Рішення № 87742666, 07.02.2020, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/2744/19

Провадження № 2/946/666/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2020 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Пащенко Т.П.

при секретарі – Топтигіної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості, інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних від простроченої суми та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості, інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних від простроченої суми та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29.12.2006 року він у забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору №688-А, укладеного між АТ «Індустріально-Експортний Банк», який 21.03.2011 року змінив найменування на ПАТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_2 уклав договір поруки з банком, згідно якого поручився за виконання взятих на неї зобов`язань по кредитному договору в повному обсязі. Відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконувала, в результаті чого ПАТ «Креді Агріколь Банк» звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з нього та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором. 17.03.2015 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області виніс рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 138 178,73 грн., з яких: 135 243 грн. – прострочена заборгованість, 1115,73 грн. – прострочена комісія, судові витрати по сплаті державного мита в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в розмірі 120 грн. 12.04.2016 року позивач виконав рішення у повному обсязі. На підставі чого, головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. Згідно п.2.3 договору поруки поручитель після виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору набуває всіх прав кредитора по виконаному ним зобов`язанню – кредитному договору від 29.12.2006 року №688-А. 16.05.2016 року позивачем на бік відповідачки була відправлена вимога про погашення нею заборгованості в порядку регресу. 16.02.2019 року позивачем на адресу відповідачки було повторно відправлено вимогу про погашення останньою заборгованості в порядку регресу, але відповідачка відмовилася отримати листа, та по теперішній час не здійснила погашення боргу. 13.03.2019 року позивачем на адресу відповідачки втретє відправлена вимога, але відповідачка відмовилася отримати відправлення. Відповідачка порушила грошове зобов`язання, тому зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пеню, а також три проценти річних від простроченої суми. З огляду на зазначене, ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у сумі 138 178,73 грн., інфляційні нарахування у сумі 49 200,71 грн., 3% річних від простроченої суми – 11 334,44 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань – 5 792,15 грн., які розраховані станом на 18.03.2019 року, всього 204 506,03 грн.

20.09.2019 року представник відповідачки надав відзив на позовну заяву (а.с.55-59), в якому зазначив, що відповідачка не згодна з позовними вимогами, виходячи з наступного, а саме, 17.03.2015 року на підставі виконавчого листа №500/1619/14-ц від 27.05.2015 року головний державний виконавець відділу ДВС Ізмаїльського МРУЮ Одеської області Пapaпip А.Д. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №47901595. 03.11.2015 року позивач надав виконавцю пояснення, що він знає про відкриття виконавчої справи та просить звернути стягнення на належну йому на праві власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до висновку оцінювача від 22.01.2016 року вартість вказаної частки квартири становила 154 600 грн. Згідно протоколу проведення електронних торгів від 23.03.2016 року номер 149885 по лоту №130981 1/2 частка зазначеної квартири була продана за 154 600 грн., та з урахуванням 7 730 грн., сплачених в якості гарантійного внеску, переможець торгів мав сплатити решту суми - 146 870 грн. - в строк до 08.04.2016 року. У повідомленні №7708 від 11.04.2016 року зазначено, що станом на 08.04.2016 року на депозитний рахунок ВДВС надійшли кошти в розмірі 146 870 грн. від переможця електронних торгів за зазначеним протоколом за придбаний лот №130981. 12.04.2016 року був складений акт №47901595 про проведення електронних торгів для оформлення права власності за переможцем та винесена постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним стягненням боргу в розмірі 138 178,73 грн. До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України, тривалістю у 3 (три) роки. Відповідно до ч.6 ст. 261 ЦК України за регресними зобов`язаннями, перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат i 3% річних виникає за кожен місяць з моменту виконання основного зобов`язання до моменту його усунення. Отже, по даній справі виконання основного зобов`язання відбулося 08.04.2016 року, що підтверджуються протоколом проведення електронних торгів від 23.03.2016 року та повідомленням №7708 від 11.04.2016 року. 3 огляду на це останнім днем для подачі позову є 08.04.2019 року, а не 12.04.2019 року. Крім того, у відповідності до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому, згідно ч.2 ст.39 зазначеного Закону, постанова про закінчення виконавчого провадження, на підставі, зокрема п.9, виноситься в день настання відповідних обставин, тобто, в день внесення коштів на погашення боргу - 08.04.2016 року або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Отже сам законодавець чітко пов`язує час (день) закриття виконавчого провадження з часом (днем) фактичного виконання (оплати бopгy). 3 цією правовою нормою кореспондується також вищезазначена норма ЦК України, а саме - ч.6 ст.261 ЦК України, згідно якої за регресними зобов`язаннями пepeбiг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання, а не від дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження. Виходячи з наведеного вбачається, що позивач помилково (умисно чи по необачності) вважає останнім днем закінчення 3 (трьох) річного строку позовної давності день закінчення виконавчого провадження, тобто 12.04.2019 року, а не 08.04.2019 року, тобто день, коли відбулося фактичне виконання ним зобов`язання по сплаті боргу. Таким чином, пропуск позовної давності є належною та достатньою підставою для вимоги в задоволенні заявлених позивачем позовних вимог. Окрім цього, вказує, що позивач вимагає стягнути з відповідачки пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмipi 5792,15 грн. Вважає, що дана вимога не може бути виконана у зв`язку з порушенням строків позовної давності для стягнення пені у відповідності до ч.4 ст. 261 ЦК України . Враховуючи викладене, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум заборгованості, інфляційних нарахувань, 3 (трьох) відсотків річних від простроченої суми та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань (в порядку регресу) просить відмовити як таких, що заявлені після спливу строку позовної давності, передбаченої ст.257 ЦК України.

У відповіді на відзив від 24.09.2019 року представник позивача послався на те, що у своєму відзиві відповідач вказує, що виконання основного зобов`язання відбулося: 08.04.2016 року, що підтверджується протоколом проведення електронних торгів від 23.03.2019 року та повідомленням №7708 від 11.04.2016 року. Але в цих документах відсутня інформація про інформування ОСОБА_1 погашення ним боргу. У зв`язку iз примусовим виконанням рішення органами виконавчої служби, позивач був позбавлений можливості отримання інформації стосовно сплати грошових коштів переможцем електронних торгів за об`єкт примусового пpoдaжу. Вважає, що позивач звернувся з позовом в межах строку позовної давності, оскільки днем коли у ОСОБА_1 виникло право на позов до відповідача в частині стягнення заборгованості є 12.04.2016 р. (день складання головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції акту про проведення електронних торгів). Відповідно до ч.6 ст.261 ЦК України, за регресними зобов`язаннями, перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання. Згідно витягу реєстру про виконавче провадження №47901595, встановлено, що виконавче провадження було закінчене 12.04.2016 року у відповідності до п.8 ч.1 ст.49 Закону “Про виконавче провадження” з підстав: фактичне повне виконання рішення. Тому з цієї дати починається строк позовної давності. На підставі вищевикладеного просить суд відмовити відповідачу у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідачки в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву в тому числі з підстав пропуску строку позовної давності.

Вислухавши представника позивача, представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст.129 Конституції України, ст.ст.12,13,77,78,79,80,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 29.12.2006 року між АТ «Індустріально-Експортний Банк» та ОСОБА_2 був укладено кредитний договір №688-А на підставі якого ОСОБА_2 отримано суму 30 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 9,5% річних строком до 28.12.2012 року. Відповідно до умов договору відповідачка зобов`язалася в порядку та на умовах, що визначені договором повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами, неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строках та на умовах, що передбачені договором (а.с.6-8).

29.12.2006 року був укладений договір поруки між АТ «Індустріально-Експортний Банк» та ОСОБА_1 , згідно якого він поручився за виконання ОСОБА_2 взятих на неї зобов`язань в повному обсязі. Згідно п.2.2 договору поруки поручитель після виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору набуває всіх прав кредитора по виконаному ним зобов`язанню – кредитному договору від 29.12.2006 року №688-А. (а.с.9-10)

21.03.2011 року ПАТ «Індустріально-Експортний Банк» змінив найменування на ПАТ «Креді Агріколь Банк» згідно п.1.2 Статуту ПАТ «Креді Агріколь Банк» є повним правонаступником ПАТ «Індустріально-Експортний Банк», що підтверджується рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.03.2015 року.(а.с. 11)

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

17.03.2015 року заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 136 358,73 грн., судові витрати по сплаті державного мита в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в розмірі 120 грн. (а.с.11-12). Рішення набрало чинності 06.05.2015 року.

12.04.2016 року позивач виконав рішення у повному обсязі, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження №47901595 від 12.04.2016 року у зв`язку із стягненням боргу в розмірі 138 178,73 грн. (136 358,73 грн. + 1700 грн. + 120 грн.) (а.с.13).

16.05.2016 року, 12.02.2019 року та 13.03.2019 року позивачем на адресу відповідачки були відправлені вимоги про погашення останньою заборгованості в порядку регресу, але відповідачка по теперішній час не здійснила погашення заборгованості (а.с.14-17).

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може, у тому числі, забезпечуватися порукою.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 543 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

У відповідності до ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Таким чином, на підставі Кредитного договору №688-А від 29.12.2006 року та Договору поруки від 29.12.2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були солідарними боржниками перед ПАТ «Індустріально-Експортний Банк» щодо виконання ОСОБА_2 кредитних зобов`язань за Кредитним договором №688-А від 29.12.2006 року. Оскільки ОСОБА_1 повністю виконав кредитні зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором, то на підставі положень ст.ст. 544, 556 ЦК України до нього року перейшло право регресної вимоги до ОСОБА_2 у розмірі 138 178,73 гривень.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо ) утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України.

Як вбачається із ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Стаття 253 ЦК України встановлює, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Стаття 257 ЦК України встановлює, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 6 статті 261 ЦК України за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання.

З повідомлення відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області від 11.04. 2016 року вбачається, що право зворотної вимоги (регресу) у ОСОБА_1 до ОСОБА_2 виникло 08 квітня 2016 року.

Позивачем пред`явлено позов до суду 12.04.2019 року, тобто поза межами строків позовної давності.

Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивачу було відомо про перерахування грошових коштів саме 08.04.2016 року. Також відсутні відомості про отримання позивачем копії цього повідомлення, оскільки воно адресоване на ім`я Одеської філії ДП «Сетам».

Позивач відраховував строк позовної давності від 12.04.2016 року, тобто від дня складання головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції акту про проведення електронних торгів та дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, що на чотири дні пізніше від дати перерахування грошових коштів та саме 12.04.2019 року звернувся до суду з позовом.

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність поважних причин пропущення строку позовної давності та наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості з відповідачки у розмірі 138 178,73 грн.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідачки інфляційних нарахувань у сумі 49200,71 грн. та трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 11334,44 грн., суд приходить до наступного висновку.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора (замовника) вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора (замовника) від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника (виконавця) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (замовникові).

За таких обставин, тривале невиконання відповідачкою свого зобов`язання дає підстави для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов`язання, оскільки боржник зобов`язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми, оскільки їх стягнення передбачено ст.625 ЦК України та критерієм щодо стягнення індексації є підвищення вартості життя.

Суд погоджується з розрахунком відсотків за користування грошовими коштами та розрахунком інфляційних нарахувань (а.с.18-24), які підлягають поверненню, згідно яких: за період з 24.06.2016 року по 18.03.2019 року сума трьох відсотків річних від простроченої суми складає 11334,44 грн. та за період з липня 2016 року по лютий 2019 року сума інфляційних нарахувань складає 49 200,71 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідачки інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних від простроченої суми також підлягають задоволенню, оскільки вони є обґрунтованими та похідними від вимог про стягнення заборгованості у сумі 138 178,73 грн.

Що стосується суми пені, яка підлягає стягненню суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У відповідності до п. 5.2 кредитного договору №688-А від 29.12.2006 року у разі прострочення позичальником строків сплати процентів та комісійної винагороди, визначених у п. 2.3 цього договору, а також прострочення строку повернення кредиту, визначених умовами цього договору та п.п. 2.6.3, 3.2.3, 3.2.5, 6.4 цього договору. Позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від невчасно сплаченої суми за кожний день прострочення (пеня сплачується в національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на дату сплати).

Згідно розрахунку заборгованості за пенею складеного позивачем вона складає за період з 18.03.2018 року по 12.04.2018 року 3346,58 грн., та з 13.04.2018 року по 01.05.2018 року 2445,57 грн., разом 5792,15 грн. (а.с.23-24).

Відповідно до ст.258 ЦПК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Зокрема для вимог про стягнення неустойки (штраф, пеня) позовна давність встановлюється строком в один рік.

За таких обставин, враховуючи строки позовної давності 1 рік до вимог щодо стягнення пені, суд приходить до висновку, щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення пені в розмірі 3346,58 грн.

Відповідно до вимог ст.ст.12,13,77,78,79,80,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або достовірності їх визнання.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача також слід стягнути сплачений судовий збір в розмірі 2020,60 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 526, 553, 544, 556, 625 ЦК України ст.ст. 2, 12, 81, 89, 128, 141, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , про стягнення суми заборгованості, інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних від простроченої суми та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – « НОМЕР_1 », на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – « НОМЕР_2 », суму заборгованості у розмірі 138178,73 (сто тридцять вісім тисяч сто сімдесят вісім гривень 73 копійки) грн., інфляційні нарахування у сумі 49200,71 (сорок дев`ять тисяч двісті гривень 71 копійка), три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 11334,44 (одинадцять тисяч триста тридцять чотири гривні 44 копійки), пеню у сумі 3346,58 (три тисячі триста сорок шість гривень 58 копійок) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – « НОМЕР_1 », на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – « НОМЕР_2 », судовий збір у розмірі 2020,60 (дві тисячі двадцять гривень 60 копійок) грн.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17 лютого 2020 року.

Суддя: Т.П.Пащенко