Рішення № 87750036, 13.02.2020, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1734/17

номер провадження 2/695/48/20

13 лютого 2020 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря – Оніщенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Мобіліті», третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Доценко Інни Петрівни про захист прав споживача, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Порше Мобіліті», третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Доценко Інни Петрівни про захист прав споживача.

Свої вимоги, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач мотивує тим, що 19.11.2013 року між нею та ТОВ «Порше Мобіліті» був укладений споживчий кредитний договір №50010577, предметом якого були грошові кошти в сумі 168715.56 коп. з цільовим призначенням на придбання автомобіля.

Відповідно до основних умов кредиту вказані вище грошові кошти надавались відповідачем для придбання автомобіля VW Caddy GP Kombi 2013 року випуску, а отримані позивачем кошти є еквівалентом 20535.0 дол. США.

Позивач наполягає, що положення кредитного договору, які встановлюють еквівалент у доларах США, а також необхідність сплати платежів, направлених на повернення кредиту у сумах, що розраховуються шляхом застосування до еквівалентів платежів у доларах США суперечать положенням частини другої та четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», порушують її права, як споживача фінансових послуг, а тому такі положення кредитного договору підлягають визнанню недійсними.

Крім того, вважає, що умови кредитного договору є несправедливими, так як, всупереч принципу добросовісності, наслідком виконання цих умов є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача і передбачають зміни у витратах за договором, а саме зміни у розмірі щомісячних платежів, у порівнянні з датою укладення договору.

Так позивач зазначає, що за перші три місця укладення кредитного договору платежі складали 3592.10 грн. за грудень 2013 року, 3617.34 грн. за січень 2014 року, 3787.11 грн. за лютий 2014 року, а після різкого коливання курсу гривні по відношенню до долара США щомісячні платежі стали 6652,22 грн. за квітень 2016 року, 6460,86 грн. за травень 2016 року, 6445,43 грн. за червень 2017 року.

Тобто, розмір щомісячного платежу у гривні, який згідно з умовами кредитного договору, підлягає розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту щомісячного платежу у доларах США постійно зростає, що істотно збільшує сукупну вартість кредиту, тобто витрати за договором, що на думку позивача порушує її права та створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника.

З урахуванням викладеного позивач просить суд визнати кредитний договір від 19.11.2013 року недійсним у частині обов`язку позичальника здійснювати платежі на його виконання у сумі, розрахованою за відповідним обмінним курсом гривні, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до ст.. 1.3 Загальних умов кредитування, та визнати недійсними пункти 1.3, 1.3.1, 1.3.2 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору №50010577, укладеного 19.11.2013 року, та пункту 2.4 Загальних умов кредитування, які є додатками до вказаного договору в частині нарахування процентів за користування кредитом на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіка повернення кредиту.

Також позивач зазначає, що 09.11.2016 року нарядом патрульної поліції на підставі постанови про розшук майна боржника, в рамках виконання виконавчого провадження, яке відкрите на підставі виконавчого напису нотаріуса Київського міського нотаріального округу Доценко І.П., який вчинений 02.09.2016 року, у позивача був вилучений належний їй автомобіль VW Caddy GP Kombi 2013 року випуску.

Вказаний виконавчий напис позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки сума заборгованості, яка виникла у позивача перед відповідачем за договором кредиту, та яка зазначена у вказаному виконавчому написі не є безспірна, а в розпорядження нотаріуса детальний розрахунок нарахування щомісячних платежів не надавався, нотаріус отримав лише оборотну відомість за період дії договору, а тому визначити чи являються нарахування безспірними не міг, оскільки для цього необхідно було надати відомості щодо курсу , за яким має здійснюватись щомісячний розрахунок тіла кредиту та процентів.

За таких обставин позивач просить визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Доценко І.П. , вчинений 02.09.2016 року, таким, що не підлягає виконанню.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, позивач надала суду заяву, відповідно до якої розгляд справи просила проводити за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наподлягала повному обсязі. На попередніх судових засіданнях позивач та її представник на задоволенні позовних вимог наполягали та надали пояснення, аналогічні поясненням, які викладені у позовній заяві та у заяві про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, однак звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, яків зазначені у відзиві на позов.

Так відповідно до відзиву на позовну заяву, яка отримана судом 08.02.2018 року, представник відповідача наполягає, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а тому укладений вище договір та оспорювані позивачем умови договору не суперечать нормам чинного законодавства. При укладенні договору позивач вільно та свідомо погодився виконувати усі зазначені в ньому умови, а сторони взяли на себе взаємні права та обов`язки, які відповідач виконав повністю на відміну від позивача.

