Рішення № 87729306, 22.01.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/37892/19

Провадження № 2/761/2344/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Яворській А.А.,

за участі:

позивачки: ОСОБА_1 ,

представників відповідача: Клекоцюк Р.Р. , Назариної К.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,

в с т а н о в и в:

В вересні 2019р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просила суд: стягнути з відповідача на свою користь суму інфляційного збільшення боргу у розмірі 85018,59 грн.; 3,0 % річних - 9711,0 грн.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого відкрилася спадщина.

Так, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2010р. було зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва здійснити чоловіку позивачки перерахунок пенсії та виплату за період часу з 30 жовтня 2008р. по 15 лютого 2010р.

18 березня 2013р. позивачкою було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого до спадкової маси після смерті її чоловіка входить грошова виплата у розмірі 55970,58 грн., відповідно до розпорядження Шевченківського районного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та зазначеного вище рішення суду.

Проте, з невідомих позивачці причин, належні їй грошові кошти (спадкове майно після смерті її чоловіка) були їй виплачені відповідачем лише 28 грудня 2018р. На думку позивачки, затримка у виплаті їй належних сум на підставі свідоцтва про право на спадщину більше ніж через п`ять років є незаконною, і тому в порядку ст. 625 ЦК України, вона вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019р. відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням викликом сторін.

В судовому засіданні позивачка заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, зазначених у позові, просила суд позов задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечили, зазначивши, що не готові до розгляду справи по суті. Відзив на позов стороною відповідача не подавався.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Судом встановлено, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 2а-578/10, від 15 лютого 2010р., яку залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 квітня 2011р., позов ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва про визнання неправомірними дій та зобов`язання провести перерахунок пенсії - задоволено частково. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва щодо відмови в перерахунку ОСОБА_4 пенсії, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи у відповідності до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 30 жовтня 2008р. - протиправною. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва перерахувати та виплатити ОСОБА_4 державну пенсію в розмірі не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням виплат, які йому здійснювались, починаючи з 30 жовтня 2008р. і по 15 лютого 2010р. В решті вимог позову - відмовлено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_2 2013 р. позивачка, як дружина померлого та спадкоємиць першої черги за законом, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого, спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з грошової виплати в сумі 55970,58 грн., відповідно до розпорядження Шевченківського районного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та рішення суду про перерахунок пенсійної виплати, яка належала померлому на підставі довідки № 597/11, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. києві 10 січня 2013р.

Судом встановлено, що належні позивачці вищезазначені грошові кошти, були виплачені позивачці відповідачем лише 28 грудня 2018р.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Протягом всього часу розгляду справи судом, стороною відповідача не було надано належних і допустимих доказів, на підтвердження поважності причин, з яких позивачці були сплачені грошові кошти більше ніж через п`ять років, після отримання нею свідоцтва про право на спадщину за законом.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном, як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У розумінні Європейського суду з прав людини термін (далі по тексту - ЄСПЛ) «майно» має автономне тлумачення. Зокрема, до поняття «майно» ЄСПЛ відносить:

- усе «власне» майно особи, що може входити до складу спадщини, і яке можна заповісти («Маркс проти Бельгії» (the Marckx case), рішення від 27 квітня 1979 р., п. 64), тобто наявне майно («existing possessions»);

- нерухомість, зокрема, маєтки («Колишній Король Греції та інші проти Греції» (The Former King Of Greece and Others v. Greece), заява № 25701/94, рішення від 23 листопада 2000 р.), земельна ділянка та будинок, будинки («Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), рішення від 23 вересня 1982 р., заяви №№ 7151/75; 7152/75, серія А, № 52) та інша нерухомість;

- прибутки, що випливають з власності, зокрема, орендна плата (рента), передбачена договором, добровільно укладеним відповідно до законодавства («Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19 грудня 1989 р.);

- рухоме майно, наприклад, картина (зокрема, « Портрет молодого селянина» Ван Гога був предметом розгляду у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC] від 5 січня 2000 р., заява № 33202/96), або речі особи, що знаходяться в її помешканні («Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine), заява № 47148/99, рішення від 22 лютого 2005 р.);

- банківські внески («Гайдук та інші проти України» (Остаточна ухвала щодо прийнятності заяв № 45526/99 […], поданих Іваном Юрійовичем Гайдуком та іншими проти України від 2 липня 2002 р.);

- частка у пенсійному фонді («Мюллер проти Австрії», ухвала щодо прийнятності заяви № 6849/72, поданої Christian Muller v. Austria від 16 грудня 1974 р.;

- кошти/присуджені суми, належні до виплати заявникам на підставі остаточного і обов`язкового до виконання арбітражного рішення («Грецькі нафтопереробні заводи «Стран» та Стратіс Андреадіс проти Греції» (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v.Greece), заява № 13427/87, рішення від 21 листопада 1994 р.);

- кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, які є остаточними та підлягають виконанню («Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, рішення від 7 травня 2002 р., п.40);

- «активи», які можуть виникнути, зокрема, на підставі позову про відшкодування шкоди, який виникає з її заподіянням («Прессос Компанія Нав`єра С.А. та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium) (1), заява № 17849/91, рішення від 28 жовтня 1995 р.;

- «правомірні очікування» / «законні сподівання» вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі (Справа «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87, рішення від 23 жовтня 1991 р.);

- майнові права, наприклад, набуте на підставі заповіту право на одержання орендної плати (ренти) за користування земельною ділянкою (ухвала щодо прийнятності заяви № 10741/84 S. v. the United Kingdom від 13 грудня 1984 р.);

- приватні власні інтереси, визнані відповідно до національного права (справа «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), рішення [GC] від 5 січня 2000 р., заява № 33202/96);

- акції компанії (ухвала щодо прийнятності заяв №№ 8588/79 та 8589/79 Lars Bramelid and Anne-Marie Malmstrom v. Sweden від 12 жовтня 1982 р.; « «Совтрансавто-Холдинґ» проти України» (Sovtransavto Holding v. Ukraine), заява №48553/99,рішення від 25 липня 2002 р.;

- патенти;

- «гудвіл» (goodwill) - накопичені нематеріальні активи підприємства, що включають її найменування, репутацію, ділові зв`язки (в тому числі клієнтуру), товарні знаки та ін.; власність «фірми» (Ван Марле та інші проти Нідерландів» (Van Marle and Others), заяви № 8543/79, 8674/79, 8675/79 та 8685/79, рішення від 3 червня 1986 р.;

- інше «майно», що «становить економічну цінність», зокрема, необхідні для здійснення підприємницької діяльності дозволи чи ліцензії (cправа «Тре Тракторер Актіболаґ» проти Швеції» (Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden), рішення від 7 липня 1989 року, серія A, № 159).

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, грошове зобов`язання дійсно може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Отже, відповідач є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ст. 625 ЦК України, тому норми ЦК України, зокрема, які регулюють наслідки порушення зобов`язань, застосовуються до спірних правовідносин (отримання спадкоємцем належних йому сум, які входять до спадкової маси).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши наданий стороною позивача розрахунок інфляційних втрат та розрахунок 3,0 % річних, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 947,3 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 1, 11, 15, 16, 317, 319, 328, 509, 625 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних - задовольнити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суму інфляційного збільшення боргу у розмірі 85018 /вісімдесят п`ять тисяч вісімнадцять/ грн. 59 коп.; три відсотки річних у розмірі 9711,0 /дев`ять тисяч сімсот одинадцять/ грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь держави судовий збір у розмірі 947 /дев`ятсот сорок сім/ грн. 30 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 27 січня 2020р.

Суддя: