Ухвала суду № 87741614, 21.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

21 лютого 2020 року м. Київ № 640/3526/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

ОСОБА_1 доПечерського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про скасування постанови,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (01011, м. Київ, вул. Різницька, 11-Б, код ЄДР: 34979022), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Лазюка Д.М. Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 18.09.2018 (виконавче провадження №20550600) про накладення штрафу на позивача у розмірі 70231,17 грн.

Позов заявлений в порядку Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що постановою Московського районного суду міста Києва від 16.03.2001 присуджено до стягнення з ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Додає, що на підставі дублікату виконавчого листа № 2-1476/1 від 16.03.2001 відкрито виконавче провадження № 20550600, організацію виконання якого покладено на Печерський районний відділ Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Позивач пояснює, що 18.09.2018 в рамках виконавчого провадження № 20550600 винесено постанову про накладення штрафу на позивача з мотивів наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, у розмірі 70 231,17 грн.

Разом з тим, позивач наголошує на протиправності такої постанови та наголошує, що остання прийнята за відсутності законних підстав, оскільки, як наголошує сам позивач, підставою для винесення постанови стала заборгованість позивача по сплаті аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки.

При цьому позивач додає, що він не заперечує обставин того, що з незалежних від нього причин утворилася заборгованість по сплаті аліментів за період з грудня 2010 по 2017 роки.

В той же час ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що з грудня 2010 року по липень 2017 року державним виконавцем не вчинялося жодних дій із примусового стягнення аліментів, зокрема, не направлявся виконавчий лист до роботодавця позивача, не направлялося жодних повідомлень про наявність боргу, тощо, а відтак позивач не міг зв`язатися із ОСОБА_2 для особистої передачі їй коштів в рахунок сплати аліментів, що, на думку позивача, і стало причиною того, що у позивача утворилася заборгованість зі сплати аліментів.

Додає, що починаючи з 2017 року він сумлінно сплачує аліментні платежі та погашає заборгованість, яка виникла у період з 2010 року по 2017 рік.

Також просить суд звернути увагу на обставини того, що у постанові про накладення штрафу державним виконавцем не вказано період, за який у позивача існує заборгованість по сплаті аліментів.

В той же час, позивач пояснює, що з матеріалів виконавчого провадження випливає, що заборгованість виникла з 2010 по 2017 роки. та станом на 2017 рік становила 163045,28 грн.

При цьому, акцентує увагу суду на те, що починаючи з 2017 року розмір заборгованості постійно зменшується за рахунок щомісячних відрахувань із заробітної плати позивача, а також без затримок, у повній мірі сплачуються поточні аліменти.

За висновком позивача, враховуючи, що заборгованість по сплаті аліментів виникла у позивача до 2017 року, то накладення штрафу згідно ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 03.06.2018, є незаконним, оскільки станом на 2017 рік ст. 71 вказаного Закону не містила положення про застосування штрафів до платників аліментів.

У позовній заяві позивач також зазначає про заборону застосування зворотної дії положень Закону про накладення штрафу, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018, яким передбачається відповідальність для платника податків у вигляді штрафу, вступив в дію з 28.08.2018, у зв`язку з чим, підставами для застосування штрафів в порядку ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» є виникнення заборгованості платника аліментів після 28.08.2018 у визначених Законом розмірах.

Наголошує на тому, що спірна постанова не узгоджується із положеннями ст. 58 Конституції України, оскільки її винесення є прямим порушенням принципу незворотності нормативно- правових актів.

Звертає увагу позивач і на заборону притягнення до відповідальності за діяння, які на момент їх вчинення не були правопорушеннями, з огляду на обставини виникнення заборгованості у позивача до 2017 року, він не міг передбачити настання негативних наслідків у вигляді штрафу за такі діяння.

Підсумовуючи викладене позивач зазначив, що підстави для притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу, відсутні, у зв`язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 та п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Так, завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Між іншим, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 74 Закону).

Вказані штрафи, відповідно, є доходами Державного бюджету України.

Статтею 287 КАС України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. За приписами ч. 1 цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що юрисдикція адміністративних судів виключається у випадку коли законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 448 ЦПК України).

Отже, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори про оскарження дій органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов судів прийнятих в порядку цивільного судочинства.

Судом встановлено, що постановою Московського районного суду міста Києва від 16.03.2001 присуджено стягнути з ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Голосіївським районним судом м. Києва видано дублікат виконавчого листа № 2-1476/1 від 16.03.2001, на підставі якого державним виконавцем Печерського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві Лазюком Д.М. відкрито виконавче провадження № 20550600 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу щомісяця.

Разом з тим, 18.09.2018 державним виконавцем прийнято постанову № 20550600 про накладення штрафу, якою на ОСОБА_1 накладено штраф на користь стягувача у розмірі 70 231,17 грн.

При цьому, приймаючи вказану постанову виконавець зазначив, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Тобто, приймаючи оскаржувану постанову, державний виконавець керувався ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», яка регулює порядок стягнення аліментів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 71 вказаного Закону виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

За наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (ч. 2 ст. 71 Закону).

Згідно з ч. 3 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

При цьому, ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Враховуючи те, що правильність застосування певних норм законодавства пов`язується із необхідністю з`ясування наміру законодавця, слід зазначити, що у пояснювальній записці до проекту Закону України № 8296 від 19.04.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63899), яким, зокрема, доповнено ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», зазначено, що вказаний Закон має меті посилити відповідальність боржників відносно несплати аліментів або у разі наявності у останніх заборгованості зі сплати таких аліментів шляхом запроваджується нарахування штрафів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за рік (20% від суми несплачених аліментів), за два роки (30% від суми несплачених аліментів), за три роки (50% від суми несплачених аліментів).

Як вбачається з наведеного та пояснень розробників законопроекту, сфери регулювання ст. 71 Закону («Порядок стягнення аліментів»), на підставі якої стягнуто зазначені кошти, вказані кошти по суті, за своєю правовою та економічною природою, є компенсацією дитині за несвоєчасну сплати аліментів на її утримання, додатковою сумою аліментів та не є адміністративним штрафом у звичайному розумінні, тобто у розумінні ст. 63 та ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», які можуть бути оскаржені до адміністративного суду.

З огляду на викладене, суддя дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом оскарження є рішення державного виконавця у виконавчому провадженні, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого судом в порядку цивільного судочинства, а спір по суті стосується визначення додаткової компенсації дитині, додаткової суми аліментів.

Тобто, постанову від 18.09.2018 № 20550600 про накладення штрафу у розмірі 70231,17 грн. може бути оскаржено до суду, який видав виконавчий документ в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 160-162, 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (01011, м. Київ, вул. Різницька, 11-Б, код ЄДР: 34979022) про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Лазюка Д.М. Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 18.09.2018 (виконавче провадження №20550600) про накладення штрафу на позивача у розмірі 70231,17 грн., відмовити.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 КАС України ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржена у порядку, передбаченому ст.ст. 292 - 297 КАС України п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII.

Суддя О.А. Кармазін