Щодо позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, який не підлягає до виконання то відповідач зазначив, що у зв`язку із систематичним невиконанням позивачем умов договору відповідач був змушений звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. При цьому відповідач дотримався усіх умов та правил вчинення таких дій, зокрема повідомив позивача про наявність заборгованості та вимогу про її погашення і лише після спливу встановленого строку на погашення заборгованості звернувся із відповідним поданням бо нотаріуса. Твердження позивача про відсутність безспірності заборгованості не відповідає дійсності, оскільки розмір заборгованості, який зазначений у виконавчому написі нотаріуса відповідає дійсній заборгованості відповідача.

Представник третьої особи по справі без самостійних вимог: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Доценко І.П., - ОСОБА_2 О.О. направила до суду заперечення проти позовних вимог позивача у яких зазначила, що у зв`язку з неналежним виконанням позивачем зобов`язань за договором, відповідачем на адресу позивача були направлені досудові вимоги, в яких зазначено розмір загальної заборгованості за договором, чим повідомлено позивача про порушення умов договору. Нотаріус перевіривши наявність нотаріально-посвідченого договору та таблиці розрахунку заборгованості, а також документи, які підтверджують надіслання та отримання позивачем розрахунку заборгованості вчинила виконавчий напис, що повністю відповідає нормам чинного законодавства, а доводи позивача є безпідставними, не ствердженими жодними доказами та задоволенню не підлягають. Окрім того представник третьої особи просила розгляд справи здійснювати за її відсутності та відсутності нотаріуса Доценко І.П..

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи.

Суд, вивчивши матеріали справи приходить до висновку, що позов не підлягає до повного задоволення.

При цьому суд виходить з наступних підстав.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту прав, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Згідно із ст. 1 та ст. 4 ЦК України при здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Дослідивши позовні вимоги позивача щодо визнання недійсними окремих умов кредитного договору судом встановлено, що останні зводяться до незгоди позивача із встановленими умовами погашення заборгованості за кредитом, які здійснюються виключно в еквіваленті дол. США, шляхом прив`язки розміру обов`язкового щомісячного платежу у гривнях до відповідного курсу дол. США, хоча кредит надано у гривнях.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що визначено частиною першою статті 202 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

24 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Мобіліті» укладено кредитний договір № 50009100, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 114 758,59 гривень (еквівалент суми кредиту у доларах СІЛА за встановленим Публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» обмінним курсом - 14053,22 доларів СІЛА) та додатковий кредит у розмірі 35 862,20 гривень (еквівалент суми додаткового кредиту у доларах СІЛА за встановленим Публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» обмінним курсом - 4 391,65 доларів СІЛА).

У кредитному договорі зазначено, що він включає цей договір, загальні умови кредитування, графік погашення кредиту, а також додаткові угоди і інші документи, що можуть бути укладені чи підписані сторонами щодо вказаного кредиту.

Сторонами погоджено, що товариство надає позичальнику основний кредит із сплатою 9,9% річних строком на 60 місяців та додатковий кредит для сплати страхових платежів на тих же умовах; позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати і повернути компанії кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов договору. Цільовим призначенням кредиту є придбання автомобіля.

Також договором передбачено, що усі платежі повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту у доларах США.

Відповідно до пункту 1.1 загальних умов кредитування компанія зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі, в українських гривнях. У кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, прийнятній для сторін.

Так з матеріалів справи вбачається та жодною із сторін не заперечується, що 19.11.2013 року позивач та ТОВ «Порше Мобіліті» уклали кредитний договір за №50010577 де визначили, що сума кредиту становить 168715,56 грн., що є еквівалентом суми кредиту в дол. США в розмірі 20535 дол. США. Строк дії кредиту становить 62 міс., а курс для обчислення суми кредиту дорівнює 8.2160 грн./дол. США.

Із змісту вказаного кредитного договору вбачається, що цільове призначення вказаного кредиту є придбання автомобіля VW Caddy GP Kombi 2013 року випуску, ціна якого відповідно до договору з дилером складає 27380 дол. США, а позивачу необхідно внести внесок в оплату автомобіля в розмірі 6845 дол. США.

При цьому суд зважає, що у вказаному договорі визначено, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в дол.. США, визначеному вище, відповідно до ст. 1.3 Загальних умов кредитування, а сторони погодили, що договір між сторонами складають цей кредитний договір, загальні умови кредитування, графік погашення кредиту, а також інші додаткові угоди та інші документи, що можуть бути підписані між сторонами.

Відповідно до додаткової угоди до кредитного договору за №50010577 від 19.11.2013 року, кредит надається за умови повернення кредиту позичальником у повному обсязі у терміни, встановлені графіком погашення кредиту.

Графіком погашення до кредитного договору № 50010577 визначено, що кредит та додатковий кредит погашаються протягом 60 місяців рівними платежами еквіваленту у доларах США у розмірі 435.30 доларів США. Вказаний платіж розподіляються наступним чином: 265.89 доларів США - у погашення суми кредиту; 169.41 доларів США - у погашення процентів за користування кредитом при цьому розмір суми платежів по процентам зменшується в залежності від залишку суми заборгованості.

