Рішення № 87741550, 20.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2020 року м. Київ № 640/2225/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Обставини справи.

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач), в якому Позивач просить Суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у поновленні громадянину ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити громадянину ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років з 08 жовтня 2018 року на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог, представник Позивача посилається на те, що ОСОБА_1 отримував пенсію за вислугу років по вересень 1994 року. Отримавши право на постійне проживання у США, залишив межі України та виїхав за кордон. Чинна на момент виїзду за кордон норма пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачала, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Проте, вказана норма втратила чинність згідно рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25рп/2009, як така, що не відповідає Конституції.

08 жовтня 2018 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою про відновлення раніше призначеної пенсії. Листом від 30 жовтня 2018 року Відповідач відмовив у задоволенні його вимоги у зв`язку з відсутністю договору між Україною та США у сфері пенсійного забезпечення. Позивач вважає такі дії Відповідача неправомірними та такими, що порушують його конституційні права.

Ухвалою Суду від 19 лютого 2019 року відкрито провадження у справі, вирішено, здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою Суду витребувано у Відповідача належним чином завірені матеріали пенсійної справи Позивача та встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, або заяву про визнання позову.

Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та 22 березня 2019 року подав відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає про неможливість надання витребуваної копії матеріалів пенсійної справи Позивача через їх знаходження в Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. Наголошує, що Позивач поштою надіслав заяву від 08.10.2018 про поновлення пенсії за вислугу років, при цьому, заява про поновлення раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) особи, й така особа повинна пред`явити паспорт. Позивачем не надано жодних доказів того, що він звертався до Управління праці та соціального захисту населення щодо надання документів, які б підтверджували розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання. Управління не є тим органом, який порушує строки виплати нарахованої суми пенсії за рішенням суду. Позовні вимоги щодо компенсації втрат частини доходу не відповідає чинному законодавству.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Обставини, встановлені судом.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи та встановлено Судом Позивач перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та отримував пенсію за вислугу років з 06.04.1994 року по вересень 1994 року, до виїзду на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки.

На ім`я ОСОБА_1 , 1947 року народження, було видано пенсійне посвідчення № 155373, за даними якого він отримував пенсію за вислугу років з 06.04.1994 в сумі 360000 купоно-карбованців.

Згідно копії листа Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.12.2018 №64/7, наданого у відповідь на адвокатський запит від 07.12.2018, Позивачеві була призначена пенсія за вислугу років 06 квітня 1994 року .

08 жовтня 2018 року Позивач звернувся із заявою до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві про поновлення йому пенсії за вислугу років, яку отримував з 06.04.1994 року до його від`їзду у вересні 1994 року до США, додавши копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією заяви.

З цього приводу Управління пенсійного фонду України в м. Києві надало Позивачу відповідь листом від 30.10.2018 № 101938/03 про відмову у поновленні пенсії за вислугу років, як громадянину України, який виїхав на постійне місце проживання до США з огляду на статті 49, 51 Закону, оскільки під час перебування особи за кордоном пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, однак, наразі, договору між Україною та США у галузі пенсійного забезпечення не укладено. Мотивувалась відмова також, й положеннями Порядку подання і оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (редакція в Міністерстві юстиції України від 27.12.2014 року № 1566\11846) зі змінами від 07.07.2014 року № 13-1 (далі - Порядок № 22-1), згідно яким, заява про призначення (перерахунок) пенсії з необхідними документами, подається пенсіонером до органу, що призначає пенсію за місцем реєстрації або фактичного проживання. За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Тому відсутні законні підстави для поновлення Позивачеві пенсії за вислугу років, як громадянину України, який виїхав на постійне місце проживання до США.

Представник Позивача не погоджується з такими висновками та відмовою Відповідача, стверджує про наявність правових підстав для поновлення пенсії за вислугу років, тому звертається до суду з даним адміністративним позовом та просить його задовольнити.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи зазначені норми права, Суд приходить до висновку, що за загальним правилом право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Аналогічної позиції дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2019 року справа №663/574/17, адміністративне провадження №К/9901/14340/19.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.

Водночас, у матеріалах справи немає даних про те, що Позивачем припинено громадянство у відповідності до Закону України «Про громадянство України».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону №1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародних договорів між Україною та Сполученими Штатами Америки стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Суд приходить до висновку, що не укладення державою міжнародного договору у галузі пенсійного забезпечення не може бути правовою підставою для відмови позивачу в отриманні передбаченого статтею 48 Конституції України соціального захисту у вигляді отримання пенсії.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію Про захист прав людини і основоположних свобод та практик Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Отже, вимога про поновлення виплати пенсії позивачу з 08 жовтня 2018 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Водночас поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Наведене повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду наведеної у постанові від 06.03.2019 року справа №569/10738/16-а, адміністративне провадження №К/9901/18680/18.

Питання призначення (поновлення) пенсії громадянам України регулюється Порядком про подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до п.1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Отже, вказаним Порядком передбачено можливість подачі заяви особисто пенсіонером, а також можливість надіслати таку заяву та належні документи поштовим відправленням.

Пунктом 2.9 Порядку передбачено, що особа яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач до заяви про поновлення пенсії за вислугу років долучив пенсійне посвідчення за № 155373.

Однак, Суд вважає за доцільне зауважити, що пунктом 1.7 Порядку № 22-1 передбачено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Втім, докази направлення письмового запиту Позивачу щодо документів, які необхідно подати додатково, у матеріалах справи відсутні.

Водночас, Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування компенсації втрати частини доходів, та вважає їх передчасними, оскільки, відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право (можливе) на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене Відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 522/535/17 (адміністративне провадження К/9901/964/18, К/9901/969/18).

Що стосується вимоги про зобов`язання Відповідача поновити виплату пенсії з проведенням індексації, Суд зазначає таке.

Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі, якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 97 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії щороку підвищуються відповідно до індексації грошових доходів населення, але не менш як на 2 проценти заробітку, з якого обчислено пенсію (стаття 64). В усіх випадках зазначене підвищення не може бути менше 2 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною другою статті 42 Закону №1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Статтею 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

Виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.

Частиною другою статті 46 Закону №1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Вимоги Позивача про зобов`язання Відповідача поновити виплату пенсії із урахуванням індексації, суд також вважає передчасними, оскільки вищенаведеними нормами Закону прямо передбачено індексацію пенсії. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання пенсії з урахуванням індексації при відновленні виплати пенсії буде порушене Відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

З огляду на викладені вище обставини, Суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві поновити та виплатити недоотриману пенсію позивачу з моменту звернення, тобто з 08 жовтня 2018 року.

Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 КАС України, Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії слід задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

При зверненні до суду з позовом Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 536, 80 грн.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог Суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені Позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме - в сумі 1 024,53 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 5-9, 44, 73-77, 79, 94, 139, 241, 245 КАС України, суд

ВИРІШИВ

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) поданий адвокатом Подкопаєвою Іриною Анатоліївною (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 13-а, оф. 573) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; Код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Києві оформленого у формі листа від 30 жовтня 2018 року № 101938/03 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) у поновленні пенсії за вислугою років.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; Код ЄДРПОУ 42098368) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) з 08 жовтня 2018 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

4. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

5. Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) пенсії за один місяць.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; Код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 1 024 (одна тисяча двадцять чотири) грн. 53 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Келеберда