Рішення № 87740467, 21.02.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/5015/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

19 грудня 2019 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ4334/168/АВ/П/МГ-ФС від 25 червня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки відповідача про допущення позивачем порушень трудового законодавства є хибними, а застосовані контролюючим органом штрафні санкції - протиправними. Крім того, позивач наполягає на тому, що розгляд справи про накладення штрафу відбувся з порушенням Порядку № 509, оскільки позивач фактично не отримав відповідного запрошення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ4334/168/АВ/П/МГ-ФС від 25 червня 2019 року до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 440/5015/19.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, визначено дату та час проведення підготовчого судового засідання.

28 січня 2020 року судом одержано відзив контролюючого органа на позов, у яких відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що в ході здійснення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 виявлено порушення позивачем вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладеного на органи Держпраці /а.с. 71-74/.

У відповіді на відзив від 07 лютого 2020 року, позивач наполягав на тому, що результати здійсненого з порушенням розгляду справи не мають юридичних наслідків, а тому спірна постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами підлягає визнанню протиправною та скасуванню /а.с. 108-111/.

18 лютого 2020 року до суду надійшли письмові заперечення Управління Держпраці у Полтавській області, у яких останній посилався на те, що в ході проведення заходу контролю відповідачем встановлено факт невиплати найманому працівнику під час звільнення грошової компенсація за невикористані дні щорічні відпустки, а відтак позивачем недотримано мінімальних державних гарантій в частині оплати праці, що у свою чергу є порушенням статті 83 КЗпП України /а.с. 115-116/.

Ухвалою від 29 січня 2020 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче судове засідання закрито, справу призначено до розгляду по суті /а.с. 99/.

В судове засідання сторони явку уповноважених представників не забезпечили.

Представник позивача надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд 19 лютого 2020 року перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

24 квітня 2019 року до Управління Держпраці у Полтавській області надійшла заява гр. ОСОБА_2 , в якому відповідача повідомлено про факт порушення її трудових прав позивачем у частині невиплати найманому працівнику під час звільнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки /а.с. 77/.

Наказом Управління Держпраці у Полтавській області № 120 П від 04 червня 2019 року "Про проведення заходів державного контролю" головним державним інспекторам Черкаській А.М. та Братусь Л.О. доручено провести інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 /а.с. 75/.

05 червня 2019 року головним державним інспекторам Черкаській А.М. та Братусь Л.О. видано направлення № 1052 щодо проведення інспекційного відвідування позивача на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, оплати праці, режиму роботи та часу відпочинку /а.с. 76/.

За результатами інспекційного відвідування уповноваженими особами Управління Держпраці у Полтавській області складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ПЛ4334/168/АВ від 07 червня 2019 року, в якому зафіксовано порушення вимог частини першої статті 83 КЗпП - невиплата найманому працівнику під час звільнення грошової компенсація за невикористані дні щорічні відпустки, що є недотриманням роботодавцем мінімальних державних гарантій в частині оплати праці, що у свою чергу є порушенням статті 83 КЗпП України /а.с. 78-84/.

Під час інспекційного відвідування встановлено, що 01 квітня 2015 року між позивачем та гр. ОСОБА_2 укладено трудовий договір. Наказом № 2 від 31 травня 2015 року ОСОБА_2 прийнято на посаду продавця непродовольчих товарів з 01 квітня 2015 року. Наказом № 7 від 12 квітня 2019 року ОСОБА_2 звільнено за власним бажанням /а.с. 85, 87/.

З особової картки типової форми П-2 ОСОБА_2 встановлено, що за період її роботи у позивача щорічні відпустки нею не використовувались. Станом на дату звільнення ОСОБА_2 компенсація за невикористані дні щорічної відпустки їй нарахована, проте фактично не виплачена /а.с. 86,89-91/. Вищевказані обставини позивачем не заперечується.

Правом на подання заперечень на акт перевірки позивач не скористався.

Рішенням Управління Держпраці у Полтавській області № ПЛ4334/168/АВ/П/МГ/ІП розгляд справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог законодавства про працю відповідно до частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України призначено на 10:00 25 червня 2019 року /а.с. 93-94/.

