Рішення № 87745087, 20.02.2020, Кремінський районний суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року м. Кремінна

Справа № 414/1923/19

Провадження № 2/414/110/2020

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаря с/з Нагорянської О.В.,

представника позивача Осовської Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кремінна Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Кремінського районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на наступні обставини.

Відповідно до заяви б/н від 16.08.2013 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами Банку складають між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Договором передбачені порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплати нарахованих за період користування кредитом відсотків.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками. Таким чином, у порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30.04.2019 має заборгованість у загальній сумі 126342,14 грн, яка складається з наступного: 3962 грн - заборгованість за кредитом; 122380,14 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом з 16.08.2013 по 31.01.2018.

На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим позивач просив стягнути зі ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 126342,14 грн та сплачений при зверненні з позовом до суду судовий збір у розмірі 1921 грн.

У судовому засіданні представник позивача Осовська Ю.С. наполягала на задоволенні позовних вимог у повному обсязі та надала пояснення, зміст яких повністю збігається з обставинами, викладеними у позовній заяві, наголосивши при цьому, що на момент укладення кредитного договору між сторонами діяли Правила та умови надання банківських послуг, які були затверджені наказом керівництва банку, і факт ознайомлення з якими відповідач підтвердив у підписаній ним заяві про отримання кредиту.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, останній надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та відзив на позовну заяву, в яких зазначив, що позовні вимоги відповідач визнає частково, а саме в частині стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3962 грн. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, останній заперечував проти цього із посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, оскільки ОСОБА_1 не був ознайомлений з умовами кредитування і позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження цього (а.с. 121-123, 164).

Заслухавши представника позивача, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 16 серпня 2013 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої він отримав платіжну картку № НОМЕР_1 зі строком дії до 31.07.2017 та кредитні кошти, що не заперечувалося стороною відповідача у наданих заяві та відзиві на позов, і що підтверджується наданими позивачем письмовими доказами (а.с. 11, 130).

У заяві зазначено, крім іншого, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Також до позову позивач додав витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 (а.с. 12, 13-36).

Згідно із розрахунком заборгованості за договором без номера від 16.08.2013, відповідач станом на 30.04.2019 має заборгованість у загальній сумі 126342,14 грн, яка складається з наступного: 3962 грн - заборгованість за кредитом; 122380,14 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом з 16.08.2013 по 31.01.2018 (а.с. 9-10).

Із встановлених обставин вбачається (і це не заперечувалося стороною відповідача), що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 виникли цивільні (зобов`язальні) правовідносини у сфері споживчого кредитування, в яких позивач виступає кредитодавцем (виконавцем послуги кредитування), а відповідач - споживачем (отримувачем вказаної послуги), та в межах яких виник спір щодо права позивача як кредитора у цьому зобов`язанні отримати виданий йому кредит та сплату процентів за його користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Факт користування кредитними коштами відповідачем не заперечувався і також підтверджується відомостями з виписки з особового рахунку останнього за період з 01.08.2013 по 19.12.2019 (а.с. 127-129), яка в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є первинним документом.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, враховуючи, що відповідач визнав позов в частині стягнення з нього заборгованості за кредитом у розмірі 3962 грн, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом з 18.07.2013 по 31.03.2018 у розмірі 122380,14 грн, проти задоволення яких сторона відповідача категорично заперечувала, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 16.08.2013, посилався на витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг із Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Зазначеними документами визначаються: пільговий період користування коштами, процентна ставка; права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку; відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування тощо.

Однак зазначені Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» не засвідченні належним чином та не містять підпису боржника, а тому не можуть вважатися належним та допустимим доказом.

Додані до позову роздруківки витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та витягу з Тарифів не містять будь-яких позначок, які б вказували на ознайомлення відповідача саме із цими за змістом Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку і Тарифами.

Таким чином, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг із Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг і Тарифи, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг із Тарифів та витяг із Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як іншої сторони до запропонованого договору.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991).

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятої 09 квітня 1985 року за № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, який суд враховує під час розгляду цієї цивільної справи з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що під час укладення договору зі ОСОБА_1 позивач дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Із досліджених матеріалів справи вбачається, що підпис споживача ОСОБА_1 під Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» відсутній, представник відповідача у відзиві на позовну заяву та заяві про розгляд справи за відсутності сторони відповідача також зазначив, що з цими документами ОСОБА_1 ознайомлений не був, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16.08.2013 шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена зокрема у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом з 16.08.2013 по 31.01.2018 у розмірі 122380,14 грн задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом «Про судовий збір»).

Понесення позивачем судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 1921 грн підтверджується платіжним дорученням від 19.06.2019 та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с. 2, 3). Враховуючи те, що задоволенню підлягають 3,14 % позовних вимог (3962 грн х 100% / 126342,14 грн), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 60,32 грн - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (1921 грн х 3,14% / 100%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 16.08.2013 у розмірі 3962 (трьох тисяч дев`ятсот шістдесяти двох) гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 122380,14 грн - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 60,32 грн (шістдесяти гривень тридцяти двох копійок).

Повне рішення складене 21 лютого 2020 року.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Кремінський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код 14360570; місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д).

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя І.Г. Безкровний