Рішення № 87737566, 21.02.2020, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/326/19

2/189/15/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21.02.2020 року смт.Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Пустовар О.С.

при секретарі - Комеристій І.А.

за участю позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

відповідачки - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа державний нотаріус Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей Ольга Григорівна про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку. В обґрунтування позовних вимог він зіслався на те, що у вересні 2018 року придбав житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку № НОМЕР_1 , посвідченого державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г. від 26.09.2018 року, кошти на придбання якого заробляв тяжкою працею протягом тривалого часу. Крім того, позивач зазначив, що декілька років назад він познайомився з ОСОБА_3 , 1967 року народження та починаючи з жовтня 2018 року почав з нею проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаєморозуміння та повагу, яка притаманна сім`ї. ОСОБА_3 обіцяла турбуватися про нього, будувати відносини на принципах поваги і довіри, піклуватися та утримувати його довічно у тому разі, якщо він передасть їй у власність житловий будинок, у якому вони проживали з моменту його придбання. У подальшому, піддавшись на її умовляння і обіцянки та під впливом помилки, що має істотне значення, розраховуючи на вчинення нею дій по матеріальній підтримці та догляду за ним, він передав їй у власність спірний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування житлового будинку, що посвідчений державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г. від 02.11.2018 року. За цим правочином було обдаровано ОСОБА_3 , яка зареєстрована та проживає по АДРЕСА_2 .

Починаючи з моменту передачі будинку у власність ОСОБА_3 , відносини між ними погіршилися, між ними постійно почали виникати сварки з ініціативи відповідачки, що дуже впливало на психічний стан позивача та кожен раз спричиняло йому душевні страждання. Відповідачка не розуміє та не хоче розуміти сутності проблем, які виникають, відмовляється піклуватися та турбуватися про нього, не підтримує матеріально. Врешті-решт вона почала взагалі виставляти його «на вулицю» із власного житлового будинку та чинити інші перешкоди у праві користування житловим приміщенням, незважаючи на те, що цей будинок є його єдиним місцем проживання. На даний час вони разом не проживають. Позивач наполягає на тому, що укладений договір дарування не відповідав його внутрішній волі щодо правової природи й змісту правочину, з тих підстав, що він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, він мав на меті відчуження на користь відповідачки будинку, який є його єдиним житлом, за умови довічного утримання його відповідачкою та якби не помилка у правовій природі правочину та його правових наслідках, то спірний договір не було б укладено взагалі. Він вважав, що укладений договір і є договором довічного утримання, відповідно до умов якого інша сторона договору зобов`язувалася здійснювати постійний догляд та утримання. Крім того, до і після укладення оспорюваного правочину відповідачка деякий проміжок часу здійснювала догляд за ним, а він продовжував проживати у вищевказаному будинку та самостійно сплачував за комунальні послуги. Фактична передача житлового будинку за договором дарування не відбулася. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. В даному випадку має місце наявність неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його дійсне волевиявлення та факту відсутності волевиявлення під час укладення договору на безоплатну передачу у власність відповідачки будинку, який є його єдиним житлом. Він є людиною похилого віку, яка за станом здоров`я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувався на передачу будинку у власність відповідачки лише за умови довічного утримання і укладаючи спірний договір, помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між ним та відповідачкою. При вчиненні оспорюваного договору він вважав, що внаслідок його вчинення, відповідно до попередніх досягнутих між ним та відповідачкою домовленостей у ОСОБА_3 виникне обов`язок щодо його довічного утримання та догляду. Просить позов задовольнити в повному обсязі та розірвати договір житлового будинку.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на вимоги викладені в позовній заяві.

Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, заперечувала проти задоволення позовних вимог та надала до суду відзив, в якому зазначила, що позивач свої вимоги щодо визнання договору дарування недійсним обґрунтовує помилкою і неправильним сприйняттям фактичних обставин правочину, аргументуючи свою позицію ст.229 ЦК України. Однак він не находить належного обґрунтування та пояснення чому саме правочин повинен бути визнаний недійсним в судовому порядку. В присутності нотаріуса при підписанні договору позивачу було роз`яснено наслідки вчинення даного правочину. Підписуючи договір дарування нотаріусом йому було розтлумачено який саме договір він підписуватиме та які правові наслідки у нього. Ставлячи свій підпис при оформленні договору дарування позивач підтвердив своє вільне волевиявлення. Жодних розмов з приводу договору довічного утримання між позивачем та нею ніколи не було. В судовому засіданні відповідачка ще зіслалася на те, що спірний будинок позивач купував їй та пояснював, що якщо щось піде не так, він поїде до Росії. Вона на даний час в будинку не проживає. Вона готова укласти договір довічного утримання та згодна, що у неї є обов`язки та буде його доглядати, однак просить в позові відмовити.

Рішення прийняте в відсутності відповідачки, яка в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно до положень ч. 11 ст.128ЦПК України, а також з урахуванням постанови Верховного Суду від 27.03.2019 року (у справі №201/6092/17, провадження №61-48215св18) та повісткою, причини неявки суду не повідомила.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнала та суду пояснила, що вона працює державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області. В день, коли до неї прийшли ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у неї склалося враження, що вони родичі чи друзі. При підписанні вона пояснила позивачу, що якщо він дарує відповідачці будинок, то остання вже буде його власником. Вони пояснили, що позивач там буде проживати до його смерті. Як людині, їй його жалко, так як він постраждав за свою доброту. Можливо позивач з відповідачкою і обговорювали укладення договору довічного утримання. Вона роз`яснювала наслідки укладення даного договору, однак можливо позивач щось і не зрозумів. Договір давався читати та те, що позивач його не дочитав, то це його право.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що ОСОБА_1 знає з дитинства, він являється його хрещеним батьком, ОСОБА_3 взнав в 2018 році. Зараз з нею відносини складні, після розмов ще погіршилися. Позивач дуже порядна людина, яка заробила кошти на цей будинок розумом та працею. Пенсіонер, який все своє життя пропрацював в збройних силах. В березні – квітні 2018 року він сказав, що хоче придбати будинок в смт.Покровське для постійного проживання, так як він звідти родом та там поховані його батьки. Вони разом оглянули три будинки, свідок ознайомлювався з документами на будинки та прийняли рішення шукати компактний будинок. Влітку він дізнався, що в справу втрутилася ОСОБА_3 , зі слів позивача – це його знайома. Потім зв`язок вони не підтримували та за цей час позивач повідомив ОСОБА_5 , що придбав будинок для проживання. Документи він не бачив та не вивчав. В січні 2019 року свідок заїхав до позивача в гості, подивився документи на будинок, який був оформлений на ОСОБА_3 . У нього був шок та він пояснив позивачу наслідки угоди та зрозумів, що його ошукали. Нотаріус навмисно не пояснила та не роз`яснила наслідки угоди, так як вона знаходиться в дружніх стосунках з відповідачкою. ОСОБА_3 приймала всі міри, щоб виселити позивача, в зв`язку з цим він звернувся в правоохоронні органи. Під час розмови з позивачем, було прийнято рішення звернутися до суду щодо визнання спірного договору недійсним.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що ОСОБА_1 знає, він являється його сусідом. ОСОБА_3 також знає, бачився з нею декілька разів. Спочатку з нею були добрі відносили, а коли вона побачила, що ОСОБА_6 є свідком по справі, вона на нього накричала та образила. Він бачив позивача осінню 2018 року, коли останній придбав будинок та робив ремонт. ОСОБА_1 розповів про себе та зазначив, що купив житловий будинок. Свідок зрозумів, що позивач приїхав на батьківщину доживати свій вік. Він купив маленький будинок біля річки, так як йому тут сподобалося. Позивач говорив, що проживає зі співмешканкою. Десь під Новий рік свідок почув крики, які лунали з двору сусіда, він вийшов та побачив, що ОСОБА_3 неадекватно кричала «викину», «вишвирну», «йди звідси – це моє». На наступний день, ОСОБА_6 побачив позивача та пояснив, що хата його та відповідачка нічого не зможе зробити, на що останній зі сльозами на очах відповів, що мав необережність підписати договір дарування та що його ошукали.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що ОСОБА_1 знає з вересня 2018 року, він являється її сусідом. Позивач їй пояснював, що проживав в Росії, був одружений. Має два сини, один проживає в Англії, а другий помер. Пояснив, що він купив будинок та буде проживати в ньому з ОСОБА_3 , про те що він хоче їй подарувати цей будинок мови не було. ОСОБА_3 пояснювала, що збирається проживати в спірному будинку з позивачем та доглядати його. Позивач говорив, що подарував будинок, так як він не розумів наслідки укладеної угоди та з впевненістю вважав, що остання буде його доглядати. В січні 2019 року вона спитала в позивача, про те, чому не проживає з ним в будинку відповідачка, на що останній пояснив, що у доньки її проблеми зі здоров`ям, в зв`язку з цим ОСОБА_3 проживає з нею. Потім вона приїхала до ОСОБА_1 , несамовито кричала, щоб останній віддав їй документи на будинок та ображала його різними словами.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що ОСОБА_1 знає з дитинства, він являється його троюрідним братом, ОСОБА_3 також знає з дитинства вона є його двоюрідною сестрою. Позивач, коли приїзжав з Росії, проживав у свого брата, будинок якого знаходить поруч з будинком свідка. Прийшовши до свідка в гості, побачив ОСОБА_3 та зрозумів, що вона проживає з позивачем. Він був шокований та пояснив позивачу, що вона аферистка. ОСОБА_1 розповів ОСОБА_8 , що купив будинок та буде в ньому проживати з відповідачкою, на що свідок відповів, що вона його обдурить та забере будинок, що і сталося. ОСОБА_8 проводив бесіду з відповідачкою та просив її відмовитися від будинку, на що остання його образила нецензурною лайкою.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити в повному обсязі з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, згідно до вимог ч. ч. 1, 5-7ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, положеннями ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Так, судом достовірно встановлено, що 02 листопада 2018 року між сторонами по справі укладено договір дарування, відповідно до п.1 договору дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваної належний йому на праві власності житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 ,

Відповідно до п.4 договору, сторони гарантують, що цей договір за своїм змістом повністю відповідає їх волевиявленню, вони однаково розуміють значення й умови цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, договір не має характеру фіктивного чи удаваного правочину, всі умови відповідають дійсним намірам і попереднім домовленостям, вони не обмежені в праві укладати правочини. Вони не визнані в судовому порядку недієздатними (повністю або частково), вони не перебувають у хворобливому стані, не страждають на момент укладення договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню суті, не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин.

Також умовами договору визначено, що право власності на спірний житловий будинок, що є предметом цього договору виникає у обдаровуваної з моменту його прийняття, тобто з моменту прийняття документів, що посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальнику предмета договору або символів речі (ключі, макетів тощо) та державної реєстрації права власності.

Зокрема, позивач звертаючись до суду, як підставу для визнання договору дарування будинку, укладеного між ним та відповідачкою, вказував на те, що він є особою похилого віку, хворіє і підставою для визнання договору дарування недійсним, є те, що він помилявся щодо правової природи договору, прав та обов`язків сторін, які для нього мають істотне значення, та вважав, що ним фактично був укладений договір довічного утримання та згідно із досягнутою домовленістю з відповідачкою, остання мала здійснювати догляд за ним. Посилаючись на вказане, а також на те, що він з огляду на його похилий вік, має незадовільний стан здоров`я, помилявся щодо правової природи правочину та вважав спірний договір договором довічного утримання й відповідно укладаючи договір, не мав на меті відчуження на користь відповідача нерухомого майна, яке є його єдиним житлом, просив визнати його недійсним на підставі ст. 229 ЦК України.

Так, частиною 1ст.16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Крім того, Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

При цьому, положеннями ст.717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Таким чином, виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи вищевикладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 ЦК України та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічні правові висновки міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року №6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року №6-202цс15; від 02 грудня 2015 року №6-2087цс15; від 16 березня 2016 року №6-93цс16; від 27 квітня 2016р № 6-372цс16.

Як було встановлено в ході розгляду справи, після укладення оспорюваного договору позивач продовжував проживати у спірному будинку, а також нести витрати на його утримання, що свідчить про те, що передача будинку фактично не відбулася та підтверджує наявність реальних намірів у позивача саме на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування. Крім того, під час розгляду справи було встановлено, що місце проживання ОСОБА_3 , зареєстроване по АДРЕСА_2 .

Також судом встановлено й те, що спірний будинок був і є єдиним житлом позивача, який в силу свого похилого віку, 76 років, та за станом здоров`я, що відповідачем не спростовано, потребував стороннього догляду.

При цьому, доводи відповідача про те, що саме позивач був ініціатором укладення договору дарування, а також про те, що укладаючи спірний договір позивач розумів, що укладає саме договір дарування, а не довічного утримання та його волевиявлення на укладення даного договору було вільним, судом до уваги не приймаються, оскільки такі доводи не спростовують пояснень позивача про те, що він через свій похилий вік, а також стан здоров`я помилився в дійсній природі спірного правочину та вважає, що укладає саме договір довічного утримання.

Крім того, судом до уваги приймаються й пояснення позивача про те, що ним укладено саме договір довічного утримання, оскільки проживаючи після укладення спірного договору у спірному будинку, він розумів, що укладав саме договір довічного утримання і саме з того часу як відповідач відмовилась йому надавати будь-яку допомогу і він звернувшись по юридичну допомогу дізнався про те, що ним укладено саме договір дарування, бажання укладати який він не мав, а отже не розумів, що вчиняє договір дарування, а не договір довічного утримання.

Крім того, текст оспорюваного договору дарування не містить розписки позивача про те, що він ним прочитаний самостійно, а роз`яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.

За таких обставин, суд оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, а також враховуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін, приходить до висновку про відсутність у позивача під час укладення спірного договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність відповідачки. Таким чином, суд вважає, що позивачем допущено помилку при укладенні спірного договору, а тому він підлягає визнанню недійсним.

Згідно зіст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в сумі 768,40 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 203,215,229,256,717 ЦК України,ст.ст.10-13,263-265 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа державний нотаріус Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей Ольга Григорівна про визнання недійсним договору дарування житлового будинку задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 02 листопада 2018 року між ОСОБА_1 , як дарувальником та ОСОБА_3 , як обдарованою, посвідчений державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей Ольгою Григорівною та зареєстрований в реєстрі за № 1924.

Стягнути зі ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 768,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до Розділу VІІІ п.п.15.5 п.15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області через Покровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.С. Пустовар