Рішення № 87740339, 20.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4957/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

за участі секретаря Захарчук О.В.

представника позивача Абрамовича О.В.

представника відповідача Кравцова Р.В.

представника третьої особи Лукацького І.О.

розглянувши за правилами загального позовного провадження (у відкритому судовому засіданні по суті) справу за адміністративним позовом Громадської організації «Товариство «Восток» до Одеської обласної державної адміністрації, третя особа: приватне підприємство «Південьпарксервіс» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вирішити питання про передачу земельної ділянки, скасування розпорядження №290/А-2016 від 16.05.2016 року,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом Громадської організації «Товариство «Восток» до Одеської обласної державної адміністрації, третя особа: приватне підприємство «Південьпарксервіс» в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.11.2019 року, просить:

визнати бездіяльність Одеської ОДА протиправною та зобов`язати вирішити питання про передачу земельної ділянки, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, у власність ГО «Товариство «ВОСТОК» (код 42238831);

скасувати розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації №290/А-2016 від 16.05.2016 року «Про надання приватному підприємству «Південьпарксервіс» в оренду строком на 49 років земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)».

Позов обґрунтовано наступним.

9 липня 2019 року керівник ГО «Товариство «Восток» звернувся до Одеської ОДА із клопотанням про надання ГО «Товариство «ВОСТОК» у власність (користування, оренду) земельну ділянку, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

14 серпня 2019 року поштою отримано відповідь (відмову) від Одеської ОДА №5229/1/01/-29/4657/2-19 від 07.08.2019 року , з якою позивач не погоджується.

Так, члени ГО «Товариство «ВОСТОК» добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою (за межами населеного пункту) на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, Державна власність Цільове призначення: J. 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства площа: 12 га) впродовж тривалого часу (більше 15 років).

На вищезазначеній земельній ділянці громадянами (учасниками ГО «Товариство «ВОСТОК») були побудовані гаражі. На даний час будь-які правовстановлюючі документи на земельну ділянку у ГО «Товариство «ВОСТОК» відсутні.

Одеська ОДА, відмовляючи у наданні земельної ділянки ГО «Товариство «ВОСТОК», порушила ст.123 ЗК України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Посилання Одеської ОДА у відповіді (відмові) на те, що земельна ділянка, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, надана в оренду на 49 років, не відповідає дійсності.

1) Постанова Пленуму ВС України № 7 від 16.04. 2014 року передбачає , з 2 травня 2009 року у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. № 1066-VI, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; (підпункт «в» пункту 18 у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 р. № 2).

2) Закон України «Про оренду землі» зазначає, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ст. 6). Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст. 17). Орендодавець зобов`язаний: при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки (ст. 24).

3) Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон №1952 - ІV) передбачає, державній реєстрації прав підлягають: право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (ст.4);

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (ст. 5).

4) Згідно інформаційної довідки №177542222 від 15.08.2019 року земельна ділянка кадастровий номер: 5122785800:01:001: 0435 - є вільною.

Щодо скасування розпорядження голови ООДА №290/А-2016 від 16.05.2016 року.

ООДА у відповідності до ст.ст. 19 , 118 , 119 Конституції України зобов`язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (Закон № 586-ХІУ) передбачає, що Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

ПП «Південьпарксервіс» не реалізувало своє право (не уклало договір оренди землі) у відповідності до Розпорядження №290/А-2016 від 16.05.2016 року, а отже не виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 28.08.2019 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без призначення судового засідання.

Відповідно ст.162 КАС України відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження по справі представник відповідача отримав 03.09.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення ОДЕСА ЦОКК 65300 0613312 7.

23.09.2019 року за вх. № 34317/19 через канцелярію суду за підписом представника Одеської обласної державної адміністрації (за довіреністю) Р. В. Негара надано відзив на адміністративний позов, який обґрунтований наступним.

Листом від 07.08.2019 № 5229/1/01-29/4657/2-19 обласна державна адміністрація, за результатами розгляду клопотання позивача від 09.07.2019 №69, повідомила, що розпорядженням Голови обласної державної адміністрації від 16.05.2016 №290/А-2016 земельну ділянку загальною площею 12,0000 га (кадастровий номер 5122785800:01:001:0435) надано в оренду на 49 років приватному підприємству «Південьпарксервіс» для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

У зв`язку з цим, клопотання позивача не може бути задоволено обласною державною адміністрацією.

Щодо посилання позивача на положення статті 119 ЗК України (набувальна давність).

