління ДПС у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 43143065) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) грн. судового збору та 8000,00 (вісім тисяч гривень 00 коп.) грн. витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24 лютого 2020 року.

СуддяЯ. М. Калинич