Рішення № 87742203, 21.02.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/4011/19

Провадження № 2/521/345/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 лютого 2020 року

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді Гуревського В.К.

за участю секретаря судового засідання – Дробот В.В.,

учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 ,

Представник позивача – адвокат Євценко Р.І.,

Відповідач – Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

Представник – Яковлєва-Ангеловська О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И В:

07.03.2019 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк»), про визнання кредитного договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11.10.2013 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Про те, що ця Анкета-заява є нібито кредитним договором, ОСОБА_1 стало відомо з позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 11.10.2013 року (справа № 521/6512/15-ц). Позивач стверджує, що підписана ним Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 11.10.2013 року, не може вважатись договором в розумінні положень ст. 626 Цивільного кодексу України, оскільки вона не містить відомостей про досягнення згоди з усіх істотних умов договору, зокрема у заяві відсутні відомості про зобов`язання банку надати грошові кошти (кредит), не зазначено розмір кредиту та умови кредитування, зобов`язання позичальника повернути кредит та сплатити проценти, не вказано вид платіжної картки, строк її дії та суму ліміту кредитування. Також позивач зазначає, що його не було ознайомлено з Умовами та Правила надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», а зміст зазначеної Анкети-заяви зводиться до того, що ОСОБА_1 лише виявив бажання на отримання кредитної картки (підтверджується відсутністю проставлення ОСОБА_1 відповідних відміток у заяві), що не може вважатись обопільно досягнутою між сторонами згодою на укладення кредитного договору.

19.06.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що позивачем не надано належних доказів неукладення кредитного договору, в Анкеті-заяві зазначено, що підписавши цю заяву, позивач ознайомлений та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами по платіжним карткам, розташованим на сайті банку www.privatbank.ua, Тарифами банку. На підставі вказаної анкети-заяви позивачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна, Gold». При цьому відповідач вказує, що в 2007 році позивач звернувся до ПриватБанку за кредитом та підписав заяву позичальника № ODXRFO2460148 від 05.11.2007 року, в цій же заяві ОСОБА_1 підтвердив отримання кредитної картки «Універсальна» разом з ПІН кодом, своїм особистим підписом. Згодом позивач замінив звичайну кредитну картку «Універсальна» на «Універсальна Gold». Відповідач стверджує, що анкета-заява разом з Пам`яткою Клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складають Кредитний договір, який і був укладений між сторонами.

Відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 11.10.2013 року ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 16000,0 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а саме до 07/17. Відповідач зазначає, що про згоду позивача на укладення договору саме в такій формі та ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами свідчить підпис позивача в Заяві позичальника. Також представник відповідача вважає, що позивач пропустив строки позовної давності щодо визнання кредитного договору недійсним та просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі за недоведеністю та за спливом строку позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив визнати недійсним кредитний договір № б/н від 11.10.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк».

Представник відповідача АБ КБ «ПриватБанк» заперечував проти задоволення позову.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши позов, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи в межах позовних вимог, оцінивши всі зібрані по справі докази у їх сукупності, прийшов до висновку про відмову в задоволені позову виходячи з наступного.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт перший частини першої статті 11 ЦК України).

Судом встановлено, що 11.10.2013 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Про те, що ця Анкета-заява є кредитним договором ОСОБА_1 стало відомо з тексту позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 521/6512/15-ц).

03.07.2015 року Малиновським районним судом м. Одеси було винесено заочне рішення по цивільній справі № 521/6512/15-ц. Про існування вказаного заочного рішення та взагалі такої цивільної справи ОСОБА_1 стало відомо випадково, після чого, 16.05.2016 року представник ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з заявою про видачу копії вказаного заочного рішення. Копію заочного рішення по справі № 521/6512/15-ц було вручено судом 06.06.2016 року, того ж дня було подано до суду заяву про перегляд заочного рішення.

02.09.2016 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси заочне рішення по справі № 521/6512/15-ц скасовано.

Згідно п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року до окремих видів вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК) . Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору № б/н від 11.10.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси 07.03.2019 року, тобто в межах позовної давності.

11.10.2013 року ОСОБА_1 поставив підпис в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Вказана Анкета-заява містить застереження про те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є договором приєднання (стаття 634 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Згідно частини першої статті 626, частини першої статті 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги.

Відповідно до абз.1 ч.1 та п. 6 абз. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору; договір якщо інше не передбачено законом, повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Таким чином, розмір кредиту, як предмет договору, визначений як ст. 1054 ЦК України так і ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є обов`язковою, а тому істотною умовою кредитного договору.

Отже, виходячи з аналізу наведених правових норм слід дійти висновку, що у разі досягнення між сторонами згоди на укладення кредитного договору у заяві про приєднання до запропонованих банком Умов та Правил має бути зазначено вид та умови кредитування, розмір узгодженого сторонами кредиту (кредитна лінія, кредитний ліміт), що є істотними умовами кредитного договору.

Відповідач стверджує, що в 2007 році позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитом та підписав заяву позичальника № ODXRFO2460148 від 05.11.2007 року. В цій же заяві ОСОБА_1 підтвердив отримання кредитної картки «Універсальна» разом з ПІН кодом, своїм особистим підписом, а згодом позивач замінив звичайну кредитну картку «Універсальна» на «Універсальна Gold», відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 11.10.2013 року ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 16000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а саме до 07/17.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем картки «Універсальна Gold», тим більше, отримання такої кредитної картки саме за кредитним договором № б/н від 11.10.2013 року, так само як і обумовленого та встановленого сторонами кредитного ліміту на цю платіжну картку у розмірі 16000 грн. зі сплатою відсотків, про які вказує відповідач.

Як вбачається з Анкети-заяви, в ній зазначені дані позивача: особиста інформація, документ, що посвідчує особу, місце проживання та контактна інформація. Згідно вказаної Анкети-заяви від 11.10.2013 року ОСОБА_1 було запропоновано оформити на своє ім`я карту «Універсальна», пенсійну карту, карту Gold, зарплатний пакет, ідентифікація з паспортом, послуга накопичення «Копилка», проте жодна із запропонованих банком карток ОСОБА_1 обрана не була, що підтверджується відсутністю в Анкеті-заяві відповідної позначки навпроти жодного із запропонованих банком варіантів.

Згідно п. 2.1.1.2.1 Умов, для надання послуг Банк видає Клієнту Картку, її вид визначений у Пам`ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і Заяві, підписанням якого Клієнт і Банк укладають Договір про надання банківських послуг. Датою укладення Договору є дата отримання Карти, зазначена в Заяві. Однак така графа в Анкеті-заяві відсутня взагалі.

Надана відповідачем копія заяви позичальника № ODXRFO2460148 від 05.11.2007 року, за якою 05.11.2007 року ОСОБА_1 буда видана кредитка «Універсальна» не є належним доказом у даній справі, адже не містить інформації щодо предмета доказування.

В Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 11.10.2013 року не заповнена графа щодо бажаного кредитного ліміту за платіжною карткою «Універсальна»/Gold та не проставлена відмітка позивача про те, що Пам`ятку клієнта, яка містить, в тому числі, Тарифи і основні умови обслуговування і кредитування він отримав та ознайомився з її змістом під розпис.

При цьому суд зазначає, що підписання Анкети-заяви від 11.10.2013 року, в якій вказане застереження про те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, ніяк не спростовує очевидний факт відсутності погодження між сторонами по справі розміру кредиту (кредитного ліміту) в жодному з наданих відповідачем документів.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та на Тарифи по престижних картках Visa, розміщених на сайті: https://privatbank.ua.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Умов та Правил розумів Позивач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву від 11.10.2013 року.

Роздруківка витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в ці документи.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року в справі № 6-16цс15.

Згідно висновку щодо застосування норм права, які регулюють спірні правовідносини, викладеному у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 285/3013/16 (провадження 61-36001св18), Касаційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто банк міг надати витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для нього.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Позивачу Тарифи і Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, надані банком Тарифи по престижних картках Visa та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

На підставі чч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Таким чином, форма досягнення згоди між банком та фізичною особою закріплюється або на предметах фізичного світу - договір на папері, листи, телеграми, телетайп, або повинна бути підтверджена електронними доказами. В обох випадках така згода повинна бути скріплена підписами сторін договору.

Суду не надано доказів досягнення сторонами кредитного договору згоди в письмовій формі щодо такої істотної умови договору як розмір кредиту.

Тарифи по престижних картках Visa та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані відповідачем та містяться в матеріалах даної справи не визнаються Позивачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11.10.2013 року, шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказане також узгоджується з висновками щодо застосування норм права, які регулюють спірні правовідносини, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження 14-131цс19).

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, у вказаній постанові від 03.07.2019 року, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Оскільки сторони в належній формі не дійшли згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору, Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 11.10.2013 року не містить даних щодо надання ОСОБА_1 кредиту, спірний договір не можна визнати укладеним.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦПК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення, зокрема відсутня згода за всіма істотними умовами договору. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним, оскільки наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Зазначена правова позиція викладена в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» .

Отже, оскільки кредитний договір № б/н від 11.10.2013 року, що оспорюється, не є укладеним, права позивача не були порушені, а тому не підлягають судовому захисту.

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно із ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 207, 215, 626, 628, 633, 634, 638, 1054-1055 ЦК України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 2, 3, 5, 10, 12, 13, 76 – 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570) про визнання недійсним кредитного договору № б/н від 11.10.2013 року – відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду в повному обсязі складено 21 лютого 2020 року.

СУДДЯ: Гуревський В.К.