Рішення № 87753586, 20.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2020 року м. Київ № 826/17908/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києвіпро представники сторін:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії позивача - Петров Г.В.; відповідача - не з`явився, ВСТАНОВИВ:

31.10.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В якості підстав позову позивач зазначив, що бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії протиправна та така, що суперечить законодавству. Зокрема, позивач зазначає, що згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_5 від 01.02.2013 позивач є отримувачем пенсії; пенсійна справа позивача перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві; з моменту початку АТО до 01.12.2017 позивач знаходився на обліку в Пенсійному фонді м. Костянтинівка Донецької області. З грудня 2017 року по сімейним обставинам позивач змушений був переїхати до м. Київ, де і перебуває на обліку з 01.12.2017, що також підтверджується Головним управлінням Пенсійного фонду України у його відповіді від 02.10.2018 № 85881/02/Ф-7255; 18.09.2018 позивачем було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву, на яку отримано відповідь від 02.10.2018 № 85881/02/Ф7255, у якій вказано, що здійснити виплату пенсії за минулий період не має можливості; відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено право територіального органу ПФУ своїм рішенням припиняти виплату пенсії у випадках: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом; зазначений перелік підстав припинення виплати пенсії є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом; однак, жодна із визначених підстав для припинення виплати пенсії не мала місця; відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати; відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; отже, обґрунтовуючи невиплату пенсії позивачу посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335, відповідач фактично змінює умови реалізації права на отримання пенсії та тим самим виходить за межі своїх повноважень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

08.11.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17908/18 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 18.12.2018.

07.12.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком; питання призначення та виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам регулюються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постановою КМУ «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637; відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру; відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону; відповідно до п. 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування; згідно електронної бази особових рахунків в жовтні 2018 року ОСОБА_1 розпочата виплата пенсії через ПАТ «Державний ощадний банк України»; борг за минулий період (з грудня 2017 року та борг з дати звернення, тобто з травня 2018 року) обліковується окремо та буде виплачуватися в окремому порядку; відповідно до постанови КМУ від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365» орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи; суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України; натомість, на теперішній час зазначений Порядок знаходиться в стадії затвердження, тому здійснити виплату пенсії за минулий період не має можливості.

18.12.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2019.

19.02.2019 у зв`язку з технічними причинами розгляд справи відкладено на 04.03.2019.

04.03.2019 Окружним адміністративним судом м. Києва оголошено перерву у справі до 09.04.2019.

09.04.2019 у зв`язку з призначенням тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів, а саме судді Окружного адміністративного суду м. Києва Пащенка К.С., судове засідання перенесено на 22.04.2019.

22.04.2019 у зв`язку з перебування головуючого судді на лікарняному розгляд справи відкладено на 11.06.2019.

11.06.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

11.06.2019 Окружним адміністративним судом м. Києва, зважаючи на клопотання представника позивача, у відповідності до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується даними її паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , копія якого є в матеріалах справи.

Позивач постійно проживала у м. Донецьк Донецької обл. і у зв`язку з проведенням антитерористичної операції у населеному пункті місця її проживання змушена була переміститися до м. Київ. Довідка № НОМЕР_3 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка підтверджує факт такого переміщення, видана на ім`я позивача 21.05.2018.

18.09.2018 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про виплату заборгованості з пенсії за період з 01.12.2017 до дати звернення.

02.10.2018 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надало позиву відповідь № 85881/02/Ф-7255, у якій зазначено, що згідно електронної бази особових рахунків у жовтні 2018 року позивач отримає пенсію за віком в розмірі 4 315,82 грн., борг за минулий період (з грудня 2017 року та борг з дати звернення, тобто з травня 2018 року в сумі - 21 579,10 грн.) обліковується окремо та буде виплачуватися в окремому Порядку. На теперішній час зазначений Порядок знаходиться в стадії затвердження, тому здійснити виплату пенсії за минулий період не має можливості.

Не погоджуючись із зазначеним підходом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про не виплату позивачу заборгованості з пенсії, останній звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; обов`язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов`язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

З аналізу вищенаведених норм можна прийти до висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Як було встановлено судом вище, ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу, вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 у справі № 826/12123/16 визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Станом на час судового розгляду справи постанова суду від 29.06.2017 у справі № 826/12123/16 набрала законної сили на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018, відповідно до якої рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вказані рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 20.12.2018.

На момент подачі позивачем заяви до ГУ ПФУ в м. Києві (18.09.2018) вказане рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 у справі № 826/12123/16 вже набрало законної сили.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відтак, припинення виплати пенсії позивачу не відповідало статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позаяк виплати припинено не на підставі визначених вичерпних підстав, встановлених п. п. 1, 3, 4 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не відповідно до приписів іншого закону України як це встановлено п. 5 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Підставою для відмови у виплаті пенсії за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року в листі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 02.10.2018 № 85881/02/Ф-7255 зазначено необхідність прийняття окремого порядку, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін по постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

В цій частині суд акцентує увагу на тому, що конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічна позиція Викладена Верховним Судом у його рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

На думку суду, оскільки припинення пенсії відбулось незаконно (не з підстав, що встановлені ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування), позивач має право на отримання пенсії за період її невиплати з грудня 2017 року по жовтень 2018 року, натомість неприйняття Урядом України нормативно-правового акту не може бути підставою для обмеження права позивача в отриманні пенсії.

Підстави виплати пенсії за минулий час визначені ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

У цьому спорі суд керується правовою позицією Верховного Суду, викладеною в його рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018.

Оскільки відповідачем припинено виплату призначеної та нарахованої пенсії з грудня 2017 року по жовтень 2018 року без законних підстав, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати йому пенсії за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року та зобов`язання виплатити пенсію за цей період.

Щодо компенсації позивачу втрати частини доходів суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Як встановлено ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічного правового висновку дійшов і Верховний Суд України у своїй постанові від 18.11.2014 у справі № 21-518а14.

З огляду на те, що відповідачем неправомірно припинено виплату пенсії позивачу, та беручи до уваги практику Верховного Суду, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині нарахування компенсації втрати частини доходів по заборгованості з пенсії позивача, яка виникла за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, відмовляючи позивачу у виплаті нарахованої пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції № 30 від 29.10.2018 позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати (судовий збір) у розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368) виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ) заборгованість з пенсії за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко