Рішення № 87746761, 18.02.2020, Чутівський районний суд Полтавської області

Справа № 550/1411/19

Провадження № 2/550/22/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2020 року смт Чутове

Чутівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді - Михайлюк О.І.,

при секретарі судового засідання - Шукевич Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Чутове цивільну справу №550/1411/19

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування»,

про визнання недійсним кредитного договору№161105-110236 від 05.11.2016 року,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить визнати недійсним кредитний договір №161105-110236 від 05.11.2016 року, укладений на підставі заяви-анкети для отримання кредиту між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 , та стягнути з відповідача на користь держави судовий збір.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що 24.04.2019 року Чутівським районним судом Полтавської області по цивільній справі №550/1245/18 було винесено рішення про встановлення нікчемності кредитного договору №OL-00046084 від 05.11.2016 року. Після набрання вищевказаним рішенням суду законної сили позивач звернувся до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» з метою вилучення інформації, що складає кредитну історію, внесену юридичною особою - ТОВ «ЛАЙМ-ФІНАНС», та згідно відповіді останньої було отримано інформацію про наявність боргових зобов`язань з ТОВ «ЛАЙМ-ФІНАНС» та відсутність будь-яких інших зобов`язань.

Позивач зазначає, що з метою розблокування кредитної карти «Приватбанку» він звернувся до працівників даної установи, які повідомили про наявність боргових зобов`язань по інших фінансових установах. Для отримання вищевказаної інформації скористався електронними засобами зв`язку з метою встановлення укладених правочинів з використанням без згоди власника ОСОБА_1 його персональних даних. У відповідності до даного звернення було направлено відомості, що станом на 29.07.2019 року оновлено відомості по наявних фінансових зобов`язаннях та існує заборгованість за договором №161105-110236 від 05.11.2016 року, який нібито укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» згідно заяви-анкети для отримання кредиту від 05.11.2016 року. На підтвердження існування договірних відносин і наявності підстав по внесенню даних відомостей в обіг кредитних історій додано в електронному вигляді копію заяви анкети №161105-110236 від 05.11.2016 року та договір про відступлення прав вимоги, датований 11.05.2018 року, що укладений між ТОВ «Прості займи» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит капітал». З моменту отримання відповіді позивач дізнався про укладення договору позики з використанням без його згоди персональних даних на отримання кредитних коштів у сумі 2500 грн в онлайн-режимі на підставі заяви - анкети №161105-110236 від 05.11.2016 року.

Представник позивача в судове засіданняне з`явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, надав суду заяву, в якій просив дану справу розглянути без його участі та участі позивача, а також зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи належним чином був повідомлений, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, де міститься підпис особи в одержанні судової повістки, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву в установлений законом строк не надав, заяв та клопотань від останнього не надходило.

З огляду на неявку в судове засідання представника відповідача, який належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, а також згоду позивача на проведення заочного розгляду справи, суд ухвалює рішення при заочному розгляді, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Фіксація судового розгляду справи технічними засобами не проводилась, згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Із заяви-анкети для отримання кредиту №161105-110236 від 05.11.2016р. вбачається, що позивач - ОСОБА_1 , ознайомившись з Умовами надання та обслуговування кредитів, що розміщенні на офіційному сайті відповідача - ТОВ «Служба миттєвого кредитування»www.bistrozaim.ua, на підставі заявок-анкет, наданих ним на сайті www.bistrozaim.ua або у відділенні товариства, просив надати йому кредит на особисті потреби у розмірі 2500 грн, строком на 17 днів до 21.11.2016 та зобов`язався повернути кредит у розмірі 2500 грн, сплатити проценти у розмірі 600,00 грн, а також зобов`язався при простроченні оплати за кредитом та процентами сплатити процент за користування кредитом з розрахунку 2% за кожен день користування (730 відсотків річних або 732 відсотки річних якщо на період користування кредитом припадає високосний рік). Також, в заяві зазначено, що при виникненні заборгованості клієнт - ОСОБА_1 зобов`язується сплатити неустойку в розмірі 2,64% від суми заборгованості починаючи з першого дня заборгованості, на 15-й день - 4,02%, на 30-й день - 6,67% (а.с.40).

Згідно Інформаційного витягу з реєстру боржників, загальна заборгованість ОСОБА_1 за договором №161105-110236 від 05.11.2016р. становить 53134,00 грн. (а.с.41)

Згідно талону-повідомлення з Єдиного обліку №2612 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію заяву ОСОБА_1 про те, що невідома особа 05.11.2016 року заповнила заяву-анкету на отримання кредиту на йогоімя та отримала кошти в сумі 2500 грнбулозареєстровано і ІТС «Інформаційний портал НПУ» за №2612 (а.с.29).

З Витягу з ЄРДР від 05.11.2019 року вбачається, що проводиться досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, про те, що 05.11.2016 року невідома особа шляхом шахрайських дій заповнила анкету на ім`я ОСОБА_1 та отримала грошові кошти в сумі 2500 грн (а.с.45).

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно ч.ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У ч. 2 ст. 207 ЦК України зазначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 2 статті 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

За правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З аналізу положень п. 6, 12 ч. 1 ст. 3, ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» слідує, що клієнт має бути ідентифікований одразу при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній мережі за допомогою електронного підпису або електронного цифрового підпису, інших аналогів власноручних підписів і лише на етапі акцептування пропозиції про укладення договору акцепт підписується одноразовим ідентифікатором, який відповідно до п.п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» є алфавітно-цифровою послідовністю.

Дослідивши заяву - анкету №161105-110236 від 05.11.2016 суд встановив, що вона не підписана позивачем, оскільки не містить ні алфавітно-цифрової послідовності, передбаченої законом для одноразового ідентифікатора, ні електронного, ні електронного цифрового підпису, ні аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) позивача.

Матеріали справи також не містять даних про те, що особа позивача була належним чином ідентифікована при його реєстрації в ІТС відповідними електронним підписом, електронним цифровим підписом чи іншим аналогом власноручного підпису.

Тобто, в матеріалах справи відсутні докази щодо укладення кредитного договору з використанням власних персональних даних ОСОБА_1 на отримання кредитних коштів у сумі 2500 грн в онлайн - режимі на підставі заяви-анкети №161105-110236 від 05.11.2016. Матеріали справи не містять і доказів того, що відповідачем виконані умови кредитного договору №161105-110236 від 05.11.2016 та надано позивачу кредит у розмірі 2500 грн.

Зазначені докази були витребувані ухвалою суду від 21.01.2020 у відповідача, однак, представник відповідача вимог ухвали суду не виконав та не надав суду вищевказані докази.

Крім того, суд зазначає, що устатті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, з яких би вбачалось існування між позивачем та відповідачем кредитних або інших зобов`язальних правовідносин.

Суд вказує, що інформація ТОВ «Українського бюро кредитних історій» з кредитної історії позивача про наявність у позивача заборгованості за договором №161105-110236 від 05.11.2016 не є належним доказом на підтвердження укладення зазначеного кредитного договору, оскільки згідно ст. 5 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються до Бюро користувачами - юридичними або фізичними особами - суб`єктами господарської діяльності, які укладають кредитні правочини та відповідно до Договору надають і мають право отримувати інформацію, що складає кредитну історію.

З огляду на викладене, враховуючи приписи ч. 2 ст. 207, ст. 1055 ЦК України, якими встановлені вимоги щодо обов`язкової письмової форми кредитного договору, з огляду на те, що кредитний договір №161105-110236 від 05.11.2016 не підписаний позивачем у відповідності до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», а також те, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, як укладення договору №161105-110236 від 05.11.2016, так і існування між сторонами кредитних або зобов`язальних правовідносин, суд приходить до висновку, що договір №161105-110236 від 05.11.2016 є неукладеним.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Аналогічні роз`яснення містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що судом встановлено, що договір №161105-110236 від 05.11.2016 є неукладеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №161105-110236 від 05.11.2016 - не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» про визнання недійсним кредитного договору №161105-110236 від 05.11.2016 року - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Полтавського апеляційного суду або через Чутівський районний суд Полтавської області.

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування», адреса: м. Запоріжжя, вул. Сорок років рад, 39-А, офіс 25.

Повне судове рішення виготовлено 21 лютого 2020 року.

Суддя О. І. Михайлюк