Рішення № 87740655, 10.02.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2020 р. Справа №480/4666/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кравченка Є.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Терехової О.Ю.,

представника позивача - Баграновської Г.Г.,

представника відповідача: Заславської О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4666/19

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А1376,

третя особа - Департамент фінансів Міністерства оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку, грошової компенсації та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А1376 (далі - відповідач), третя особа - Департамент фінансів Міністерства оборони України, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1376 щодо ненарахування та невиплати на час звільнення позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки строком 30 календарних діб за 2018 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки строком по 14 днів на рік, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 липня 2019 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі 72 131,85 грн. за період з 18.07.2019 по 13.11.2019 та з дня подачі позову до суду та до винесення судом рішення;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки строком 30 календарних діб на рік, за 2018 рік у розмірі 18 198,30 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію у розмірі 42 462,70 грн. за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період часу з 2016 року до 2019 року включно;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду за порушення норм законодавства відповідно розрахунку на час звільнення у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 21.11.2019 відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 у задоволенні заяви Військової частини А1376 про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 15.06.2016 по 17.07.2019 позивач проходив військову службу у ВЧ 1376, наказом ВЧ 1376 від 17.07.2019 № 382 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, однак, на день виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за 30 календарних діб щорічної основної відпустки за 2018 рік, а також за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Позивач вважає, що у зв`язку із вищевказаним він має право на компенсацію за невикористані дні відпусток, а також відповідно до ст. 117 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18.07.2019 по 13.11.2019 та з дня подачі позову та до винесення судом рішення.

Крім того, позивач зазначає, що порушення його трудових прав з боку ВЧ 1376 призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, тобто йому було завдано моральної шкоди, яку позивач оцінює у 50000,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Крім того, 10.02.2020 у судовому засіданні представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог, яку судом було залишено без розгляду, оскільки вказана заява по суті є заявою про зміну предмету позову, поданою після закриття підготовчого засідання у справі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.

У письмовому відзиві на позовну заяву зазначив, що за період проходження служби позивач брав участь в антитерористичній операції та має статус учасника бойових дій. Зазначив, що у відповідності до п. 19 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Отже, з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Крім того, відповідач зауважив, що компенсація за невикористані відпустки надається не усім категоріям військовослужбовців, а лише тим, які звільнені з підстав, які зазначені у п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, а саме звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. При цьому, позивач до вказаних категорій військовослужбовців не відноситься, оскільки його було звільнено зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Відповідач зазначив, що відповідно до довідки військової частини А 1376 від 12 грудня 2019 року № 1783 позивачу 11 грудня 2019 року нарахована грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2018 рік у розмірі 11172,15 грн., після утримання військового збору у розмірі 1,5% перерахована грошова компенсація у розмірі 11004,57 грн. за невикористану щорічну основну відпустку за 2018 рік на його картковий рахунок. Таким чином, у зв`язку з виплатою позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2018 рік, позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

Також, відповідач заперечував проти вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та зазначив, що компенсація за невикористані відпустки не є грошовим забезпеченням військовослужбовців, а є лише механізмом, який компенсує ті чи інші блага, якими не скористався військовослужбовець. Під час проходження військової служби так і при звільненні з військової служби позивач з відповідними рапортами про виплату йому грошової компенсації за невикористані відпустки не звертався, відповідно у військовій частині А 1376 грошова компенсація не нараховувалась, та при звільненні позивача з військової служби не виплачувалась. Військова частина А 1376 з власної ініціативи не уповноважена вирішувати питання щодо виплати позивачу грошової компенсації, дане питання може бути вирішено лише як реалізація звернення відповідача з цього приводу. Отже, при звільненні позивача з військової служби з останнім було проведено розрахунок по усіх виплатах, які входять у склад грошового забезпечення.

На думку відповідача, немає підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у зв`язку із відсутністю належних доказів її завдання.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій з аргументами, викладеними у відзиві, не погодився, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду письмове пояснення, в якому зазначив, що невиплата військовою частиною грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку була пов`язана з тим, що відповідно ч. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Виплата зазначеної компенсації стала можливою лише після прийняті спільного рішення Міністерством оборони України та Генеральним штабом ЗС України 14 листопада 2019, яке було прийнято па підставі рішення Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 620/4218/18. В зв`язку з зазначеним, позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі 72 131,85 грн. за період з 18.07.2019 по 13.11.2019 та з дня подачі позову до суду га до винесення судом рішення не підлягає задоволенню, оскільки спільне рішення Міністерством оборони України га Генеральним штабом ЗС України було прийнято лише 14 листопада 2019 року, тобто вже після звернення позивача до суду. Крім того, Рішенням Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 зазначено, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій па отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 21.12.2015 ОСОБА_1 отримав статус і посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 (а.с. 36).

З 15.06.2016 по 17.07.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині А1376, що підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 15.06.2016 (а.с. 19-20), військовим квитком (а.с. 21-23), трудовою книжкою позивача (а.с. 33-35).

Наказом командира військової частини А1376 від 17.07.2019 № 382 ОСОБА_1 на підставі наказу командира військової частини А1376 (по особовому складу) № 96-РС від 02 липня 2019 року та керуючись підпунктом "а" (закінчення строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнено з військової служби у запас, з 18.07.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 18).

У період з 2016 по 2019 роки додаткова відпустка ОСОБА_1 як учаснику бойових дій не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки згідно п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не нараховувалась та не виплачувалась, що не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні.

Наказом командира військової частини А 1376 від 30.11.2019 № 592 (а.с. 48) внесено доповнення у наказ командира військової частини А 1376 від 17.07.2019 № 382, а саме доповнено підпункт 2.5 наказу абзацом наступного змісту: "Виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за 2018 рік".

Відповідно до довідки військової частини А 1376 від 12 грудня 2019 року № 1783 (а.с. 49) 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 нарахована грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2018 рік у розмірі 11172,15 грн., після утримання військового збору у розмірі 1,5% перерахована грошова компенсація у розмірі 11004,57 грн. за невикористану щорічну основну відпустку за 2018 рік на його картковий рахунок.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Отже, при звільненні з військової служби у запас, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2016-2019 роках дні додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбачених п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2016 року по 17.07.2019.

Безпідставним є твердження відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки, оскільки припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Також, хибним, на думку суду, є аргумент відповідача про те, що позивач не має права на компенсацію додаткової відпустки оскільки був звільнений з підстав закінчення строку контракту.

Так, вищевказаними нормами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 передбачена можливість виплати грошової компенсації за невикористану відпустку усім звільненим військовослужбовцям, яким вона не надавалась під час проходження служби, а не лише звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, як вважає відповідач.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 рік, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період часу з 2016 року до 2019 року включно у розмірі 42 462,70 грн., оскільки право обчислювати, нараховувати суму компенсації та визначати кількість днів невикористаної відпустки належить відповідачу.

Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, для повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Військову частину А1376 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки строком по 14 днів на рік, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 липня 2019 року.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки строком 30 календарних діб на рік за 2018 рік у розмірі 18 198,30 грн., то суд відмовляє у їх задоволенні з огляду на те, що права позивача в цій частині позовних вимог не є порушеними, оскільки грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки строком 30 календарних діб була виплачена позивачу на його картковий рахунок 11.12.2019, що підтверджується довідкою ВЧ А1376 (а.с. 121).

Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не була нарахована і виплачена позивачу при звільненні та залишається несплаченою станом і на момент розгляду справи. Вказані докази, на переконання суду, свідчать про те, що відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України.

При цьому, суд не погоджується із твердженням відповідача про те, що норми ст. 116 та 117 КЗпП України не поширюються на позивача як на військовослужбовця Збройних Сил України. Так, спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 31.10.2019 року по справі № 825/598/17, від 31.10.2019 року по справі № 2340/4192/18.

Водночас, суд вважає, що належним, ефективним та достатнім способом захисту прав позивача в цій частині позовних вимог є зобов`язання Військової частини А1376 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 18.07.2019 по день постановлення рішення у даній справі.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною 2 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із пунктом 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

З аналізу вищенаведених норм законодавства можна дійти висновку, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Суд зазначає, що позивач у своїй позовній заяві не навів доказів причинного зв`язку між діями відповідача та завданою йому моральною шкодою, не вказав конкретно у чому полягає така шкода, не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди. Позивачем, також, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з неправомірною діяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1376, третя особа - Департамент фінансів Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку, грошової компенсації та моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1376 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на час звільнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки строком по 14 днів на рік, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 липня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину А1376 (41602, Сумська область, м. Конотоп, вул. Деповська, 101, ідентифікаційний номер 26614840) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки строком по 14 днів на рік, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 липня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину А1376 (41602, Сумська область, м. Конотоп, вул. Деповська, 101, ідентифікаційний номер 26614840) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 18.07.2019 по день постановлення рішення у даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст рішення складений та підписаний 20.02.2020.