Рішення № 87740837, 21.02.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2816/19

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 11.11.2019 року № Ф-9577-51 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн.

Ухвалою від 27.12.2019 року у справі відкрите спрощене позовне провадження, учасникам наданий строк для подання заяв по суті справи, судове засідання призначене на 23.01.2020 року о 09:30 год.

23.01.2020 року судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючої судді, наступне судове засідання призначене на 13.02.2020 року о 10:00 год.

На підставі статті 52 КАС України, суд задовольнив клопотання відповідача, допустивши у справі процесуальне правонаступництво, та замінив неналежного відповідача - Державну фіскальну службу у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на її правонаступника - Державну податкову службу у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Таким чином, відповідачем у даній справі є Державна податкова служба у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9577-51 від 11.11.2019 року, якою позивачу станом на 31.10.2019 року нараховане грошове зобов`язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017, 2018 та 2019 роки на загальну суму 26539,26 грн. ОСОБА_1 зазначає, що податковий орган до складання оскаржуваної вимоги не провів перевірку додержання вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", не склав акт перевірки, відсутні бухгалтерські чи інші документи, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких відповідно до Закону нараховується внесок. Позивач зазначив, що він дійсно 13.11.2003 року отримував свідоцтво на право зайняття підприємницькою діяльністю та перебував на спрощеній системі оподаткування. Проте, здійснював підприємницьку діяльність до січня 2004 року, про що подав до територіального відділення податкової інспекції заяву про припинення фізичної особи-підприємця. Після січня 2004 року не подавав жодної звітності до податкових органів про діяльність, як фізичної особи-підприємця, оскільки з того часу і по теперішній час не здійснював підприємницьку діяльність. Разом з тим, у період з 01.01.2017 року по 31.10.2019 року та по теперішній час позивач є найманим працівником у Херсонському загоні воєнізованої охорони виробничого підрозділу служби воєнізованої охорони Регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на посаді старшого стрільця та є застрахованою особою. Платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, та мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Також відмічає, що зареєстрований в Єдиному державному реєстрі 11.11.2003 року, однак дата запису про включення до єдиного реєстру ФОП - 13.11.2019 року, дата припинення ФОП - 13.11.2019 року. Відповідно до п. 4, абз. 2 п. 8 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" від 01.07.2010 року № 2390-VІ свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; останні включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, вважаються недійсними. Відтак, у період з 2017 року до 2019 року позивач не мав дійсного свідоцтва про державну реєстрацію як фізична особа-підприємець та не мав статусу фізичної особи-підприємця в період нарахування відповідачем у сум єдиного внеску, оскільки не звертався у строк передбачений Законом України № 2390-VI до державного реєстратора для включення відомостей до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтво єдиного дійсного зразка. На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

22.01.2020 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову у зв`язку з наступним. З 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону № 2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У свою чергу, статтею 6 Закону № 2464 визначений обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. Сума єдиного внеску своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464-УІ є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. ОСОБА_1 не звільнений від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством. Також відповідач звертає увагу на те, що зняття з обліку фізичної особи як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється після проведення передбачених законодавством перевірок платника та проведення остаточного розрахунку. Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності, та зобов`язана забезпечити остаточні розрахунки з податків та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від провадження підприємницької діяльності. Особливістю підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. На підставі викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

13.02.2020 року учасники справи подали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Згідно з електронною базою ДФС України, ОСОБА_1 зареєстрований. фізичною особою-підприємцем 11.11.2003 року № 3205; 13.11.2019 року підприємницька діяльність припинена за бажанням ФОП, проте платник податків не знятий з обліку.

11.11.2019 року ГУ ДФС в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9577-51, відповідно до якої станом на 31.10.2019 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску складає 26539,26 грн.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) 10.11.2003 року взятий на облік податковим органом, як платник єдиного внеску, 11.11.2003 року - як платник податків - фізична особа-підприємець за видом економічної діяльності: надання інших індивідуальних послуг (96.09).

Відомості про включення ФОП ОСОБА_1 до ЄДРПОУ здійснені 13.11.2019 року виконавчим комітетом Олешківської міської ради Херсонської області за №24970170000006328.

Крім того, 13.11.2019 року за № 24970060002006328 виконавчим комітетом Олешківської міської ради Херсонської області здійснена реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП за його рішенням.

Відповідно до запису № 14 у трудовій книжці НОМЕР_2 , ОСОБА_1 прийнятий на посаду стрільця стрілкової команди ст. Херсон Херсонського загону воєнізованої охорони Одеської залізниці, де працював станом на 20.12.2019 року.

Вказана інформація також підтверджується довідкою Херсонського загону воєнізованої охорони ПАТ "Одеська залізниця" від 09.12.2019 року № 1144.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного Фонду України за Формою ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), починаючи з жовтня 1999 року до жовтня 2019 року, безперервно сплачує страхові внески.

Відповідач надав суду облікову картку платника податку ОСОБА_1 за кодом класифікації доходів бюджету - 71040000, відповідно до якої податковий орган, починаючи з 09.02.2018 року, здійснює нарахування єдиного внеску фізичній осо-підприємцю. Станом на 31.10.2019 року недоїмка складає 26539,26 грн.

Позивач заперечує наявність підстав для нарахування податковим органом єдиного внеску, зазначаючи про відсутність податкового боргу, у зв`язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку законності формування відповідачем вимоги про сплату боргу від 11.11.2019 року № Ф-9577-51, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, а також передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців регулює Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") від 15.05.2003 року № 755-IV, який набув чинності з 01.07.2004 року.

Зокрема, згідно із ч. 1 ст. 17 Закону № 755-ІУ (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" від 01.07.2010 року № 2390-VI, який набрав чинності 03.03.2011 року (далі - Закон № 2390-VI) передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

У зв`язку з цим, суд зазначає, що строк для включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004 року, закінчився 04.03.2012 року.

Водночас, п. 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, відомості про яких до строку, встановленого п. 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, вважаються недійсними.

За приписами п. 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Відповідно до пунктів 1.2, 3.1 Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №575/5, яке було чинним на час спірних правовідносин, (далі - Положення № 575/5), комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до ЄДР (далі - невключені суб`єкти). Завданням комісії є проведення інвентаризації невключених суб`єктів.

Згідно з пунктом 4.3 Положення № 575/5, комісія: розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до ЄДР, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів - у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення цих відомостей до ЄДР, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб`єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційній службі України.

Пунктом5 наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №575/5 передбачено, що державні реєстратори юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повинні забезпечити включення до ЄДР відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Таким чином, строки включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004 року, визначені п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали застосуванню виключно у випадках самостійного подання ними реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість, відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строки, встановлені п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Суд зазначає, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 внесений до Реєстру в статусі фізичної особи-підприємця лише 13.11.2019 року та одночасно припинено реєстрацію підприємницької діяльності.

Відтак, суд вважає, що не дивлячись на те, що датою проведення державної реєстрації ФОП у ЄДРПОУ зазначено - 11.11.2003 року, враховуючи положення п. 4 та абз. 2 п. 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця вважаються недійсними з 04.03.2012 року.

Отже, суд встановив, що з 04.03.2012 року до 13.11.2019 року, тобто у період часу, за який податковим органом нарахована недоїмка зі сплати ЄСВ та, відповідно, виставлена оскаржувана вимога, ОСОБА_1 не мав статусу фізичної особи-підприємця, у зв`язку з недійсністю свідоцтва про реєстрацію.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 та від 21.08.2019 року у справі № 808/2771/14.

Крім того, суд встановив, що ОСОБА_1 з 12.01.2001 року працює в виробничому підрозділі служби воєнізованої охорони "Херсонський загін воєнізованої охорони" та на теперішній час займає посаду старшого стрільця 4 розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів станції Херсон (1 група), та є застрахованою особою, за яку страхувальник щомісячно здійснює сплату страхових внесків.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п.п. 14.1.226 п. 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VI).

За змістом статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пункт 4 ч. 1 ст. 4 до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом 1 ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абз. 2 п. 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У силу вимог Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так позивач зазначає, що є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник.

За спірний період єдиний внесок за позивача сплачений роботодавцем - службою воєнізованої охорони "Херсонський загін воєнізованої охорони", що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу.

Втім, відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою-підприємцем, оскільки позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відсутність у нього доходу від підприємницької діяльності та фактичною відсутністю такої діяльності взагалі не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон № 2464-VI зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності. В обґрунтування правомірності цих доводів відповідач посилається на приписи абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з наступного.

Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.

Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).

Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.

Але у даній справі позивач підприємницьку діяльність у спірний період не здійснював та не має статусу ФОП в силу положень п. 4 та абз. 2 п. 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Враховуючи сплату єдиного внеску за спірний період за позивача роботодавцем, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску, з огляду на те, що відповідачем безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 року № Ф-9577-51 на суму 26539,26 грн.

Згідно із частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності винесення оскаржуваного рішення.

За таких обставин, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Розподіл судових витрат суд здійснює за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 2553 262 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу від 11.11.2019 року № Ф-9577-51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на суму 26539,26 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 а) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73026, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.Й. Кисильова

кат. 111060000