Рішення № 87738314, 20.02.2020, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/5686/18

Номер рядка звіту 31

номер провадження 2-др/279/4/20

ДОДАТКОВЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2020 р.

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого-судді Невмержицької О.А., з секретарем Хомутовською М.А., розглянувши в приміщенні суду в м.Коростені заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №279/5686/18,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Коростенського міськрайонного суду перебувала цивільна справа №279/5686/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДФУ АГРО» про розірвання договору оренди, стягнення матеріальної шкоди.

Рішенням суду від 05.02.2020 року позов задоволено.

При ухваленні рішення не було вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 просить ухвалити додаткове рішення у справі, а саме стягнути з відповідача на її користь судові витрати на правничу допомогу в розмірі 20710,00 грн., обгрунтувавши тим, що в судовому засіданні 05.02.2020 року до закінчення судових дебатів її представником ОСОБА_2 було зроблено заяву про сплату відповідачем винагороди за надання правничої допомоги в сумі 20710 грн., докази про що не було подано суду до ухвалення судового рішення. Також нею було сплачено судовий збір в сумі 704,80 грн..

Сторона позивача подану заяву підтримала та просила її задовольнити.

Представник відповідача вважає заяву необгрунтованою, а витрати недоведеними та неспівмірними, просила зменшити розмір витрат на правничу допомогу до заявлених у позовній заяві 750 гривень, подавши до суду письмове клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне вирішити питання про стягнення судових витрат на правову допомогу, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Статтею 133 ЦПК України визначено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Ст.137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 59 Конституції України гарантується право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При цьому, зміна форми здійснення адвокатської діяльності із само зайнятої особи на адвокатське бюро не свідчить про те, що правова допомога не надавалась.

В матеріалах справи міститься заява позивача про долучення до матеріалів справи доказів, понесених нею витрат на правову допомогу.

У новій редакції ЦПК України відсутня норма стосовно обмеження або граничного розміру компенсації витрат на правничу допомогу. Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким процесуальні кодекси викладені у новій редакції, Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визнано таким, що втратив чинність. Відтак, на сьогодні закон не обмежує розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу, однак він має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданим адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або ) значенням справи для сторони.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Судом встановлено, що 28.11.2018 року між адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено угоду про надання правової допомоги, також 15.01.2019 року укладено додаткову угоду до зазначеного договору.

Згідно з умовами договору про надання правничої допомоги позивачу сторони погодили, що вартість роботи адвоката буде коштувати 500 гривень за одну годину витраченого часу.

Факт надання правової допомоги підтверджено актом надання послуг від 07.02.2020 року, розрахунком обсягу та вартості правничої допомоги від 28.11.2019 року. У наданому акті зазначено опис наданих послуг, кількість витрачених годин, вказано ціну за одну годину та визначено загальну суму. До матеріалів справи також додано квитанцію про сплату коштів в сумі 19960,00 гривень та квитанцію про сплату судового збору в розмірі 704,80 грн..

Водночас, при визначенні розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує вимоги ч.4 ст.137 ЦПК України та приймає до уваги складність справи, тривалість її розгляду, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), витрачений час на виконання відповідних робіт (кількість підготовлених документів).

Щодо доводів сторони відповідача з приводу недотримання позивачем положень ст.83 ЦПК України суд зазначає наступне.

Документи про сплату судового збору та витрат на правову допомогу не відносяться до категорії доказів в розумінні ст.76 ЦПК України (докази), і регламентуються Главою 8 вказаного закону (судові витрати). На сторону не покладено обов`язок їх направлення іншій стороні.

Також представник відповідача заперечив щодо визначеного розміру понесених витрат на правничу допомогу, однак під час розгляду справи також просив стягнути такі ж витрати (40000 грн.), і їх розмір значно перевищує розмір витрат позивача.

Зауваження щодо тривалого вивчення представником позивача клопотань та завищеного розміру їх оплати, не знайшло підтвердження з огляду на таке.

Представник позивача під час судового розгляду вказував, що він не тільки вивчав, а й опрацьовував клопотання сторін і докази долучені до них, отримував консультації відповідних спецілістів з питань якими він не володіє, вивчав законодавство, практику і публікації пов`язані з предметом спору, тому підстав для зменшення витрат на правову допомогу суд не вбачає.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 вказав, що: 1) від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права; 2) достатнім є підтвердження лише кількості часу, витраченого фахівцем в галузі права, а не обґрунтування, яка саме кількість часу була витрачена фахівцем у галузі права на здійснення тих чи інших дій. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.

Враховуючи висновки, зроблені Верховним Судом у вказаній справі, можна вважати, що виставлений рахунок з описом наданих послуг та зазначенням вартості кожної з них окремо, який оплачений клієнтом, є належним та допустимим доказом вартості надання професійної правничої допомоги.

За таких обставин, виходячи з критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої діяльності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу та сплаченого судового збору, оскільки при постановленні рішенні у справі не було вирішено питання щодо стягнення судових витрат, тому згідно вимог п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України є необхідним ухвалити по даній справі додаткове рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 133,137,141,259,270 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДФУ АГРО» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. та 20710,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Додаткове рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення рішення.

Суддя : Невмержицька О.А.