Ухвала суду № 87729747, 15.01.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/13434/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" січня 2020 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді САВЛУК Т.В., за участі секретаря Бурячек О.В., розглянувши в підготовчому судовому засіданні заяву про залучення до участі у справі правонаступника позивача, яка подана в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Леся Василівна, Сома Київська державна нотаріальна контора, Громадська організація «Фонд допомоги Олени Орєхової» про визнання недійсними договорів довічного утримання, свідоцтва про право на спадщину за законом, договорів про зміну набувача в договорі довічного утримання,

в с т а н о в и в:

10 грудня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

12 лютого 2019року законний представник позивача Пидюра М.О. в підготовчому судовому засіданні подав заяву про зупинення провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

12 лютого 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Леся Василівна, Сома Київська державна нотаріальна контора, Громадська організація «Фонд допомоги Олени Орєхової» про визнання недійними договорів довічного утримання, свідоцтва про право на спадщину за законом, договорів про зміну набувача в договорі довічного утримання, - до залучення до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

24 жовтня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відновлення провадження у цивільній справі.

18 листопада 2019 року до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_3 про закриття провадження у цивільній справі через відсутність предмету спору, оскільки спадкоємцем ОСОБА_1 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка прийняла спадщину за заповітом є ОСОБА_3 , тому в розрізі даного спору відповідач ОСОБА_3 одночасно виступає як позивач та відповідач.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Вивчивши матеріали поданої до суду заяви про закриття провадження у цивільній справі, суд приходить до наступного.

Зі змісту статті 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу сторони у справі на власний розсуд розпоряджаються наданими їм законом правами щодо предмета спору (частина 3 статті 13 ЦПК України), а суд на засадах змагальності сторін, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, може лише сприяти учасникам судового процесу в реалізації таких прав, ураховуючи при цьому засади (принципи) верховенства права, рівності учасників процесу перед законом та судом.

За змістом положень пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Пороте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Позов у цивільному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, що складається з вимоги процесуального характеру та вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право). А предмет позову - це матеріальний зміст цієї вимоги.

Таким чином, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняте судове рішення. Цей матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

З урахуванням наведеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку із вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки право попередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Відповідно до статті 55 Цивільного процесуального кодексу України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язані, а також в інших випадках замін особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

В позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.

Отже, матеріальне правонаступництво тісно пов`язане з процесуальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому, незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

За змістом норм ст.ст.46, 47 Цивільного процесуального кодексу України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, видане Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 29 січня 2019 року (актовий запис №242).

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 Цивільного кодексу України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщину входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві та момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Отже, об`єктами спадщини за ЦК України є права та обов`язки, які належали особі на час смерті, крім тих, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Відповідно до положень ч.1 ст.1270 Цивільного кодексу України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Виходячи з положень ч.ч.1 та 3 ст.1268, ч.1 ст.1269, ч.1 ст.1270 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку з дня відкриття спадщини, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

За змістом зазначених норм вбачається, що прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, або в разі відсутності наведених вище обставин поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч.1 ст.1270 ЦК України 6-місячний строк.

Як з`ясовано судом, спадкоємцем ОСОБА_1 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка прийняла спадщину за заповітом є ОСОБА_3 , відповідач у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін .

Згідно з ч. 1 ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України сторонами у цивільній справі є позивач і відповідач, які на час розгляду справи, відповідно до ст. ст. 46-47 вказаного Кодексу, повинні володіти цивільною процесуальною правоздатністю та цивільною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до положень ч.2 ст.50 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов`язку.

Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов`язків.

Цивільна процесуальна співучасть може виникнути в момент відкриття провадження по справі, якщо до суду звертається декілька позивачів чи позов пред`явлено до декількох відповідачів, так і на більш пізніх стадіях, наприклад, суд може об`єднати позови і в стадії судового розгляду в порядку ст. 126 ЦПК. Процесуальна співучасть може виникнути також у разі вступу у справу кількох правонаступників сторони.

Ознаки цивільної процесуальної співучасті: - співучасники - це суб`єкти спірних матеріально-правових правовідносин; - інтереси співпозивачів (співвідповідачів) не суперечать одне одному, але є протилежними інтересам іншої сторони; - наявність одного провадження, в якому розглядається справа за участю співпозивачів чи співвідповідачів.

Обов`язкова співучасть можлива в тому разі, якщо характер спільного матеріального правовідношення такий, що питання про права і обов`язки одного із суб`єктів неможливо вирішити без притягнення до справи інших суб`єктів цього відношення, має місце, зокрема, у справах про спільну власність, про спадкування, про виключення майна з опису, про захист честі та гідності, про право користування житловими приміщеннями.

За наведених обставин, в розрізі даного спору процесуальне правонаступництво між позивачем та його спадкоємцями у порядку ст. 55 ЦПК України допускається, що слугувало підставою для зупинення провадження у цивільній справі до прийняття спадщини потенційними спадкоємцями, однак на разі спадкоємець померлого позивача, яким виступає відповідач ОСОБА_3 , набуває статусу цивільного правонаступника у справі, внаслідок чого особа позивача та відповідача у справі збігаються, що є недопустимим та свідчить про відсутність предмету спору.

При цьому, норма статті 255 ЦПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб`єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.

Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18), постанові Верховного Суду у справі № 405/5728/16-ц (провадження № 61-29815св18) та інших.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Враховуючи предмет позову та суб`єктний склад учасників справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки наведені відповідачем обставини та долучені до справи докази, свідчать про відсутність предмета спору, що дає підстави для застосування положень п. 2 ч.1 ст.255 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.256 Цивільного процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 255, 256, 258-261, 263, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Леся Василівна, Сома Київська державна нотаріальна контора, Громадська організація «Фонд допомоги Олени Орєхової» про визнання недійсними договорів довічного утримання, свідоцтва про право на спадщину за законом, договорів про зміну набувача в договорі довічного утримання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я