Рішення № 87737695, 10.02.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/4806/19

Провадження № 2/206/80/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

представник позивача ОСОБА_1

представника відповідача Дубовенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромгаз», третя особа: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення суми в порядку регресу,-

І. Стислий виклад позиції позивача, представника позивача та заперечення представника відповідача.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень зазначив, що 06.06.2017 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспромгаз» було укладено Договір про надання овердрафту № 015/3102/353938. Згідно умов договору, дата закінчення овердафту - 05.06.2020. Максимальний ліміт овердрафту встановлено у розмірі 900000,00 грн. та на дату укладення договору поточний ліміт кредиту складає 300000,00 грн. Договір діє з моменту підписання і до повного виконання прийнятих зобов`язань за договором. Відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 24.07.2019 виникла заборгованість у розмірі 319869,45 грн. В забезпечення виконання умов Договору між позивачем та Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір поруки № 015/3102/353938П. Відповідно до умов договору поруки, а саме, п. 1.2 Договору поруки позивач, як поручитель, зобов`язався перед банком в повному обсязі відповідати за своєчасне та повне виконання зобов`язань ТОВ «Транспромгаз» за Договором про надання овердрафту № 015/3102/353938. Позивачем від банку 29.07.2019 було отримано вимогу про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором від 25.07.2019 року. Прострочена заборгованість позичальника перед банком станом на 24.07.2019 складає: 300000,00 грн. - заборгованість по кредиту; 14280,41 грн. - прострочена заборгованість по відсоткам; 5589,04 грн. - пеня. В телефонному режимі позивач повідомив відповідача про виниклу заборгованість та отримав відповідь, що останній погашати заборгованість не планує. Так, позивачем, 09.08.2019 було сплачено до каси банку 319869,45 грн. та повністю погашено заборгованість. Позивач вважає, що після сплати банку суми боргу та тіла кредиту до нього перейшли усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в зв`язку із чим позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромгаз» на користь ОСОБА_2 сплачену суму заборгованості за договором про надання овердрафту № 015/3102/353938 від 06.06.2017 у розмірі 319869, 45 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 12500 грн. та судові витрати по справі в розмірі 3198 грн. 69 коп. (а.с. 2-5, 119-120).

Представник позивача в судовому засіданні просила задовольнити позов в повному обсязі (а.с. 130-131).

Відповідач та представник відповідача не скористались своїм правом на подання відзиву на позовну заяву або зустрічного позову з відповідними доказами. В той же час, представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що немає доказів наявності заборгованості, які мають бути пред`явлені позивачем, коли банк звертався до позивача та немає доказів припинення договору між банком та відповідачем. Банк до відповідача не звертався, як до боржника та до них будь-яких вимог не надходило. На думку, представника відповідача позивач мав надати докази переходу право вимоги від банку до нього та банк мав в свою чергу передати всі документи, за якими у банка виникло право вимоги до відповідача (а.с. 130-131).

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

28.08.2019 позивачем до канцелярії суду було подано позовну заяву з додатками про стягнення суми в порядку регресу(а.с. 1-30).

02.09.2019 відкрито провадження по даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання на 02.10.2019 (а.с. 37).

17.09.2019 представник відповідача ОСОБА_3 подав до канцелярії суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи, з якими того ж дня ознайомився в повному обсязі (а.с. 41).

Не погодившись із ухвалою про відкриття провадження в частині підсудності, 17.09.2019 представник відповідача подав апеляційну скаргу на дану ухвалу, у зв`язку із чим справу було надіслано до Дніпровського апеляційного суду (а.с. 43-45).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20.11.2019 апеляційну скаргу залишено без задоволення, ухвалу судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2019 року про відкриття провадження залишено без змін (а.с. 73-74).

25.11.2019 справа повернулась до Самарського районного суду м. Дніпропетровська, підготовче судове засідання призначено на 24.12.2019 (а.с. 76).

24.12.2019 представником відповідача до канцелярії суду було подано клопотання про закриття провадження у справі з додатками. Клопотання було мотивоване тим, що дана цивільна справа відноситься до юрисдикції господарських судів з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, так як позивач звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи (а.с. 88-91).

24.12.2019 підготовче судове засідання було відкладено на 08.01.2020 у зв`язку із клопотанням представника позивача.

08.01.2020 представник позивача подала до канцелярії суду заперечення на клопотання про закриття провадження у справі (а.с. 93-96).

08.01.2020 Самарським районним судом м. Дніпропетровська в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про закриття провадження у даній цивільній справі було відмовлено повністю. Ухвала суду мотивована тим, що данні правовідносини є регресними та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а зміни до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, в тому числі до ст. 20 ГПК України були прийняті законодавцем для полегшення порядку звернення фінансовими установами до суду (господарського) із об`єднаними вимогами до юридичної особи (позичальника) та фізичної особи (поручителя) в межах одного провадження, однак ці зміни не стосуються даних правовідносин, оскільки в даному випадку мова йде про захист особистих майнових інтересів фізичної особи, яка є менш забезпеченим суб`єктом звернення і тому, враховуючи принцип пропорційності та «баланс інтересів», даний спір відноситься до цивільної юрисдикції (а.с. 101-103).

08.01.2020 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 10.02.2020 (а.с. 97)

16.01.2020 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову з додатками, в задоволенні якої ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.01.2020 було відмовлено повністю (а.с. 110-118, 122-123).

Того ж дня до канцелярії суду надійшла заява позивача, згідно якої останній просив в тексі позовної заяви до ТОВ «Транспромгаз», третя особа: АТ «Райффайзен Аваль» про стягнення суми в порядку регресу вважати правильну дату укладення Договору про надання овердрафту № 015/3102/353939 «06 червня 2017 року» (а.с. 119-120).

10.02.2020 судом заслухано вступне слово представника позивача та представника відповідача, заслухано відповіді на поставлені питання, з`ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та досліджено письмові докази, які містяться в матеріалах справи (а.с. 130-131).

10.02.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення (а.с. 132).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

06.06.2017 між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспромгаз» укладено договір про надання овердрафту № 015/3102/353938. (далі - Договір).

Згідно п. 1.1. Договору кредитор на умовах договору надає позичальнику протягом строку доступності овердрафту можливість використання овердрафту в межах поточного ліміту. Відповідно до п. 1.2. Договору позичальник зобов`язується використовувати Овердрафт за цільовим призначенням, вказаним в пункті 1.9 Договору, з дотриманням вимог законодавства України, погасити овердрафт/кредитну заборгованість, сплатити проценти за користування овердрафтом/кредитною заборгованістю та комісії, а також виконати інші зобов`язання, визначені Договором, у строки, передбачені Договором, але не пізніше дати закінчення строку овердрафту.

П. 1.3. передбачає. що максимальний ліміт за Договором складає 900000,00 грн. (Дев`ятсот тисяч гривень 00 коп.), у межах якого встановлюється Поточний ліміт.

П. 1.4. Договору встановлено, що на дату укладання Договору Поточний ліміт складає 300000,00 грн. (Триста тисяч гривень 00 коп.). Поточний ліміт за Договором не може перевищувати 70 % від середньомісячних надходжень за останні три календарних місяці на всі поточні рахунки позичальника, відкриті у кредитора. При цьому розрахунок середньомісячних надходжень здійснюється відповідно до пункту 2.4 Договору. В подальшому поточний ліміт встановлюється та визначається відповідно до статті 2 Договору.

Згідно п. 3.1.1. Договору виконання зобов`язань позичальника, що виникають (у т.ч. виникнуть у майбутньому) за Договором, забезпечується: порукою відповідно до договору поруки, що повинен бути укладений одразу ж після укладення Договору, між кредитором і поручителем ОСОБА_2 .

Згідно п.п. 5.1., 5.2. Договору протягом строку овердрафту позичальник зобов`язаний здійснювати погашення овердрафту не пізніше останнього дня максимального строку безперервного дебетового сальдо та не пізніше дати закінчення строку овердрафту, в залежності від того, яка дата настане раніше. Погашення овердрафту здійснюється за рахунок коштів, що надходять на поточний рахунок позичальника. Повним погашенням овердрафту вважається відсутність на поточному рахунку дебетового сальдо на кінець банківського дня.

Відповідно до п. 5.10. Договору, на підставах та за наслідками, що визначені статтею 528 Цивільного кодексу України, зобов`язання позичальника за Договором не є нерозривно пов`язаними з особою позичальника та можуть бути виконані як самим позичальником, його правонаступниками, так і будь-якою третьою особою. Таке виконання повинно здійснюватися в порядку, строки та на умовах, визначених Договором, або за окремою домовленістю кредитора та третьої особи. З моменту прийняття кредитором від третьої особи виконання грошового зобов`язання у відповідності до умов цього пункту Договору, відповідне зобов`язання позичальника вважається виконаним за його згодою, належним чином.

Згідно п. 8.1.2. Договору, у разі настання обставини Дефолту (обставини невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за Договором та/або Договора/ми забезпечення, а також інші обставини, які на думку кредитора, свідчать про те, що зобов`язання позичальника за Договором не будуть виконані, а також інші обставини, визначені статтею 8 Договору, як обставини дефолту) кредитор має безумовне право на власний розсуд, без необхідності укладення будь-яких додаткових угод/договорів про зміни: вимагати дострокового повного/ часткового погашення заборгованості; вимагати надання забезпечення (додаткового забезпечення) виконання зобов`язань позичальника за Договором.

П. 8.4. Договору передбачає, що якщо кредитор вирішив скористатися правами, визначеними у підпунктах 8.1.1 та/або 8.1.2 пункту 8.1 Договору, з підстав, зазначених у пункті 8.2 Договору, він повідомляє про це позичальника шляхом направлення письмового повідомлення. У цьому разі зобов`язання кредитора є припиненими, а Максимальний ліміт та Поточний ліміт скасованими або встановленими в розмірі фактичної заборгованості позичальника з дати, що зазначена на квитанції, яка надається кредитору відділенням зв`язку при відправленні повідомлення. Позичальник зобов`язаний виконати вимогу, зазначену в письмовому повідомленні кредитора, і здійснити погашення заборгованості негайно, але не пізніше тридцятого календарного дня з дня направлення кредитором позичальнику відповідного повідомлення (якщо у відповідному повідомленні не зазначений менший строк). У разі невиконання позичальником зазначеної вимоги, кредитор має право звернути стягнення за договором забезпечення, пред`явити вимогу позичальнику/ поручителям та вжити інші заходи для стягнення заборгованості позичальника за договором, які не суперечать законодавству України.

Згідно п. 11.2.1. Договору позичальник на вимогу кредитора, сплачує останньому за кожен календарний день прострочення виконання будь-яких грошових зобов`язань за Договором – пеню, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення. Розрахунок пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов`язання мало бути виконаним, і по день виконання Позичальником простроченого зобов`язання включно.

Відповідно до п. 11.4. Договору, всі спори, що виникають між сторонами у зв`язку з Договором, підлягають вирішенню шляхом переговорів, а у разі неможливості їх вирішити шляхом переговорів - у судовому порядку відповідно до законодавства України (а.с. 6-12).

06.06.2017 між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 015/3102/353938П.

Згідно п.п. 1.1., 1.2 Договору поруки, поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов`язаний повернути кредит в розмірі 900000,00 грн., в порядку, передбаченому кредитним договором, не пізніше 06.06.2020, або іншої дати, визначеної відповідно до умов кредитного договору; сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20 % річних або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов кредитного договору, у т.ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим Договором; сплатити комісії в розмірах, передбачених кредитним договором; сплатити пені, штрафи, передбачені кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов`язані з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені кредитним договором, у тому числі, при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов`язань.

Згідно п. 1.6 Договору поруки поручитель набуває всіх прав кредитора по кредитному договору, в тому числі й тих, що забезпечували його виконання, лише після повного виконання забезпечених зобов`язань та взятих на себе зобов`язань по цьому Договору.

П.п. 2.1., 2.2. Договору поруки передбачено, що у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань, поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань в порядку та строки, встановлені кредитним договором, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними забезпеченими зобов`язаннями. Поручитель зобов`язується здійснити виконання порушених забезпечених зобов`язань протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов`язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі. Кредитор має право направляти вимоги поручителю будь-яку кількість разів до повного виконання забезпечених зобов`язань.

Відповідно до п. 2.6 Договору поруки, поручитель зобов`язується самостійно контролювати дотримання та своєчасне виконання позичальником забезпечених зобов`язань перед кредитором, отримувати Інформацію про зміну забезпечених зобов`язань.

Згідно п.п. 6.2., 6.5, 6.10 Договору поруки, якщо інше не встановлено чинним законодавством України, поручитель несе відповідальність за невиконання цього договору, у т.ч. за завдані кредитору таким невиконанням збитки всім своїм майном та коштами, на які відповідно до законодавства України може бути звернене стягнення. Всі спори, що виникають між сторонами у зв`язку з цим Договором, підлягають вирішенню шляхом переговорів, а у разі неможливості їх вирішити шляхом переговорів - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України. Всі спори щодо строків та порядку виконання зобов`язань позичальника перед поручителем, який виконав повністю або частково забезпечені зобов`язання перед кредитором, вирішуються між позичальником та поручителем без участі кредитора (а.с.13-19).

Департаментом проблемної заборгованості роздрібних клієнтів АТ «Райффайзен Банк Аваль» було надіслано ОСОБА_2 вимогу про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, згідно якої ОСОБА_2 було повідомлено, що позичальник припинив належним чином виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого прострочена заборгованість позичальника перед банком станом на 24.07.2019 складає: 300000,00 грн. – заборгованість по кредиту, 14280,41 грн. – прострочену заборгованість по відсоткам, а також розраховану відповідно до умов кредитного договору пеню. На підставі викладеного та керуючись договором поруки, департамент запропонував ОСОБА_2 терміново, але в будь-якому разі не пізніше 10-ти банківських днів з дати отримання цієї вимоги банку, погасити вищезазначену заборгованість шляхом переказу коштів на рахунок банку. Також, ОСОБА_2 повідомлено, що на підстав кредитного договору банк надіслав позичальнику письмову вимогу про необхідність негайного дострокового повернення заборгованості по кредитниому договору (а.с. 21-22).

09.08.2019 ОСОБА_2 було перераховано АТ «Райффайзен Банк Аваль» 319869,45 грн. в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 015/3102/353938 від 06.06.2017 від фінансового поручителя ОСОБА_2 , згідно договору поруки № 015/3102/353938П від 06.06.2017, що підтверджується копією квитанції № 102/1615-3 від 09.08.2019 (а.с. 20).

Пеня за прострочення виконання грошового зобов`язання була розрахована відповідно до п. 11.2.1 договору про надання овердрафту від 06.06.2017 за формулою (сума боргу * 2 * облікова ставка НБУ / 100% / 365 днів) та складає 5589,04 грн.

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, представником позивача та представником відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання та захисту майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов`язання боржником закон передбачає спеціальні заходи – визначає окремі види забезпечення виконання зобов`язання: неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток або інші види, встановлені договором або законом (ст. 546 ЦК України).

Статтями 553, 554 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 519 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред`явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред`явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов`язок будь-кому із них на свій розсуд.

Частина 1 статті 544 ЦК України передбачає, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України можна дійти висновку, що між боржником та поручителем існує солідарний обов`язок, встановлений законом та договором.

Виконання зобов`язання кредитору одним з боржників є підставою виникнення регресного зобов`язання. Боржник, який здійснив виконання, виступає в якості кредитора перед іншими боржниками та за вирахуванням частки, яка припадає на нього самого, може стягувати те, що він раніше виконав кредитору.

Спір про стягнення боржником, який виконав солідарний обов`язок з кредитора коштів в порядку регресу ґрунтується на цивільних правовідносинах.

Позивач звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом щодо правочину, укладеному для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, адже даний спір виник у зв`язку із виконанням позивачем, як боржником в розумінні положень ЦК України, за договором поруки, солідарного обов`язку зі сплати коштів по кредитному договору, внаслідок чого у нього виникло право на зворотну вимогу (регрес) до відповідача.

В даному випадку регресна вимога носить похідний характер, вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов`язання, що стосовно регресного може бути названо основним. Регресне зобов`язання завжди є похідним від основного, оскільки коли припиняє дію основне зобов`язання, то виникає регресне, однак це не означає, що ці вимоги мають тотожний характер. Регресне зобов`язання має відносну самостійність від основного. Регресна вимога спрямована на відшкодування втрат, понесених за рахунок або з вини іншої особи, що по своїй суті є зобов`язанням по відшкодуванню шкоди, й отже формою цивільно-правової відповідальності.

В даному випадку, коли позивач (фізична особа) – новий кредитор виконав зобов`язання за договором поруки, первісний кредитор (юридична особа) випав з ланцюга даних правовідносин як суб`єкт і тому даний спір за суб`єктним складом не може відноситися до господарською юрисдикції, оскільки відсутній обов`язковий другий суб`єкт (юридична особа).

Аналогічного висновку щодо характеру спірних правовідносин (стягнення в порядку регресу) дійшов ВССУ у своїй ухвалі від 15 березня 2017 року по цивільній справі № 742/3265/15-ц.

Пунктом 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» роз`яснено, що судам слід виходити з того, що з урахуванням ч. 2 ст. 556 та п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України наслідком виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, є заміна кредитора у зобов`язанні. Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні, серед яких передбачено і виконання обов`язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Аналогічного висновку дійшов ВССУ у своїй ухвалі від 5 жовтня 2016 року по цивільній справі № 165/1399/15.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані та підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджується виконання поручителем ОСОБА_2 зобов`язання боржника ТОВ «Транспромгаз» перед кредитором АТ «Райфайзен Банк Аваль», а отже в силу положення ст. 544 ЦК України, позивач набув права на зворотну вимогу (регрес) на загальну суму 319869,45 грн., які підлягають стягненню на його користь з відповідача.

В той же час, заперечння представника відповідача ОСОБА_3 з приводу того, що позивачем не надано доказів наявності заборгованості на момент сплати коштів суд відхиляє, так як Договором поруки, а саме п. 2.2 передбачено, що вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов`язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі, а тому враховуючи, що поручитель ОСОБА_2 отримав вимогу від кредитора, то цього було достатньо, щоб у нього настав обов`язок сплатити заборгованість, яка виникла внаслідок невиконання позичальником своїх зобов`язань перед кредитором. До того ж, ані відповідач, ані представник відповідача не надали суду доказів відсутності на той момент заборгованості у позичальника.

З приводу того, що позивач не надав доказів переходу права вимоги, то дані заперечення спростовуються матеріалами справи (вимога банку та квитанція про сплату) і цих доказів достатньо для підтвердження переходу права вимоги, оскільки наслідком виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, є заміна кредитора у зобов`язанні. Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні, серед яких передбачено і виконання обов`язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Також, суд не бере до уваги доводи представника відповідача, з приводу того, що позивачем не надано доказів припинення кредитного договору, так як умовами кредитного договору та договору поруки не передбачено таких умов, за якими поручитель зобов`язаний погашати заборгованість та виконувати свої обов`язки як поручителя лише після припинення кредитного договору, а тому представник відповідача не вірно розуміє правових характер даних правовідносин, оскільки договір є овердрафтом, а за цієї формою кредитування виконання зобов`язань не є наслідком припинення кредитного договору і цей договір буде вважатися припиненим лише шляхом закриття рахунку і розірванням такого договору.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 12500 грн. слід зазначити, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 справа № 826/1216/16.

Так у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому, ч. 2 ст. 137 ЦПК України встановлює, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Ч. 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Натомість, представником позивача відповідних доказів до закінчення судових дебатів надано суду не було та не зроблено заяву, що такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

В той же час, зі сторони позивача не було надано жодного належного доказу, який би свідчив про отримання гонорару у заявленому розмірі, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку, посвідчення про відрядження.

Крім того, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Відповідна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 справа № 922/1163/18.

Однак, адвокат Зосименко С.Г. не надала суду відповідного договору про надання правової допомоги.

Також, зі сторони позивача, не було долучено розрахунку правових витрат та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (кількість витраченого адвокатом часу, вартість вчинення конкретної послуги, тощо), що є також підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, за виключенням вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3198,69 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 512, 514, 519, 526, 541-543, 546, 553, 554, 556, 632 ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 134, 137, 141, 258, 259, 264, 265, 280-282, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромгаз» (юридична адреса: м. Дніпро, вул. Молодогвардійська, 6В, ЄДРПОУ 36162299), третя особа: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (юридична адреса: 01011, м. Київ, Печерський район, вул. Лєскова, будинок 9, ЄДРПОУ 1430590) про стягнення суми в порядку регресу – задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Транспромгаз» (юридична адреса: м. Дніпро, вул. Молодогвардійська, 6В, ЄДРПОУ 36162299) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму заборгованості за договором про надання оведрафту № 015/3102/353938 від 06.06.2017 у розмірі 319869,45 грн.

Стягнути з ТОВ «Транспромгаз» (юридична адреса: м. Дніпро, вул. Молодогвардійська, 6В, ЄДРПОУ 36162299) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3198,69 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 20.02.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак