Рішення № 87741290, 19.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2020 року м. Київ № 640/11441/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справи матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 )

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116,

м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19)

про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить: скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) за формою «Ф» від 08 травня 2019 року №66267-17 Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі №640/2116/19 підтверджено протиправність взяття ОСОБА_1 на облік як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність як адвокат. Відтак, нарахування у зв`язку з цим єдиного соціального внеску, штрафу та пені є необґрунтованим.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві зазначив, що оскаржувана вимога є правомірною, оскільки відповідно до чинного законодавства України, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, мають нараховувати ЄСВ за себе у розмірі не меншому, ніж 704 гривні на місяць у 2017 році та у 2018 році не менше, ніж 819,06 грн. на місяць, навіть якщо доходу від такої діяльності протягом всього року (або окремих його місяців) отримано не було.

Представник відповідача стверджував, що для звільнення від обов`язку по сплаті єдиного соціального внеску, необхідно знятись з обліку у контролюючих органах як самозайнята особа, оскільки саме факт обліку у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, і є підставою для нарахування ЄСВ. При цьому, зняття з обліку адвоката ОСОБА_1 як платника єдиного внеску можливе лише за умови подання заяви про зняття платника єдиного внеску за формою 7-ЄСВ.

З огляду на викладене вище та відсутність клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято 08 травня 2019 року вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-66267-17, якою ОСОБА_2 повідомлено, що станом на 30 квітня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені становить 8 189,66 грн.

19 травня 2019 року позивач подав до Державної фіскальної служби України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки), у якій просив скасувати повністю дану вимогу у зв`язку з тим, що триває процедура судового оскарження реєстрації ОСОБА_1 як особи, що здійснює незалежну професійну діяльність та нарахування у зв`язку з цим єдиного внеску, штрафів та пені.

За результатами розгляду вказаної скарги позивача Державна фіскальна служба України 18 червня 2019 року прийняла рішення про результати розгляду скарги №27855/6/99-99-11-05-02-25, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 травня 2019 року №Ф-66267-17 залишено без змін, виходячи з того, що згідно реєстраційних даних АІС «Податковий блок» скаржник перебуває на обліку як фізична особа-підприємець та як фізична особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) встановлення ознаки незалежної професійної діяльності з 27 лютого 2018 року. Інформація щодо припинення/зупинення підприємницької діяльності скаржником не прийнято. Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості станом на 30 квітня 2019 року становила 8 189,66 грн., відтак, на думку контролюючого органу, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 травня 2019 року №Ф-66267-17 сформовано на підставі даних податкового органу відповідно до вимог чинного законодавства.

Незгода позивача із вказаною вимогою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі по тексту - Закон №2464-VI, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску;

Згідно вимог статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Вимогами пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини 2, 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

За визначенням, яке міститься в підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, особи, які провадять, в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.

Приписами пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

З наявних матеріалів справи вбачається, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята у зв`язку з наявністю у базах даних Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві інформації про перебування позивача на обліку як фізичної особи-підприємця та як фізичної особи, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) встановлення ознаки незалежної професійної діяльності з 27 лютого 2018 року.

Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року у справі №640/2116/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії адміністративний позов задоволено частково, вирішено:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо включення ОСОБА_1 до реєстру (обліку) осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність;

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо донарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску в розмірі 9 009, 66 грн. (дев`ять тисяч дев`ять гривень шістдесят шість копійок), нарахування штрафу за не сплату єдиного соціального внеску в розмірі 1 354, 48 грн. (одна тисяча триста п`ятдесят чотири гривні сорок вісім копійок), пені - у розмірі 402, 41 грн. (чотириста дві гривні сорок одна копійка);

- зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві, Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві виключити ОСОБА_1 з реєстру (обліку) осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Задовольняючи адміністративний позов суд в межах адміністративної справи виходив з того, що «адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 Податкового кодексу України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачений.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до статті 5 Закону, зокрема, відповідно до частини 3 статті 5 цього Закону, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 204 листопада 2014 року.

Оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно з Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», до нього не можуть застосовуватись положення ч. 3 статті 5 Закону.

Відтак, в межах спірних правовідносин, у податкових органів були відсутні правові підстави для включення ОСОБА_1 до реєстру (обліку) осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність та не доведено правомірності донарахування позивачу єдиного соціального внеску в розмірі 9 009, 66 грн., штрафу за не сплату єдиного соціального внеску в розмірі 1 354, 48 грн. та пені у розмірі 402, 41 грн.».

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі №640/2116/19.

В силу положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення в адміністративній справі №640/2116/19 набрало законної сили.

Згідно частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням фактичних обставин, суд приходить до висновку про безпідставність посилань представника податкового органу на наявність у базах даних відомостей про позивача як фізичну особу, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) (встановлення ознаки незалежної професійної діяльності з 27 лютого 2018 року), оскільки в судовому порядку встановлено протиправність дій контролюючого органу щодо включення ОСОБА_1 до реєстру (обліку) осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Крім того, саме на відповідача судовим рішенням покладено обов`язок виключити ОСОБА_1 з реєстру (обліку) осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, відтак доводи представника Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо неподання позивачем заяви про зняття його з обліку відхиляються судом як необґрунтовані.

Також, пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України №2464-VI. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Рішенням Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у зразковій справі №520/3939/19 встановлено, що зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

Окрім цього, суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності№ ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Зважаючи на вищенаведене у сукупності, суд прийшов до висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-66267-17 від 08 травня 2019 року винесена контролюючим органом протиправно, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України наявні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки)від 08 травня 2019 року №Ф-66267-17 Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук