Рішення № 87748191, 21.02.2020, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Номер справи 220/3049/19

Номер провадження2/220/218/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2020 року Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Якішиної О.М.

за участю секретаря Чернякової В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в см. Велика Новосілка цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

23.12.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору в сумі 122085,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 18.04.2008 р. відповідач отримала кредит у розмірі 5030,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Щодо зміни кредитного ліміту, то банк керується п. 3.2, п. 3.3 Умовами та Правилами договору, де зазначено, що банк має право за власної ініціативи змінювати (збільшувати або зменшувати) кредитний ліміт. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Але, в порушення умов кредитного договору, відповідач не надала своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до договору, внаслідок чого станом на 31.10.2019 року у відповідача виникла заборгованість за кредитом у сумі 284327,57 грн., в тому числі заборгованість за кредитом в сумі 4893,90 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 278233,67 грн., заборгованість за пенею в розмірі 1200 грн. Оскільки позивач має право стягнути лише частину заборгованості, просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 122085,92 грн., в тому числі заборгованість за кредитом в сумі 4893,90 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 18.04.2008 р. по 30.10.2018 р. в розмірі 117192,02 грн.

Також просить стягнути з відповідача понесені ним витрати по оплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн. та розгляд справи проводити у його відсутність та винесення заочного рішення.

Ухвалою від 20.01.2020 року провадження у справі відкрито, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 04.02.2020 р.

В зв`язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено на 21.02.2020 р.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи (а.с. 36, 38). Подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, будучи у встановленому законом порядку оповіщеним про день та час розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про отримання нею судових повісток про виклик в судове засідання на 04.02.2020 р. (отримано відповідачем 29.01.2020 р., а.с. 37), та в судове засідання на 21.02.2020 р. (отримано відповідачем 12.02.2020 р., а.с. 39). Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав. А отже, суд вважає причини неявки в судове засідання відповідача неповажними, в зв`язку з чим вважає можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними. При цьому згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що 18.04.2008 року відповідачем ОСОБА_1 підписана Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 10,11).

Згідно інформації, викладеної у вказаній заяві, відповідач підтвердила, що погоджується із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Згідно п. 3 вищевказаних Умов та Правил надання банківських послуг, для надання послуг банк відкриває клієнту картрахунки, видає картку, її вид визначений у Заяві та Пам`ятці клієнта, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору являється дата відкриття рахунку, вказана в розділі «Відмітки банку» заяви (а.с. 13-18).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, визначено, що Умови та Правила надання банківських послуг, Пам`ятка Клієнта, Тарифи, а також заява про приєднання до Умов та Правил становлять укладений Договір про надання банківських послуг.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем відкрито на ім`я відповідача картковий рахунок із встановленим кредитним лімітом. З розрахунку заборгованості по кредитному договору №б/н від 18.04.2008 року вбачається, що відповідачем здійснювалося зняття коштів по картці, що свідчить про користування встановленим кредитним лімітом, при цьому погашення заборгованості відповідачем здійснювалося нерегулярно, у зв`язку з чим, станом на 31.10.2019 року виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4893,90 гривень (а.с. 6-9).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №б/н від 18.04.2008 року, посилався на анкету-заяву, Тарифи Банку та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.

Досліджуючи анкету-заяву, суд звертає увагу на те, що після підпису позичальника в заяві - анкеті в розділі "5. Банківські послуги" є інформація лише за підписом працівника банку про кредитний ліміт та базову процентну ставку, підпис відповідача під цими умовами відсутній, а отже, позивачем не доведено, що саме такий розмір базової процентної ставки був погоджений з відповідачем.

Додана до позовної заяви довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 11), підписана відповідачем, свідчить лише про те, що до відома відповідача було доведено загальні умови надання Банком кредиту за цим видом кредитування. Довідка носить інформативний характер і не є складовою кредитного договору. А, отже, не може бути підтвердженням того факту, що саме на цих умовах був отриманий кредит відповідачем.

Крім того, матеріали справи не містять Тарифів Банку (в матеріалах справи відсутній і в додатках до позовної заяви не зазначений) та підтверджень того, що саме ці Умови, на які посилається позивач, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, і саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування. Зазначаючи у позовній заяві на те, що відповідачем було отримано кредитну карту відповідного типу, позивач не долучає доказів в підтвердження своїх вимог.

Пам`ятку клієнта, яка містить умови кредитування та є складовою договору про надання банківських послуг, позивач суду також не надав.

Отже, у анкеті - заяві позичальника від 18.04.2008 року підписом відповідача не засвідчено погодження з нею ціни договору, а саме, процентів за користування кредитом, відсутні умови кредитування, строки дії договору.

Крім того, відомості з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідач в судовому засіданні участі не брав, відзив на позовну заяву не надав, а тому у розумінні частини першої статті 82 ЦПК України відсутні підстави вважати, що відповідач визнає Умови та правила надання банківських послуг, що додані позивачем до позовної заяви.

Оцінюючи надані докази, суд зазначає, що Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд вважає, що оскільки Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору №б/н, укладеного між сторонами 18.04.2008 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Укладений сторонами кредитний договір №б/н від 18.04.2008 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Викладені обставини повністю взаємоузгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4893,90 гривень. В іншій частині суд вважає позовні вимоги не доведеними, а тому відмовляє в їх задоволенні.

При розподілі судових витрат суд керується нормами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в матеріалах справи наявна квитанція про сплату судового збору в розмірі 1921,00 грн., а суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 76,84 грн.

Керуючисьст.ст. 2, 10, 49, 76, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 280, 354, 417 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги АТКБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО 305299) заборгованість за кредитом в сумі 4893 (чотири тисячі вісімсот дев`яносто три) грн. 90 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО 305299) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 76 (сімдесят шість) грн. 84 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Заочне рішення може бути переглянуте Великоновосілківським районним судом Донецької області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Суддя О.М. Якішина