Рішення № 87741624, 21.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2020 року м. Київ № 640/19498/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Анвітрейд»доОфісу великих платників податків Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників сторін:

від позивача: Грунський В.О., Стеценко О.В., Бражник Ж.С.,

від відповідача: Норець В.М.,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Анвітрейд» (далі - позивач, ТОВ «Анвітрейд») до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просить, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 21.10.2019, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.09.2019 №0000081401 та №0000091401.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він мав право на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за тимчасовими митними деклараціями при ввезенні товарів на митну територію України. На думку позивача, норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від типу митної декларації (тимчасова митна декларація) як підставу виникнення такого права. Оскільки надані товариством тимчасові митні декларації підтверджують факт сплати (нарахування) податку на додану вартість та які у розумінні закону є митними деклараціями, що підтверджують право на податковий кредит, тому донарахування позивачу сум ПДВ та зменшення від`ємного значення згідно з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями є неправомірними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Здійснивши підготовку справи до судового розгляду, ухвалою суду від 10.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на правомірність висновків контролюючого органу, зроблених при проведенні перевірки, вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідно до вимог чинного законодавства.

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що при здійсненні операцій із ввезення товарів на митну територію України формування податкового кредиту з податку на додану вартість здійснюється лише за умови наявності належним чином оформленої митної декларації. Оскільки за нормами та положеннями Митного кодексу України тимчасова митна декларація не визнається як документ, подання якого завершує митне оформлення випуску товарів для вільного обігу на митній території України. Після подання тимчасової митної декларації можливі зміни щодо інформації про ввезені товари, а остаточні відомості про такі товари будуть міститись у додатковій митній декларації, отже у разі подання платником тимчасової митної декларації до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість лише після подання ним митному органу додаткової митної декларації.

Представник відповідача вважає позовні вимоги безпідставними та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Офісом великих платників податків Державної податкової служби на підставі наказу від 19.07.2018 №1323 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Анвітрейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 16.07.2015 по 31.03.2018, валютного законодавства за період з 16.07.2015 по 31.03.2018, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 16.07.2015 по 31.03.2018, за результатами якої складено акт №2484/28-10-14-01-02/39898416 від 21.08.2019.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Анвітрейд»:

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України та п. 5 П(С)БО 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, занижено податок на прибуток всього у сумі 1 006 601 грн.;

пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.06.2016 по 31.03.2018 в сумі 380 396 006 грн.: в результаті заниження податку на додану вартість на суму 382 006 407 грн., завищення податку на додану вартість на суму 1 610 401 грн. та завищення від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 22 338 791 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.09.2019 №0000081401, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 22 338 791,00 грн. та №0000091401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 475 465 008,00 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням - 380 396 006,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 95 099 002,00 грн.

Не погоджуючись із правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин, суд виходить з наступного.

Як вбачається з акта перевірки та відзиву на позов, за період з 16.07.2015 по 31.03.2018 року TOB «Анвітрейд» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 3 487 152 135 грн. (з урахуванням уточнюючих розрахунків до декларацій з ПДВ).

Перевіркою відображених у рядку 11.1 Декларацій з податку на додану вартість «ввезені на митну територію України товари, необоротні активи та отримані від нерезидента на митній території України послуги з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які оподатковуються за основною ставкою та нульовою ставкою: ПДВ, сплачений митним органам» показників за період з 16.07.2015 по 31.03.2018 року контролюючим органом встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення операцій з купівлі дизельного палива та сплата податку на додану вартість на митниці.

В акті перевірки зазначено, що TOB «Анвітрейд» в порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України віднесено до складу податкового кредиту за період з червня 2016 по березень 2018 суму ПДВ 402 734 801 грн., яка не підтверджена митними деклараціями.

За результатами перевірки встановлено віднесення TOB «Анвітрейд» до складу податкового кредиту сум ПДВ по тимчасових митних деклараціях.

ТOB «Анвітрейд» за період з 16.07.2015 по 31.03.2018 здійснювало придбання дизельного палива по імпортних контрактах укладених з контрагентами - нерезидентами Wexler Global LP (Великобританія) та Wexler Global Trading Sp.z.o.o (Польща).

Походження імпортованого товару Російська Федерація та Республіка Білорусь.

TOB «Анвітрейд» оформлено тимчасові митні декларації (IM 40 ТН та IM 40 ТФ) та сплачено ПДВ на суму 3 141 252 497 грн., по яких завершено митне оформлення на суму ПДВ 2 738 517 696 грн.

TOB «Анвітрейд» віднесено до складу податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість рядок 11.1 Декларації «Ввезені на митну територію України товари, необоротні активи та отримані від нерезидента на митній території України послуги: за основною ставкою» суму ПДВ 3 141 252 497 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України згідно з пунктом 187.8 статті 187 Податкового кодексу України вважається дата подання митної декларації для митного оформлення.

Аналогічний обов`язок щодо сплати ПДВ при імпорті товарів, до дня або в день подання МД, зберігає свою дію і в разі імпорту товару з оформленням тимчасової митної декларації.

Тимчасова митна декларація оформляється, якщо імпортер не має точної інформації про товари, що ввозяться, необхідної для заповнення звичайної МД. Оформлення тимчасової митної декларації не звільняє імпортера від сплати або забезпечення сплати митних платежів, передбачених при випуску товарів у вільний оборот у заявленому митному режимі (ч.ч. 1, 10 ст. 260 Митного кодексу України).

Частиною першою статті 261 Митного кодексу України визначено, що у разі подання відповідно до статті 260 Митного кодексу тимчасової митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до Митного кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за тимчасовою митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.

Разом з тим, згідно з пунктом 201.12 статті 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно з пунктом 20 статті 4 Митного кодексу України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Враховуючи положення статті 4 Митного кодексу України, поняття «митна декларація» є загальним терміном, який включає в себе всі різновиди митних декларацій, зокрема, і тимчасову митну декларацію (митне законодавство не наводить окремого визначення тимчасової митної декларації).

Слід зазначити, що тимчасова митна декларація складається на бланку єдиного адміністративного документа (п. 14 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450), проте залежно від причини та умов її оформлення розрізняється за типом.

При оформленні тимчасової митної декларації податки і збори за заявленою в ній імпортною операцією сплачуються в загальному порядку і в повному обсязі. Відстрочення сплати податків і зборів до оформлення додаткової декларації не передбачене.

Тож по суті тимчасова митна декларація це повноцінна митна декларація, яка вже після завершення її оформлення надає право на випуск товару у вільний обіг. Тобто підприємство має право на власний розсуд використати чи реалізувати ввезений товар.

Виходячи з аналізу викладених норм законодавства, платники ПДВ мають право на включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, які були сплачені ними при ввезенні товарів на митну територію України, за умов якщо платником сплачено повну суму ПДВ щодо ввезених на митну територію України товарів, оформлено митну декларацію у відповідності до вимог чинного законодавства України, яка підтверджує сплату ПДВ.

При цьому, регламентоване митним законодавством поняття митної декларації охоплює, зокрема, й тимчасову митну декларацію, а у свою чергу наведені норми податкового законодавства не містять імперативних приписів саме щодо неможливості включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених на підставі тимчасової митної декларації.

Таким чином, сплата до бюджету ПДВ за тимчасовою митною декларацією надає імпортеру право на отримання податкового кредиту (сума ПДВ, сплачена при митному оформленні на підставі тимчасової МД, підлягає включенню до податкового кредиту).

Як вбачається з матеріалів справи, в період з червня 2016 року по березень 2018 року позивачем сплачено усі суми податку на додану вартість за тимчасовими митними деклараціями до декларування відповідного податкового кредиту, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, відповідачем в акті перевірки не ставиться під сумнів факт сплати позивачем ПДВ до або під час подання тимчасових митних декларацій.

Також, тимчасові митні декларації, оформлялись позивачем протягом перевіряємого періоду у відповідності до вимог чинного митного законодавства України, що не заперечувалось контролюючим органом.

Окрім того, слід зазначити, що позивачем здійснювався імпорт товарів (дизельне паливо) на територію України.

Згідно з частиною першою статті 74 Митного кодексу України імпорт (випуск для вільного обігу) це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Як вбачається з копій тимчасових митних декларацій позивача, факт завершення митного оформлення засвідчено відповідними відмітками на них, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до пояснень позивача, останнім зазначено, що після завершення митного оформлення (оформлення тимчасових митних декларацій), товари безперешкодно ввозились позивачем на митну територію України в режимі імпорту. При цьому, позивач жодним чином не був обмеженим у праві користування та розпорядження такими товарами, а їх обіг на території України здійснювався без обмежень з боку відповідача, що також не заперечується останнім. Обов`язок подання додаткової митної декларації ніяким чином не впливав на права позивача щодо користування та/або розпорядження імпортованими товарами, випуск товарів жодним чином не залежав від факту подання або неподання додаткової декларації.

Отже, виходячи з положень пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, ними не вказано яка з перелічених митних декларацій, оформлених відповідно до вимог законодавства, є виключною підставою для формування податкового кредиту. Тому виходячи з її функціонального призначення, яка цілком підтверджує сплату ПДВ, після її оформлення, платник податків має право на віднесення такої суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Окрім того, з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким запроваджено нові правила функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість.

Основні принципи функціонування системи електронного адміністрування ПДВ визначено статтею 200-1 розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 200-1.1 статті 200-1 Податкового кодексу України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: - суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; - суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; - суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; - суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; - інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу. Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 200-1.2 статті 200-1 Податкового кодексу України платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 200-1.5 статті 200-1 Податкового кодексу України кошти з електронного рахунка платника ПДВ перераховуються Казначейством в автоматичному режимі виключно до: державного бюджету; на рахунок, відкритий у банку та/або органі Казначейства сільськогосподарськими підприємствами - суб`єктами спеціального режиму оподаткування, визначений статтею 209 Податкового кодексу України, для акумулювання сум податку, що нараховуються на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів (послуг), у порядку, передбаченому статтею 209 Податкового кодексу України; на поточний рахунок платника податку за його заявою у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань.

Згідно з пунктом 200-1.6 статті 201-1 Податкового кодексу України за підсумками звітного податкового періоду, відповідно до задекларованих в податковій декларації результатів, платником проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному статтями 200 та 209 цього Кодексу.

Кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, та погашення податкового боргу з податку на додану вартість (пункт 200-1.7 статті 201-1 Податкового кодексу України).

Аналізуючи вищенаведені норми статті 200-1 Податкового кодексу України, слід дійти висновку, що на електронному рахунку платника ПДВ обліковуються, у тому числі суми податку, сплачені при ввезенні товарів на митну територію України.

Отже, врахування ПДВ, сплаченого за тимчасовими митними деклараціями в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, здійснюється у автоматичному режимі протягом операційного дня, у якому було зареєстровано відповідну тимчасову митну декларацію, а коригування такої суми (збільшення або зменшення) здійснюється після реєстрації відповідної додаткової митної декларації.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем за перевіряємий період сплачено суму ПДВ щодо ввезених на митну територію України товарів на підставі належним чином оформлених тимчасових митних декларацій, які підтверджують сплату ПДВ, у зв`язку з чим відповідний показник був автоматично збільшений у Єдиному реєстрі податкових накладних системи електронного адміністрування ПДВ на суму відповідно сплаченого податку, про що свідчать витяги з системи електронного адміністрування.

Слід зазначити, що митні декларації, які подавались позивачем були прийняті та зареєстровані, жодних зауважень з боку контролюючого органу не надходило.

Таким чином, твердження контролюючого органу щодо неможливості формування податкового кредиту за тимчасовими митними деклараціями не узгоджується із передбаченим законодавством механізмом відображення сум ПДВ, сплачених при ввезенні товарів на митну територію України у автоматичному режимі.

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України одним з принципів податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України).

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», в якому Суд зазначив, що будь-які обмеження, що накладаються, мають базуватися на положеннях основного законодавства. Саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.

Якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд встановлено, що було порушення статті 1 Першого протоколу, оскільки державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податків, що призвело до стягнення із заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Враховуючи вищевикладене, оскільки податковий кредит сформований позивачем на підставі тимчасових митних декларацій, при цьому положення пункту 201.12 Податкового кодексу України не обмежує позивача у такому праві, суд приходить до висновку про помилковість та необґрунтованість тверджень посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.з

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Анвітрейд» (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 9-Б, код ЄДРПОУ 39898416) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 23.09.2019 №0000091401 та №0000081401.

3. Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 28 січня 2020 року о 11 год. 50 хв., яке відбудеться в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8, корпус 1, зал судових засідань №38.

4. Встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат до 24 січня 2020 року.

5. Запропонувати відповідачу надати заперечення стосовно заяви позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу до 27 січня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.02.2020 року.

Суддя В.П. Шулежко