Рішення № 87748919, 28.01.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/7656/17

Провадження № 2/643/124/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2020 р. м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Харченко А.М.

за участю секретаря – Горборукової М.О.

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – адвоката Василенко В.О.

представників відповідача ОСОБА_2 – адвокатів Казьонного Р.В., Жорника В.І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних витрат та процентів за несвоєчасне повернення боргу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив стягнути на його користь інфляційні витрати в сумі 8265532,48 грн., проценти за несвоєчасне повернення боргу в сумі 5004212,76 грн., а всього 13269745,24 грн. за період з липня 2013 по квітень 2017 року, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

29.08.2018. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про збільшення розміру позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просить стягнути солідарно на його користь інфляційні витрати в сумі 10295639,70 грн., проценти за несвоєчасне повернення боргу в сумі 7170169,59 грн., а всього 17465809,29 грн. за період з липня 2013 по травень 2018 року, а також стягнути з відповідачів солідарно судові витрати в сумі 16890 грн. В обгрунтування позову посилається на ті обставини, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30.03.2009 року про стягнення з відповідачів боргу у розмірі 7313820 грн. 36 коп. до теперішнього часу не виконано. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12.08.2013 частково задоволені позовні вимоги позивача та стягнуто інфляційні витрати в розмірі 1422233 грн. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30.10.2013 частково змінено рішення Московського районного суду м. Харкова від 12.08.2013 в частині відмови суду першої інстанції стягнути 12% річних з відповідачів та стягнуто в цій частині 3659130,11 грн. Однак до теперішнього часу рішення суду не виконано, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних витрат та процентів за несвоєчасне повернення боргу (а.с. 1-9, 83-87, 96-100).

Відповідно до п. 11 статті 1 розділу ХІІ «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VІІ від 03.10.2017 року, справи у судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Кодексом, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цим Кодексом, в зв`язку з чим судом здійснювався розгляд справи за правилами загального позовного провадження відповідно до ухвали суду від 03.07.2019.

В судовому засіданні позивач та його представник – адвокат Василенко В.О. підтримали позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на вищенаведене, та просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 направив суду заперечення на позов, в яких в задоволенні позову просив відмовити, оскільки розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором, однак відповідно до рішення Московського районного суду м. Харкова від 30.03.2009 р. та рішення апеляційного суду Харківської області від 03.07.2009 р. на вимогу позивача ( ОСОБА_1 ) договір позики від 15.02.2007 р. на суму 3282500 грн. та суму 1010000 грн. було розірвано. Борг виник ще 28.12.2009 р., тому строк стягнення інфляційних витрат та річних процентів сплив 28.12.2012. Позивач просить стягнути суми коштів за межами трирічного строку давності. Просив застосувати строки позовної давності щодо стягнення заявлених позивачем інфляційних витрат та 12% річних та відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.43-45).

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Казьонний Р.В. направив суду відзив на позов, в якому в задоволенні позову ОСОБА_1 просив відмовити у повному обсязі, посилаючись на позиції Верховного Суду та те, що договір позики між сторонами був розірваний рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30.03.2009 року, тому позивач втратив право нараховувати передбачені договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Крім того, спливли строки позовної давності, в межах якої позивач мав право звернутися до суду з позовом про стягнення інфляційних витрат та річних, у зв`язку із невиконанням обов`язків за договором позики (а.с.102-106).

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_2 – адвокати Казьонний Р.В., Жорник В.І. позовні вимоги позивача не визнали, посилаючись на вищенаведене, та в позові просили відмовити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання на неодноразові виклики не з`явилася, причини неявки не повідомила. Суд розглянув справу на підставі наявних доказів.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази в їх сукупності, прийшов до наступного.

Судовим розглядом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15.02.2007 року укладено два договори позики, згідно з якими відповідач ОСОБА_2 за згодою відповідача ОСОБА_3 отримав у борг відповідно 3282500 гривень та 1010000 гривень, які вони зобов`язалися повертати шляхом щомісячної сплати. Відповідно до п.8 кожного із договорів передбачена сплата 12% річних у разі несвоєчасно сплаченого або несплаченого платежу з урахуванням індексу інфляції.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30.03.2009 року з відповідачів солідарно стягнуто 7355102 грн. 32 коп., яке змінене рішенням судової колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 03.07.2009 року. На користь позивача стягнуто солідарно з відповідачів 7313820 грн. 36 коп. Розірвано договір позики від 15.02.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на загальну суму 3282500 гривень. Розірвано договір позики від 15.02.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на загальну суму 1010000 гривень (а.с.11-24).

Відповідно до положень ч.2, 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року по справі № 548/981/15-ц, суд відступив від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 9 вересня 2015 року у справі № 6-939цс15, конкретизувавши його відповідно до пунктів 55-61 цієї постанови та зазначив наступне:

Розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Відтак, розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов`язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов`язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання.

Згідно з Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, за умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 24 місяці - до 3 червня 2008 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 3 червня 2008 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 27 числа кожного місяця. Починаючи з 4 червня 2008 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

З огляду на те, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом (див. пункт 54 цієї постанови), то після 3 червня 2008 року позивач не міг такі проценти нараховувати.

Виходячи із системного аналізу наведених обставин, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що після набрання рішенням суду про розірвання кредитного договорів позики законної сили (03.07.2009 року) позивач втратив право нараховувати передбачені договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору, а посилання позивача на ст. 599 ЦК України та ч.4 ст. 631 ЦК України є безпідставним та таким, що не відповідає наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду.

В наявних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч.5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Так, згідно зі змістом розірваних в судовому порядку договорів позики, строк їх виконання був 28.12.2009 року. Таким чином, загальна позовна давність тривалістю у три роки, визначена ст. 257 ЦК України, спливла ще 29.12.2012 року, про що заявлено відповідачем ОСОБА_2 , тому у суду наявні підставі для відмови у позові.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає можливим у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних витрат та процентів за несвоєчасне повернення боргу відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних витрат та процентів за несвоєчасне повернення боргу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Харченко А.М.