Рішення № 87758153, 20.02.2020, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/6992/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«07» лютого 2020 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі:

головуючої – судді ЛУЦІВ-ШУМСЬКОЇ Н.Л.

секретар БАЛКОВИЙ Н.Д.

за участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , ІНПП НОМЕР_1 ), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_7 ( АДРЕСА_2 ), про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в :

30.08.2018 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя. Мотивує свої вимоги тим, що з 06.09.2002 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 22.09.2017р. шлюб між подружжям розірвано. За час проживання в шлюбі ними набуто спільне майно: за спільні кошти подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_3 , яка оформлена на відповідача. Крім цього, відповідачем на підставі Договорів №060/9 та №60/9 від 10.04.2012р. придбано 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 . Також за час шлюбу на спільні кошти було придбано гараж 33-б в гаражному кооперативі «Конвейєр» за адресою АДРЕСА_5 .

Просить поділити вищевказане майно та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , на 1/4 квартири АДРЕСА_4 та на 1/2 частину гаража № НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Конвейєр» за адресою м.Львів, вул.Шевченка, 367.

Провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження ухвалою від 31.08.2018 року.

В ході розгляду справи позивачка подала уточнення позовних вимог в частині визнання права власності на 1/4 квартири АДРЕСА_4 . Вказує, що на даний час ця квартира не прийнята в експлуатацію і не проведена її державна реєстрація, а тому є об`єктом незавершеного будівництва. У зв`язку з цим просить суд визнати за нею право на 1/4 частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва.

15.01.2019 року відповідач по справі подав відзив на позов. У цьому відзиві зазначив, що у 2002 р. ОСОБА_8 , батько відповідача, з метою покращення житлових умов вступив у члени ЖБК №261 на отримання 2-х кімнатної квартири в кооперативному будинку на АДРЕСА_6 , що підтверджується протоколом зборів членів ЖБК №261 № 27 від 29.11.2002 року. Пайові внески на будівництво квартири АДРЕСА_3 в ЖБК №261 були повністю сплачені ОСОБА_8 , що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів за 2003-2005 роки. Станом на 11.05.2006р. пайові внески за будівництво квартири були повністю сплачені.

11.05.2006р. за заявою ОСОБА_8 , його разом із сім`єю було виключено із членів ЖБК №261. У той же час, а саме 11.05.2006р. ОСОБА_6 разом із сім`єю було прийнято у члени ЖБК №261, що підтверджуються протоколом № 48 зборів членів ЖБК №261 від 11.05.2006 р. Відтак, сплативши пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_3 , батько відповідача - ОСОБА_8 фактично став власником квартири.

Пайові внески на оплату повної вартості квартири АДРЕСА_3 у ЖБК №261 ОСОБА_8 залишив своєму синові - ОСОБА_6 . На підставі цього 17.06.2008р. відповідач оформив право власності на квартиру АДРЕСА_3 у ЖБК №261 в цілому, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на квартиру серії НОМЕР_3 №780955.

ОСОБА_9 та ОСОБА_6 коштів для сплати пайових внесків за квартиру не мали і таких не сплачували, оскілки на час вступу в ЖБК ці внески були повністю сплачені ОСОБА_8 . Тому твердження позивачки про те, що квартира набута під час шлюбу за спільні кошти подружжя не відповідає дійсності.

Відповідач також зазначає, що гараж № НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Конвейєр» за адресою: АДРЕСА_5 було збудовано у 1999 році. Пайовий внесок на будівництво гаражу повністю внесено у 1999 році до укладенні шлюбу. Відповідач зміг оформити право власності на гараж № НОМЕР_2 лише 26.07.2006р., оскільки на момент будівництва гаражу правовий статус відведеної земельної ділянки кооперативу не було визначено. Тому твердження позивачки про придбання гаражу за спільні кошти подружжя також не відповідає дійсності.

Щодо права власності позивачки на 1/4 частки квартири АДРЕСА_4 , то така є об`єктом незавершеного будівництва, оскільки станом на день подання позову не здана в експлуатацію, право власності на квартиру не може бути оформлене.

На підставі наведеного, просить у позові відмовити.

У відповіді на відзив від 12.02.2019р. позивачка, не погодившись із доводами відповідача, вважає все вищенаведене майно спільною сумісною власністю подружжя, оскільки воно набуто під час шлюбу. Зазначає, що прийняття ОСОБА_6 та ОСОБА_5 11.05.2006 ІНФОРМАЦІЯ_2 . у члени кооперативу у зв`язку з передачею ОСОБА_8 їм паю дає підстави для висновку, що квартира АДРЕСА_3 є спільним сумісним майном подружжя. Також зазначає, що відповідачем не надано доказів сплати паю за гаражний бокс до укладення шлюбу, а надана довідка гаражного кооперативу «Конвейєр» не містить інформації ким сплачено пай і є суперечливою.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач наголосив, що підстав визнавати майно спільною сумісною власністю подружжя немає. Під час перебування у шлюбі з позивачкою сплачував у ЖБК №261 членські, а не пайові внески. Крім цього, вказав, що гараж № НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Конвейєр» за адресою: АДРЕСА_5 є його особистою приватною власністю, оскільки пайові внески за гараж сплачені ним в листопаді 1999р. Квартира АДРЕСА_4 станом на лютий 2019р. не була передана у володіння і користування та відповідно право власності на квартиру не може бути оформлене.

Ухвалою суду до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_7 .

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в поданих до суду заявах по суті справи. Просять задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач та його представник в ході судового розгляду підтримали доводи, викладені у відзиві на позов та запереченнях.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_7 позовні вимоги заперечила в повному обсязі, підтвердила обставини, наведені відповідачем по справі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких мотивів.

Правилами ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.5 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною першою ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.09.2002р.

У шлюбі у них народилося двоє дітей ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 22.09.2017р. шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на квартиру від 17.06.2008р., виданого відділом приватизації Шевченківського району м.Львова, зареєстрованого 03.07.2008р., ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_3 .

Встановлено, що ця квартира знаходиться в будинку ЖБК №261. Членом ЖБК №261 був ОСОБА_8 , батько відповідача. До складу його сім`ї входили дружина та син ( мати і брат відповідача).

ОСОБА_8 повністю сплатив пайові внески на будівництво квартири АДРЕСА_3 впродовж 2003- 2005 років, що стверджується наданими суду і долученими до справи копіями квитанцій до прибуткового касового ордера, виданими ЖБК №261 на ім`я ОСОБА_8 .

Згідно копії довідки ЖБК №261 за №150 від 10.03.2006р. підтверджено, що ОСОБА_8 заборгованості по сплаті пайових внесків на будівництво квартири не мав.

Згідно копії довідки ЖБК №261 за №05 від 10.01.2019р. станом на 11.05.2019р. ОСОБА_8 повністю сплатив пайові внески на будівництво квартири АДРЕСА_3 .

Правовий режим майна визначається матеріальним законом, який діяв на момент його придбання.

За ст.15 Закону України «Про власність», що діяв до 20.06.2007р., член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди не заборонені законом.

Отже, повністю сплативши пайові внески, ОСОБА_8 набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 .

11.05.2006р. за заявою ОСОБА_8 , його разом із сім`єю три особи було виключено із членів ЖБК №261, сина ОСОБА_6 включено у члени ЖБК №261 зі складом сім`ї дві особи – він та дружина. Це підтверджуються протоколом № 48 зборів членів ЖБК №261 від 11.05.2006р.

Після включення у члени ЖБК №261 жодних пайових внесків за квартиру ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не сплачували. ОСОБА_6 , як член ЖБК, проводив лише оплату членських внесків.

Тому підстав для висновку про те, що у набуття квартири АДРЕСА_3 вкладалися спільні кошти подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 і ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя немає.

Такий висновок повністю відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 07.12.2016р. у справі №6-1568цс16 про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками:1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Пайові внески на оплату повної вартості квартири АДРЕСА_3 у ЖБК №261 ОСОБА_8 залишив своєму синові - ОСОБА_6 , у зв`язку з чим той і був включений у члени кооперативу.

17.06.2008р. ОСОБА_6 оформив право власності на квартиру АДРЕСА_3 в цілому, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру серії НОМЕР_4 , виданим відділом приватизації Шевченківського району м.Львова, зареєстрованим 03.07.2008р.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 24.01.2020р. у справі № 910/10987/18 звернув у вагу на те, що в ідповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі N 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі N 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі N 916/675/15.

Таким чином, оформлення та реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_3 , здійснена під час перебування ОСОБА_6 у шлюбі з ОСОБА_5 не свідчить про те, що ця квартира набута ним у шлюбі за рахунок спільних коштів подружжя.

Суд дійшов висновку, що вказана квартира не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_12 та поділу між ними не підлягає.

Аналогічних висновків суд дійшов і щодо вимог ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на 1/2 частину гаражу № НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Конвейєр» за адресою м АДРЕСА_5 367.

Відповідно до довідки з гаражного кооперативу «Конвейєр» за №4 від 22.02.2006р., копія якої є в матеріалах справи, ОСОБА_6 є членом цього кооперативу і йому належить гаражний бокс № НОМЕР_2 . Пайовий внесок на будівництво гаражу був повністю сплачений ОСОБА_6 в листопаді 1999р. Ця обставина підтверджується і довідкою гаражного кооперативу «Конвейєр» за №27 від 17.12.2018р.

Отже, повністю сплативши у листопаді 1999р. за свої кошти пайовий внесок за гаражний бокс, ОСОБА_6 у листопаді 1999р. набув право особистої приватної власності на цей гаражний бокс № НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Конвейєр» за адресою: м. АДРЕСА_6 , вул АДРЕСА_5 . АДРЕСА_5 367.

Та обставина, що Свідоцтво про право власності на гараж Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради було видано ОСОБА_6 лише 26.07.2006р. і зареєстровано 28.08.2006р. в період перебування у шлюбі з ОСОБА_5 не є підставою вважати це майно спільною сумісною власністю подружжя.

Щодо вимоги позивачки про визнання за нею права власності на 1/4 частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва квартири АДРЕСА_4 , суд вважає її обґрунтованою, такою, що підлягає задоволенню.

Встановлено, що 10.04.2012р. між ПрАТ «Ірокс» та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , матір`ю відповідача, укладено Договір №060/9 підряду будівництва об`єкта незавершеного будівництва та Договір 60/9 від 10.04.2012р., відповідно до яких ОСОБА_6 , ОСОБА_7 оплатили вартість будівельно-монтажних робіт, необхідних для завершення будівництва квартири АДРЕСА_7 (після проведення інвентаризації №320) за адресою АДРЕСА_8 .

Згідно листа ПрАТ «Ірокс» від 09.07.2018р. за №415 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 по вищевказаних договорах сплатили грошові кошти в сумі 338 638,41грн.

Частинами 2 і 3 статті 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

На час розгляду справи в суді встановлено, що квартира АДРЕСА_7 проведення інвентаризації АДРЕСА_4 є об`єктом незавершеного будівництва.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 07.09.2017р. у справі № 6-47цс16 зробив правовий висновок, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Оскільки договір підряду ОСОБА_6 і ОСОБА_7 укладали 10.04.2012р. під час перебування ОСОБА_6 у шлюбі і кошти на оплату будівництва квартири вносилися замовниками ОСОБА_6 і ОСОБА_7 відповідно до Додатків до Договорів №060/9 та 60/9 від 10.04.2012р. в період 2012-2014 років, суд вважає обґрунтованою вимогу позивачки про визнання за нею права власності на частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва квартири АДРЕСА_4 . Виходячи з рівності часток замовників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , за позивачкою ОСОБА_5 № слід визнати право власності на 1/4 частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва квартири АДРЕСА_4 .

Враховуючи те, що позивачкою при зверненні в суд не було сплачено судовий збір, поділити судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд робить висновок, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) право власності на 1/4 частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва квартири АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , ІНПП НОМЕР_1 )право власності на 1/4 частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва квартири АДРЕСА_4 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 та 1/2 частину гаража АДРЕСА_9 НОМЕР_5 б в гаражному кооперативі «Конвеєр» за адресою АДРЕСА_8 , вул.. АДРЕСА_8 367 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , ІНПП НОМЕР_1 ) в доход держави 840,80грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) в доход держави 1681,60грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.02.2020р.

Суддя Н. Л. Луців-Шумська