Рішення № 87760626, 18.02.2020, Бериславський районний суд Херсонської області

Справа №647/3372/19

Провадження № 2/647/97/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2020 року Бериславський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Волошина Р.Р.,

за участю секретаря Татаровської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Бериславі в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Херсонобленерго» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Херсонобленерго» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона працювала у AT «Херсонобленерго» (Бериславськйй РЕЗ і ЕМ) з 18.01.2010 року. Згідно наказу № 596-к від 23.04.2010 року позивач була переведена на посаду інженера підприємства. В зв`язку із проведенням службового розслідування щодо протиправних дій працівників Новокаховського МВКО, наказом від 20.11.2019 року позивача було відсторонено від виконання функціональних обов`язків. Службове розслідування проводилось до 06.12.2019 року. Під час проведення службового розслідування, позивача повідомили, що працювати їй не дадуть можливості, тому вона змушена була написати заяву про звільнення з 25.11.2019 року. Разом з тим, з 25.11.2019 року позивач перебувала на лікарняному до 04.12.2019 року.

25.11.2019 року, оскільки позивач була відсторонена від здійснення обов`язків, електронною поштою, через загальний документообіг підприємства вона подала до відповідача заяву, якою не погодилась із звільненням за угодою сторін. Електронне повідомлення на ім`я начальника відділу кадрів ОСОБА_2 було зафіксовано у загальному документообігу підприємства, про що свідчить роздруківка.

Листом №22/26-214 від 02.12.2019 року ОСОБА_1 повідомлено, що її звільнено з роботи 25.11.2019 року на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін та запропоновано явитись до підприємства для отримання трудової книжки.

Вважає, що її було звільнено із порушенням законодавства, без її згоди та під час перебування на лікарняному з 25.11.2019 року по 04.12.2019 року.

Вважає своє звільнення з посади незаконним, оскільки всупереч вимогам КЗпП України з її боку волевиявлення щодо розірвання трудового договору за угодою сторін було відсутнє.

В зв`язку з викладеним, з урахуванням заяви про уточнення, просила суд: 1) поновити ОСОБА_1 на посаді інженера групи пофідерного аналізу Новокаховського МВКО акціонерного товариства «Херсонобленерго»; 2) стягнути з акціонерного товариства «Херсонобленерго» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення, тобто з 25 листопада 2019 року по дату винесення рішення; 3) стягнути з акціонерного товариства «Херсонобленерго» на її користь витрати на правову допомогу у сумі 12612 гривень; 4) допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за 1 місяць; 5) судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 19 грудня 2020 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні позивач та її представник наполягали на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві. Додатково про обставини звільнення позивач пояснила, що дійсно вона 21.11.2019 року написала заяву про її звільнення за угодою сторін з 25.11.2019 року.Таку заяву вона написала під тиском, оскільки на роботі їй повідомили, що не дозволять працювати. Разом з тим, уже 25.11.2019 року вона написала заяву у якій просила її заяву про звільнення вважати недійсною, зі свого робочого місця в системі документообігу вона відправила відскановану копію цієї заяви начальнику відділу кадрів, а оригінал заяви відправила у цей же день поштою на адресу підприємства. Зазначила, що вона не бажала звільнення за угодою сторін навіть у день написання заяви про таке звільнення.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, пояснив, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає. Надав відзив, який зводиться до наступного:

ОСОБА_1 працювала у AT “Херсонобленерго” з 18.01.2010 р. і перед звільненням обіймала посаду інженера групи пофідерного аналізу Новокаховського МВКО. На підставі заяви ОСОБА_1 від 21.11.2019 р. і згідно наказу від 25.11.2019 р. №1532-к позивача було звільнено за угодою сторін з 25.11.2019 р. У своєму позові ОСОБА_1 зазначає, що нею було подано заяву про відкликання її заяви про звільнення за угодою сторін, а також повідомлено відповідача про знаходження її на лікарняному, а відтак, позивач вважає, що відповідач звільнив її незаконно. Разом з тим, AT “Херсонобленерго” вважає таку позицію ОСОБА_1 хибною і необґрунтованою, виходячи з наступного.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства,у станови, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 41, 43, 43-1 КЗпП України, і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт статті 36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника уповноваженого ним органу і працівника.

Заява позивача про її звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України була погоджена завізована керівником, а саме виконуючим обов`язки начальника Новокаховського МВКО Блажком М.О., а також наказ про її звільнення було підписано головою правління AT «Херсонобленерго» Тобто домовленість про звільнення за угодою сторін була досягнута, а анулювання домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого органу і працівника, однак такої зголи відповідач не надав.

Положеннями КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбач обов`язок прийняти відкликання працівником своєї заяви про звільнення, якщо була досягнута домовленість про звільнення за угодою сторін. I

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 1992 р "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що при домовленості і працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Твердження позивача про те, що відповідач не мав права звільняти її у період тимчасовій непрацездатності є необґрунтованим, оскільки чинним законодавством не заборонено таке звільнення. Так, за змістом частини 3 статті 40 КЗпП України у період тимчасової непрацездатності не допускається звільнення працівника лише з ініціативи власника (з винятком повної ліквідації підприємства), а не за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

На підтвердження надіслання на адресу начальника відділу кадрів електронної повідомлення про відкликання заяви про звільнення і повідомлення про знаходження лікарняному, позивачем надано до суду роздруківку фіксування такого відправлення. Разом з тим, перевіркою встановлено, що за 25.11.2019 року таке електронне відправлення автоматизованій системі електронного документообігу AT “Херсонобленерго” відсутнє. Крім того, відповідно до наказу голови правління АХ “Херсонобленерго” від 20.11.2019 р. № 999 “Про відсторонення від виконання функціональних обов`язків працівників Новокаховського МВКО” позивача було відсторонено від виконання функціональних обов`язків, отже, позивач не мала можливість відправити електронне повідомлення 25.11.2019 р.

Крім цього, з роздруківки, яка надана позивачем у якості доказу надіслання повідомленням не можливо ідентифікувати це електронне відправлення, а саме: не можливо розібрати номер і дату документу, відсутні відомості щодо адресату, стану документу (відправлено/не відправлено адресатові) та інші відомості. Отже, цю роздруківку не можна вважати належним доказом надіслання заяви.

Також відповідач зазначив, що тиску або будь-якого іншого примушення на позивача щодо її звільнення не здійснювалось, а матеріали справи не містять доказів здійснення на позивача тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення за угодою сторін.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ ЕК «Херсонобленерго». Так, 18.01.2010 року була прийнята на посаду контролера енергонагляду 2 групи на умовах строкового трудового договору, 26 квітня 2010 року переведена на посаду інженера, підстава - наказ №596-к від 23.04.2010 року (а.с 5).

Наказом №1532-к від 25.11.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади інженера групи пофідерного аналізу Новокаховського МВКО акціонерного товариства «Херсонобленерго» з 25.11.2019 року за п.1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін (а.с. 56).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 43-1 КЗпП України, і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 року у справі за №6-1269ц16 «…Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін».

В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_1 від 21.11.2019 року, згідно якої остання просила звільнити її з роботи з 25.11.2019 року за угодою сторін (а.с. 46).

Також, з копії роздруківки сторінки користувача ОСОБА_1 у системі загального документообігу підприємства EnergyNet, яка діє в ПАТ «ЕК«Херсонобленерго» з 04.12.2014 року (а.с.12) вбачається, що 25.11.2019 року о 08 год. 45 хв. ОСОБА_1 подала до відповідача на ім`я начальника відділу кадрів Сорокіна В.О. відскановану копію заяви, якою не погодилась із звільненням за угодою сторін та повідомила про те, що просить свою заяву щодо звільнення вважати недійсною (а.с. 9, 75).

Оригінал зазначеної заяви ОСОБА_1 надіслала поштою на адресу підприємства 25.11.2019 року о 12 год. 31 хв. (а.с. 76,77), АТ «Херсонобленерго» отримало її 02.12.2019 року, про що свідчить відмітка про отримання (а.с. 47).

Отже, судом встановлено, що волевиявлення ОСОБА_1 на припинення трудового договору на момент винесення наказу АТ «Херсонобленерго» про звільнення її з роботи 25.11.2019 року не було. Домовленості сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою не існувало. Свою заяву від 21.11.2019 року, згідно якої просила звільнити її з роботи з 25.11.2019 року за угодою сторін, ОСОБА_1 відкликала (анулювала) заявою від 25.11.2019 року.

На момент видачі відповідачем наказу про звільнення акціонерному товариству «Херсонобленерго» було відомо про відсутність волевиявлення позивача на припинення трудового договору, оскільки заява від 25.11.2019 року була надіслана за допомогою системи загального документообігу підприємства на початку робочого дня о 08 год. 45 хв.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що за таких обставин не можна вважати, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП України, оскільки не було домовленості сторін про таку підставу припинення трудового договору, відповідно в цьому випадку звільнення фактично здійснено з ініціативи роботодавця.

Разом з цим, відповідно до ст. 40 КЗпП України звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності забороняється.

Судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 з роботи було здійснено акціонерним товариством «Херсонобленерго» в період тимчасової непрацездатності позивача, яка тривала з 25.11.2019 року по 04.12.2019 року, що підтверджується листками тимчасової непрацездатності від 05.12.2019 року (а.с. 8).

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач звільнив ОСОБА_1 з роботи без законної на те підстави, тому позовні вимоги позивача у частині поновлення її на посаді інженера групи пофідерного аналізу Новокаховського МВКО акціонерного товариства «Херсонобленерго» підлягають задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У зв`язку із визнанням незаконним звільнення ОСОБА_1 , на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 листопада 2019 року по день ухвалення судом рішення – 18 лютого 2020 року.

В пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Згідно довідки №10 від 16.01.2020 року за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року ОСОБА_1 , нараховано 110768,58 гривень (а.с. 61).

Кількість робочих днів за зазначений період складає 244 дні, відповідно щоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 110768,5:244=453,96 гривень.

Період вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 25 листопада 2019 року по 18 лютого 2020 року складає 59 робочих днів. Отже сума заробітної плати за час вимушеного прогулу складає 26783 гривні 64 копійки (453,96 гривень х 59 днів).

Дана сума підлягає стягненню з відповідача.

Зазначені у відзиві доводи відповідача не дають суду підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки судом встановлено: 1) відсутність у працівника згоди на припинення трудового договору за угодою сторін на час звільнення; 2) письмова згода від 21.11.2019 року була анульована заявою від 25.11.2019 року.

Щодо стягнення суми витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 3, 4 статті 137 ЦПК України, передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

10 лютого 2020 року позивач подавала до суду уточнену позовну заявою, в якій просила суд стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 12612 гривень.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 подала суду: розрахунок суми судових витрат (договір про надання правничої (правової) допомоги (а.с. 72).

Аналізуючи надані позивачем до суду докази, підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, судом не вбачається належного підтвердження, визначення фактичного обсягу наданих адвокатом послуг з правової допомоги (актів наданих послуг, актів виконаних робіт та ін.), обґрунтованого детального опису стосовно виконаних робіт та їх вартості, що сплачена. Також відсутні належні документи, що свідчать про оплату гонорару пов`язаного з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншій банківський документ, касові чеки та ін..).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесення витрат на правничу допомогу, таким чином відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача її судових витрат.

Згідно з положень ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 від сплати судового збору звільнена на підставі п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд доходить до висновку про те, що судові витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду слід стягнути з відповідача на користь держави, в розмірі 1536 гривень 80 копійок.

Керуючись ст.ст. 81,141,259,263-265,268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Херсонобленерго» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади інженера групи пофідерного аналізу Новокаховського МВКО акціонерного товариства «Херсонобленерго» на підставі наказу №1532-к від 25.11.2019 року за п.1 ст.36 КЗпПУ за угодою сторін.

Поновити ОСОБА_1 на посаді інженера групи пофідерного аналізу Новокаховського МВКО акціонерного товариства «Херсонобленерго».

Стягнути з акціонерного товариства «Херсонобленерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення, тобто з 25 листопада 2019 року по 18 лютого 2020 року включно у розмірі 26783 гривні 64 копійки, яка визначена без відрахування податків та обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Стягнути з акціонерного товариства «Херсонобленерго» на користь держави Україна судові витрати у розмірі 1536 гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга, із врахуванням п. 15.5 розділу ХIIІ «Перехідні положення» ЦПК України, до Херсонського апеляційного суду через Бериславський районний суд Херсонської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 21.02.2020 року.

Суддя Р.Р.Волошин