Рішення № 87741399, 21.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2020 року м. Київ № 640/302/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу

за позовом1) Громадянина Індії ОСОБА_1 2) Громадянина Індії ОСОБА_1 , який діє в інтересах свого сина громадянина Індії ОСОБА_2 3) Громадянина Індії ОСОБА_1 , який діє в інтересах свого сина громадянина Індії ОСОБА_4 4) Громадянки Індії ОСОБА_5 5) Громадянки Індії ОСОБА_5 , яка діє в інтересах свого сина громадянина Індії ОСОБА_2 6) Громадянки Індії ОСОБА_5 , яка діє в інтересах свого сина громадянина Індії ОСОБА_4 доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській областіпровизнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадянин Індії ОСОБА_1 , який також діє в інтересах своїх синів - громадян Індії ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач, позивачі) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області №414 від 26 грудня 2019 року про скасування дозволу на імміграцію №109457 від 29 жовтня 2008 року, виданого громадянину Індії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з дітьми - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

2) зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області поновити дію посвідок на постійне проживання серії НОМЕР_21 від 24 липня 2015 року на ім`я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 від 17 вересня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 та серії НОМЕР_22 від 17 вересня 2015 року на ім`я ОСОБА_4 ;

3) зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області направити інформацію до територіальних органів Державної міграційної служби України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність та скасування рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області №414 від 26 грудня 2019 року про скасування дозволу на імміграцію №109457 від 29 жовтня 2008 року та поновлення посвідок на постійне проживання серії НОМЕР_21 від 24 липня 2015 року на ім`я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 від 17 вересня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 та серії НОМЕР_22 від 17 вересня 2015 року на ім`я ОСОБА_4 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 січня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2020 року за клопотанням представника позивача - адвоката Дружиніна Є.Є. адміністративні справи №640/302/20 за позовом громадянина Індії ОСОБА_1 , який також діє в інтересах своїх синів - Громадян Індії ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та №640/300/20 за позовом громадянки Індії ОСОБА_5 , яка також діє в інтересах своїх синів - Громадян Індії ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії об`єднано в одне провадження.

Позовними вимогами громадянки Індії ОСОБА_5 , яка також діє в інтересах своїх синів - Громадян Індії ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області є:

1) визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області №415 від 26 грудня 2019 року про скасування дозволу на імміграцію від 13 березня 2008 року, виданого громадянці Індії ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з дітьми - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

2) визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні (обміні) посвідки на постійне проживання громадянці Індії ОСОБА_5 від 02 грудня 2019 року № НОМЕР_4 ;

2) зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_23 від 24 липня 2015 року на ім`я ОСОБА_5;

4) зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області направити інформацію до територіальних Адміністрації державної прикордонної служби про протиправність та скасування рішення Управління №415 від 26 грудня 2019 року про скасування дозволу на імміграцію від 13 березня 2008 року, виданого громадянці Індії ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з дітьми - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили про безпідставність та необґрунтованість рішень відповідача №414 та №415 від 26 грудня 2019 року про скасування дозволів на імміграцію на підставі пунктів 1, 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», оскільки у висновку від 26 грудня 2019 року не наведено жодних винних дій зі сторони позивачів щодо отримання дозволу на імміграцію у 2008 році. Крім того, усупереч вимогам пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», відповідачем не зазначено які саме відомості були неправдиво вказані позивачами при зверненні для отримання дозволу на імміграцію, а також не встановлено жодного документа, який був підроблений або втратив чинність на момент звернення позивача. Таким чином, у висновку, який став підставою для скасування дозволів на імміграцію, не встановлено будь - яких протиправних дій позивачів при звернення до уповноваженого органу про отримання дозволів на імміграцію, а також про встановлення таких дій після отримання ними дозволів на імміграцію. Також, позивачі посилаються на те, що у 2008 році їм був наданий дозвіл на імміграцію, на підставі якого вони отримали посвідки на постійне проживання в Україні, де проживають вже 11 років. Проте, у зв`язку з прийняттям спірного рішення, посвідки на постійне проживання були скасовані на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321. З огляду на те, що рішення про скасування дозволів на імміграцію є протиправними, рішення відповідача про скасування посвідок на постійне проживання також є протиправним та підлягає скасуванню.

03 лютого 2020 року від представника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшов відзив на позовну заяву громадянина Індії ОСОБА_1 та його неповнолітніх дітей, у якому він, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що під час перевірки було встановлено, що жодного документа, який би підтверджував наявність у позивачів підстав для отримання дозволу на імміграцію, згідно підстав визначених законодавством, подано не було, у зв`язку з чим спірні рішення прийняті Управлінням у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому скасуванню не підлягають.

Правом на надання відзиву на адміністративний позов громадянки Індії ОСОБА_5 та її неповнолітніх дітей, визначеного частиною четвертою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач не скористався.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

29 жовтня 2008 року ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» був наданий дозвіл на імміграцію в Україні за №109457, разом з дітьми ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На підставі дозволу на імміграцію ОСОБА_1 отримав посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_6 від 29 жовтня 2008 року.

У зв`язку з обміном вказаної посвідки ОСОБА_1 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_7 від 07 червня 2010 року.

У зв`язку з досягненням 45 - річного віку ОСОБА_1 отримав посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_21 від 27 липня 2015 року.

13 березня 2008 року ОСОБА_5 на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» був наданий дозвіл на імміграцію в Україні.

У дозвіл на імміграцію від 13 березня 2008 року вписані неповнолітні діти - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_8 від 07 червня 2010 року, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який документований посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_9 від 07 червня 2010 року.

На підставі дозволу на імміграцію ОСОБА_5 отримала посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_10 від 13 березня 2008 року.

У зв`язку з обміном вказаної посвідки ОСОБА_5 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_11 від 07 червня 2010 року.

У зв`язку з обміном зазначеної посвідки ОСОБА_5 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_23 від 24 липня 2015 року.

Також, 17 вересня 2015 року здійснено обмін посвідки на постійне проживання ОСОБА_4 на НОМЕР_22 та обмін посвідки на постійне проживання ОСОБА_2 на НОМЕР_2 .

У листопаді 2019 року ОСОБА_5 у зв`язку з досягненням 45 - річного віку звернулась до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання.

За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_5 , 26 грудня 2019 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області сформовано висновок перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Індія ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також висновок перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Індія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з дітьми ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На підставі вказаних висновків, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну:

- №414 від 26 грудня 2019 року, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його дітям ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі пунктів 1, 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 29 жовтня 2008 року. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_21 від 24 липня 2015 року, серії НОМЕР_22 від 17 вересня 2015 року та серії НОМЕР_2 від 17 вересня 2015 року скасовані на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321;

- №415 від 26 грудня 2019 року, яким ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та її дітям ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі пунктів 1, 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 13 березня 2008 року. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_10 від 13 березня 2008 року, серії НОМЕР_11 від 07 червня 2010 року, серії НОМЕР_24 від 24 липня 2015 року, серії НОМЕР_8 та серії НОМЕР_9 від 07 червня 2010 року скасовані на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, позивачі звернулись до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

За змістом частини п`ятнадцятої статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в?їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в?їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Згідно зі статтею 2 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 6 Закону України «Про імміграцію» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону №2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

Особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтею 10 Закону №2491-ІІІ встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі по тексту - Порядок №1983).

У відповідності до підпункту 2 пункту 2 цього Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме, зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно з пунктом 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Відповідно до статті 12 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 4 Закону №2491-ІІІ у редакції, яка була чинною на момент видачі позивачу дозволу на імміграцію у 2008 році, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Судом встановлено, що оскаржувані рішення прийнято на підставі пунктів 1, 6 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ, а саме дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; в інших випадках, передбачених законами України.

Так, у висновках про скасування дозволів на імміграцію в Україну позивачам зазначено, що 26 лютого 2008 року громадянка Індії ОСОБА_5 , а громадянин Індії ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , звернулись до ВГІРФО Дарницького РУ ГУМВС України у м. Києві із заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону №2491-ІІІ, як особи, які є батьками іммігранта, оскільки їх син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є уродженцем м. Києва, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_15 , виданим 01 листопада 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва.

На підставі вказаних заяв УГІРФО ГУМВС України в м. Києві прийнято рішення від 13 березня 2008 року про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_5 , яка, на підставі зазначеного дозволу документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_10 від 13 березня 2008 року.

Також, УГІРФО ГУМВС України в м. Києві прийнято рішення від 29 жовтня 2008 року про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , разом з дітьми ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_1 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_6 від 29 жовтня 2008 року. У свою чергу, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_22 від 17 вересня 2015 року, а ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 17 вересня 2015 року.

Отже, відповідач, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись пунктом 6 частини другої статті 4 Закону №2491-ІІІ, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених в Законі №2491-ІІІ, не виявив, у зв`язку з чим видав посвідки на постійне місце проживання в Україні.

У висновках від 26 грудня 2019 року зазначено, що відповідно до пункту 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-ІІІ для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються копії документів, що засвідчують родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в України. Оскільки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Києва є неповнолітнім, заява в установленому порядку не могла бути подана.

Також, відповідач стверджує, що позивачі не могли отримати дозвіл на імміграцію як батьки іммігранта, оскільки відповідно до вимог частини третьої статті 8 Закону України «Про громадянство України» (у редакції чинній на момент подачі заяви про дозвіл на імміграцію) неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не мав права на набуття громадянства України за територіальним походженням, як дитина, що народилась на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за народженням громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника, оскільки вказана норма до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не кореспондувалась із пунктом 9 частини сьомої статті 9 Закону №2491-ІІІ.

Оцінюючи надані відповідачем заперечення, суд вважає, що вони не підтверджують наявність визначених у пунктах 1 та 6 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ обставин, а саме фактів свідомого подання позивачами у 2008 році до ВГІРФО Дарницького РУ ГУМВС України у м. Києві неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Зазначені відповідачем обставини були відомі співробітникам УГІРФО ГУМВС України в м. Києві і могли бути ними перевірені.

Доводи відповідача про те, що надання позивачем під час отримання дозволу не повного пакету документів, зокрема документу, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення, відсутність у неповнолітнього сина дозволу на імміграцію, яких і не могло було через вік дитини, суд вважає необґрунтованими, оскільки УГІРФО ГУМВС України в м. Києві під час надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою позивача жодних заперечень щодо комплектності поданих документів не повідомляв, адже відповідно до вимог статті 9 Закону №2491-ІІІ неподання особою всіх визначених законом документів є підставою для неприйняття заяви про надання дозволу на імміграцію.

Також, суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача не містить обов`язкових посилань на встановлений міграційним органом інший випадок, передбачений Законом, крім визначених частиною першою cтатті 12 Закону №2491-ІІІ для скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу.

Також, відповідно до пунктів 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону №2491-ІІІ. Копія рішення надсилається Держкомкордон.

Отже, наведені вище вимоги Закону і Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов`язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

Враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень, а зазначені в оскаржуваних рішеннях підстави їх прийняття не знайшли свого підтвердження належними доказами у ході розгляду справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення та невідповідність його вимогам пунктів 1, 6 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями статті 12 Закону №2491-ІІІ передбачено можливість скасування дозволу на імміграцію у випадку встановлення хоча б однієї з передбачених у ній підстав. Однак, можливість скасування такого дозволу у жодному випадку не повинна ототожнюватися з обов`язком з прийняття такого рішення.

Така конструкція норми статті 12 Закону №2491-ІІІ дозволяє суб`єкту прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію об`єктивно оцінити обставини, що є підставою для можливого скасування дозволу, а також обставини, які настали після отримання особою дозволу на імміграцію, та прийняти пропорційне рішення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

У справі, яка розглядається, відповідач, на переконання суду, прийняв оскаржувані рішення формально і без дотримання необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто не пропорційно.

Так, оскаржувані рішення не містять посилань на встановлений міграційним органом інший випадок, передбачений Законом України «Про імміграцію». Доказів надання позивачем при отриманні дозволу на імміграцію не повного пакету документів, передбачених законом, приховування даних щодо сімейного стану, неправдивих відомостей, відповідачем не надано. Також не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивачів на території України з`явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені статтею 12 Закону України «Про імміграцію».

Відповідачем не взято до уваги того, що позивачі понад 11 років проживають в Україні, є родиною, мають житловий будинок загальною площею 124,40 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі - продажу житлового будинку від 13 серпня 2013 року, посвідченого 30 серпня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гордієнко О.В., реєстровий №1410.

ОСОБА_1 є засновником і генеральним директором групи фармацевтичних компаній «Кусум» (ТОВ «Кусум Фарм», ТОВ «Гледфарм ЛТД»), меценатом, засновником благодійного фонду «Кусум», який надає допомогу вихованцям дитячих будинків та шкіл - інтернатів, сплачує до державного та міцевого бюджетів податки, що підтверджується деклараціями про майновий стан і доходи за 2016, 2017 та 2018 роки.

ОСОБА_5 є власником двох земельних ділянок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Син позивачів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є уродженцем м. Києва, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_15 , виданим 01 листопада 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва, навчається в м. Києві.

Син позивачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 також проживає та навчається у м. Києві.

Відтак, на думку суду, скасування дозволів може призвести до погіршення усталеного способу життя позивачів.

Однак, як вбачається зі змісту висновку і відзиву відповідача, останній жодним чином зазначених обставин не дослідив, не дивлячись на те, що вони мають суттєве значення, натомість послався на формальні порушення процедури отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Згідно з частиною другою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 1988 року у справі «Боррехаб проти Нідерландів», яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Так, позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків між батьком та його неповнолітньою донькою. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року №ETS №005 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Крім того, згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королевства» (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивачів є неправомірним, під час прийняття рішення не враховувалась наявність неповнолітніх дітей та їх законне право на проживання разом з батьками.

Окрім цього, згідно з положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Суд враховує, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Стаття 1 Конвенції вимагає від держав гарантувати права та свободи не лише громадянам, а кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією. Яскравими прикладами того, як цей принцип реалізується на практиці, можуть служити заяви, де мовиться про порушення права на сімейне життя у зв`язку з діями держави, спрямованими на депортацію з недоговірної держави особи, яка влаштувала життя з громадянином/громадянкою договірної держави, або на скасування даного цій особі дозволу на проживання.

У цій справі, відповідач, скасовуючи дозволи на імміграцію позивачів, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивачів на сім`ю, інтереси для добробуту дітей позивачів та міцність соціальних, культурних і родинних зв`язків у сім`ї позивачів.

Так, у суду немає сумніву, що оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» є безальтернативний обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.

Також, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Відтак, скасування позивачам дозволу на імміграцію буде суперечити принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого» (рішення Великої палати, 2006 рік).

Суд вважає за необхідне зазначити, що скасування дозволів на імміграцію, здійснені відповідачем виключно за формальних обставин без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, що зумовило порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями позивів, на досягнення яких спрямовані норми статті 12 Закону.

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №820/1560/17 (адміністративне провадження №820/1560/17) висловив свою думку відносно аналогічних правовідносин, що також приймається до уваги судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи встановлені обставини і наведені мотиви, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення в частині визнання протиправними та скасування рішень ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області №414 та №415 від 26 грудня 2019 року, поновлення дії посвідок на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_21 від 24 липня 2015 року, серії НОМЕР_22 від 17 вересня 2015 року, серії НОМЕР_2 від 17 вересня 2015 року, серії НОМЕР_10 від 13 березня 2008 року, серії НОМЕР_11 від 07 червня 2010 року, серії НОМЕР_24 від 24 липня 2015 року, серії НОМЕР_8, серії НОМЕР_16 від 07 червня 2010 року та зобов`язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішень від 26 грудня 2019 року №414 та №415 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Індії ОСОБА_5 , громадянину Інддії ОСОБА_1 та їх дітям - громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та громадянина Індії ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Щодо вимог ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні (обміні) посвідки на постійне проживання громадянці Індії ОСОБА_5 від 02 грудня 2019 року № НОМЕР_4 та зобов`язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_23 від 24 липня 2015 року на ім`я ОСОБА_5 , то суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі - Порядок №321).

У відповідності до пункту 1 Порядку №321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Пунктом 3 Порядку №321 передбачено, що посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.

За приписами пункту 7 Порядку №321 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (пункт 9 Порядку №321).

Згідно з пунктом 32 Порядку №321 для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають: 1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України; 2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) копію рішення про надання дозволу на імміграцію; 5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Іноземець або особа без громадянства під час подання документів для оформлення посвідки пред`являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2 і 5 цього пункту.

До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2 і 4 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.

У відповідності до пункту 33 Порядку №321 для оформлення посвідки іноземцям або особам без громадянства, зазначеним в абзацах другому, третьому та п`ятому пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», замість документа, зазначеного у підпункті 4 пункту 32 цього Порядку, подаються такі документи: 1) іноземцями або особами без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України «Про імміграцію» та мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку в Україні, - оригінал і копія паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року з відміткою про прописку або дійсна посвідка; 2) іноземцями або особами без громадянства, які змушені були залишити місця постійного проживання в Автономній Республіці Абхазія Грузії і прибули в Україну, а також їх повнолітніми дітьми, які прибули в Україну разом з ними до досягнення повноліття, - тимчасова довідка (або довідка, що підтверджує факт прибуття неповнолітнього разом з батьками), отримана після прибуття в Україну, та документ про підтвердження факту проживання в Україні не менш як п`ять років, видані територіальними органами ДМС; 3) іноземцями або особами без громадянства, які прибули в Україну дітьми-сиротами у зв`язку із збройними конфліктами в місцях їх постійного проживання і виховуються або виховувалися у державних дитячих закладах чи дитячих будинках сімейного типу або над якими встановлено чи було встановлено опіку або піклування громадян України, - документ, що підтверджує виховання в державному дитячому закладі чи дитячому будинку сімейного типу або встановлення опіки чи піклування.

Іноземець або особа без громадянства під час подання документів для оформлення посвідки пред`являють працівнику територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1-3 цього пункту.

До заяви-анкети додаються копії документів, зазначених у підпунктах 1-3 цього пункту, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом проставлення відмітки «Згідно з оригіналом» та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.

Оригінали документів, зазначених у підпунктах 1-3 цього пункту, повертаються іноземцеві або особі без громадянства.

Згідно з пунктами 36 та 37 Порядку №321 після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється посвідка, та перевірку поданих нею документів.

Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС.

У той же час, відповідно до пункту 40 Порядку №321 для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини, у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку); 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред`являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.

До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом проставлення відмітки «Згідно з оригіналом» та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.

Оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства.

Згідно з пунктами 41 та 42 Порядку №321 у разі коли обмін посвідки здійснюється у зв`язку із закінченням строку її дії, додатково подаються документи, зазначені у підпункті 4 пункту 32, пунктах 33 і 34 цього Порядку.

Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.

Пунктами 43 та 46 Порядку №321 визначено, що рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.

Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

Судом встановлено, що у листопаді 2019 року ОСОБА_5 звернулась до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку з досягненням 45 - річного віку, як це передбачено підпунктом 5 пункту 7 Порядку №321.

Рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 02 грудня 2019 року №80112300002247 відмовлено ОСОБА_5 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 9 пункту 62 Порядку №321.

Так, відповідно до підпункту 9 пункту 62 Порядку №321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що підставою для прийняття рішення від 02 грудня 2019 року №80112300002247 про відмову ОСОБА_5 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, слугувало рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області №414 від 26 грудня 2019 року про скасування дозволу на імміграцію відносно ОСОБА_5 , щодо якого суд дійшов висновку про його протиправність, необґрунтованість та наявність підстав для його скасування.

Інших підстав для відмови в оформленні (видачі) ОСОБА_5 посвідки на постійне проживання відповідачем у спірному рішенні не зазначено, правомірності прийняття оскаржуваного рішення не доведено, а зазначені в оскаржуваному рішенні підстави його прийняття не знайшли свого підтвердження належними доказами у ході розгляду справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення від 02 грудня 2019 року №80112300002247 про відмову ОСОБА_5 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити обмін довідки на постійне проживання серії НОМЕР_23 від 24 липня 205 року на імя ОСОБА_5, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Разом з тим, враховуючи положення частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зважаючи на те, що судом встановлено неправомірність оскаржуваного рішення відповідача, суд вважає необхідним зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_23 від 24 липня 2015 року на ім`я ОСОБА_5, що є належним способом захисту та поновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №820/1329/17 (адміністративне провадження №К/9901/15344/18).

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною дрцугою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області приймаючи оскаржувані рішення, діяло поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, пропорційності, запобігаючи всім формам дискримінації.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов громадянина Індії ОСОБА_1 та громадянки Індії ОСОБА_5 , які також діють в інтересах своїх дітей громадянина Індії ОСОБА_2 та громадянина Індії ОСОБА_4 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 26 грудня 2019 року №414 щодо громадянина Індії ОСОБА_1 , та його дітей - громадянина Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та громадянина Індії ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 26 грудня 2019 року №414 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Індії ОСОБА_1 , та його дітям - громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та громадянина Індії ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

4. Визнати протиправним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 26 грудня 2019 року №415 щодо громадянки Індії ОСОБА_5 , та її дітей - громадянина Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та громадянина Індії ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

5. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 26 грудня 2019 року №415 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Індії ОСОБА_5 , та її дітям - громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та громадянина Індії ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

6. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_21 від 24 липня 2015 року, серії НОМЕР_22 від 17 вересня 2015 року, серії НОМЕР_2 від 17 вересня 2015 року, серії НОМЕР_10 від 13 березня 2008 року, серії НОМЕР_11 від 07 червня 2010 року, серії НОМЕР_24 від 24 липня 2015 року, серії НОМЕР_8, серії НОМЕР_16 від 07 червня 2010 року.

7. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 02 грудня 2019 року №80112300002247 про відмову в оформленні (обміні) посвідки на постійне проживання громадянці Індії ОСОБА_5 .

8. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_23 від 24 липня 2015 року за заявою ОСОБА_5 .

9. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на користь громадянина Індії ОСОБА_1 , який також діє в інтересах своїх дітей - громадянина Індії ОСОБА_2 та громадянина Індії ОСОБА_4 , понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 567, 20 грн. (сім тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень двадцять копійок).

10. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на користь громадянки Індії ОСОБА_5 , який також діє в інтересах своїх дітей - громадянина Індії ОСОБА_2 та громадянина Індії ОСОБА_4 , понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 726, 40 грн. (шість тисяч сімсот двадцять шість гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов

Позивач 1: Громадянин Індії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_17 , адреса: АДРЕСА_3 )

Позивач 2: Громадянин Індії ОСОБА_1 , який діє в інтересах свого сина громадянина Індії ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_18 , адреса: АДРЕСА_3 )

Позивач 3: Громадянин Індії ОСОБА_1 , який діє в інтересах свого сина громадянина Індії ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_19 , адреса: АДРЕСА_3 )

Позивач 4: Громадянка Індії ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_20 , адреса: АДРЕСА_3 )

Позивач 5: Громадянка Індії ОСОБА_5 , яка діє в інтересах свого сина громадянина Індії ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_18 , адреса: АДРЕСА_3 )

Позивач 6: Громадянка Індії ОСОБА_5 , яка діє в інтересах свого сина громадянина Індії ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_19 , адреса: АДРЕСА_3 )

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А)