Графік також містить окрему таблицю із зазначенням «Вартість послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору, та орієнтовна сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом».

У пункті 1.3 загальних умов кредитування вказано про згоду сторін на те, що кошти у повернення кредиту та додаткового кредиту відображають їх справедливу вартість на момент видачі і забезпечують отримання компанією очікуваної на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти.

Пунктом 1.3.1 загальних умов кредитування передбачено, що розмір платежів, які підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.3.2. загальних умов кредитування, компанія повинна повідомити позичальника про свій намір щодо зміни обмінного курсу банку за 7 робочих днів до дати відповідного платежу, який має бути визначений позичальником. Новий обмінний курс банку, про який повідомить компанія в подальшому буде застосовуватись до усіх наступних платежів, які підлягають сплаті позичальником до того моменту, коли компанія повідомить про інше у такому ж порядку. У випадку зміни обмінного курсу банку згідно з цим пунктом, усі інші умови загальних умов кредитування повинні у рівній мірі застосовуватись до нового обмінного курсу.

Згідно з п. 2.4 загальних умов кредитування нарахування процентів здійснюється щомісячно, 15 числа поточного місяця. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом 30/360 (з умовного розрахунку 30 календарних днів у місяці і 360 днів у році) відповідно до графіка погашення кредиту на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою відповідно до згаданого графіка.

Вказаний графік, кредитний договір і загальні умови кредитування підписані ОСОБА_1 при укладенні договору проти чого остання не заперечувала.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів Даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Отже вбачається, що сторонами було досягнуто домовленості, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені у гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту у доларах США відповідно до пункту 1.3 загальних умов кредитування.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, частиною другою статті 533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672 цс 16.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по- третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

У пункті 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз`яснено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Отже, ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, а відповідач надало позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Положення чинного законодавства, хоча й визначають національну валюту як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов`язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті, і саме з такими умовами кредитування погодився позивач, тому підстав для задоволення позову немає.

Валютні ризики, що можуть виникнути унаслідок виконання сторонами умов кредитного договору рівномірно розподіляються сторонами, оскільки коливання курсу іноземної валюти по відношенню до національної валюти можливе як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення, позивач при укладенні спірного кредитного договору міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти.

Підписуючи кредитний договір, графік погашення і загальні умови кредитування, позивач без будь-яких зауважень чи застережень надала свою згоду на вираження еквіваленту свого грошового зобов`язання в іноземній валюті (доларах США), складання графіку погашення кредиту в іноземній валюті та на застосування формули визначення кінцевого розміру належного до сплати платежу з урахуванням відповідного обмінного курсу, встановленого на дату виставлення товариством рахунку про сплату чергового щомісячного платежу.

Тобто на етапі підписання договору заявник знала про те, що вказані у графіку погашення заборгованості суми у доларах США при їх обрахунку за обмінним курсом національної валюти можуть змінюватися, що обумовлено погодженим при підписанні договору характером розрахунків.

При укладенні кредитного договору у відповідності до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» надано усю необхідну інформацію щодо умов, на яких здійснюється кредитування, у тому числі ознайомлено із детальним розписом сукупної вартості кредиту у погодженій сторонами іноземній валюті із зазначенням формули перерахунку щомісячних платежів у національну валюту.

Погодившись на зазначення у графіку погашення кредиту іноземної валюти, позичальник розуміла, що Сукупна вартість кредиту та абсолютне значення його подорожчання у національній валюті на момент підписання договору не можуть бути достовірно визначені, тому її доводи про покладення обов`язку на позичальника повернути відповідачеві кредит у більшому розмірі, ніж вона отримала та сплатити проценти за користування кредитом у більшому розмірі , ніж вона мала б сплатити, що створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків є безпідставні.

Аналогічні висновки викладені і в постановах Верховного Суду по справі №755/3905/16 від 10.07.2019 року та по справі №314/5619/15 від 25.09.2019 року.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів того, що умови кредитного договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, завдають шкоди споживачеві.

При цьому, позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Щодо позовних вимог позивача про визнання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Доценко І.П. від 02.09.2016 року, таким, що не підлягає виконанню, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу №50010577 від 22 листопада 2013 року. Відповідно до умов цього договору предметом застави є автомобіль Volkswagen Caddy GP Kombi 2013 року випуску. 22.01.2015 року сторони внесли зміни до вказаного договору за яким заставою за цим договором забезпечуються вимоги заставодержателя за кредитним договором №50010577 від 19.11.2013 року, укладеним між сторонами.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.3. зазначеного договору застави, заставодавець з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №50010577 від 22 листопада 2013 року щодо своєчасного повернення кредиту, своєчасної плати за користування кредитом передає у заставу заставодержателю належний йому на праві власності автомобіль марки Volkswagen Caddy GP Kombi 2013 року випуску.

Згідно з п.п. 5.1., 5.2. договору застави заставодержатель має право задоволення своїх вимог за цим договором та за кредитним договором, яке виникає у заставодержателя у випадку невиконання (або часткового невиконання) заставодавцем зобов`язань перед заставодержателем за кредитним договором, шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя або шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Судом встановлено, що з травня 2016 року позивач припинила виконувати умови кредитного договору, а тому 20.07.2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило позивачу вимогу щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, що стверджується відповідним листом за вихідним №50010577 від 18.07.2016 року.

Суд зважає на те, що сам позивач не заперечує факт отримання від відповідача вказаного вище повідомлення.

У зв`язку з неналежним виконанням позивачем своїх зобов`язань ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Доценко І.П. із заявою про вчинення виконавчого напису на договорі застави транспортного засобу.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Доценко І.П. 02.09.2016 року вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1288 про звернення стягнення на вказаний автомобіль, для задоволення вимог відповідача в розмірі 356847 грн. 58 коп.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

У статті 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

У частині першій статті 23 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

У статті 26 цього Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно із частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Отже, можливість звернення стягнення на предмет застави передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Системний аналіз статей 24, 26, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», статті 87 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» свідчить, що процедура звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів.

Перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника і здійснення державної реєстрації. Цей етап спрямований на забезпечення (а) прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру звернення стягнення та спосіб звернення стягнення, який буде кредитор застосовувати; (б) інтересів інших учасників обороту, яким має бути забезпечено достовірну інформацію про процедуру звернення стягнення та спосіб звернення стягнення.

Другий, етап вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог.

Недотримання одного із етапів процедури звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Доказів неправомірності вчинення виконавчого напису нотаріусом позивачем надано не було, а самі позовні вимоги зводяться лише до того, що заборгованість не є безспірною та тим що позивач письмово зверталася до відповідача з вимогою надати детальну розшифровку нарахувань за кредитним договором, а самому нотаріусу були надані оборотна відомість без детальних розрахунків нарахування щомісячних платежів. Таким чином визначити чи являється заборгованість безспірною нотаріус не міг.

Разом з тим матеріали справи містять звернення позивача до відповідача від 27.05.2016 року, у якому остання просить надати їй детальну розшифровку нарахувань із роз`ясненням кожного виду нарахувань, що здійснені відповідачем у рамках укладеного кредитного договору.

Однак із вказаної вимоги не вбачається наявність спору між позивачем та відповідачем, остання ніяк не спростовує та не заперечує суму нарахованого кредиту та розмір її заборгованості. Окрім того позивач зазначає, що вона звернулася до Держкомфінпослуг зі скаргою на дії відповідача щодо неправомірності нарахувань в кредитному зобов`язанні, однак жодних доказів такого звернення, його результатів до суду надано не було.

Факт відсутності спору на час вчинення виконавчого напису стверджується і тим, що автомобіль, як зазначає сам позивач на підставі оспорюваного напису нотаріуса був вилучений у останньої 09.11.2016 року, а остання із позовом до суду звернулася тільки 21.06.2017 року, тобто більше ніж через півроку після вилучення транспортного засобу.

Отже позивачем наявність спору стосовно розміру заборгованості на час вчинення оспорюваної нотаріальної дії не доведена.

Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172, такими документами для одержання виконавчого напису є нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.

Вказаними приписами законодавства встановлено, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє можливість спору між сторонами щодо кредитної заборгованості, не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, тобто перевіряє щоб документи, з яких обчислена заборгованість, не були спірні.

Така ж правова позиція підтверджується Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2017 р. № 6-9376св16.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до змісту ст.,ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Із аналізу вказаних вище норм чинного законодавства вбачається, що обов`язок доказування покладається в тому числі на сторону позивача, яка заявляє свої доводи стосовно обставин справи. Розгляд справи здійснюється на основі змагальності сторін, збирання доказів не є обов`язком суду, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та кожна сторона сама несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не чиненням нею процесуальних дій.

Разом із тим, доводи позивача доказами, які містяться в матеріалах справи не стверджуються та належним чином не підтвердженні.

За вказаних обставин суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не стверджені відповідними доказами, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» позивач від сплати судового збору звільнена, а тому витрати на оплату судового збору суд вважає за необхідне залишити за рахунок держави.

На підставі зазначеного та керуючись

ст.,ст. 369, 203, 215, 236,717 ЦК України

ст.,ст. 12, 13, 264, 265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Мобіліті», третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Доценко Інни Петрівни про захист прав споживача – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя : Середа Л.В.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний головуючим 21 лютого 2020 року.