Обласна державна адміністрація вважає посилання позивача на положення статті 119 ЗК України безпідставними, оскільки до правовідносин, які виникли між позивачем і відповідачем, унеможливлюють застосування цієї статті. Обґрунтовуємо це наступним.

Так, до обласної державної адміністрації звернулись не громадяни (як того вимагає статті 119 ЗК України), а громадська організація, яка є юридичною особою. При чому, з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.06.2018, яка надана позивачем вбачається, що громадська організація «Товариство «Восток» зареєстровано 14.06.2018, що не узгоджується з твердженнями про користування спірною земельною ділянкою більше 15 років.

Крім того, доказів підтверджуючих факт добросовісного, відкритого і безперервного користуються спірною земельною ділянкою протягом 15 років позивачем до суду не надано, що вказує на безпідставність посилання на положення статті 119 ЗК України.

Враховуючи викладене можна зробити такі висновки:

Перше, позивач не може бути суб`єктом звернення у правовідносинах щодо передачі у власність або надання у користування земельної ділянки в порядку набувальної давності, оскільки статтею 119 ЗК України таким правом володіють лише громадяни.

Друге, статтею 119 ЗК України не передбачено жодних переваг, оскільки порядок набуття права на земельну ділянку за давністю користування здійснюється в загальному порядку, передбаченому статтями 118,123 ЗК України.

Третє, положеннями статті 119 ЗК України не передбачено обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Щодо обґрунтувань позивача для передачі йому спірної земельної ділянки.

Доказів правомірної забудови спірної земельної ділянки, а також доказів реєстрації права власності на відповідні об`єкти нерухомості за позивачем або громадянами, які є учасниками громадської організації «Товариство «Восток» до суду не надано, що вказує на безпідставність таких тверджень.

Таким чином, у позивача відсутні правові підстави переважного отримання земельної ділянки в оренду, а має застосовуватись загальний порядок передачі земельних ділянок у користування, встановлений ЗК України.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах встановленого положеннями статей 134-139 ЗК України.

Також, в клопотанні від 09.07.2019 №69 позивач просив передати спірну земельну ділянку в оренду, аналогічна вимога обстоюється і в адміністративному позові. Водночас, вже позовною вимогою є передача спірної земельної ділянки у власність позивача, що не узгоджується з первісними намірами позивача, предметом та підставами поданого ним адміністративного позову.

30.09.2019 року через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив за вхід. №ЕП/7150/19, в якій зокрема зазначається:

По перше: відповідач у відзиві зазначає, Порядок передачі земельних ділянок у власність або користування встановлений ЗК України, іншими законодавчими актами. При цьому обов`язковим є дотримання встановленої процедури, за результатами проходження якої приймається рішення уповноваженим органом державної влади про передачу земельної ділянки у власність або користування».

З огляду на викладене, виникають сумніви щодо дотримання ООДА встановленої процедури , а отже, розпорядження голови обласної державної адміністрації №290/А-2016 від 16.05.2016 року не є відповідним юридичним фактом виникнення права на земельну ділянку у приватного підприємства «Південьпарксервіс».

По друге: члени Громадської організації «Товариство «ВОСТОК» добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою (за межами населеного пункту) на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області Кадастровий номер: 5122785800:01:001: 0435 Державна власність Цільове призначення: J. 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства площа: 12 га впродовж тривалого часу (більше 15 років).

Саме для захисту своїх прав та інтересів зазначеними громадянами і була заснована та зареєстрована ГО «Товариство «ВОСТОК» у відповідності до Конституції України та Закону України «Про громадські об`єднання».

По третє: ст.55 Конституції України передбачає, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ухвалою суду від 30.09.2019 року розгляд справи продовжено в порядку загального позовного провадження.

20.11.2019 року за вх. №43529/19 представником позивача подана заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить:

визнати бездіяльність Одеської ОДА та зобов`язати вирішити питання про передачу земельної ділянки, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, у власність «Товариство «ВОСТОК» (код 42238831);

скасувати розпорядження голови обласної державної адміністрації №290/А-2016 від 16.05.2016 року «Про надання земельної ділянки, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, приватному підприємству «Південьпарксервіс» в оренду строком на 49 років».

Ухвалою суду від 20.11.2019 року уточнену позовну заяву залишено без руху з підстав несплати судового збору та вирішення питання щодо строку звернення до суду.

02.12.2019 року представником позивача подана квитанція про сплату судового збору №50 від 26.11.2019 року в сумі 1921 грн.

Ухвалою суду від 02.12.2019 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду ГО «Товариства «Восток».

Прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог за вх. №43529/19 від 20.11.2019 року по справі за адміністративним позовом Громадської організації «Товариство «Восток» до Одеської обласної державної адміністрації, третя особа: приватне підприємство «Південьпарксервіс» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вирішити питання про передачу земельної ділянки та скасування розпорядження.

11.12.2019 р. за вхід. № 47029/19 надійшов відзив на уточнений позов, в якому зокрема зазначається:

ПП «Південьпарксервіс», третя особа по справі, звернулось до обласної державної адміністрації, як новий власник об`єктів нерухомості, на підтвердження чого було надано відповідні документи та просив передати в оренду спірну земельну ділянку, обласною державною адміністрацією було прийнято оскаржуване розпорядження, яке є законним.

Щодо правової природи оскаржуваного розпорядження, в пункті 19 частини першої статті 4 КАС України вказано, що індивідуальний акт це:

акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Оскаржуване розпорядження повністю відповідає всім ознакам, а саме:

видано обласною державною адміністрацією на виконання власних повноважень (владних управлінських функцій);

адресовано і стосується тільки прав і обов`язків ПП «Південьпарксервіс», третьої особи;

спрямовується на врегулювання конкретного питання - передачі в оренду земельної ділянки;

вичерпується фактом реалізації.

Отже, оскаржуване розпорядження голови обласної державної адміністрації є актом індивідуальної дії.

У даний час договір оренди земельної ділянки не укладено, визначені вище твердження не спростовуються. Крім того, неможливість укладання договору оренди пов`язується з суто об`єктивними причинами, зокрема відсутністю нормативно - грошової оцінки спірної земельної ділянки. Водночас, наразі уповноваженими суб`єктами вживаються заходи щодо виправлення цієї ситуації.

Щодо порушення прав, інтересів позивача оскаржуваним розпорядженням.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обгрунтовання порушення оскаржуваними рішеннями. діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Отже, обов`язком позивача є обґрунтування і доведення порушення оскаржуваним рішення його прав, свобод та інтересів - позов такого обґрунтування не містить.

Крім того необхідно врахувати висновки Великої палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21.08.2019 у справі №9901/283/19; від 18.09.2019 у справі №9901/284/19, відповідно до яких право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або з прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

З огляду на фактичні обставини справи вбачається, що позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин з передачі в оренду третій особі земельної ділянки - кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, то таке розпорядження не може не породжувати для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Щодо правових висновків викладених в постанові Великої палати Верховного Суду від 15.05.2019у справі №729/608/17.

По-перше, слід вказати, що розгляд спорів щодо права власності або таких, що стосуються права власності не здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

У зв`язку з чим Велика палата Верховного Суду в цій постанові вказала, що з урахуванням наведених норм процесуальних законів, можна зробити висновок, що здійснення захисту цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду.

З огляду на вказане суди першої й апеляційної інстанцій правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства.

Підстав для висновків про порушення судами правил предметної чи суб`єктної юрисдикції Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

По-друге, встановлені Великою палатою Верховного Суду умови набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю мають підтверджуватися. Зокрема, факт користування має підтверджуватися належними доказами.

Крім того, Велика палата Верховного Суду звернула увагу, що реалізація права власності за набувальною давністю здійснюється в порядку встановленому статтею 118 ЗК України.

Наведених вище умов позивач не виконав.

Ухвалою суду від 11.12.2019 р. продовжено на тридцять днів строк для проведення підготовчого провадження по адміністративній справі.

13.12.2019 р. за вхід. № ЕП/9886/19 надійшла відповідь на відзив (на уточнений позов), в якій зокрема зазначається:

ПП «Південьпарксервіс» не реалізувало своє право (не уклало договір оренди землі) у відповідності до Розпорядження №290/А-2016 від 16.05.2016 року, про надання земельної ділянки, кадастровий номер: 5122785800:01:001: 0435, приватному підприємству «Південьпарксервіс» в оренду строком на 49 років , а отже не виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Чинне законодавство передбачає, що Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам країни, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

ВС/КАС (у справі № 819/570/18 від 11 вересня 2019р.) зазначив «Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Тобто, вичерпний перелік умов за якими заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу встановлений ст. 118 ЗК України.

Ухвалою суду від 10.01.2020 р. закрито підготовче провадження по адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

16.05.2016 року Одеською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження №290/А-2016 «Про надання приватному підприємству «Південьпарксервіс» в оренду на 49 років земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)».

09.07.2019 ГО голова правління ГО «Товариство «Восток» звернувся до Одеської обласної державної адміністрації із клопотанням №69, в якому просив надати у користування (оренду) земельну ділянку, кадастровий номер 5122785800:01:001:0435, державна власність, цільове призначення: J.12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства площа: 12 га на строк 50 років.

Листом від 07.08.2019 №5229/1/01-29/4657/2-19 Одеська обласна державна адміністрація, за результатами розгляду клопотання позивача від 09.07.2019 №69, повідомила, що розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 16.05.2016р. № 290/А-2016 земельну ділянку загальною площею 12,0000 га (кадастровий номер 5122785800:01:001:0435) надано в оренду на 49 років приватному підприємству «Південьпарксервіс» для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 19 Конституції України в першому реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі».

Щодо вимоги про скасування розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації №290/А-2016 від 16.05.2016 року.

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично - діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

З огляду на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки й властивості нормативно-правового та індивідуального актів, суд приходить до висновку, що розпорядження ООДА від 16.05.2016 року № 290/А-2016 є актом індивідуальної дії.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

До такого правового висновку 18.09.2019 року дійшла Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу №9901/284/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, треті особи: Міністерство юстиції України, ОСОБА_2 , про визнання протиправним і скасування Указу Президента України від 21 травня 2019 року №304/2019 «Про призначення ОСОБА_3 Главою Адміністрації Президента України».

Отже, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини рішення від 25.11.1997 № 6-зп; п. 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп та п. 1 резолютивної частини рішення від 14.12.2011 №19-рп/2011).

Рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 N 6-зп надане офіційне тлумачення цієї частини вказаної статті, згідно з яким ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Таким чином, ухвалюючи рішення від 25.11.1997 N 6-зп, Конституційний Суд України розтлумачив, що кожному гарантовано право на судовий захист на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у випадках якщо ними відносно конкретної особи прийняте відповідне рішення, вчинена дія чи бездіяльність.

У рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

У контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає також законний інтерес.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі №522/3665/17 визначив, що законний інтерес має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її");

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

Відтак, Верховний Суд, з метою дотримання принципу юридичної визначеності, конкретизував складові «законного інтересу», які повинні мати місце, для розуміння як судом, так і суб`єктами звернення до суду, коли може мати місце порушення «законного інтересу».

Аналізуючи вказані складові, суд дійшов висновку, що спірне рішення не порушує законного інтересу ГО «Товариство «Восток».

Перша складова - має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання. Як встановлено судом, інтерес ГО «Товариство «Восток» не перебуває у сфері правового регулювання, оскільки а ні на час звернення до суду, а ні на час постановлення судового рішення не є тією особою, що має юридичні (правові) підстави стверджувати про наявність визнаних державою (зареєстрованих) прав на майно або на земельну ділянку.

Друга складова - пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Як встановлено судом, ГО «Товариство «Восток» на даний час не має ніякого конкретного матеріального чи нематеріального блага.

Третьою та четвертою складовою законного інтересу - є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає та є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»).

Під час розгляду справи представником позивача не визначено, яке благо отримає ГО «Товариство «Восток», яке б належало конкретно позивачу і його реалізація була б можлива у разі скасування рішення.

У постанові від 18.09.2019 року по справі №9901/284/19 вказано:

«За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Оскільки ОСОБА_1 не є учасником (суб`єктом) правовідносин з призначення ОСОБА_2 Главою Адміністрації Президента України, то такий Указ не породжує для позивачки права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 та 12 червня 2018 року у справах № 800/489/17 та № 800/587/17 відповідно, від 16 жовтня 2018 року у справі №9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/283/19».

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що розпорядження ООДА №290/А-2016 від 16.05.2016 року є актом індивідуальної дії, прийнятим відносно ПП «Південьпарксервіс», ГО «Товариство «Восток» не є учасником (суб`єктом) правовідносин з надання земельної ділянки, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, приватному підприємству «Південьпарксервіс» в оренду строком на 49 років, а отже, таке рішення не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги про скасування розпорядження голови Одеської ОДА №290//А-2016 від 16.05.2016 року «Про надання земельної ділянки, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, приватному підприємству «Південьпарксервіс» в оренду строком на 49 років».

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», п.29.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Щодо визнання бездіяльність Одеської ОДА протиправною та зобов`язати вирішити питання про передачу земельної ділянки, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, у власність ГО «Товариство «ВОСТОК».

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За приписами частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений статтею 123 Земельного кодексу України, а повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування викладені у статті 122 цього ж Кодексу.

Так, відповідно до частини третьої статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті, індивідуального дачного будівництва.

Як встановлено судом, 09.07.2019 ГО голова правління ГО «Товариство «Восток» звернувся до Одеської обласної державної адміністрації із клопотанням №69, в якому просив надати у користування (оренду) земельну ділянку, кадастровий номер 5122785800:01:001:0435, державна власність, цільове призначення: J.12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства площа: 12 га на строк 50 років.

Листом від 07.08.2019 №5229/1/01-29/4657/2-19 Одеська обласна державна адміністрація, за результатами розгляду клопотання позивача від 09.07.2019 №69, повідомила, що розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 16.05.2016р. № 290/А-2016 земельну ділянку загальною площею 12,0000 га (кадастровий номер 5122785800:01:001:0435) надано в оренду на 49 років приватному підприємству «Південьпарксервіс» для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Відповідно до Конституції України, Закон «Про місцеві державні адміністрації» визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Так, статтею 6 цього Закону визначено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

В свою чергу, стаття 21 встановлює повноваження в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля, зокрема, в частині розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

Відтак, системний аналіз правових норм свідчить про те, що голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень в частині розпорядження землями державної власності видає розпорядження.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо необхідності ухвалення рішення відповідно до закону із дотриманням правової процедури.

Так, у постанові від 26.12.2019 року по справі №520/8576/18 Верховним Судом зазначено:

«Таким чином, волевиявлення відповідача, наведене у листі від 03.09.2018 №К-9946/0-7242/0/95-18, мало бути оформлено наказом.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не ухвалив жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність».

Також, у постанові від 24.12.2019 року по справі №823/59/17 встановлено Верховним Судом:

«Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову у його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову у його наданні, незважаючи на надсилання заявнику листа за наслідками розгляду заяви, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Розглядаючи цей спір, суди попередніх інстанцій правильно надали правову оцінку зазначеним обставинам та врахували, що оскаржуване рішення, оформлене у вигляді листа № 9593/6-16 від 28.11.2016, не є належним рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні наведених норм.

Отже, суди дійшли правильних висновків в цій частині, що у спірному випадку має місце протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень».

На думку суду, вказані постанови Верховного Суду є релевантними до спірних правовідносин, оскільки встановлюють форму та порядок прийняття рішення суб`єктами владних повноважень у сфері земельних відносин.

З огляду на викладене, позовна вимога про визнання бездіяльності Одеської ОДА протиправною та зобов`язати вирішити питання про передачу земельної ділянки, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, у власність ГО «Товариство «Восток» підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної державної адміністрації щодо не розгляду клопотання Громадської організації «Товариство «Восток» за №5229/01-29/1/1-19 від 09.07.2019 року у встановленому Земельним кодексом України порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що клопотання ГО «Товариство «Восток» підлягає розгляду саме щодо надання у користування (оренду) земельної ділянки, а не у власність, як позивачем вказано у позовних вимогах, так як клопотання містило саме прохання про надання земельної ділянки у користування (оренду).

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Процесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторін процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах («Філіпс проти Греції»), § 45).

Керуючись ст.ст. 2, 5, 14, 241,242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Громадської організації «Товариство «Восток» до Одеської обласної державної адміністрації, третя особа: приватне підприємство «Південьпарксервіс» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вирішити питання про передачу земельної ділянки, скасування розпорядження №290/А-2016 від 16.05.2016 року - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної державної адміністрації щодо не розгляду клопотання Громадської організації «Товариство «Восток» за №5229/01-29/1/1-19 від 09.07.2019 року у встановленому Земельним кодексом України порядку.

Зобов`язати Одеську обласну державну адміністрацію розглянути клопотання Громадської організації «Товариство «Восток» за № 5229/01-29/1/1-19 від 09.07.2019 року у встановленому Земельним кодексом України порядку з урахуванням висновків суду.

Відмовити в задоволенні вимоги щодо скасування розпорядження голови Одеської ОДА № 290/А-2016 від 16.05.2016 року «Про надання земельної ділянки, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, приватному підприємству «Південьпарксервіс» в оренду строком на 49 років».

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Громадська організація «Товариство «Восток» - адреса: 67300, Одеська область, м. Березівка, вул. 31 Березня, 69, код ЄДРПОУ 42238831, телефон: (097) 189 71 73, e-mail: 2159721957@mail.gov.ua

Одеська обласна державна адміністрації - адреса: 65032, м.Одеса, проспект Шевченко, 4, код ЄДРПОУ 00022585, тел. (048) 718 93 26, e-mail: genotdel@odessa/gov.ua

Приватне підприємство "Південьпарксервіс" - адреса:68100, Одеська область, Татарбунарський район, м. Татарбунари, вул. Горького, буд. 19а

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.