Рішення № 87740486, 21.02.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2020 р. Справа № 480/4119/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування вимог,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою (а.с.24-29) до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Сумській області), в якій просив визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДФС у Сумській області № Ф-4785-54 від 20.11.2018 та №Ф-4785-54 від 12.02.2019 щодо ОСОБА_1 про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в загальному розмірі 18276,72 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що нарахування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виставлення вимог про сплату недоїмки відповідачем є протиправними.

З посиланням на п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ), відмітив, що у нього, як у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримувала дохід (не здійснювала підприємницьку діяльність), не виникло обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (внесок), оскільки закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.

Крім того, зазначив, що відповідно до ч.ч.2,3 ст.9 Закону №2464-VІ відповідач мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Однак таких підстав не існувало, оскільки позивач як фізична особа-підприємець тривалий час не здійснював підприємницьку діяльність та не подавав звітність, а відповідач не проводив перевірку стосовно нього (не витребовувались та не надавались до відповідача бухгалтерські та інші документи). Відомості з інформаційної системи органу доходів і зборів не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).

Також, з посиланням на ст.ст.9,25 Закону №2464-VІ та Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція №449), вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Разом з тим, з оскаржуваних вимог вбачається порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на його адресу не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою суду від 04.11.2019 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.2).

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позов (а.с.37-40), в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позову, виходячи з того, що згідно з баз даних позивач з 21.02.2005 по 04.10.2019 обліковувався у відповідача як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, а не на спрощеній як вказує позивач, та був зобов`язаний сплачувати відповідно до Закону №2464-VІ єдиний внесок. Зазначив, що право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта ст. 4 Закону № 2464-VI). Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями чи іншим законодавством не передбачено, в тому числі і у разі неотримання прибутку від підприємницької діяльності.

Щодо винесення оскаржуваних вимог на підставі даних інформаційної системи доходів і зборів та без акта перевірки, зазначив, що відповідно до п.3 розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має па кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Відповідно до абз.4 п.3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу надсилається (вручається) фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Так, вимоги про сплату боргу ОСОБА_1 №Ф-4785-54 від 20.11.2018 засвідчувала стан заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2018 року, а вимога №Ф-4785-54 від 12.02.2019 засвідчувала заборгованість зі сплати єдиного внеску на 31 січня 2019 року.

У зв`язку з чим представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 29.11.2019 у відповідача було витребувано додаткові докази у справі, зокрема, витяг з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 01.03.2019 (а.с.45).

Ухвалою суду від 28.12.2019 було замінено відповідача у справі - ГУ ДФС в Сумській області його правонаступником, яким є Головне управління Державної податкової служби у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Сумській області).

Крім того, ухвалами суду від 28.12.2019 та від 04.02.2020 у відповідача було витребувано додаткові докази у справі.

Станом на сьогодні позивачем не подано до суду відповідь на відзив.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд не вбачає підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач 15.02.2005 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, 04.10.2019 припинив свою підприємницьку діяльність. У період з лютого 2005 року по 04.10.2019 року перебував на загальній системі оподаткування.

Вказані обставини підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.12-15), довідкою за №338/10/18-28-08-03-14, наданої за підписом в.о. начальника ГУ ДПС у Сумській області (а.с.60), витягом з інтегрованої картки платника податків (а.с.49), довідкою щодо реєстраційних даних позивача (а.с.67-68), довідкою від 22.02.2005 (а.с.69), копією свідоцтва про державну реєстрацію (а.с.69 зворот).

20.11.2018 ГУ ДФС в Сумській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4785-54, якою позивача було зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 15819,54грн. (а.с.10,41), що була надіслана позивачеві, однак поштове відправлення було повернуто 07.01.2019 з відміткою поштового відділення зв`язку «за закінчення встановленого строку зберігання» (а.с.41).

12.02.2019 ГУ ДФС в Сумській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів також було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4785-54, якою позивача було зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 2457,18грн. (а.с.11), що була надіслана позивачеві, однак поштове відправлення було повернуто 08.04.2019 з відміткою поштового відділення зв`язку «за закінчення встановленого строку зберігання» (а.с.42).

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464-VІ, відповідно до статей 4, 6, 7, 8, 10, 12, 25 якого, Міністерством фінансів України наказом від 20.04.2015 №449 було затверджено Інструкцію №449.

Відповідно до п.п.4, 5 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).

Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст.7 Закону №2464-VІ, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

За приписами п.п.2,3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ в редакції, що була чинна до 01.01.2018, платники зазначених у п.4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст.1 цього Закону нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування нараховують єдиний внесок на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200 грн.

Частиною п`ятою статті вісім Закону №2464-VІ для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Відповідно до ч. 12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Фізичні особи - підприємці, які застосовують загальну систему оподаткуванні зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI у редакції, що діяла до 01.01.2018).

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, позивач, як платник єдиного внеску, зобов`язаний був сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448грн. (3200,00грн.*12*22%).

Крім того, з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до Закону №2464-VІ, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, незалежно від обраної системи оподаткування.

Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VІ категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій ч.8 ст.9 Закону №2464).

Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018р. - 3723,00 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18грн. (3723,00*3*22%).

Право на звільнення від сплати єдиного внеску, зокрема, у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта ст.4 Закону №2464-VІ).

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. Фактичне не здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.13 Закону №2246-VIII та розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Згідно ч.ч.3,4,16 ст. 25 Закону №2246-VIII, п.4 Розділу VІ Інструкції №499 визначено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону №2246-VIII та Інструкції №449, контролюючим органом правомірно на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.49,50) нараховано позивачу єдиний внесок у розмірі 15819,54грн. за 2017-2018роки (8448грн. - за 2017р. та 7371,54грн. - за І-ІІІ квартали 2018р.), та виставлено 20.11.2018 вимогу про сплату такого боргу в загальному розмірі 15819,54грн. (а.с.10,41) та правомірно нараховано єдиний внесок у розмірі 2457,18грн. (недоїмка за ІV квартал 2018р.) та виставлено 12.02.2019 вимогу про сплату такого боргу в загальному розмірі 2457,18грн. (а.с.11).

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено наявність пільг у позивача відповідно до ч.4 ст.4 Закону № 2464, суд приходить до висновку, що посилання позивача на відсутність у нього обов`язку у зв`язку із не здійсненням ним фактичної підприємницької діяльності нараховувати та сплачувати єдиний внесок відповідно до Закону №2464 є безпідставними.

Посилання позивача на те, що він перебував на спрощеній системі оподаткування, а тому звільнений від сплати внеску, спростовуються наявними в матеріалами справи доказами, наданими представником відповідача (а.с.49-50,60,67-69).

Крім того, за приписами абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, яка діє з 01.01.2018, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відтак, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VІ категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Посилання на те, що підставою винесення оскаржуваних вимог є лише акт перевірки, звітність чи бухгалтерські документи, також є необґрунтованим, враховуючи наступне.

Положеннями п. 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абз.2 п. 2 Розділу VI Інструкції №449).

Відповідно до п.7 ч.1 ст.13 Закону №2246-VIII та розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Згідно із п.п.3,4 Розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №826/11623/16.

Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону №2246-VIII та Інструкції №449, контролюючим органом правомірно нараховано позивачу єдиний внесок у розмірі 15819,54грн. за 2017 рік та за три квартали 2018 року згідно вимоги від 20.11.2018 (а.с.41), а також у розмірі 2457,18грн. за 4-й квартал 2018 року згідно вимоги від 12.02.2019 (а.с.11) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, відповідно до яких за позивачем значилась непогашена заборгованість зі сплати єдиного внеску у зазначеній сумі (а.с.49-50).

Щодо посилань позивача на те, що ГУ ДФС України у Сумській області було порушено порядок надсилання вимог, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 врегульовано особливості надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки).

У випадках, передбачених абзацами третім (Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску) та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, (до яких відноситься позивач) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Із приписів пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 слідує, що позивачу як платнику, який має на кінець календарного місяця (в якому виникла або зросла недоїмка) недоїмку зі сплати єдиного внеску, вимога про сплату боргу (недоїмки) мала б бути надісланою (врученою) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла або зросла сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи, що у жовтні 2018р. (а.с.50) та у січні 2019р. (а.с.49) недоїмка зі сплати єдиного внеску позивача зросла, податковим органом в межах строків визначених чинним законодавством, тобто протягом 15 робочих днів наступного календарного місяця, що настав за календарним місяцем, у якому зросла сума недоїмки зі сплати єдиного внеску було винесено оскаржувані вимоги. Відтак, доводи позивача з приводу наявної бездіяльності з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу вимог, є необґрунтованими. Крім того, вказане, на переконання суду, не звільняло позивача від обов`язку сплати єдиного внеску своєчасно, у встановлені строки самостійно, без винесення контролюючим органом вимог.

Крім того, відповідно до п. 4 розділу VІ Інструкції №449, у разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Відтак, з урахуванням зазначеної норми, враховуючи відмітки поштового відділення зв`язку з причинами повернення відправлення та датою їх повернення (а.с.41-42), суд не приймає доводи позивача щодо не направлення відповідачем вимог позивачеві.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що оскаржувані вимоги відповідають критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для задоволення даного позову.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат, понесених позивачем, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Сумській області (40000, м.Суми, вул.Іллінська, буд.13, код ЄДРПОУ 43144399) про визнання протиправними та скасування вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 21.02.2020.

Суддя І.Г. Шевченко