Слід зауважити, що вищевказане рішення направлене позивачу засобами поштового зв`язку, однак останнє повернулось відправнику без вручення з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" /а.с. 94 зворот/.

25 червня 2019 року відповідачем прийнято постанову № ПЛ4334/168/АВ/П/МГ-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 41730,00 грн. /а.с. 96/.

Не погодившись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці (пункт 1).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 929-р "Питання Державної служби з питань праці" на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (надалі - Положення).

Відповідно до пункту 1 вказаного Положення, Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

Управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.

Системний аналіз наведених вище норм є підставою для висновку про наявність у відповідача права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі, щодо оформлення трудових відносин.

Водночас, процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року (надалі - Порядок).

Разом із тим суд зауважує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Вищевказаний судовий акт набрав законної сили з дати його прийняття, тобто з 14 травня 2019 року.

Таким чином, з 14 травня 2019 року Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений Постановою № 295 від 26 квітня 2017 року, втратив чинність та більше не може бути застосованим.

Відтак, з 14 травня 2019 року Управління Держпраці може здійснювати заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю, виключно на підставі вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" № 877 від 05 квітня 2007 року.

Матеріалами справи підтверджено, що захід державного контролю в формі інспекційного відвідування здійснено відповідачем упродовж періоду з 06 червня 2019 року по 07 червня 2019 року в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України", яка з 14 травня 2019 року за рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17 визнана нечинною.

Вищевикладене дає підстави вважати протиправними дії відповідача щодо проведення інспекційного відвідування позивача на підставі Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України".

Крім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що контролюючий орган не забезпечив належного повідомлення позивача про розгляд його справи про накладення штрафу чим порушив право суб`єкта господарювання на його участь в розгляді такої справи.

На переконання суду лише висновки заходів контролю, проведених з дотриманням процедури та порядку їх проведення, можуть породити правові наслідки таких.

Оцінюючи доводи відповідача щодо факту допущення позивачем порушення вимог трудового законодавства, суд зазначає про таке.

Статтею 74 Кодексу законів про працю України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Частиною першою статті 75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

В силу частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною першою статті 116 КЗпП України врегульовано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначається Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оплату праці" структура заробітної плати така. Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій). Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Таким чином, норми і гарантії в оплаті праці, які визначені частиною першою статті 12 Закону України "Про оплату праці" та положеннями КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.

Крім того, за приписами статті 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Таким чином, державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, та в даному випадку слід встановити, чи було позивачем дотримано норми і гарантії, передбачені законодавством, що є мінімальними державними гарантіями.

Так, питання оплати праці врегульовані главою VII КЗпП України, у той час як гарантії та компенсації встановлені главою VIIІ КЗпП України.

При цьому, суд зазначає, що глава VIIІ КЗпП України, визначаючи гарантії та компенсації, не містить положень щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, яка передбачена частиною першою статті 83 КЗпП України, так само як і частиною першою статті 12 Закону України "Про оплату праці", що містить перелік норм оплати праці.

У свою чергу, відповідно до статті 1 Закону України "Про відпустки" державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Частиною третьою статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що контролюючим органом помилково ототожнено державні гарантії, пов`язані із відпусткою, та мінімальні державні гарантії в оплаті праці.

Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, не є нормою чи гарантією в оплаті праці, що передбачена частиною першою статті 12 Закону України "Про оплату праці" та КЗпП України, внаслідок чого висновок відповідача щодо порушення позивачем статті 265 КЗпП України не відповідає фактичним обставинам.

З огляду на вищевикладене суд констатує відсутність підстав для накладення на позивача штрафу, передбаченого абзацом 4 частини другої статті 265 КЗпП України, з огляду на те, що допущене позивачем порушення частини першої статті 83 КЗпП України не підпадає під визначення недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

З урахуванням висновків суду про протиправність дій відповідача щодо проведення інспекційного відвідування позивача на підставі Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України", суд вважає, що спірна постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами прийнята без достатніх на те правових підстав, а тому остання підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі позивач надав суду достатні, допустимі та належні докази на підтвердження протиправності спірної постанови, разом із тим, відповідач не довів обґрунтованості останньої.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1344,70 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ4334/168/АВ/П/МГ-ФС від 25 червня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 39777136) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1344 (одну тисячу триста сорок чотири) гривні 70 (сімдесят) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова