Рішення № 87747636, 13.02.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 130/82/2015

Провадження № 2/127/4517/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2020 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу та моральної шкоди.

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 30.01.2015 року передано цивільну справу № 130/82/2015 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та моральної шкоди на розгляд Вінницького міського суду Вінницької області, як таку, що було прийнято з порушенням правил підсудності.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.02.2015 року прийнято цивільну справу № 130/82/2015 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та моральної шкоди до свого провадження.

Позов мотивований тим, що 06.03.2003 року між сторонами було укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав у позивача грошові кошти в позику в сумі 5820,00 доларів США.

В підтвердження обставини укладення договору позики та отримання коштів відповідачем була складена письмова розписка від 06.03.2003 року, відповідно до якої грошові кошти повертаються за вимогою позивача.

Відповідна вимога була направлена на адресу відповідача 14.10.2014 року, яку остання отримала 19.11.2014 року. Однак відповідач зобов`язання по сплаті суми позики не виконала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи наведене вище, з урахуванням збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість, яка станом на 23.02.2015 року становить 512767,30 грн., з яких: 164997,00 грн. - сума боргу за позикою, 347770,30 грн. - заборгованість по сплаті процентів.

Крім того, протиправними діями з боку відповідача позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач зазнав душевних страждань від того, що не має гідних умов життя. Незаконні дії відповідача щодо неповернення грошових коштів, принижують честь, гідність та звичайний уклад життя позивача. В його родині почастішали сварки. Позивач був змушений звернутись за допомогою до юристів в зв`язку з вивченням нормативно-правових актів, складанням відповідних документів, витрачанням коштів, поїздками до суду, банку, пошти, зібранням документів необхідних для захисту його права в суді. Спричинену моральну шкоду позивач оцінює в 15000,00 грн.

Заочним рішенням Вінницького міського осуду Вінницької області від 24.03.2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 06.03.2003 року, яка станом на 23.02.2015 року становить 512767,30 грн., з яких: 164997,00 грн. - сума боргу за позикою, 347770,30 грн. - заборгованість по сплаті процентів. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою суду від 15.10.2019 року прийнято до свого провадження заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24.03.2015 року по цивільній справі № 130/82/2015 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та моральної шкоди, призначено розгляд заяви.

Ухвалою суду від 19.11.2019 року поновлено ОСОБА_4 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24.03.2015 року по цивільній справі № 130/82/2015 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та моральної шкоди. Заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24.03.2015 року по цивільній справі № 130/82/2015 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та моральної шкоди задоволено повністю. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24.03.2015 року по цивільній справі № 130/82/2015 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та моральної шкоди скасувати та призначити до розгляду.

Згідно заяви про збільшення позовних вимог позивач ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в загальній сумі 717653,29 грн., що складається з: 139854,60 грн. – сума боргу за позикою (станом на 01.12.2019 року); 541740,00 грн. – заборгованість по сплаті процентів; 21058,69 грн. – 3% річних. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.

Позивач та представник позивача позов підтримали, просили його задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову, надавши суду відзив, який мотивований тим, що надана позивачем розписка не містить факту та дати отримання відповідачем грошових коштів та не містить зобов`язання про їх повернення, реквізити сторін. Щодо процентів відповідач зазначає, що оскільки сторони при укладенні договору позики не домовилися про розмір процентів то в задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ в сумі 541740 грн. слід відмовити. Також остання просить і відмовити в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди. ОСОБА_5 надала суду клопотання про застосування строків позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 06.03.2003 року ОСОБА_3 зайняла у ОСОБА_1 5820,00 доларів США, відповідно до якої грошові кошти повертаються за вимогою позивача, що підтверджується розпискою від 06.03.2003 року.

14.10.2014 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_3 вимогу про сплату боргу, в якій позивач вимагав сплатити суму позики у розмірі 5820,00 доларів США, в іншому випадку зазначена заборгованість буде стягнута в судовому порядку.

Однак відповідач зобов`язання по сплаті суми позики не виконала.

Статтею 1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця, або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Таким чином, суд дійшов висновку, що договір позики який було укладено між сторонами, відповідач в установленому порядку не оспорив з тієї підстави, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця, тому даний договір є дійсним і підлягає виконанню.

У статті 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику - кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором між ними. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про те, якщо інше не встановлено договором.

Законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінально-вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлені: законом (стаття 192 ЦК України).

Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов`язання має бути виражене грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що якщо сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, то у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим, для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, якщо договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом не передбачено визначення грошового еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті, то у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим, для відповідної валюти на день платежу - за наявності спору у суді щодо стягнення боргу, станом на день ухвалення рішення.

Встановивши, що при укладенні договору позики, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, суд дійшов висновку про необхідність визначення суми позики, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 за офіційним курсом долара США до гривні, що відповідає положенням частини другої статті 533 ЦК України.

Виходячи із загальних засад принципу диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, та з урахуванням, що позивач згідно заяви про збільшення позовних вимог ставив питання саме про стягнення боргу у розмірі 139854,60 грн. що є еквівалентом 5820,00 доларів США, станом на 01.12.2019 року, то суд її приймає в вважає такою, що підлягає стягненню.

Зобов`язання по поверненню позивачу суми позики у повному обсязі мало бути виконане відповідачем за його вимогою, яка була направлена відповідачу 14.10.2014 року, проте взяте на себе зобов`язання по поверненню позики відповідач не виконала. Таким чином, заборгованість відповідача по зобов`язанню із повернення позики становить 5820,00 доларів США, що еквівалентно, станом на 01.12.2019 року згідно курсу НБУ 24,03/1 долар США = 139854,60 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Вказана норма знайшла своє відображення у правовій позиції Верховного суду України, висловленій в постанові від 27.01.2016 у справі № 6-771цс15.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу стягувача, який полягає у отриманні компенсації (плати від боржника за користування ним коштами, належними до сплати стягувачеві).

Всього 3% річних за період з 26.11.2014 року по 01.12.2019 року складає 876,35 доларів США, що еквівалентно станом на 01.12.2019 року, згідно курсу НБУ 24,03 грн./1 долар США = 21058,69 грн.

Додатково суд зазначає, що в матеріалах справи міститься лист Староміського відділу ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області від 05.08.2019 року № 2373/15-25/25 (т. 1 а.с. 186), з якого вбачається, що станом на 05.08.2019 року на користь ОСОБА_1 була стягнуто та перераховано 454,55 грн., згідно платіжного доручення № 2879 від 07.05.2019 року Державної казначейської служби України, 300,91 грн., згідно платіжного доручення № 2885 від 07.05.2019 року Державної казначейської служби України, 294,32 грн., згідно платіжного доручення № 3142 від 14.05.2019 року Державної казначейської служби України, 46,36 грн., згідно платіжного доручення № 3678 від 07.06.2019 року Державної казначейської служби України, 294,32 грн., згідно платіжного доручення № 3925 від 14.06.2019 року Державної казначейської служби України, 400,00 грн., згідно платіжного доручення № 2879 від 07.05.2019 року Державної казначейської служби України, 400,00 грн., а всього 1790,46 грн.

Тому суд вважає за можливе суму в розмірі 1790,46 грн., яка була стягнута з відповідача на користь позивача включити в заборгованість 3%, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в розмірі 19268,23 грн. (21058,69 грн. – 1790,46 грн.).

Суд бере за основу саме розрахунок наданий позивачем, відповідач власних розрахунків не надав та сторонами не було заявлено клопотань про призначення експертизи.

З приводу пояснень відповідача щодо часткового повернення коштів позивачу, то суд вважає, що дані пояснення не обґрунтовані та нічим не підтвердженні в ході судового розгляду.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті процентів в розмірі 541740,00 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з розписки предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.

Правова позиція про наявність права на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, навіть у тому випадку, якщо договором не передбачено нарахування та одержання зазначених коштів висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14.

Однак частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).

Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389 (далі - Положення № 389; чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв`язки з Україною тощо.

Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18, у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що оскільки між сторонами виникли саме договірні відносини, то у разі порушення таких відносин, діюче законодавство не передбачає такого виду відповідальності боржника за його невиконання, як відшкодування моральної шкоди. Стягнення моральної шкоди також не передбачено наданою позивачем розпискою.

Щодо клопотання відповідача ОСОБА_5 ( ОСОБА_3 ) про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Позивач ОСОБА_1 на адресу відповідача 14.10.2014 року направив вимогу про сплату боргу, а звернувся до суду 12.12.2014 року, тобто у визначений законом строк. Інших письмових доказів суду не надано.

Враховуючи наведене, суд вважає, що посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду не знайшли свого підтвердження в даному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України).

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, № 37246/04).

Суд, виходячи із суті спору та зважаючи на складність цієї справи, тривалий час розгляду, вважає, що заявником зазначений затрачений час на надання цих послуг і їх об`єм, водночас позов задоволено частково, а тому визначена представником позивача сума витрат на правову допомогу є завищеною.

Відтак, ураховуючи засади виваженості, розумності та справедливості, часткового задоволення позову, суд приходить до висновку до задоволення про стягнення судових витрат з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000,00 грн.

Враховуючи те, що позов ОСОБА_1 задоволено частково, відповідач ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору у всіх судових інстанціях, як інвалід ІІ групи, а тому суму судового збору у розмірі 1591,23 грн., яка підлягає стягненню з неї в силу ст. 141 ЦПК України, слід компенсується позивачеві за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 23, 256, 526, 530, 625, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 89, 141, 178, 191, 263-265, 279 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 06.03.2003 року в загальній сумі 159122 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч сто двадцять два) гривні 83 копійки, що складається з 139854 гривні 60 копійок – сума боргу за позикою, 19268 гривень 23 копійки – 3% річних.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Судовий збір в розмірі 1591 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто один) гривня 23 копійки компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя